Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства рассмотрел Ваше письмо <...> и сообщает следующее.
В соответствии с частями 1, 2, 5 статьи 4 Закона Украины «О собственности» собственник по своему усмотрению владеет, пользуется и распоряжается принадлежащим ему имуществом.
Собственник имеет право совершать в отношении своего имущества любые действия, не противоречащие закону. Он может использовать имущество для осуществления хозяйственной и другой не запрещенной законом деятельности.
На сегодняшний день действующим остается еще Жилищный кодекс УССР, согласно статье 6 которого жилые дома и жилые помещения предназначаются для постоянного проживания граждан, а также для использования в установленном порядке в качестве служебных жилых помещений и общежитий. Предоставление помещений в жилых домах для нужд промышленного характера запрещается.
Статья 10 данного Кодекса устанавливает, что граждане обязаны бережно относиться к дому, в котором они проживают, использовать жилое помещение в соответствии с его назначением, соблюдать правила пользования жилыми помещениями, экономно расходовать воду, газ, электрическую и тепловую энергию.
Жилые дома и жилые помещения не могут использоваться гражданами в ущерб интересам общества.
В соответствии с пунктом 3 Правил пользования помещениями жилых домов, утвержденных постановлением Кабинета Министров Украины от 8 октября 1992 года N 572 (в редакции постановления Кабинета Министров Украины от 24 января 2006 года N 45), использовать жилые помещения для проведения хозяйственной деятельности промышленного характера запрещено.
Таким образом, по мнению Госкомпредпринимательства Украины, граждане, которые используют жилое помещение в соответствии с его назначением (проживают в нем), соблюдают правила пользования жилыми помещениями (не используют жилые помещения для осуществления хозяйственной деятельности промышленного характера), не наносят ущерб окружающей среде, не нарушают права и охраняемые законом интересы граждан, юридических лиц и государства, — могут использовать жилое помещение для осуществления предпринимательской и другой деятельности.

Заместитель Председателя Г. Билоус

Напечатано:
«Бухгалтер»,
N 39, октябрь, 2007 г.

Згідно з рішенням Конституційного суду України за № 1-рп від 10.01.2008, рішення третейського суду є обов’язковими лише для сторін спорів і, відповідно, забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби.

Оскільки тимчасово, до створення місцевих органів державної реєстрації прав, приводять реєстрацію прав власності на нерухоме майно КП БТІ, то для реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом.

У зв’язку з викладеним та через необхідність захисту прав громадян України, із метою зменшення звернень до суду, звертаємося до Вас із проханням розглянути можливість підготовки Міністерством юстиції України наказу про виключення із п. 10 „Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна” Тимчасового положення про порядок проведення державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна, слів „рішень третейських судів”, посилаючись на те, що рішення третейського суду є обов’язковими лише для сторін спорів і, відповідно, забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби. Хоча, звісно, викладені положення не ставлять під сумнів доцільність функціонування третейських судів узагалі.

Повне обґрунтування змісту цього звернення викладено у додатку до нього.

Додаток:
«Щодо діяльності третейських судів при визнанні права та встановленні факту права власності на об’єкти нерухомого майна» на 7 с.

З повагою

Голова Секції нотаріусів
член Правління
Асоціації правників України Володимир МАРЧЕНКО

Олексій ЗАЙЦЕВ
кандидат юридичних наук, директор Центру аналітичних досліджень
з питань права та безпеки «ЮКОН», м. Харків,
Володимир МАРЧЕНКО
Голова секції нотаріусів, член правління Асоціації правників України

АЛЕКСЕЙ ЗАЙЦЕВ, ВЛАДИМИР МАРЧЕНКО

Розглянуто випадки порушення законодавства при розгляді справ щодо визнання та встановлення права власності третейськими судами в України. Проаналізовано підстави зазначених зловживань.
Ключові слова: третейський суд, визнання права власності, встановлення права власності.
Рассмотрены случаи нарушения законодательства при рассмотрении дел о признании и установлении права собственности третейскими судами в Украине. Проанализированы основания указанных злоупотреблений.
Ключевые слова: третейский суд, признание права собственности, установление права собственности.

