Начальнику
Головного управління
юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці
Крим, начальникам головних
управлінь юстиції в областях,
містах Києві та Севастополі

Відповідно до Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 лютого 2007 року № 47/5, зазначені управління юстиції відповідно до покладених на них завдань організовують роботу установ нотаріату, перевіряють їхню діяльність і вживають заходів до її поліпшення, здійснюють контроль за виконанням нотаріусами їхніх професійних обов’язків, контролюють обіг спеціальних бланків нотаріальних документів, контролюють своєчасність та правильність унесення нотаріусами записів до Єдиних реєстрів, що діють у системі нотаріату.
У зв’язку із зазначеним, звертаю вашу увагу на необхідність посилення контролю за дотриманням нотаріусами вимог Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 червня 1999 року № 36/5 ( у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 грудня 2006 року № 110/5) (далі – Положення).
При цьому зобов’язую вас у всіх випадках невиконання чи неналежного виконання нотаріусами без поважних причин (відсутність електроенергії, збої в роботі Єдиного реєстру) пункту 5.3 Положення щодо своєчасного унесення до Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів відомостей про витрачання бланків та пункту 7.3 щодо заборони передачі бланків за межі нотаріального округу призупиняти діяльність приватних нотаріусів та притягати до дисциплінарної відповідальності державних нотаріусів.
У разі систематичного порушення нотаріусами вимог пункту 5.3 Положення та недієвості вищезазначених заходів реагування, необхідно порушувати перед Міністерством юстиції питання про внесення змін до річного плану проведення комплексних перевірок та включення до нього проведення комплексних перевірок роботи цих приватних нотаріусів, а щодо державних нотаріусів застосовувати інші заходи дисциплінарного впливу, в тому числі звільнення з посади.
Попереджаю про персональну відповідальність начальників управлінь юстиції за невжиття заходів, передбачених пунктом 5.9 Положення.
Проведений Міністерством юстиції за інформацією ДП „Інформаційний центр“ аналіз використання спеціальних бланків нотаріальних документів нотаріусами України за 2005-2007 роки свідчить, що протягом цих років мали місце 183 випадки викрадення спеціальних бланків нотаріальних документів. При цьому слід зазначити, що найбільша кількість крадіжок мала місце у місті Києві – 17, Харківській області -15, Дніпропетровській та Закарпатській областях – по 12, Київській та Донецькій областях — по 11, у Львівській – 10. У той же час слід зазначити, що у Тернопільській області не зафіксовано жодної крадіжки спеціальних бланків нотаріальних документів, а у місті Севастополі — лише один факт крадіжки одного спеціального бланку. Викрадення спеціальних бланків нотаріальних документів у 92 випадках (половина від загальної кількості крадіжок) відбулася з приміщень державних нотаріальних контор.
Враховуючи зазначене, зобов’язую вас вжити невідкладних заходів щодо забезпечення державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів належними засобами охорони приміщень з метою унеможливлення фактів проникнення до цих приміщень та викрадення спеціальних бланків нотаріальних документів. Зобов’язую об’єктивно та адекватно реагувати на випадки невідповідності робочих місць приватних нотаріусів вимогам Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса, зокрема в частині забезпечення зберігання нотаріальних документів, бланків, печаток.
На виконання вимог пункту 3.3 вищезазначеного Положення по кожному факту втрати чи крадіжки призначати службове розслідування, притягувати винних осіб до відповідальності. Про результати розслідування і заходи реагування в обов’язковому порядку інформувати Міністерство юстиції.
Звертаю вашу увагу на необхідність проведення цільових перевірок діяльності таких нотаріусів і належного реагування за їх наслідками, зокрема, підготовки та направлення до Міністерства юстиції подань щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Міністр М.В. Оніщук

Начальнику Головного управління
юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці
Крим, начальникам головних
управлінь юстиції в областях,
містах Києві та Севастополі

Відповідно до Законів України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 9 січня 2008 року № 1 «Про виплату в 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов’язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР». Вказана постанова регулює питання проведення у 2008 році виплати громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, правонаступниками яких є відповідно відкриті акціонерні товариства «Державний ощадний банк України» (далі — Ощадбанк) та Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», страхові компанії «Дніпро», «Оранта-Січ», «Астарта», «Орадон» та акціонерна страхова компанія «Оранта-Лугань», а також в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, сертифікати Ощадного банку СРСР, державні казначейські зобов’язання СРСР, придбані на території Української РСР (далі – заощадження).

Зазначені виплати в даний час проводяться Ощадбанком України вкладникам або уповноваженим ними, на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, особам.

Міністерству юстиції України стали відомі випадки, коли приватні нотаріуси за посвідчення таких довіреностей справляють плату, розмір якої значно перевищує вмотивовані витрати нотаріусів і рівень дохідності населення.

Враховуючи те, що в основному отримувачами цих виплат, а отже і довірителями є особи похилого віку, пенсіонери, малозабезпечені громадяни, зобов’язую вас звернутися до приватних нотаріусів з роз’ясненнями кроків Уряду щодо забезпечення повернення заощаджень та пропозицією сприяти громадянам в оформленні документів, у тому числі довіреностей, і визначати плату за вчинення таких нотаріальних дій, виходячи із реальних затрат, які несуть нотаріуси у процесі посвідчення цих довіреностей.

Міністр юстиції М.В. Оніщук

Начальникам Головного управління юстиції АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції

Міністерством юстиції України та Національним банком України розглянуто Ваш лист стосовно вчинення нотаріусами виконавчих написів на угодах, що забезпечують виконання зобов’язання в іноземній валюті та їх виконання органами державної виконавчої служби, і повідомляється наступне.
Згідно зі статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
На підставі вказаних ліцензій банківські установи здійснюють кредитування фізичних та юридичних осіб в іноземній валюті та вимагають повернення наданих сум відповідно до умов кредитного договору.
У разі невиконання боржником умов зазначеного договору звернення стягнення на заставлене майно провадиться на підставі виконавчого напису нотаріуса, який посвідчує право кредитора на примусове задоволення зобов’язання боржника з вартості заставленого майна і надає своїм написом юридичної вірогідності забезпеченню виконання зобов’язання.
Враховуючи наведене, а також вимоги статті 89 Закону України «Про нотаріат», якою встановлено, що виконавчий напис повинен містити суму, що підлягає стягненню, вважаємо за можливе при вчиненні нотаріусами виконавчих написів на угодах про заставу, що забезпечують виконання зобов’язання в іноземній валюті, вказувати, що вимоги банку підлягають задоволенню за рахунок коштів, виручених від реалізації в установленому порядку майна, в розмірі, еквівалентному сумі в іноземній валюті відповідно до умов договору. Наприклад: «… у сумі, еквівалентній 40 тис. доларів США».
Поряд з цим слід мати на увазі, що при виконанні виконавчого напису про звернення стягнення на заставлене майно державні виконавці керуються Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 року N 1448.
Реалізація заставленого майна здійснюється державним виконавцем виключно в національній валюті в суворій відповідності до змісту виконавчого напису та за умови подання заставодержателем довідки НБУ про офіційний курс іноземної валюти на день проведення аукціону (публічних торгів).
Сума, що підлягає перерахуванню заставодержателю за наслідками аукціону (публічних торгів), має відповідати еквіваленту валюти, передбаченої договором та виконавчим написом нотаріуса.
____________

Надруковано:
«Довідник_нотаріуса»,
N 1, 2003 р.

01001, Україна, м. Київ-1, пров. Музейний, 2-Д

тел.: 270-58-40

Завідувачам Київських державних нотаріальних контор

Приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу

І

В зв’язку з надходженням до Київського міського управління юстиції листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна щодо випадків посвідчення приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу правочинів з посиланням на довідки-характеристики, які не були підготовлені та видані Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, а також на підставі правовстановлювальних документів, що не відповідають вимогам діючих нормативно-правових актів, звертаємо Вашу увагу на наявність на довідках-характеристиках наступних реквізитів:
- печатки (мокрої) Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна;
- підпису уповноваженої особи;
- візи начальника відділу виготовлення довідок-характеристик, яка ставиться у лівому нижньому куті;
- штрих — коду у верхньому правому куті довідки-характеристики.
Обов’язково необхідно звернути увагу на ту обставину, що довідки-характеристики не виготовляються на звичайному папері.
Реєстровий штамп Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна містить наступні реквізити:
- печатка (мокра) Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна;
- підпис уповноваженої особи;
підпис, прізвище та ініціали реєстратора, який здійснив реєстрацію права власності;
- порядковий номер реєстрового штампа у верхньому правому куті.
Щодо відповідності правовстановлювальних документів вимогам діючих нормативно-правових актів слід звернути увагу на те, що свідоцтва про право власності на даний час видаються на спеціальних бланках установленого зразка.
З метою недопущення шахрайських дій щодо об’єктів нерухомого майна у випадку виникнення сумнівів щодо дійсності довідок-характеристик за отриманням відповідної інформації можна звертатись до відповідальних осіб Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна:
- Карпець Надія Вікторівна — начальник відділу прийому та видачі документів тел.:278-03-82;
- Отколенко Тетяна Миколаївна — начальник відділу виготовлення довідок- характеристик тел.:278-59-49;
- Бондарець Ігор Володимирович — начальник відділу реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна тел.:278-63-52.
Додаток:
1. Список реєстраторів, які здійснюють реєстрацію права власності в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна та зразки їх підписів.
2. Зразок реєстрового штампу Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна.