Одним з-поміж актуальних питань, котрі зі стійкою регулярністю обговорюється на сторінках журналу «Мала Енциклопедія Нотаріуса» та форумі сайту http://yurradnik.com.ua, є проблемні аспекти визнання та встановлення права власності на нерухоме майно третейськими судами в Україні.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди» [18], третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком випадків, зазначених у ст. 6. цього Закону.
Виходячи з аналізу матеріалів, зібраних методично-консультативною радою нотаріату при Полтавському обласному управлінні юстиції [3], можна дійти висновку, що більшість справ, котрі розглядаються в третейському суді, пов’язані:
1) з визнанням права власності на незавершене будівництво об’єкта нерухомого майна;
2) з визнанням договорів відчуження, укладених на біржах, дійсними;
3) з виділом у натурі нерухомого майна як самостійного об’єкта права власності.
Однак, нажаль, рішення третейських судів не завжди приймаються з урахуванням усіх вимог чинного законодавства. Це стосується, як правило, трьох аспектів:
1) визнання дійсним договору відчуження нерухомого майна, укладеного з недодержанням сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору;
2) визнання права власності на самочинне будівництво, при розгляді справи без технічних висновків органів архітектури про те, що будівництво здійснюється без істотних порушень будівельних норм і правил;
3) винесення рішень про визнання права власності, на підставі яких комунальне підприємство бюро технічної інвентаризації (далі – БТІ) реєструє права власності на об’єкти нерухомості, які не введені у встановленому порядку в експлуатацію.
Вважаємо, що слід коротко пояснити суть наведених порушень.
І. Третейський суд, керуючись ст. 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) [24], визнає дійсним договір відчуження нерухомого майна, укладений з недодержанням сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.
У даному разі, як правило, сторони усно домовляються про купівлю-продаж об’єкта. Після цього одна сторона сплачує другій його вартість. Далі, посилаючись на ухилення продавця передати об’єкт, покупець звертається до третейського суду з позовом про визнання права власності. Суд вирішує це питання позитивно. І покупець із рішенням третейського суду може звернутися до комунального підприємства бюро технічної інвентаризації з метою реєстрації права власності.
Слід пояснити, що п. 10 «Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна» Тимчасового положення про порядок проведення державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна [14], передбачає рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
В аспекті, що розглядається, важливим є рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2004 від 24 лютого 2004 р.. У ньому йдеться, що положення п. 10 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» [9] у взаємозв’язку зі ст. 181 цього Закону треба розуміти так, що рішення третейських судів водночас є виконавчими документами, на підставі яких за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби мають забезпечити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом [20].
Водночас, відповідно до ст. 55 Закону України «Про третейські суди», рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлено, воно підлягає негайному виконанню. Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.
Оскільки тимчасово, до створення місцевих органів державної реєстрації прав, проводять реєстрацію прав власності на нерухоме майно, то для реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом [8; 28].
Порядок отримання виконавчого документа передбачений ст. 56 Закону України «Про третейські суди», а саме: заяву про видачу виконавчого документа, яким у господарському судочинстві відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України [2] та п. 3 ст. 181 Закону України «Про виконавче провадження» є наказ, може бути подано до компетентного суду протягом трьох років із дня прийняття рішення третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів із дня її надходження до суду.
ІІ. Посилаючись на ст. 376 Цивільного кодексу України, третейські суди часто з легкістю визнають право власності на самочинне будівництво, хоча розглядають ці справи без технічних висновків органів архітектури про те, що будівництво здійснюється без істотних порушень будівельних норм і правил.
Хоча процес узаконення самочинно зведених будівель можливий у двох варіантах. Перший: власник в органах місцевого самоврядування отримує дозвіл на будівництво, акт уведення в експлуатацію, а після цього — свідоцтво про право власності. Другий: власник отримує рішення суду про визнання права власності, і на основі рішення суду реєстратор реєструє цей об’єкт нерухомості (п. 10 «Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна» Тимчасового положення про порядок проведення державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна [4, с. 93]. Звісно, що при порушенні процедури судового розгляду цей варіант значно облегшує обхід закону для прийняття бажаного рішення.
ІІІ. Винесення рішень про визнання права власності, на підставі яких БТІ реєструє права власності на об’єкти нерухомості, які не введені у встановленому порядку в експлуатацію.
Так, наприклад, часто у власника створеного або реконструйованого об’єкта нерухомості відсутня можливість вирішити проблему шляхом, передбаченим законодавством, і отримати акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, затверджений рішенням органа виконавчої влади або органа місцевого самоврядування.
З метою отримання рішення третейського суду про визнання права власності на об’єкт нерухомості вигадується спір стосовно такого об’єкта нерухомості (ст. 392 ЦК України).
Таким чином, відповідачем у справі вказується особа, яка не визнає право власності зацікавленої особи (позивача у справі) на об’єкт нерухомості. При цьому відповідачем у справі вказується «своя» особа, яка заздалегідь згідна з рішенням суду, тобто готова підписати третейську угоду про передачу спору на розгляд у певний третейський суд, і не має бажання оспорювати рішення суду.
Прикладом такого спору може бути позов замовника до підрядчика про визнання права власності на об’єкт нерухомості. Заплутані розрахунки з підрядчиком дають можливість останньому стверджувати про невиконання замовником своїх обов’язків про сплату його послуг, та, відповідно, невизнання права власності замовника на об’єкт нерухомості [23].
Аналізуючи викладене очевидно, що якщо навіть поверхнево порівняти діяльність третейського суду з вирішення зазначених вище питань і дії нотаріуса, котрі він проводить перед посвідченням договору відчуження нерухомого майна, можна дійти висновку про неможливість заміни нотаріального оформлення, причому, перш за все, в інтересах учасників цих правовідносин. Зокрема:
а) у разі нотаріального посвідчення договору нотаріусом перевіряється право власності на майно, що відчужується або заставляється, котре підтверджується документами. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу також надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому;
б) важливою з позиції захисту прав громадян є перевірка заборони відчуження або арешту майна, яка проводиться при посвідченні угод про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. У разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише в разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. (ст. 55 Закону України «Про нотаріат» [16]);
в) необхідно звернути увагу, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування (ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» [17]). Таким чином, для набувача особливо важливою є перевірка нотаріусом факту такої категорії власників або користувачів. Для встановлення факту користування нерухомим майном нотаріуси витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації .
До викладеного слід додати, що сторони відмовляються нотаріально посвідчувати договори купівлі-продажу, як правило за домовленістю, з метою уникнення податків. Третейський суд, у свою чергу, не перевіряє причину ухилення сторони від нотаріального посвідчення договору, вирішуючи справу по суті.
Так за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито, а в передбачених законодавством випадках нараховують податок із доходів громадян у розмірах, установлених чинним законодавством (ст. 18 Закону України «Про нотаріат», п. 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [13]).
Не слід забувати й про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, що відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» [15] сплачується з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Витрати, пов’язані з вирішення спору третейським судом, не містять зазначених платежів (Розділ ІV Закону України «Про третейські суди»).
Таким чином, у разі розгляду справ зазначеної категорії третейським судом судді при винесенні рішень не вимагають від сторін витяг з органів БТІ, витяги про перевірку заборони та податкової застави, квитанцію про сплату до Пенсійного фонду України 1 відсотка вартості нерухомого майна, зазначеного в договорі купівлі-продажу такого майна, квитанцію про сплату держмита. Очевидно й те, що в разі визнання третейським судом права власності за договором відчуження нерухомого майна, укладеного з недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, частіше за все, нажаль, ідеться про ухилення від сплати податків.
Тобто фактично порушується публічний порядок укладення договору і відсутній факт сплати всіх видів платежів та податків, котрі контролює в разі нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нотаріус, виконуючи функції податкового агента [5; 8; 28].
У підсумку можна сказати, що в разі винесення третейським судом рішення про визнання права власності на самочинне будівництво та права власності, на підставі якого БТІ реєструє права власності на об’єкти нерухомості, які не введені у встановленому порядку в експлуатацію, зацікавлена сторона намагається мінімізувати витрати, які вона понесла б при зверненні до суду загальної юрисдикції. По суті, законодавець України створив сумнівні за логікою та аргументацією можливості уникнення сплати податків при відчудженні об’єктів нерухомості та легалізації самочинного будівництва, хоча вирішення цих самих питань із виконанням вимог нотаріального посвідчення договору та розгляду справи судом загальної юрисдикції більшою мірою відповідають принципу публічності, аніж вищезазначені непоодинокі випадки зловживання законодавчою альтернативою задіяння третейського суду для визнання та встановлення права власності.
На завершення слід звернути увагу на висновки Конституційного суду України, котрий у своєму рішенні від 10.01.2008 розглянув питання відповідності Конституції України (конституційності) до положень абзаців сьомого, одинадцятого ст. 2, ст. 3, п. 9 ст. 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду).
На основі порівняльного аналізу Конституційний Суд України дійшов висновку про відповідність положень абзацу сьомого ст. 2, ст. 3 Закону до частин першої, п’ятої ст. 124, ст. 125 Конституції України.
Правосуддя – це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ (пункт 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України № 44-з від 14 жовтня 1997 р.).
Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1. п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 р. [19]). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.
Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому ст. 2, ст. 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.
Народні депутати України вважають, що визнання державою на підставі Закону рішень «арбітражних» (фактично третейських) судів помилково ототожнено зі здійсненням ними правосуддя.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до Закону, третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (ст. 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів.
Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (ст. 57 Закону, п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, оспорювані положення Закону не порушують припис ст. 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.
Суб’єкт права на конституційне подання стверджує, що в абзаці сьомому ст. 2, ст. 3 Закону третейські суди визначаються як складова судової гілки влади.
Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). З аналізу положень Закону випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до ст. 7 Закону, третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.
Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції [26].
У зв’язку з викладеним є цілком зрозумілим необхідність підготовки Міністерством юстиції України проекту наказу про виключення із п. 10 «Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна» Тимчасового положення про порядок проведення державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна, слів «рішень третейських судів», посилаючись на те, що рішення третейського суду є обов’язковими лише для сторін спорів і, відповідно, забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентніх судів і державної виконавчої служби [5, с. 106]. Хоча, звісно, викладені положення не ставлять під сумнів доцільність функціонування третейських судів узагалі.

1 Асоціація приватних нотаріусів Миколаївської області. Про третейські суди // МЕН. -2007. – № 31 (лютий). – С. 71–72.
2 Господарський процесуальний кодекс України № 1798-XII від 6 листопада 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6 (11.02.92). – Ст. 56.
3 Методично-консультативна рада нотаріату при Полтавському обласному управлінні юстиції Узагальнення щодо вчинення правочинів на підставі рішень третейських судів (2006 рік) // МЕН. – 2006. – № 29 (жовтень). – С. 123–124.
4 Павленко Д. Найчастіші запитання стосовно діяльності БТІ та відповіді на них (66 відповідей на 66 запитань) // МЕН. – 2007. – № 33 (червень). – С. 81-101.
5 Павленко Д. Питання проведення державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомості на підставі рішення третейського суду // Юридичний радник. – 2006. – № 11 (червень). – С. 104–106.
6 Положение о третейском суде для разрешения хозяйственных споров между объединениями, предприятиями, организациями и учреждениями // Утвеждено постановлением Государственного арбитража при Совете Министров СССР № 121 от 30 декабря 1975 г. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
7 Положення про Третейську палату України / Затверджено Першим Всеукраїнським з’їздом третейських суддів від 16 вересня 2005 р.
8 При реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом: Лист Міністерства юстиції України № 19-32/1 від 9 січня 2007 р.// Українська інвестиційна газета. – 2007, 03. – № 11.
9 Про виконавче провадження: Закон України № 606-XIV від 21 квітня 1999 р. // Офіційний вісник України вiд 28.05.1999 – 1999 р., № 19. – С. 194.
10 Про державну виконавчу службу: Закон України № 202/98-ВР від 24 березня 1998р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36–37. – Ст. 243.
11 Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України «Про третейські суди»: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України № 04-5/639 від 11 квітня 2005 // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. – 2005, 06. – № 24.
12 Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України № 1255-IV від 18 листопада 2003 р. // Офіційний вісник України вiд 09.01.2004 – 2003. – № 52, том 1. – С. 19, ст. 2734.
13 Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України вiд 26.03.2004 – 2004. – № 10. – С. 315, ст. 639.
14 Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно: Наказ Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 8 (07.03.2002). – Ст. 383.
15 Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 400/97-ВР від 26 червня 1997 р. // Офіційний вісник України – 1997. № 30. – С. 8.
16 Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 28.09.1993 – 1993 р., № 39. –Ст. 383.
17 Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України № 2623-IV від 2 червня 2005 р.// Офіційний вісник України вiд 08.07.2005 – 2005. – № 25. – С. 45, ст. 1412.
18 Про третейські суди: Закон України із змінами і доповненнями, внесеними Цивільним процесуальним кодексом України № 1618-IV від 18 березня 2004 р., Законом України № 3541-IV від 15 березня 2006 р. // Урядовий кур’єр. – 2004, 06. – 16.06.2004. – № 111.
19 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 р. // http://www.ccu.gov.ua/pls/wccu/P000?lang=0.
20 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням спільного підприємства «Мукачівський плодоовочевий консервний завод» про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (справа про виконання рішень третейських судів) // № 3-рп/2004 від 24 лютого 2004 р.// http://www.ccu.gov.ua/pls/wccu/P000?lang=0.
21 Сліпачук Т. Треті особи як учасники третейського розгляду // Юридичний радник. – 2006. – № 12 (серпень). – С. 42–47.
22 Увага!!! Третейські суди …. // http://yurradnik.com.ua/forum.php?action= topic&id=466.
23 Фисатиди А. Некоторые аспекты деятельности третейских судов // Юридичний радник. – 2007. – № 18 (серпень). – С. 69–72.
24 Цивільний кодекс України № 435-IV вiд 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003. – 2003. – № 40. – Ст. 406.
25 Цивільно-процесуальний кодекс України: № 1618-IV від 18 березня 2004р. // Офіційний вісник України. – 2004. – N 16 (07.05.2004р.). – Ст. 1088.
26 Щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду): Рішення Конституційного Суду України № 1-рп від 10.01.2008 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України // www.nau.kiev.ua/index.php?page=hotline&file=253261&code =v001p710-08.
27 Щодо отримання згоди органів опіки та піклування: Лист Міністерства юстиції України № 19-50-556 від 25 липня 2006 р. // http://yurradnik.com.ua/stride/men/?m=archive&y=2007&mag=59&art=1165.
28 Щодо реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна. Роз’яснення Міністерства юстиції України № 19-32/30 від 22 червня 2007 р. // http://www.minjust.gov.ua/0/10419.