Перший заступник начальника
Київського міського управління юстиції В.М.Синявська

Виконавець Бабич В.І.
тел.: 234-96-09

АСОЦІАЦІЯ ПРАВНИКІВ УКРАЇНИ
СЕКЦІЯ НОТАРІУСІВ
КРУГЛИЙ СТІЛ

«ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ НОТАРІАТУ»

м. Київ, вул. Малишко, 1 (ст.м. Дарница),
готель «Братислава», конференц-зал «Форум» 02.02.2008 р. початок об 14:00

Модератор заходу: ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО, член Правління,
голова Секції нотаріусів Асоціації правників України.

Запрошені: ІРИНА БЕРЕЖНА, народний депутат України.
АНДРІЙ ВОЛКОВ, директор департаменту розвитку законодавства Центра комерційного права.
Питання:
1. Проект “нової” редакції Закону України “Про нотаріат”.
2. Соціальна функції нотаріату України на сучасному етапі.
3. Погодження дати та порядку денного асамблеї (конференції)
Секції нотаріусів АПУ.

Для участі в Круглому столі запрошуються державні та приватні нотаріуси, науковці, представники Міністерства юстиції України, Української нотаріальної палати, регіональних асоціацій нотаріусів.

ЗАПРОШУЄМО ВАС, ШАНОВНІ КОЛЕГИ, ВЗЯТИ УЧАСТЬ У КРУГЛОМУ СТОЛІ.

Детальнішу інформацію про захід та умови участі ви можете отримати в Секретаріаті Асоціації правників України (контактна особа – Ксенія Губенко, тел: (044) 492-88-48,
е-mail: komitet@uba.ua), а також на веб-сайті АПУ за адресою: www.uba.ua. З урахуванням технічної особливості підготовки Круглого столу, просимо, за можливості, підтвердити свою участь до 01 лютого 2008 року.

ПРОЕКТ
вноситься народними
депутатами
Бережною І.Г.(посв.150)
Кармазіним Ю.А.(посв.389)
Міщенком С.Г.(посв.232)

ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО НОТАРІАТ»
Цей Закон визначає організацію і діяльність нотаріату в України та установлює єдині правила вчинення нотаріальних дій

Розділ I. Загальні положення

Стаття 1. Поняття нотаріату

1. Нотаріат в Україні — система органів та нотаріусів, які забезпечують в межах безспірних правовідносин позасудову охорону та захист цивільних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад та держави в межах безспірних правовідносин шляхом вчинення нотаріальних дій .
2. На нотаріат не можуть покладатися функції, не передбачені цим Законом.

Стаття 2. Поняття нотаріальної діяльності

1. Нотаріальною діяльністю в Україні визнається незалежна професійна діяльність уповноваженої державою особи, на яку покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної достовірності.

2. Нотаріальна діяльність не є підприємницькою і не має на меті отримання прибутку.

3. Нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусами.

4. Вчинення окремих видів нотаріальних дій, або дій, прирівняних до нотаріальних, може здійснюватись іншими органами та особами, зазначеними в статті 3 цього Закону, лише у випадках та в порядку, визначених цим Законом.

Стаття 3. Вчинення нотаріальних дій іншими органами
та особами

1. Архіваріуси державних нотаріальних архівів мають право вчиняти нотаріальні дії, передбачені статтею 66 цього Закону, по справах, переданих на зберігання до державних нотаріальних архівів.

2. Вчинення нотаріальних дій, передбачених статтею 66 цього Закону, за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених законодавством, — на дипломатичні представництва України.

3. У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи органів місцевого самоврядування мають право вчиняти нотаріальні дії, передбачені статтею 67 цього Закону.

4. Заповіти і довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених, посвідчуються особами, вказаними в статті 68 цього Закону.

Стаття 4. Правова основа нотаріальної діяльності

1. Нотаріус у своїй діяльності керується Конституцією та законодавством України.

2. Обсяг прав і обов’язків нотаріуса визначається виключно законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Акти законодавства України не можуть встановлювати інший порядок організації роботи нотаріату та правила вчинення нотаріальних дій ніж ті, що встановлені цим Законом.

Стаття 5. Принципи організації та здійснення нотаріальної діяльності

Нотаріальна діяльність здійснюється на таких принципах:

1) законності;

2) незалежності та неупередженості нотаріуса;

3) дотримання нотаріальної таємниці;

4) організаційної та економічної самостійності;

5) державного регулювання нотаріальної діяльності;

6) самоврядування нотаріусів;

7) оплатності нотаріальних дій.

Стаття 6. Обмеження у праві вчинення нотаріальних дій

1. Нотаріуси та особи, зазначені у статті 3 цього Закону, не вправі вчиняти нотаріальні дії та посвідчувати заповіти і довіреності, прирівняні до нотаріальних, на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, своїх та його чи її близьких родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), від імені чи на ім’я осіб, які знаходяться під їх опікою (піклуванням), а також від імені чи на ім’я осіб, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом.

2. У разі, якщо в нотаріальному окрузі є лише один нотаріус, за заявою цього нотаріуса або за ініціативою Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, вчинення нотаріальних дій, зазначених у частині першій цієї статті, наказом відповідного управління юстиції покладається на нотаріуса іншого нотаріального округу.

Стаття 7. Нотаріальна таємниця

1. Нотаріальна таємниця – сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо.

2. Нотаріус та особи, зазначені у статті 3 цього Закону, а також помічник (стажист) нотаріуса зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

3. Обов’язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, у тому числі й осіб, які входять до складу органів управління нотаріального самоврядування, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці.

4. Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

5. Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка.

6. Довідки про вчинені нотаріальні дії, витяги з інформаційних баз даних та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у зв’язку з цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, що знаходяться в провадженні цих органів з обов’язковим зазначенням номеру справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.

7. Довідки про вартість майна, що є предметом нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для визначення правильності оподаткування, надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів державної податкової служби.

8. Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача.

9. Нотаріус не має права давати свідчення в якості свідка щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли є відповідне звернення осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Стаття 8. Гарантії нотаріальної діяльності

1. Держава гарантує і забезпечує рівні умови доступу громадянам до зайняття нотаріальною діяльністю та рівні можливості нотаріусам в організації та здійсненні ними нотаріальної діяльності.

2. Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема, з метою перешкодити виконанню ним професійних обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його помічника, інших працівників, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

3. Кримінальна справа щодо нотаріуса може бути порушена лише Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва чи Севастополя.

4. Проникнення до приміщення, де знаходиться робоче місце нотаріуса, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук нотаріуса, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за мотивованою постановою судді.

5. Вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому цим Законом, а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою судді тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду.

Стаття 9. Державне регулювання нотаріальної діяльності

1. Державне регулювання нотаріальної діяльності забезпечується встановленням єдиного порядку допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення нотаріальної діяльності, порядку вчинення нотаріальних дій; визначенням суб’єктів, які вчиняють нотаріальні і прирівняні до них дії, органів, які здійснюють контроль за організацією нотаріату України та за виконанням правил нотаріального діловодства; встановленням організаційно-правових форм такого контролю, а також шляхом встановлення мінімальних розмірів оплати за вчинення нотаріальних дій.

Стаття 10. Фінансове забезпечення нотаріальної діяльності

1. Нотаріальна діяльність здійснюється на основі самофінансування та державного регулювання розмірів плати за надання додаткових інформаційно-технічних послуг, мінімальних розмірів плати за вчинення нотаріальних дій з урахуванням їх складності, часу, необхідного на їх підготовку і вчинення, а також платоспроможності населення.

2. Самофінансування нотаріальної діяльності полягає в покладенні державою на нотаріуса обов’язку нести всі витрати, пов’язані з організаційним і матеріально-технічним забезпеченням нотаріальної діяльності, наданням нотаріальних послуг окремим категоріям громадян, які мають пільги щодо оплати нотаріальних дій, страхуванням цивільно-правової відповідальності, оплатою праці та соціальним забезпеченням помічника нотаріуса та інших осіб, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, підвищенням кваліфікації, відшкодуванням заподіяної з вини нотаріуса шкоди, виконанням членських обов’язків в органах професійного самоврядування нотаріусів тощо. Джерелом фінансування цих витрат є загальна сума коштів, отриманих нотаріусом за вчинення нотаріальних дій та надання додаткових послуг правового характеру, які не є доходом (прибутком) нотаріуса.
3. Грошові кошти та цінні папери, прийняті нотаріусом у депозит, не зараховуються до загальної суми коштів, отриманих нотаріусом за вчинення нотаріальних дій.