Звертаюся до Вас з пропозицією створити Єдиний координаційний центр нотаріату для напрацювання погодженних дій і врегулювання спірних питань.

Час вимагає єдиних підходів та обєднання наших зусиль.

Пропоную обговорити форму , структуру та механізми створення.

На мою думку повинно для обговорення вистачити днів пять , час не чекає .

Свої думки прошу висловити тут на сайті або нашу електронну пошту або за телефонами 8 050 323 7 330 , 8 057 7 142 790 , 8 057 7 142 789 , 8 057 7 140 038

З повагою Володимир Марченко

Начальникам Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим,
начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

Відповідно до пункту 15 розділу X „Перехідні положення» Земельного кодексу України до 1 січня 2008 року не допускається:
а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується з 1 січня 2008 року за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Таким чином дія мораторію, а саме заборона купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» пункту 15 розділу X „Перехідні положення» Земельного кодексу України, продовжується до настання відкладальної умови (набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель).
Закон України „Про державний земельний кадастр» був прийнятий Верховною Радою України 20 березня 2007 року та направлений на підпис Президентові України. Президент України повернув закон зі своїми пропозиціями щодо його відхилення. Постановою Верховної Ради України від 27 червня 2007 року № 1226-V закон направлений на доопрацювання.
Проект Закону України „Про ринок земель» був прийнятий Верховною Радою України 17 червня 2004 року у першому читанні.
Міністерство юстиції сподівається, що Верховна Рада України VI скликання спрямує свої зусилля на невідкладний розгляд зазначених законів з тим, щоб створити правові передумови для запровадження ринку землі в Україні.
У зв’язку з тим, що умова скасування дії мораторію не настала, Міністерство юстиції зобов’язує начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі довести зазначене до відома та керівництва в роботі всіх державних та приватних нотаріусів.

Заступник Міністра Л. В. Єфіменко

Начальникам Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим,
начальникам головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі

Міністерство юстиції України надсилає лист Державної податкової адміністрації України від 30 листопада 2007 року № 24485/7/17-03/7.
Прошу довести зміст зазначеного листа до відома нотаріусів для врахування в роботі.

Додаток: на 1 арк.

Директор Департаменту
нотаріату та реєстрації
адвокатських об’єднань Н. В. Ященко

Перша київська державна нотаріальна контора
01030, м. Київ,
вул. М. Коцюбинського, 12а

Державні податкові адміністрації
в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі

Державна податкова адміністрація України розглянула письмовий запит від 01.11.07 №5345 щодо правильності справляння державного мита при нотаріальному засвідченні вірності копій документів і повідомляє.
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» із змінами і доповненнями. Порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 №15 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 19.05.93 за №50.
Статтею 1 зазначеного Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Перелік найменувань документів і дій, за які сплачується державне мито, наведено у статті 2, а розмір ставок державного мита — у статті 3 Декрету.
Зокрема, державне мито за нотаріальне засвідчення вірності копій документів та витягів з них (за сторінку) справляється у розмірі 0,01 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і вираховується виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати державного мита.
За засвідчення копій і витягів з документів державне мито справляється з кожної сторінки документа незалежно від його формату і кількості рядків.
При засвідченні вірності кожної копії одного документа (коли на прохання особи видається кілька копій) державне мито стягується виходячи із кількості засвідчених документів (за дві копії документа, який складається із 1 сторінки — 0,02 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, за три — 0,03 і т.д.)

Заступник Голови С. І. Лекарь

Начальнику
Харківського обласного
управління юстиції
Маміній Л.М.
61002, м. Харків, вул. Петровського, 16

Шановна Любов Миколаївна!

Харківській регіональній філії Центром державного земельного кадастру було надіслано для застосування вказівку щодо забезпечення окремих аспектів переоформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки. А саме було зазначено, що положення Земельного кодексу України визначають саме земельну ділянку як об’єкт права власності, постійного користування та оренди.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно, земельне законодавство не містить норми щодо вилучення (викупу) частини земельної ділянки, аналогічні положення щодо цього містяться у главі 27 ЦК України, що також визначають земельну ділянку об’єктом цивільних правовідносин.
Формування двох або більше земельних ділянок внаслідок поділу земельної ділянки передбачає зміну її меж, відповідно до чого повинен розроблятися проект відведення одночасно на всі новостворені земельні ділянки, який погоджується із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, із наступним оформленням правовстановлюючих документів.
Згідно ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
На підставі зазначеного, перехід права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод відбувається за умови посвідчення даної земельної ділянки державним актом на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого у встановленому законодавством порядку, при цьому частина земельної ділянки не може бути об’єктом таких угод.
Відповідно до ст. 132 ЗК України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. При чому угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
На підставі зазначеного, для попередження фактів порушення норм чинного законодавства, просимо розглянути та централізовано довести до відома органів нотаріату, що забезпечують посвідчення угод про відчуження земельних ділянок, неправомірність укладення та нотаріального посвідчення угод про відчуження частин земельної ділянки без попереднього їх перетворення згідно встановленого порядку в окремий об’єкт цивільних відносин та посвідчення відповідних прав та обов’язків державним актом на право власності. Про наслідки розгляду даного звернення повідомити ХРФ Центру ДЗК.
Сподіваємось на співпрацю, а також узгоджене вирішення даного питання згідно вимог чинного законодавства.

З повагою
Директор ХРФ ДП „ЦДЗК» І. М. Шевченко

Наказ Міністерства юстиції України
від 12 січня 2008 року N 24/5
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
14 січня 2008 р. за N 19/14710

Відповідно до статті 33 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 4 пункту 24 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року N 1577, з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів громадян, підприємств та організацій, попередження правопорушень і запобігання судовим спорам, а також поліпшення організації роботи приватних нотаріусів

НАКАЗУЮ:
1. Унести до Порядку здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства приватними нотаріусами під час виконання ними своїх обов’язків, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 вересня 2004 року N 105/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2004 року за N 1149/9748 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 8 травня 2007 року N 238/5), такі зміни:
абзац перший пункту 10 викласти в такій редакції:
«10. До перевірок, що проводить Міністерство юстиції, можуть бути залучені представники структурних підрозділів нотаріату управлінь юстиції, державні нотаріуси, а також приватні нотаріуси, які працювали державними нотаріусами державних нотаріальних контор та/або здійснювали приватну нотаріальну діяльність не менше десяти років за їх згодою. До перевірок, що проводять управління юстиції, можуть бути залучені державні нотаріуси, а також приватні нотаріуси, які працювали державними нотаріусами державних нотаріальних контор та/або здійснювали приватну нотаріальну діяльність не менше десяти років за їх згодою».
2. Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань (Н. Ященко):
2.1. Подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами).
2.2. Довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
3. Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань (Н. Ященко) та начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі забезпечити належне виконання цього наказу.
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України Л. Єфіменка.