Розділ II. Статус нотаріуса і помічника (стажиста) нотаріуса. Організація нотаріальної діяльності

Глава 1. Нотаріус, помічник (стажист) нотаріуса

Стаття 11. Нотаріус

1. Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має досвід роботи у сфері права не менше 3 (трьох) років, із них помічником нотаріуса (стажистом) не менше 2 (двох) років, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та перебуває у регіональному кадровому резерві нотаріусів. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

2. Нотаріус не може займатися підприємницькою (посередницькою) або адвокатською діяльністю, перебувати у штаті органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової, творчої та на виборних посадах в органах самоврядування нотаріусів.

3. Вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку.

3. Особова справа нотаріуса зберігається і ведеться територіальними органами юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Стаття 12. Права нотаріуса

1. Нотаріус має право:

1) складати проекти правочинів та інших документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій;

2) надавати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру;

3) одержувати плату за вчинення нотаріальних дій, за надання консультацій правового характеру, за надання додаткових інформаційно-технічних послуг;

4) наймати помічника нотаріуса та інших працівників;

5) витребувати від юридичних і фізичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

6) використовувати для здійснення нотаріальної діяльності належні йому на праві власності або орендовані приміщення та інше майно;

7) виконувати повноваження в системі самоврядування нотаріусів;

8) укладати трудові договори (контракти) та цивільно-правові правочини, пов’язані із забезпеченням нотаріальної діяльності;

8) відкривати в кредитних та банківських установах поточні та інші рахунки.

2. Нотаріус може мати інші права, передбачені законодавством України.

Стаття 13. Обов’язки нотаріуса

1. Нотаріус зобов’язаний:

1) дотримуватися законів та присяги;

2) сприяти фізичним та юридичним особам, територіальним громадам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати їх права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій;

3) зберігати нотаріальну таємницю;

4) відмовляти у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності закону;

5) дотримуватися правил професійної етики нотаріуса;

6) дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

7) постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених пунктом 3 частини першої статті 32 цього Закону, пройти навчання по підвищенню кваліфікації за власний рахунок;

8) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Законом.

2. На нотаріуса не можуть покладатися обов’язки, не передбачені цим Законом.

Стаття 14. Відповідальність нотаріуса

1. Нотаріус несе цивільно-правову, адміністративну, кримінальну відповідальність у порядку, передбаченому законом, а також професійну відповідальність у разі порушення ним своїх професійних обов’язків або правил професійної етики.

Стаття 15. Відшкодування шкоди заподіяної з вини нотаріуса

1. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій нотаріуса, відшкодовується в повному обсязі.

2. Розмір відшкодування заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

3. Відшкодування шкоди здійснюється за рахунок страхової виплати. У разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої з вини нотаріуса шкоди погашення заборгованості здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 16. Професійні стягнення

1. У разі порушення нотаріусом своїх професійних обов’язків або правил професійної етики до нього можуть застосовуватись такі професійні стягнення:

1) попередження;

2) догана;

3) штраф (максимальний розмір штрафу не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати).

2. Професійні стягнення накладаються за рішеннями регіональних нотаріальних палат з їх власної ініціативи або за поданням територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

3. Суми штрафів сплачуються на рахунок відповідної регіональної нотаріальної палати.

Стаття 17. Помічник та стажист нотаріуса

1. Помічником нотаріуса може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту та володіє державною мовою. Не може бути помічником нотаріуса особа, яка має судимість, а також особа, визнана судом недієздатною (обмежено дієздатною).

Стаж роботи помічником нотаріуса прирівнюється до строку стажування. Після закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, помічник нотаріуса вправі скласти кваліфікаційний іспит та отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

2. Помічник нотаріуса, за вказівкою нотаріуса має право: брати участь у прийомі фізичних осіб та представників юридичних осіб, у перевірці документів, поданих нотаріусу для вчинення нотаріальних дій, у складанні проектів правочинів, заповітів, свідоцтв та інших документів, пов’язаних з вчиненням нотаріальних дій; у складанні статистичних звітів; вносити записи до реєстрів нотаріальних дій, вести діловодство і архів нотаріуса, а також виконувати іншу допоміжну і технічну роботу. Помічник нотаріуса не вправі підписувати за нотаріуса нотаріальні документи та прикладати особисту печатку нотаріуса.

3. Стажистом нотаріуса може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту та володіє державною мовою. Стажист нотаріуса проходить стажування у нотаріуса, який забезпечує його підготовку до нотаріальної діяльності. Не може бути стажистом нотаріуса особа, яка має судимість, а також особа, визнана судом недієздатною (обмежено дієздатною).

Строк стажування стажиста нотаріуса складає два роки. Після закінчення цього строку нотаріус, який проводив стажування, готує відгук про проходження стажування і направляє його до регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату для вирішення питання про допуск до складання кваліфікаційного іспиту. До стажування прирівнюється робота строком не менше п’яти років на посадах, які безпосередньо пов’язані з державним контролем за організацією нотаріату України та за виконанням правил нотаріального діловодства в Міністерстві юстиції України, територіальних органах юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

4. Права, обов’язки, відповідальність помічника та стажиста нотаріуса визначаються цим Законом та трудовим контрактом, укладеним між нотаріусом та помічником або стажистом нотаріуса.

5. Помічник та стажист нотаріуса не може займатися підприємницькою (посередницькою) або адвокатською діяльністю, перебувати в штаті органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової та творчої.

6. Добір і прийняття на роботу помічника та стажиста нотаріуса є виключним правом нотаріуса. При цьому нотаріус зобов’язаний перевірити відповідність особи вимогам цієї статті. Помічник та стажист нотаріуса працюють за трудовим контрактом, укладеним з нотаріусом, і зараховуються на роботу за наказом нотаріуса. Копія наказу, копія диплома, копія трудового контракту, зареєстрованого у встановленому законом порядку, передаються нотаріусом територіальному органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для формування особових справ помічника та стажиста нотаріуса.

7. Трудові книжки помічника та стажиста нотаріуса зберігаються і ведуться нотаріусом. При звільненні помічника та стажиста нотаріуса копія розпорядження про звільнення передається нотаріусом до територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Стаття 18. Печатка нотаріуса

1. Нотаріус має особисту печатку із зображенням Державного герба України, яка містить слово “нотаріус”, його прізвище, ім’я та по батькові, назву нотаріального округу, в якому він здійснює нотаріальну діяльність.

2. Особиста печатка нотаріуса виготовляється за єдиним зразком та описом у порядку, встановленому Міністерством юстиції України, за рахунок коштів нотаріуса.

3. Відбиток печатки та зразок підпису нотаріуса подаються до Міністерства юстиції України, відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Глава 2. Допуск до зайняття нотаріальною діяльністю. Зупинення та припинення нотаріальної діяльності

Стаття 19. Регіональні кваліфікаційні комісії нотаріату

1. Регіональні кваліфікаційні комісії нотаріату утворюються та діють при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

2. До складу регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату входять сім осіб (у тому числі голова, заступник голови та секретар), три з яких призначаються наказом керівника відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з числа висококваліфікованих нотаріусів, а чотири обираються загальними зборами відповідної регіональної нотаріальної палати.

3. Склад регіональної кваліфікаційної комісії затверджується наказом керівника відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

4. Голова регіональної кваліфікаційної комісії призначається наказом керівника відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

5. Строк повноважень регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату становить три роки, починаючи з дня видання наказу про її утворення.

6. Утримання регіональних кваліфікаційних комісій нотаріату здійснюється за рахунок відповідних територіальних органів юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

7. Підготовка матеріалів до розгляду регіональною кваліфікаційною комісією нотаріату, а також ведення діловодства покладається на секретаря регіональної кваліфікаційної комісії.

8. Регіональна кваліфікаційна комісія нотаріату користується штампом і печаткою відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Стаття 20. Повноваження регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату та порядок її роботи

1. Регіональна кваліфікаційна комісія нотаріату:

1) вирішує питання про допуск або відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту;

2) приймає кваліфікаційні іспити.

2. Засідання регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як шість членів комісії. Засідання веде голова регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату, а в разі його відсутності – його заступник.

3. Рішення регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату приймається відкритим голосуванням не менш як п’ятьма голосами від числа присутніх на засіданні членів комісії.

4. Рішення викладається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, які брали участь у засіданні, і протягом трьох робочих днів направляється заявнику та передається до відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

5. Рішення регіональної кваліфікаційної комісії нотаріату може бути оскаржене особою, щодо якої воно ухвалене, до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату протягом одного місяця з дня його отримання або до суду.

Стаття 21. Порядок та умови складання кваліфікаційного іспиту

1. Особа, яка має намір отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, за умови, якщо вона відповідає вимогам, передбаченим частиною першою статті 17 цього Закону, і має відповідний стаж роботи помічником нотаріуса, або стажистом не менше двох років, допускається до кваліфікаційного іспиту.