Міністр М. В. Оніщук

Шановний Миколо Васильовичу !

Учасники Круглого столу, проведеного 2 лютого 2008 року в м. Києві Секцією нотаріусів Асоціації правників України, розглянули ситуацію, що склалася в країні та в медіа просторі, і дійшли висновку щодо поділу Вашої стурбованості окремими негативними фактами при визначенні плати за посвідчення довіреностей на отримання знецінених вкладів, про що було висловлено у листах міністерству юстиції України від 23.01.2008 року за № 31-32/18 та від 31.01.2008 року за№31-32/33.
На нашу думку, найбільшим необґрунтованим економічним тягарем при посвідченні таких довіреностей є необхідність сплачувати громадянами України 25 гривень за її реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей та необхідність виконувати таку довіреність на бланку, який коштує 7 гривень, і при цьому ці кошти цілком надходять у дохід ДП «Інформцентр», а громадяни та преса їх ототожнюють із доходом нотаріуса.
З урахуванням виключно інформаційного значення ЄРД логічним є реєстрація тільки довіреностей на розпорядження; реєстрація всіх інших довіреностей є доцільною тільки на безкоштовній основі, а платність можливо передбачити тільки за бажання перевірити їх дійсність.
Але загальна картина в нотаріаті є позитивною, і більшість нотаріусів є соціально орієнтованими фахівцями права .
Також на майбутнє потрібно набагато частіше проводити зустрічі з пресою як нотаріусам та представникам Міністерства юстиції, так і навпаки, на яких можна буде роз’яснити, що в нотаріаті не можлива нотаріальна дія, яку описують окремі видання таким чином: «…но теперь за счет наплыва клиентов, которым они без особых усилий под копирку штампуют доверенности на получение компенсации по вкладам…».Та ще під тендеційною назвою: «Цена доверености — 10 % от “тысячи”».
Нам би дуже хотілося запропонувати такому журналістові прийняти на день хоча б до трьох таких клієнтів, і нехай він спробує «без надзусиль» спокійно, уважно, протягом тридцяти — шістдесяти хвилин повідповідати на багато питань похилої людини , усе їй пояснити, знайти можливість вирішити складності з фізичними вадами при підписанні і т. ін.
А потім читаємо наступний номер цього ж видання, в якому з’являється таке собі невеличке «уточнення» наступного характеру: «В заметке «Цена доверенности — 10 % от “тысячи”» опубликован комментарий от имени киевского нотариуса Александра Бердеса. На самом деле, к сожалению, этого человека уже нет в живых. Приносим искренние извинения за досадную неточность его сыну Максиму Бердесу и семье. Вчера нотариус Максим Бердес дал “Сегодня” комментарий по поводу стоимости доверенностей для вкладчиков Ощадбанка, желающих получить компенсацию по обесцененным вкладам с помощью доверенности: “В связи с тем, что в большинстве случаев эти деньги получают пенсионеры и пожилые люди, многие киевские нотариусы, в том числе и я, приняли решение удостоверять доверенность для получения компенсации по вкладам по цене 30—40 грн”».
Але ж емоції вже пішли, але ж громадяни то вже обурені, міністерство юстиції пише відповідні листи, Кабмін уже збирається реагувати!..
Але ми з Вами, як відповідальні громадяни України, та ще наділені відповідними повноваженнями, не повинні собі дозволяти керуватися емоціями, політичні та форс мажорні моменти не повинні займати вирішальне місце у формуванні суспільної думки до професії нотаріуса.
Відповідно, доки ми — професіонали — не навчимося спілкуватися з професіоналами медіа, а вони з нами, у нас з Вами будуть виникати такі нервові ситуації.
Ми сподіваємося, що сьогоденний Круглий стіл, на який були запрошені представники медіа, міністерства юстиції України, нотаріуси, народні депутати, стане першим кроком у цьому напрямі.
Від імені нотаріусів — учасників Круглого столу, з урахуванням вище наведеного прикладу, м’яко кажучи, не навмисної провокації «некоректного» формування окремими журналістами суспільної свідомості про роботу нотаріату, ми звертаємося до Вас особисто з проханням провести найближчим часом безпосередню зустріч із нотаріусами України (з представництвом, наприклад, один нотаріус від 10 і годин так на чотири) для напрацювання та обміну думками що до майбутнього розвитку нотаріату України.
У разі Вашого погодження на таку зустріч Секція нотаріусів Асоціації правників України разом з іншими об’єднаннями нотаріусів України готова взяти на себе технічне та інформаційне забезпечення такої зустрічі на заздалегідь погоджену Вами дату та час.

З повагою
Голова Секції нотаріусів,
член Правління
Асоціації правників України Володимир МАРЧЕНКО

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308 ) такі зміни:

1. Абзац 1 пункту 11.3 статті 11 викласти у такій редакції:
«11.3 Податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є сторони (або одна із сторін) договору. Відповідний договір підлягає нотаріальному посвідченню за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору».

2. . Абзац 3 пункту 11.3 статті 11 викласти у такій редакції:

«Сума податку самостійно сплачується сторонами (або однією стороною) договору до його нотаріального посвідчення через установи банків».

3. Абзац 1 пункт 12.5 статті 12 викласти у такій редакції:

«12.5 Податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів рухомого майна в порядку, передбаченому в статті 12 цього Закону, є сторони (або одна із сторін) договору».