2. Кваліфікаційний іспит проводиться з метою перевірки рівня теоретичних знань і практичних навичок особи, яка має намір отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, з питань організації нотаріальної діяльності та вчинення нотаріальних дій.

3. Повідомлення про місце і строки проведення іспитів не пізніше ніж за 15 днів до їх початку надсилається особі, яка подала заяву про намір складати кваліфікаційний іспит.

4. Кваліфікаційна комісія нотаріату попередньо розглядає матеріали особової справи заявника, сформованої відповідним територіальним органом юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, і вправі вимагати від особи, яка подала заяву про складання кваліфікаційного іспиту, надання додаткових документів.

5. Особи, які не склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його повторного складання не раніше ніж через один рік.

6. Порядок складання кваліфікаційного іспиту встановлюється Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України.

Стаття 22. Вища кваліфікаційна комісія нотаріату

1. Вища кваліфікаційна комісія нотаріату утворюється та діє при Міністерстві юстиції України.

2. Вища кваліфікаційна комісія нотаріату складається з одинадцяти осіб, п’ять з яких призначаються Міністерством юстиції України, а шість обираються З’їздом нотаріусів України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату за посадою входять: міністр або заступник міністра юстиції України, директор та заступник директора департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань Міністерства юстиції України. У разі вибуття зі складу Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату члена комісії, обраного З’їздом, у період між З’їздами Нотаріальна палата України обирає нового члена комісії на період до проведення чергового З’їзду нотаріусів.

3. Склад Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату затверджується наказом Міністерства юстиції України.

4. Голова Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату призначається наказом Міністерства юстиції України.

5. Строк повноважень Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату становить три роки з дня видання наказу про її утворення.

6. Утримання Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату здійснюється за рахунок Міністерства юстиції України.

7. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату затверджується Міністерством юстиції України спільно з Нотаріальною палатою України.

Стаття 23. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату

1. Вища кваліфікаційна комісія нотаріату:

1) приймає кваліфікаційні іспити;

2) розглядає скарги на рішення регіональних кваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту та вирішує питання про можливість складання кваліфікаційного іспиту безпосередньо Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату;

3) розглядає скарги на інші рішення регіональних кваліфікаційних комісій нотаріату.

2. Засідання Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як дев’ять членів комісії. Засідання веде голова Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, а в разі його відсутності – його заступник.

3. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату приймається відкритим голосуванням не менш як вісьмома голосами від числа присутніх на засіданні членів комісії.

4. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату може бути оскаржене до суду у встановленому законом порядку.

Стаття 24. Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю

1. Особам, які склали кваліфікаційний іспит, Міністерством юстиції України за поданням відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також за поданням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 23 цього Закону, видається свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

2. Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю видається без обмеження строку дії і може бути анульоване Міністерством юстиції України в разі його видачі на підставі недостовірних даних.

3. Нотаріус може оскаржити до суду рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 25. Регіональний кадровий резерв нотаріусів. Єдиний кадровий резерв нотаріусів України.

1. Регіональний кадровий резерв нотаріусів – список претендентів на реєстрацію нотаріальної діяльності відповідного регіону (республіки, області, міст Києва та Севастополя), що ведеться та змінюється відповідним територіальним органом юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

2. Єдиний кадровий резерв нотаріусів України – об’єднанні списки претендентів на реєстрацію нотаріальної діяльності територіальних органів юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що ведеться Міністерством юстиції України.

3. Регіональні кадрові резерви нотаріусів, Єдиний кадровий резерв нотаріусів України є публічними. Доступ до них забезпечується їх офіційним оприлюдненням на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України.

4. Положення про регіональний кадровий резерв нотаріусів та Єдиний кадровий резерв нотаріусів України затверджується Міністерством юстиції України спільно з Нотаріальною палатою України.

Стаття 26. Зарахування до регіонального кадрового резерву нотаріусів

1. Право на зарахування до регіонального кадрового резерву нотаріусів і перебування у ньому мають особи, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та не здійснюють нотаріальну діяльність.

2. Черговість претендентів у списку залежить від загального стажу роботи нотаріусом, помічником нотаріуса, консультантом державної нотаріальної контори, посадовою особою Міністерства юстиції України, територіальних органів юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, робота якої безпосередньо пов’язана із забезпеченням державного контролю за організацією нотаріату України та за виконанням правил нотаріального діловодства. Стаж роботи помічником нотаріуса, консультантом державної нотаріальної контори, посадовою особою Міністерства юстиції України, територіальних органів юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відраховується з часу отримання претендентом повної вищої юридичної освіти.

3. Особи, зазначені в частині другій цієї статті, подають до відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі заяву про зарахування до регіонального кадрового резерву нотаріусів та інші документи.

4. Заява, копія наказу про зарахування до регіонального кадрового резерву нотаріусів, витяг з трудової книжки та інші необхідні документи формуються в особову справу претендента. До особової справи претендента додаються поточні документи за період перебування особи в регіональному кадровому резерві нотаріусів.

5. По закінченню півріччя, в якому було подано заяву про зарахування до регіонального кадрового резерву нотаріусів, зазначеними територіальними органами юстиції видаються відповідні накази.

6. Особа не має права перебувати одночасно в регіональному кадровому резерві двох або більше областей, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономної Республіки Крим, міста Києва, міста Севастополя.

Стаття 27. Відрахування з регіонального кадрового резерву нотаріусів

1. Відраховується з регіонального кадрового резерву нотаріусів у порядку, встановленому цим Законом, претендент:
1) який припинив громадянство України;
2) який помер, або такий, що оголошенний померлим або без вісті відсутнім у порядку, встановленому законом;
3) який подав заяву про відрахування з регіонального кадрового резерву нотаріусів;
4) щодо якого набрав законної сили обвинувальний вирок суду, яким він засуджений за навмисний злочин,
5) який визнаний судом недієздатним (обмежено дієздатним);
6) свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю якого було анульовано.

Стаття 28. Порядок реєстрації нотаріальної діяльності

1. Право на реєстрацію нотаріальної діяльності мають лише особи, зараховані до регіонального кадрового резерву нотаріусів.

2. Претендент, який значиться в регіональному кадровому резерві нотаріусів під першим номером та виявив бажання зайнятися нотаріальною діяльністю, подає заяву про видачу йому реєстраційного посвідчення протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення, зазначеного у частині другій цієї статті. До заяви додаються: копія свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю; копія паспорта громадянина України; довідка про відсутність судимості; копія трудової книжки.

3. У разі відмови претендента, який значиться в регіональному кадровому резерві нотаріусів під першим номером, або неподання ним документів протягом строку, передбаченим частиною третьою цієї статті, право на реєстрацію нотаріальної діяльності переходить до претендента, який значиться в регіональному кадровому резерві нотаріусів під другим номером, і так далі за списком. Заяви про відмову або про видачу реєстраційного посвідчення реєструються відповідним територіальними органами юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і додаються до особової справи претендента.

4. У разі відповідності претендента вимогам цього Закону відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи днів з дня отримання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності видає йому реєстраційне посвідчення.

5. При відмові в реєстрації нотаріальної діяльності відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня отримання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності видає претенденту копію наказу, в якому мотивовано, з посиланням на норми закону, повинні бути викладені причини відмови.

6. Претендент вправі оскаржити відмову в реєстрації нотаріальної діяльності до суду у встановленому законом порядку.

7. Форма реєстраційного посвідчення затверджується Міністерством юстиції України.

Стаття 29. Єдиний реєстр нотаріусів України

1. Єдиний реєстр нотаріусів України створюється і ведеться в цілому по Україні Міністерством юстиції України.

2. Нотаріус включається до Єдиного реєстру нотаріусів України з моменту отримання реєстраційного посвідчення.

3. Нотаріус виключається з Єдиного реєстру нотаріусів України в разі припинення ним нотаріальної діяльності.

Стаття 30. Присяга нотаріуса

1. Особа, нотаріальна діяльність якої реєструється вперше, складає присягу такого змісту:
«Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно, сумлінно і неупереджено, у відповідності із законом і совістю, дотримуватись Правил професійної етики нотаріусів, у своїх діях керуватися принципами гуманізму і поваги до людини».

2. Підписана нотаріусом присяга зберігається в його особовій справі.

Стаття 31. Початок нотаріальної діяльності

1. Після отримання реєстраційного посвідчення нотаріус зобов’язаний у двомісячний строк розпочати нотаріальну діяльність.

2. Про дату початку нотаріальної діяльності нотаріус інформує відповідне управління юстиції.
До початку нотаріальної діяльності в межах строку, встановленого частиною першою цієї статті, нотаріус зобов’язаний подати до відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі документи, що підтверджують страхування цивільно-правової відповідальності нотаріуса та його право на приміщення, в якому розташоване його робоче місце. Неподання без поважних причин до відповідного територіального органу юстиції цих документів у строк більший, ніж передбачений частиною першою статті 32, тягне за собою скасування рішення про реєстрацію нотаріальної діяльності.

3. За наявності поважних причин, що мають бути документально підтверджені, строк початку нотаріальної діяльності може бути продовжений, але лише один раз на строк не більший, ніж зазначено в частині першій цієї статті.

4. Рішення про скасування реєстраційного посвідчення може бути оскаржене особою, нотаріальна діяльність якої була зареєстрована, до суду.

Стаття 32. Підстави зупинення нотаріальної діяльності

1. Нотаріальна діяльність тимчасово зупиняється на час дії таких обставин:
1) якщо нотаріус не має приміщення для розміщення робочого місця або це приміщення не відповідає вимогам, встановленим цим Законом, — до усунення цих недоліків, але не більше одного місяця з моменту виявлення порушення;
2) якщо нотаріус не уклав договір про страхування цивільно-правової відповідальності нотаріуса або розмір страхових сум не відповідає вимогам цього Закону — до усунення цих недоліків, але не більше одного місяця з моменту виявлення порушення;
3) якщо нотаріус при вчиненні нотаріальних дій неодноразово порушував правила нотаріального діловодства — до закінчення строку проходження підвищення кваліфікації (не менше одного тижня та не більше двох місяців);
4) якщо нотаріус не сплатив штраф, передбачений пунктом 2 частини першої статті 16 цього Закону, — до сплати штрафу;
5) у разі необґрунтованої відмови нотаріуса від надання відповідному територіальному органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі в порядку, передбаченому законом, документів для перевірки організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства – до усунення цієї обставини ;
6) якщо нотаріус оскаржив рішення про припинення нотаріальної діяльності у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 35 цього Закону, — до вирішення питання по суті;
7) у разі винесення судом рішення про визнання нотаріуса безвісно відсутнім;
8) у разі заміщення нотаріуса в порядку, передбаченому цим Законом;
9) у разі обрання його народним депутатом України;
10) в інших випадках, передбачених цим Законом.

2. Нотаріус вправі зупинити нотаріальну діяльність за власним бажанням на строк, що не перевищує чотирьох місяців протягом календарного року, або на більший строк за наявності поважних причин (вагітність, пологи, догляд за дитиною, хвороба тощо).

3. Про зупинення нотаріальної діяльності на строк більше двох тижнів нотаріус зобов’язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі із зазначенням причин та строку відсутності.

4. За рішенням З’їзду нотаріусів України або загальних зборів нотаріусів регіональної нотаріальної палати нотаріальна діяльність нотаріуса може бути зупинена на час обрання його на виборну посаду до органів самоврядування нотаріусів.

Стаття 33. Порядок зупинення нотаріальної діяльності

1. Рішення про зупинення нотаріальної діяльності приймають керівники Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі за наявності підстав, передбачених цим Законом. Копія наказу про зупинення нотаріальної діяльності надсилається до Міністерства юстиції України для внесення цих відомостей до Єдиного реєстру нотаріусів України.

2. Територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі зобов’язаний протягом трьох робочих днів письмово повідомити нотаріуса про зупинення його нотаріальної діяльності і передати йому копію наказу.

3. Наказ про зупинення нотаріальної діяльності може бути оскаржений нотаріусом до Міністерства юстиції України або до суду у місячний строк з дня його одержання.

4. Нотаріус зобов’язаний зупинити нотаріальну діяльність з моменту отримання копії наказу про зупинення його нотаріальної діяльності. Нотаріус, діяльність якого зупинена, за відсутності заміщення його іншим нотаріусом має право знімати заборону відчуження майна, реєструвати відомості про припинення іпотеки, здійснювати провадження по відкритих спадкових справах та депозитних операціях, видавати документи, прийняті на зберігання, а також довідки, витяги, дублікати документів з архіву нотаріуса.
Вчинення інших нотаріальних дій нотаріусом, діяльність якого зупинена, забороняється.

Стаття 34. Підстави припинення нотаріальної діяльності

1. Підставами припинення нотаріальної діяльності є:
1) подання нотаріусом заяви про припинення нотаріальної діяльності за власним бажанням;
2) смерть нотаріуса або оголошення його померлим у порядку, встановленому законом;
3) припинення громадянства України або виїзд за межі України на постійне проживання;
4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким нотаріус засуджений за навмисний злочин;
5) набрання законної сили рішенням суду про визнання нотаріуса недієздатним, обмежено дієздатним або про застосування до нього примусових заходів медичного характеру;
6) набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним наказу Міністерства юстиції України, який порушує вимоги частини другої статті 28 цього Закону, або скасування Міністерством юстиції України такого наказу;
7) набрання законної сили рішенням суду про припинення нотаріальної діяльності нотаріуса у зв’язку з неодноразовими грубими порушеннями нотаріусом закону при вчиненні нотаріальних дій або одноразовим навмисним грубим порушенням закону, яке завдало значної шкоди правам і законним інтересам фізичних, юридичних осіб або державі;
8) перевищення нотаріусом строку, передбаченого частиною другою статті 32 цього Закону;
9) невиконання нотаріусом наказу відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про зупинення його нотаріальної діяльності, за винятком випадків оскарження нотаріусом такого наказу в порядку, передбаченому частиною третьою статті 33 цього Закону.

Стаття 35. Порядок припинення нотаріальної діяльності

1. Припинення нотаріальної діяльності здійснюється відповідним територіальним органом юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі за наявності підстав, передбачених цим Законом, шляхом видання наказу про припинення нотаріальної діяльності нотаріуса.

2. Відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі зобов’язаний негайно повідомити нотаріуса про припинення його нотаріальної діяльності і передати йому копію наказу про припинення нотаріальної діяльності.

3. Нотаріус зобов’язаний припинити нотаріальну діяльність з моменту отримання наказу про припинення його нотаріальної діяльності.

4. Наказ про припинення нотаріальної діяльності може бути оскаржений нотаріусом до суду протягом одного місяця з дня одержання ним копії наказу. Оскарження наказу зупиняє реалізацію положень, передбачених частинами п’ятою і шостою цієї статті.

5. Особа, нотаріальна діяльність якої припинена, зобов’язана протягом одного місяця з дня одержання копії наказу передати до відповідного державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архіву нотаріуса. У разі якщо цей строк є недостатнім, він може бути продовжений рішенням Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, відповідного територіального органу юстиції в області, містах Києві та Севастополі, але лише один раз і не більше ніж на місяць.

6. У разі неможливості або відмови нотаріуса особисто здійснити передачу документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса у встановлені строки цей обов’язок покладається на відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі, який при необхідності залучає до цього представників органів внутрішніх справ.

7. Порядок та умови здачі і знищення особистої печатки нотаріуса встановлюються і забезпечуються спеціально уповноваженими органами з питань дозвільної системи.

8. Припинення нотаріальної діяльності нотаріуса означає припинення дії реєстраційного посвідчення.

Стаття 36. Заміщення нотаріуса

1. Заміщення нотаріуса можливе у випадках зупинення його нотаріальної діяльності в порядку, визначеному цим Законом.

2. Нотаріус може укласти договір про заміщення його з іншим нотаріусом, в межах строків, визначених частиною другою статті 32 цього Закону.

3. Нотаріус зобов’язаний повідомити про його заміщення відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.

4. Відомості про заміщення нотаріуса направляються відповідним територіальним органом юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі до Міністерства юстиції України для внесення до Єдиного реєстру нотаріусів.

5. Заміщення нотаріуса проводиться до припинення обставин, з якими це заміщення пов’язане.

6. Нотаріус, якого заміщують, не вправі здійснювати нотаріальну діяльність під час цього заміщення. У разі дострокового повернення нотаріуса до здійснення ним нотаріальної діяльності повноваження нотаріуса, який його заміщує, що виникли внаслідок такого заміщення, припиняються негайно.

Стаття 37. Заміщення нотаріуса іншим нотаріусом

1. Нотаріус, який заміщує нотаріуса, нотаріальна діяльність якого зупинена, вчиняє нотаріальні дії від свого імені та прикладає свою особисту печатку.
2. Нотаріус, якого заміщують, не вправі здійснювати нотаріальну діяльність під час цього заміщення. У разі дострокового повернення нотаріуса до виконання своїх професійних обов’язків повноваження нотаріуса, який його заміщує, що виникли внаслідок такого заміщення, припиняються негайно.

Глава 3. Нотаріальні округи. Організаційні форми нотаріальної діяльності

Стаття 38. Нотаріальний округ

1. Нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і має робоче місце.

2. Нотаріальні округи визначаються Міністерством юстиції України відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі поза квотою.

3. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Стаття 39. Квоти нотаріусів

1. Гранична кількість нотаріусів у кожному нотаріальному окрузі (квота) визначається Міністерством юстиції України за поданням відповідного територіального органу юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі з урахуванням чисельності населення, що мешкає в цьому окрузі, кількості вчинених нотаріальних дій, навантаження на кожного нотаріуса та соціально-економічного стану регіону. При цьому чисельність населення, яка обслуговується нотаріусом нотаріального округу, не може бути більшою, ніж 20 тисяч, та меншою, ніж :
а) 13 тисяч у нотаріальних округах з чисельністю населення до 100 тисяч;
б) 12 тисяч у нотаріальних округах з чисельністю населення від 100 до 500 тисяч;
в) 11 тисяч у нотаріальних округах з чисельністю населення від 500 тисяч до 1 мільйона;
г) 10 тисяч у нотаріальних округах з чисельністю населення більше 1 мільйона;
д) 5 тисяч у Київському міському нотаріальному окрузі.

2. Кількість нотаріусів в одному нотаріальному окрузі не може бути меншою двох.

3. Зменшення кількості нотаріусів у нотаріальному окрузі можливе виключно при припиненні нотаріальної діяльності нотаріуса в цьому окрузі.

4. Рішення про збільшення (зменшення) кількості нотаріусів у нотаріальному окрузі, прийняте з порушенням правил, встановлених цією статтею, підлягає скасуванню Міністерством юстиції України або судом. Скасування такого рішення тягне за собою припинення нотаріальної діяльності нотаріуса, якому було видане реєстраційне посвідчення на підставі цього рішення.

Стаття 40. Обмін нотаріальними округами

1. Нотаріуси за взаємною згодою мають право укласти між собою договір про обмін нотаріальними округами.

2. Примірники договору і заяви нотаріусів про обмін нотаріальними округами подаються до відповідних територіальних органів юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі, які скасовують реєстраційні посвідчення зазначених нотаріусів і видають їм нові реєстраційні посвідчення, про що інформують Міністерство юстиції України.

Стаття 41. Робоче місце нотаріуса

1. Приміщення, в якому знаходиться робоче місце нотаріуса, має знаходитись у межах нотаріального округу, в якому нотаріус здійснює нотаріальну діяльність.

2. Приміщення повинно відповідати таким умовам:

1) кількість кімнат у приміщенні, де знаходиться робоче місце нотаріуса, не може бути меншою, ніж кількість нотаріусів, що здійснюють нотаріальну діяльність у його межах.
2) давати можливість кожному нотаріусу, що здійснює нотаріальну діяльність, одночасно та незалежно від іншого нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність;
3) бути захищеним від несанкціонованого проникнення;
4) бути забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса.

3. До початку нотаріальної діяльності, а також у разі зміни адреси розташування робочого місця нотаріуса, відповідним територіальним органом юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі проводиться перевірка відповідності робочого місця нотаріуса встановленим вимогам (сертифікація), за результатами якої складається акт про сертифікацію робочого місця нотаріуса або акт про відмову у сертифікації робочого місця нотаріуса. Акт про відмову у сертифікації робочого місця нотаріуса може бути оскаржений нотаріусом до суду протягом одного місяця з дня одержання ним примірника акта.

4. Нотаріус може здійснювати нотаріальну діяльність лише за наявності акта про сертифікацію робочого місця нотаріуса або рішення суду, яке набрало законної сили, яким визнано незаконним акт про відмову у сертифікації робочого місця нотаріуса.

5. У разі припинення права власності або права користування приміщенням, в якому розташоване робоче місце нотаріуса, його нотаріальна діяльність зупиняється.

6. Про зміну адреси робочого місця нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі та відповідну регіональну нотаріальну палату.

Стаття 42. Страхування цивільно-правової відповідальності нотаріуса

1. Страхування цивільно-правової відповідальності нотаріуса є обов’язковим і здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю нотаріуса при здійсненні ним нотаріальної діяльності.

2. Здійснення нотаріальної діяльності нотаріусом без договору страхування цивільно-правової відповідальності забороняється.

3. Держава не несе відповідальності за шкоду, завдану неправомірними діями чи бездіяльністю нотаріуса при здійсненні ним нотаріальної діяльності. Нотаріус не несе відповідальності по зобов’язаннях держави.

4. Мінімальний розмір страхової суми становить сто мінімальних розмірів заробітної плати.

5. Порядок і умови обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності нотаріуса встановлюються законом.

Стаття 43. Оплата нотаріальних дій

1. За вчинення нотаріальних дій нотаріуси стягують плату за домовленістю між нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу за її мінімальний розмір.

2. Мінімальний розмір оплати нотаріальних дій та окремі пільгові категорії громадян, для яких оплата нотаріальних дій не може бути вищою за її мінімальний розмір, визначаються законом.

3. Сума плати, стягнутої нотаріусом за вчинену нотаріальну дію, зазначається в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Стаття 44. Оподаткування доходів нотаріусів

1. Порядок оподаткування доходів нотаріусів визначається законодавством України про оподаткування доходів фізичних осіб.

2. Дохід нотаріуса складається із сум, що надійшли за вчинення нотаріальних дій і надання додаткових послуг правового характеру, за винятком витрат, пов’язаних із забезпеченням організації та здійснення нотаріальної діяльності.

Стаття 45. Додаткові інформаційно-технічні послуги

1. Окремі нотаріальні дії вчиняються нотаріусами з використанням інформації з Державних реєстрів, що створені згідно законів України, держателем яких є Міністерство юстиції України.

2. Міністерство юстиції України зобов’язане забезпечити доступ нотаріусів до роботи з Державними реєстрами, зазначеними у частині першій цієї статті.

3. Відомості про вчинення окремих видів нотаріальних дій підлягають реєстрації в Державних реєстрах відповідно до законодавства.

4. Перелік та порядок ведення Державних реєстрів, розмір плати за надання додаткових інформаційно-технічних послуг та порядок її справляння встановлюються законами.

5. Впровадження і надання додаткових інформаційно-технічних послуг, що не передбачені законами, забороняється.

Стаття 46. Перевірки організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства

1. Відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі здійснюють перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріуса та виконання ним правил нотаріального діловодства за певний період. Попередні періоди, які раніше перевірялися, не можуть бути предметом наступних перевірок.

2. Перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріуса та виконання ним правил нотаріального діловодства здійснюється виключно у приміщенні, де знаходиться робоче місце нотаріуса, відповідним територіальним органом юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі з обов’язковим попереднім повідомленням нотаріуса про час перевірки. Нотаріус зобов’язаний надавати особам, які уповноважені проводити перевірку, відомості і документи щодо організації нотаріальної діяльності та нотаріального діловодства.

3. У разі виявлення під час перевірки порушень в організації нотаріальної діяльності нотаріуса або неодноразових порушень правил нотаріального діловодства відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі, який проводив перевірку, може зупинити діяльність нотаріуса в порядку, встановленому цим Законом, або передати матеріали на розгляд регіональної нотаріальної палати для притягнення нотаріуса до професійної відповідальності. Про прийняте рішення регіональна нотаріальна палата повідомляє відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.

4. У разі виявлення більше ніж трьох випадків порушення нотаріусом закону при вчиненні нотаріальних дій, яке завдало значної шкоди правам і законним інтересам фізичних, юридичних осіб або державі, відповідний територіальний орган юстиції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі може звернутися до суду з заявою про припинення нотаріальної діяльності цього нотаріуса.

Глава 4. Державні нотаріальні архіви. Нотаріальне діловодство

Стаття 47. Державні нотаріальні архіви

1. Державні нотаріальні архіви створюються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі і входять до складу системи архівних установ України.

2. Державний нотаріальний архів є юридичною особою і має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

3. Державні нотаріальні архіви забезпечують тимчасове (до 75 років) зберігання переданих їм у встановленому порядку документів нотаріального діловодства та архівів нотаріусів.

4. Питання організації діяльності, компетенції державних нотаріальних архівів, порядку та строків зберігання документів нотаріального діловодства та архівів нотаріусів визначаються Положенням про державний нотаріальний архів, що затверджується Міністерством юстиції України за погодженням із центральним органом виконавчої влади з питань архівів.

5. Фінансування державних нотаріальних архівів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і плати, що справляється за вчинення нотаріальних дій та надання додаткових послуг архіваріусами державних нотаріальних архівів.

Стаття 48. Архіваріуси державних нотаріальних архівів

1. Питання організації діяльності архіваріуса державного нотаріального архіву регулюються цим Законом та Положенням про державний нотаріальний архів.

2. За вчинення архіваріусами державних нотаріальних архівів нотаріальних дій, надання додаткових послуг правового, а також технічного характеру справляється плата в розмірах, що встановлюються Міністерством юстиції України.

Стаття 49. Нотаріальне діловодство і звітність

1. Правила ведення нотаріального діловодства затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням із центральним органом виконавчої влади з питань архівів.

2. Нотаріуси складають і подають територіальним органам юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлену законодавством статистичну звітність.

3. Зведена статистична звітність подається територіальними органами юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі до Міністерства юстиції України.