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Голова Верховної Ради України

Дивись таблицю у прикріпленому файлі №2

Нотаріуси України з великою стурбованістю відзначають, що останніми роками відбувається спроба формування іміджу нотаріуса як не соціально орієнтованого фахівця права, і це змушує нас висловити своє бачення виходу з такої ситуації .
Як усім відомо, у держави України є дуже складне завдання, а саме погасити свій борг перед громадянами України та провести виплату знецінених вкладів.
Відповідно, нотаріус є задіяним у двох випадках:
а) при оформленні спадщини;
б) посвідчення довіреностей.
Почнемо з довіреностей, бо з цього питання з’явився Ваш стурбований лист від 23.01.08 за №31-32/18 про розмір оплати за їх посвідчення.
Нагадуємо, що на теренах України діє велика кількість електронних реєстрів і їх діяльність регулюється виключно наказами Міністерства юстиції, адміністратором цих реєстрів виступає «ДП Інформцентр».
Згідно з наказом Міністерства Юстиції від 28.12.06 за №111/5 установлено, що всі довіреності, посвідчені нотаріусами, підлягають обов’язковій реєстрації — до цього підлягали реєстрації тільки довіреності на розпорядження та на авто.
Також згідно з тим самим наказом, така реєстрація стала коштувати громадянину 25 гривень — до цього вона коштувала до 3 гривень.
На нашу думку, збільшення кола реєстрації довіреностей, а тим більше збільшення, без економічного обґрунтування, у 8 разів вартості реєстрації виглядає невиправданим.
Наводжу приклад розрахунку вартості довіреності на отримання компенсаційних виплат без урахування вартості робіт нотаріуса: 25 гривень (реєстрація в Єдиному державному реєстрі довіреностей) + 7 гривень (вартість нотаріального бланку) + 10 гривень 62 копійки (32,2% — збір до Пенсійного фонду) + 4 гривні 80 копійок (15% — податок з доходу фізичної особи) = 47 гривень 42 копійки.
Зверніть увагу: фінансового навантаження від нотаріуса ще не з`являлося, а громадянин уже повинен сплатити 50 гривень.
Додаємо сюди витрати нотаріуса, а саме: оренду, комунальні платежі (електрика, вода, газ, тепло – це все постійно дорожчає), канцтовари, обладнання, амортизацію, фонд оплати праці найманих працівників плюс процент на утримання гарантій самого нотаріуса та на виконання нових вимог до робочого місця нотаріуса.
Але при цьому, звісно, зростуть і податки до Пенсійного фонду та з доходу фізичної особи, а отже, сума для нарахування знову-таки збільшується.
Цей приклад узято в сухому математичному вигляді, так би мовити, з відривом від життя.
У житті оформлення такої довіреності займає десь 30–60 хвилин з урахуванням похилого віку громадянина, необхідності проконсультувати та роз’яснити йому всі наслідки дій та зареєструвати їх в Єдиному реєстрі довіреностей .
І зауважте, що всі ці консультації нотаріус робить безкоштовно.
Також у багатьох випадках така довіреність пов’язана з необхідністю виїзду нотаріуса до дому громадянина, це потрібно зробити щонайменше двічі: перший раз — щоб з’ясувати волю довірителя , а другий — щоб посвідчити цю довіреність. Відповідно, це займає ще від однієї до чотирьох годин (з урахуванням стану здоров’я клієнта, відстані, «пробок» у місті тощо).

Враховуючи соціальну орієнтованість нашої професії Асоціація приватних нотаріусів Харківської області закликає колег нотаріусів з розумінням віднестися до складної ситуації з виплати знецінених вкладів громадянам України та за можливості посвідчувати такі довіреності фактично за їх собі вартістю
Але ми пропонуємо ще більше зменшити витрати громадян на посвідчення довіреностей, за участю та з допомогою Міністерства юстиції України.
Перше – потрібно відмінити оплату за реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреності таких довіреностей і повернутися до попередньої редакції наказу про Єдиний реєстр довіреностей, коли оплатній реєстрації підлягали тільки довіреності на розпорядження та на авто.
Друге – також потрібно відмінити необхідність виконання таких довіреностей на нотаріальних бланках, особливо з урахуванням того, що ці довіреності можуть посвідчувати й ЖЕКи.
Такі зміни відразу знімають економічне навантаження за реєстрацією довіреностей в ЄРД із кожного громадянина України, який повинен отримати вклад у 1000 гривень, уже й без того знецінений. Відповідно, це буде дуже важливим соціальним кроком з боку держави в особі Міністерства юстиції України, і це потрібно робити терміново.
У разі потреби нотаріуси готові взяти участь у розробці та обґрунтуванні нової редакції наказу про «Єдиний реєстр довіреностей». Для обґрунтування цього звернення в Додатку надаємо розгорнутий експрес-аналіз та коментар порядку застосування проблемних моментів використання Єдиного реєстру довіреностей в чинній редакції.
Також нотаріуси України мають сподівання, що в майбутньому наше суспільство буде більш інформоване про соціально орієнтовану позицію нотаріату, а держава в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, відповідно має можливість і в подальшому розраховувати на соціально орієнтований нотаріат України.

Звернення Затверджено на Загальних зборах Асоціації приватних нотаріусів Харківської області, від 30 січня 2008 року.

Додаток:
ЕКСПРЕС-АНАЛІЗ та КОМЕНТАР (неофіційний) порядку застосування наказу Міністерства юстиції України № 111/5 від 28.12.2006 року; положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року № 111/5 та наказу Міністерства юстиції України № 110/5 від 28.12.2006 року на 5 сторінках.