4. Документи нотаріального діловодства та архіву нотаріуса є власністю держави і знаходяться у володінні та користуванні нотаріуса в силу виконання ним повноважень, встановлених цим Законом.

5. Нотаріус зобов’язаний забезпечити зберігання документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса протягом всього строку виконання ним професійних повноважень, встановлених цим Законом.

6. При припиненні нотаріальної діяльності документи нотаріального діловодства і архіву нотаріуса передаються до відповідного державного нотаріального архіву в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 50. Мова нотаріального діловодства

1. Тексти нотаріальних документів та нотаріального діловодства, посвідчувальних написів, печаток, штампів, а також вивісок на приміщені, де знаходиться робоче місце нотаріуса, мають бути виконані державною мовою.

2. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє мовою, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлених документів повинні бути перекладені їй нотаріусом чи перекладачем.

Розділ IІІ. Самоврядування нотаріусів

Стаття 51. Форми самоврядування нотаріусів

1. Самоврядування нотаріусів — колективне вирішення нотаріусами питань їх внутрішньої діяльності.

2. Професійне самоврядування нотаріусів здійснюється через регіональні нотаріальні палати в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, Нотаріальну палату України у відповідності з принципами Міжнародного Союзу Нотаріату, Європейського Кодексу нотаріальної етики та Правил професійної етики нотаріусів України.

3. Нотаріуси мають право створювати громадські організації з міжнародним, всеукраїнським, регіональним чи місцевим статусом згідно з Конституцією та іншими законами України.

Стаття 52. Завдання професійного самоврядування нотаріусів

1. Завданнями органів професійного самоврядування нотаріусів є:

1) об’єднання зусиль нотаріусів по виконанню покладених на них цим Законом обов’язків;

2) захист професійних інтересів нотаріусів, забезпечення їх соціальних та інших прав;

3) сприяння нотаріусам в організації і здійсненні нотаріальної діяльності;

4) надання нотаріусам методичної допомоги;

5) організація підвищення професійного рівня нотаріусів;

7) розвиток міжнародних зв’язків, обмін досвідом з міжнародними організаціями нотаріату та організаціями нотаріату інших країн.

Стаття 53. Права нотаріусів в сфері професійного самоврядування

1. Нотаріуси мають такі права у сфері професійного самоврядування:

1) брати участь в управлінні регіональною нотаріальною палатою та Нотаріальною палатою України;

2) обирати та бути обраними до органів регіональної нотаріальної палати чи до органів Нотаріальної палати України;

3) вносити на розгляд регіональної нотаріальної палати чи до Нотаріальної палати України пропозиції з питань їх діяльності;

4) одержувати інформацію про діяльність регіональної нотаріальної палати чи про діяльність Нотаріальної палати України;

5) користуватися допомогою регіональної нотаріальної палати чи Нотаріальної палати України у захисті своїх професійних, соціальних та інших прав;

7) брати участь у обговоренні будь-яких питань, що стосуються їх нотаріальної діяльності, подавати скарги, заперечення та пропозиції відповідним органам регіональної нотаріальної палати чи Нотаріальної палати України;

2. Нотаріуси можуть мати інші права, встановлені цим Законом, статутами регіональної нотаріальної палати, Нотаріальної палати України та рішеннями З’їзду нотаріусів України.

Стаття 54. Обов’язки нотаріусів в сфері професійного самоврядування

1. Нотаріуси мають такі обов’язки у сфері професійного самоврядування:

1) дотримуватися статутів регіональної нотаріальної палати, Нотаріальної палати України;

2) виконувати рішення З’їзду нотаріусів України, органів управління регіональної нотаріальної палати, Нотаріальної палати України.

Стаття 55. Регіональна нотаріальна палата

1. Регіональна нотаріальна палата — непідприємницька самоврядна організація, що не має на меті отримання прибутку, є професійним об’єднанням, заснованим нотаріусами в Автономній Республіці Крим, кожній області, містах Києві та Севастополі. До складу регіональної нотаріальної палати можуть входити виключно нотаріуси, які здійснюють нотаріальну діяльність на відповідній території.

2. Регіональна нотаріальна палата є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства та згідно з її статутом.

3. Статут регіональної нотаріальної палати затверджується загальними зборами нотаріусів регіональної нотаріальної палати і реєструється в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 56. Органи регіональної нотаріальної палати

1. Вищим органом регіональної нотаріальної палати є загальні збори нотаріусів Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

2. Загальні збори нотаріусів скликаються не рідше одного разу на рік і уповноважені вирішувати будь-які питання, що відносяться до повноважень регіональної нотаріальної палати. Загальні збори нотаріусів вважаються правомочними, якщо в них бере участь не менше половини нотаріусів відповідної області, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Рішення загальних зборів нотаріусів приймаються простою більшістю голосів присутніх.

3. Поточне керівництво діяльністю регіональної нотаріальної палати здійснюють її виконавчі органи, обрані загальними зборами нотаріусів.

Стаття 57. Повноваження регіональної нотаріальної палати

1. Регіональна нотаріальна палата:

1) представляє професійні інтереси нотаріусів у органах державної влади, органах місцевого самоврядування та у відносинах з іншими юридичними і фізичними особами;

2) обговорює і вирішує питання, що виникли у нотаріальній практиці, надає нотаріусам методичну допомогу;

3) організовує підвищення професійного рівня нотаріусів;

4) розглядає питання правового захисту нотаріусів і приймає відповідні рішення;

5) обговорює і вирішує питання, що стосуються додержання нотаріусами правил професійної етики;

6) розглядає матеріали територіальних органів юстиції про результати перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріуса та виконання ним правил нотаріального діловодства;

7) заохочує нотаріусів та притягає їх до професійної відповідальності з підстав та в порядку, передбачених цим Законом та статутом регіональної нотаріальної палати;

8) звертається до суду із заявою про визнання нотаріуса недієздатним;

9) реалізує інші повноваження, передбачені її статутом, але в межах визначених цим Законом.

2. Регіональна нотаріальна палата виконує рішення Нотаріальної палати України.

Стаття 58. Нотаріальна палата України

1. Нотаріальна палата України — непідприємницька самоврядна організація, що не має на меті отримання прибутку, є всеукраїнським професійним об’єднанням регіональних нотаріальних палат Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, утвореним на підставі цього Закону.

2. Нотаріальна палата України є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до міжнародних договорів, законодавства України та згідно з її статутом.

3. Статут Нотаріальної палати України затверджується З’їздом нотаріусів України і реєструється Міністерством юстиції України.

Стаття 59. Повноваження Нотаріальної палати України

1. Нотаріальна палата України:

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Н А К А З

12.01.2008 N 24/5

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
14 січня 2008 р.
за N 19/14710

Про внесення змін до Порядку
здійснення контролю за дотриманням
вимог законодавства приватними нотаріусами
під час виконання ними своїх обов’язків

Відповідно до статті 33 Закону України «Про нотаріат» ( 3425-12 ) та підпункту 4 пункту 24 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року N 1577 ( 1577-2006-п ), з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів громадян, підприємств та організацій, попередження правопорушень і запобігання судовим спорам, а також поліпшення організації роботи приватних нотаріусів Н А К А З У Ю:

1. Унести до Порядку здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства приватними нотаріусами під час виконання ними своїх обов’язків, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 вересня 2004 року N 105/5 ( z1149-04 ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2004 року за N 1149/9748 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 8 травня 2007 року N 238/5 ( z0476-07 ), такі зміни:

абзац перший пункту 10 викласти в такій редакції:
«10. До перевірок, що проводить Міністерство юстиції, можуть бути залучені представники структурних підрозділів нотаріату управлінь юстиції, державні нотаріуси, а також приватні нотаріуси, які працювали державними нотаріусами державних нотаріальних контор та/або здійснювали приватну нотаріальну діяльність не менше десяти років за їх згодою. До перевірок, що проводять управління юстиції, можуть бути залучені державні нотаріуси, а також приватні нотаріуси, які працювали державними нотаріусами державних нотаріальних контор та/або здійснювали приватну нотаріальну діяльність не менше десяти років за їх згодою».

2. Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань (Н.Ященко):

2.1. Подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493 ( 493/92 ) «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами).

2.2. Довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

3. Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань (Н.Ященко) та начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі забезпечити належне виконання цього наказу.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України Л.Єфіменка.

Міністр М.В.Оніщук

Рішення Конституційного Суду України

у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду)

№ 1-рп від 10.01.2008

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича – головуючого,
Бринцева Василя Дмитровича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В’ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича – доповідача,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 51 народного депутата України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого,
одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу
VIII „Третейське самоврядування“ Закону України „Про третейські
суди“ від 11 травня 2004 року № 1701–IV (Відомості Верховної
Ради України, 2004 р., № 35, ст. 412) із змінами та
доповненнями.
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40
Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало
конституційне подання 51 народного депутата України.
Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75
Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність
спору щодо відповідності Конституції України (конституційності)
зазначених положень Закону України „Про третейські суди“.