З повагою

Президент Асоціації приватних нотаріусів
Харківської області Володимир МАРЧЕНКО

1. Відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат», а саме ст. 8, нотаріус не має права виконати в повному обсязі вимоги п. 2.6 ст. 2 Положення Єдиного реєстру довіреностей (далі ЄРД) – у зв’язку з вимогою значно розширити об’єм надання інформації про порядок посвідчення довіреності. Витяги передбачені у підпункті 3.1.2 пункту 3.1 ст. 3 за робочою назвою «Повні витяги» є не робочими за неможливості їх видачі. Згідно ст. 8 ЗКУ «Про нотаріат» пункт 3.3 ст. 3 з тієї ж підстави також є не робочим, Адміністратор не є тим органом, яким нотаріус має право розголошувати нотаріальну таємницю.
Наголосимо, що у ЄРД не має статей або пунктів які б спонукали до порушення ст.. 8 ЗКУ «Про нотаріат», тому є два шляхи:
а) не читати вказані вище пункти та статті ЄРД;
б) внести відповідні зміни до ЄРД.
Висновок: Адміністратор та Реєстратор при роботі з ЄРД, враховуючи вимоги ст. 8 ЗУ „Про нотаріат” зможуть працювати тільки з відомостями в об’ємі, що визначені терміном – «Скорочений витяг» (п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 ЄРД), а все що має відношення до „Повного витягу” необхідно виключити з ЄРД.
2. Новацією є необхідність реєстрації усіх нотаріально посвідчених довіреностей та довіреностей на розпорядження посвідчених посадовими особами.
Корисним в цій новації є з одної сторони обов’язковість реєстрації довіреностей на розпорядження посвідчених посадовими особами, але сам механізм реєстрації за заявою довірителя робить його практично не робочим з банальних причин:
а) не бажання платити за це довірителем;
б) необхідність додатково звертатися до реєстратора (як би це було, можливо вони мабуть відразу звернулися до нотаріуса);
в) відсутність правових наслідків у випадку не реєстрації довіреності у ЄРД (дивись Конституцію України та Цивільний кодекс України).
Висновок: Подання заяв про реєстрацію повинні здійснювати посадові особи, а не довіритель і при цьому посвідчувати довіреності тільки після підтвердження оплати як за вчинення, так і за реєстрацію довіреності.
Не достатньо обґрунтованим є позиція реєстрації саме усіх довіреностей.
За загальним принципом доцільним є тільки та дія яку можливо перевірити або проконтролювати.
Відповідно обґрунтованим є реєстрація довіреностей, відносно яких при вчиненні відповідних дій є можливість їх перевірити, в інших випадках достатньо виконати вимоги Цивільного кодексу України.
Наприклад, в чому буде функція ЄРД при реєстрації довіреностей на отримання диплому і довідок з ЖЕКа; отримання заробітної плати; отримання стипендії; отримання пенсій і т. і.
Висновок: Є за доцільне повернутися до попереднього порядку визначення переліку реєстрації довіреностей.
3. Тарифи за реєстрацію та перевірку.
Запропоновані тарифи перед тим, як їх віддати у друк, на нашу думку, не були перевірені економічним відділом ДП „Інформаційний центр” і скоріш за все верхньою межею повинна бути цифра не 25 грн., а цифра 2 грн. 50 коп. за загальними економічними законами:
3.1. Не можуть витрати на виготовлення білета бути більшими за витрати на проведення вистави або концерту.
Відповідно тарифи на реєстрацію довіреності не можуть бути вище розміру державного мита за вчинення цієї нотаріальної дії, а це згідно ст. 3 Декрету КМ „Про мито” знаходиться в межах від 1 грн. 70 коп. до 5 грн. 10 коп.
3.2. Не можливо при переході, умовно кажучи, від продажу в роздріб до оптового продажу збільшувати ціну за одиницю продукції при використанні тих самих ресурсів.
Відповідно є економічно не логічним, що при збільшенні приблизно у 2 чи 3 рази кількості довіреностей, які реєструються, збільшення у 8 разів вартості реєстрації і при цьому використовувати безплатну силу у вигляді Реєстратора.
3.3. З урахуванням виконання ЄРД тільки інформаційної, або статичної функції, є економічно й логічно невиправданим, при нотаріальному посвідченні довіреностей, додатково вводити бланки про реєстрацію довіреності.
Нотаріально посвідчені довіреності і так достатньо захищенні нормами ЦК України, ЗУ „Про нотаріат” та виконанням їх саме на ще більш захищених бланках і введенням відповідно ще одного єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів (далі ЄРСБНД) – котрий доречи має інформацію, що було виконано на ньому, і його перевірку також пропонують зробити не безкоштовною.
За великим бажанням, звісно, якщо поставити хрест на юридичній значимості нотаріального посвідчення довіреності, можливо відображати посвідчувальний напис про реєстрацію в ЄРД на зворотній стороні спеціального бланку, що використовується для нотаріально посвідченої довіреності.
Висновок: Використання бланків про реєстрацію в ЄРД нотаріально посвідчених довіреностей є економічно і логічно необґрунтованим, але їх використання можливо є доцільним при реєстрації довіреностей, посвідчених посадовими особами.
Також недоцільно виконувати перевірку дійсності нотаріально посвідченої довіреності за ЄРД, що пов’язана з вчиненням нотаріальної дії, на додатковому спеціальному бланку з вище наведених підстав.
Введення вказаних бланків тільки додатково значно звеличить витрати громадян України і зовсім не додасть ніяких гарантій.
4. Наказ МЮ України № 111/5 від 28.12.2000 року (далі наказ № 111/5) не встановлює співвідношення розподілу тарифу між Адміністратором та Реєстратором.
На нашу думку економічно обґрунтоване співвідношення є: 20-25 % від тарифу –Адміністратору і відповідно 75-80 % тарифу – Реєстратору.
Обґрунтуємо це твердження:
4.1. Згідно Конституції України, КЗоТ і іншого законодавства України будь яка праця повинна бути оплачена та заборонено обмеження расові, за професією і т. і.
4.2. За загальним положенням Адміністратор:
а) створює, супроводжує програмне забезпечення ЄРД, надає доступ до ЄРД, забезпечує збереження та захист даних (при цьому технічне забезпечення та технічний персонал використовується для підтримання діяльності і всіх інших реєстрів) – на що і повинні розраховуватися деякі кошти;
б) видає витяги з ЄРД та отримує за це кошти, які до речі йдуть на підтримку діяльності ЄРД і відповідно повинні враховуватися при економічному розрахунку на утримання як додаткова стаття доходу, а не витрат.
4.3. За загальним положенням кожний Реєстратор:
а) вносить записи до ЄРД про посвідчення довіреності, чим напрацьовує головну масу доходу і бере на себе головний об’єм витрат:
• найом працівників, навчання їх, виплата заробітної плати та забезпечує соціальне їх забезпечення;
• забезпечення працівників робочим місцем згідно вимог КЗоТу;
• забезпечення технічним та програмним ліцензійним обладнанням;
• забезпечення витратними матеріалами;
• придбання бланків;
• витрати на електроенергію, тепло та комунальні витрати;
• і т. і;
б) вносить записи про припинення дії довіреності
в) перевіряють дійсність довіреностей
г) видають витяги
д) виконують інші функції
Вказані реєстратори несуть в діючій редакції наказу № 111/5, тільки одні витрати і не отримують ні копійки за свою працю.
4.4. Визначити яким чином обраховувати кошти належні Адміністратору з ціллю не включення їх до оподаткованого доходу Реєстратора. Відповідно до ЗУ „Про нотаріат” ми не маємо права отримувати ці кошти, бо ця дія не відноситься до поняття вчинення нотаріальної дії.
4.5. Врахувати до витратної частини вартість дій які виконуються Реєстратором для категорії пільговиків (див. п. 5.2; п. 5.3 ст. 5 ЄРД), тому що держава за свій рахунок може надавати безкоштовні послуги, а усі інші повинні за це отримувати відповідну плату, або право віднесення не отриманого доходу до витратної частини.
5. В пункті 2.14 ст. 2 ЄРД не вказано за чий рахунок вносяться зміни до відомостей ЄДР.
Висновок: Необхідно врегулювати це питання.
6. За реєстрацію довіреностей пільговикам передбачили безкоштовність послуг, а за перевірку справжності довіреності пільговиків просто забули і відповідно всі вони (інваліди всіх груп і категорій, Чорнобильці, пенсіонери і т. і.) будуть платити по повній, а де соціальна справедливість?
7. Виникає ситуація необхідності платити два рази за використання одних і тих самих ресурсів.
Про що йде мова.
При перевірці справжності нотаріально посвідченої довіреності перевіряється і бланк на якому вона виконана, але відповідно до наказу МЮ України від 28.12.2006 року за № 110/5 передбачає окремо обов’язкову перевірку усіх бланків та їх перевірку.
Висновок: Необхідно ліквідувати необхідність громадян України платити два рази за одну послугу.
8. Ніхто не поставив питання про необхідність захисту інтересів самих нотаріусів.
З численних повідомлень МЮ ми отримуємо інформацію про те, що кожного тижня в різних регіонах викрадаються нотаріальні бланки, з чого можна зробити висновок, що введення спеціальних нотаріальних бланків зробило роботу нотаріусів небезпечною, а самих нотаріусів – об’єктами для кримінальних посягань. Жодного разу нам не було доведено інформацію про те, яким же чином викрадені бланки були використані злочинцями, чи був взагалі хтось затриманий з цього приводу, чи були порушені кримінальні справи.
Висновок: викрадені бланки використовуються для таких правочинів, які не будуть в подальшому предметом розгляду в нотаріальних конторах, а здебільшого використовуються для пред’явлення в органи ДАІ та ін., де не перевіряють дійсність бланків та довіреностей за відповідними реєстрами.

9. Громадяни і нотаріуси опинилися в одному човні, тому що вимога про реєстрацію довіреностей в ЄРД з внесенням розширеного об’єму даних про довірителя, представника, майна, щодо якого видана довіреність, та можливість отримання відповідної інформації з ЄРД (навіть за скороченим витягом) будь-якою особою є порушенням ст. 8 Закону „Про нотаріат», а тому навпаки може спричинити шкоду громадянам відносно яких довіреність була вчинена.
Висновок: Необхідно виключити вільний доступ інших осіб до можливості збору інформації про особисте життя громадянина України.
10. Щодо тарифів за перевірку дійсності бланків, за реєстрацію довіреностей, за отримання витягів, то юридичне обізнані громадяни вже запитують про обґрунтування їх відповідною калькуляцією. Жодного разу до наказу або до договору, який в спішному порядку ДП „Інформцентр» „пропонує” укласти між ним і нотаріусом, не наводяться розрахунки.
Висновок: ДП „Інформцентр” повинен надавати калькуляцію при встановленні нових тарифів, особливо коли вони зростають у вісім з лишком разів.
11. За відсутності згоди довірителя сплатити за реєстрацію довіреності в ЄРД, чи зможе нотаріус відмовити в посвідченні довіреності? На які норми цивільного законодавства він зможе посилатись? Чи призведе відсутність реєстрації в ЄРД до недійсності довіреності?
Висновок: Необхідно надати правову допомогу нотаріусу у вигляді законодавчих підстав обґрунтування про відмову у разі небажання довірителя оплачувати реєстрацію довіреності.
12. ЄРД не передбачає можливості внесення відомостей у разі вчинення довіреності двома особами (наприклад, подружжям пенсіонерами, що є співвласниками приватизованої квартири).
Висновок: Необхідно напрацювати технічну можливість реєстрації довіреностей, виданих від імені декількох довірителів.
13. У разі вчинення дій відносно юридичної особи, яка є податковим агентом і вона утримує 15% з суми, необхідної для сплати нотаріусу, то податок з доходу фізичної особи утримується також і з тих сум, які нотаріус перераховує у подальшому Інформцентру.
Висновок: Необхідно встановити або пряму оплату довірителем на ім’я Адміністратора, або реєстрацію довіреностей включити до складу вчинення нотаріальної дії і тоді нотаріуси будуть сплачувати економічно обґрунтовані внески на якісне утримання реєстрів.
14. Прикінцеві положення передбачають відповідальність усіх крім Адміністратора.
Виходить, що Адміністратор отримує кошти і при цьому ні за що не відповідає, а Реєстратор виконуючи практично усю роботу завдяки якій і буде діяти ЄРД, відповідає за все, але грошей за це не отримує.
Висновок: необхідно обов’язково передбачити відповідальність Адміністратора і при цьому чітко вказати в яких розмірах і за які конкретно випадки.
15. Зовсім не зрозуміла логіка обов’язкової реєстрації в ЄРД довіреностей, а саме, усі довіреності посвідчені нотаріально, виконані на захищених бланках і посвідчені фахівцями, що несуть повну матеріальну відповідальність за свої дії – підлягають обов’язковій реєстрації, але довіреності виконані на звичайному папері, особами які ці дії виконують як виключення та без вищої юридичної освіти, без професійної атестації – підлягають обов’язковій реєстрації тільки довіреності на розпорядження, при цьому обов’язок зареєструвати покладено на довірителя і згідно законодавству України відсутність такої реєстрації у всіх випадках не тягне за собою ніяких юридичних наслідків.
Висновок: Враховуючи виключно інформаційне значення ЄРД логічним є реєстрація тільки довіреностей на розпорядження, реєстрація всіх інших довіреностей є доцільним тільки на безкоштовній основі, а платність можливо передбачити тільки при бажанні перевірити їх дійсність.