Заслухавши суддю-доповідача Кампа В.М. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкт права на конституційне подання – 51 народний
депутат України – звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції
України (є неконституційними), положення Закону України „Про
третейські суди“ (далі – Закон), а саме:
– абзацу сьомого статті 2 стосовно „захисту (позивачем)
своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом
інтересів“;
– абзацу одинадцятого статті 2, за яким „Третейська палата
України – постійно діючий орган самоврядування третейських
суддів“;
– статті 3, яке визначає завданням третейського суду
„захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом
інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного
розгляду та вирішення спорів відповідно до закону“;
– пункту 9 статті 4, за яким „самоврядування третейських
суддів“ є принципом утворення, організації і діяльності
третейського суду;
– розділу VІІІ „Третейське самоврядування“, які визначають
засади третейського самоврядування.
Посилаючись на статті 124, 125 Конституції України, народні
депутати України стверджують, що в абзаці сьомому статті 2,
статті 3 Закону третейські суди фактично наділяються статусом
органів правосуддя і водночас складової судової гілки влади.
Крім того, суб’єкт права на конституційне подання вважає
положення абзацу одинадцятого статті 2, пункту 9 статті 4 та
розділу VІІІ „Третейське самоврядування“ Закону щодо засад
третейського самоврядування такими, що не відповідають частині
першій статті 36, частині другій статті 85, пункту 11 частини
першої статті 92 та частині другій статті 130 Конституції
України.

2. Свою позицію щодо конституційності оспорюваних положень
Закону висловили Президент України, Прем’єр-міністр України,
Голова Верховної Ради України, Комітет Верховної Ради України з
питань правової політики, Комітет Верховної Ради України з
питань правосуддя, Міністерство юстиції України, Верховний Суд
України, Вищий господарський суд України, Рада суддів України,
Третейська палата України, Інститут держави і права імені
В.М.Корецького НАН України, Академія правових наук України.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи спір щодо
конституційності оспорюваних положень Закону, виходить з такого.
3.1. Згідно з Конституцією України Україна є демократичною,
соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини
та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов’язком держави (частина друга статті 3).
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон
України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими
законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і
протиправних посягань (частина п’ята статті 55). Це
конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина
друга статті 22, стаття 64 Конституції України).
Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не
забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від
порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та
господарських правовідносин є звернення до третейського суду
(абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення
Конституційного Суду України у справі про виконання рішень
третейських судів від 24 лютого 2004 року № 3-рп/2004).
Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної
юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин
може бути передано його сторонами на вирішення третейського
суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного
процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського
процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою
забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись
пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна
Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та
діяльності третейських судів в Україні.
3.2. Функціонування третейських судів в Україні базується
не лише на засадах національного, а й міжнародного права.
Можливість передачі державою на розгляд третейських судів
спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин
визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на
міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих
спорів визначені Європейською конвенцією про
зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року та
рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з
права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 року.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що
звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є
правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася
за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі „Девір
проти Бельгії“ від 27 лютого 1980 року).

4. Зі змісту клопотання випливає, що його автори порушують
питання щодо відповідності положень абзацу сьомого статті 2,
статті 3 Закону частинам першій, п’ятій статті 124, статті 125
Конституції України. Вони вважають, що в цих нормах Закону
фактично закріплюється статус третейських судів як органів
здійснення правосуддя.
На основі порівняльного аналізу Конституційний Суд України
дійшов висновку про відповідність Конституції України зазначених
положень Закону.
Правосуддя – це самостійна галузь державної діяльності, яку
суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях
в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних,
кримінальних та інших справ (пункт 3 мотивувальної частини
Ухвали Конституційного Суду України від 14 жовтня 1997 року № 44-
з).
Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції
України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд,
здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих
Конституцією України та законами України прав і свобод людини і
громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів
суспільства і держави (підпункт 4.1. пункту 4 мотивувальної
частини Рішення Конституційного Суду України у справі про
призначення судом більш м’якого покарання від 2 листопада 2004
року № 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції
України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту
майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів
фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських
правовідносин.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і
господарських правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної
діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів
України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.
Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в
абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не
правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і
господарських правовідносинах у межах права, визначеного
частиною п’ятою статті 55 Конституції України.
Народні депутати України вважають, що визнання державою на
підставі Закону рішень „арбітражних“ (фактично третейських)
судів помилково ототожнено із здійсненням ними правосуддя.
Згідно з положеннями частини п’ятої статті 124 Конституції
України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є
обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно
до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого
імені (стаття 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного
законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів.
Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів
перебуває за межами третейського розгляду та є завданням
компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57
Закону, пункт 1 частини другої статті 3 Закону України „Про
виконавче провадження“).
Отже, оспорювані положення Закону не порушують припис
статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя
виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям,
а рішення третейських судів є лише актами недержавної
юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері
цивільних і господарських відносин.
Суб’єкт права на конституційне подання стверджує, що в
абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону третейські суди
визначаються як складова судової гілки влади.
Третейські суди не віднесені до системи судів загальної
юрисдикції (стаття 125 Конституції України). З аналізу положень
Закону випливає, що третейські суди є недержавними незалежними
органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних
законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері
цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до статті 7
Закону третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські
суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.
Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх
рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до
системи судів загальної юрисдикції.

5. Автори клопотання порушують питання щодо відповідності
положень абзацу одинадцятого статті 2, пункту 9 статті 4,
розділу VIII „Третейське самоврядування“ Закону частині першій
статті 36, частині другій статті 85, пункту 11 частини першої
статті 92, частині другій статті 130 Конституції України.
Порівняльний аналіз положень Конституції України та цих
положень Закону дає підстави Конституційному Суду України для
висновку, що вони не суперечать Конституції України (є
конституційними), виходячи з такого.
5.1. Оспорюючи положення абзацу одинадцятого статті 2,
пункту 9 статті 4, статей 58, 59 розділу VIII „Третейське
самоврядування“ Закону, народні депутати України вважають, що
повноваження органів третейського самоврядування повинні
збігатися з повноваженнями суддівського самоврядування, яке
закріплене в частині другій статті 130 Конституції України,
статті 102 Закону України „Про судоустрій України“.
Правова держава сприяє розвитку громадського самоврядування,
тобто самоорганізації громадян за місцем проживання, роботи,
навчання або за іншими ознаками в межах, визначених Конституцією
України і законами України.
Окремі закони України закріплюють громадське самоврядування
як одну з форм участі громадян в управлінні державними справами,
у вирішенні питань їх соціального захисту, корпоративного життя
тощо. Зокрема, громадське самоврядування запроваджено в
територіальних громадах (частина шоста статті 140 Конституції
України, статті 8, 9, 13, 14 Закону України „Про місцеве
самоврядування в Україні“), в освіті (статті 16, 17 Закону
України „Про освіту“), у вищій школі (статті 37, 38 Закону
України “Про вищу освіту”).
Однією з форм громадського самоврядування є третейське
самоврядування, яке відповідно до частини першої статті 58
Закону створюється для представництва та захисту інтересів
третейських суддів постійно діючих третейських судів. Оскільки
питання третейського самоврядування стосується закріплення
гарантій прав і свобод людини і громадянина такої групи фізичних
осіб, як третейські судді постійно діючих третейських судів, то
відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції
України Верховна Рада України наділена правом його законодавчого
регулювання.
Третейське самоврядування не є тотожним суддівському
самоврядуванню, оскільки третейські суди не входять до системи
судів загальної юрисдикції, а третейські судді не наділені
статусом професійних суддів. Третейське самоврядування як одна з
форм громадського самоврядування слугує самоорганізації
третейських суддів постійно діючих третейських судів, тоді як
суддівське самоврядування належить до системи конституційного
устрою держави (частина друга статті 130 Конституції України) і
є формою самоорганізації професійних суддів.
Отже, законодавче закріплення третейського самоврядування в
положеннях пункту 9 статті 4, частини першої статті 58 Закону не
суперечить частині другій статті 130 Конституції України.
5.2. Суб’єкт права на конституційне подання вважає, що
„унормування Законом самоврядування третейських судів (статті 2,
4, 58 та 59) фактично є спробою законодавчого врегулювання
діяльності окремої громадської організації – Третейської палати
України, що не належить до конституційних повноважень Верховної
Ради України“ і не відповідає положенням частини першої статті
36, частини другої статті 85, пункту 11 частини першої статті 92
Конституції України. Посилаючись на правову позицію
Конституційного Суду України, викладену в Рішенні у справі про
молодіжні організації від 13 грудня 2001 року № 18-рп/2001,
народні депутати України стверджують, що „питання реалізації
права на свободу об’єднання в громадянському суспільстві не
підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на
вільний розсуд його членів“.
Конституційний Суд України, аналізуючи положення
Конституції України, а також оспорювані положення Закону, дійшов
висновку, що третейське самоврядування є формою громадського
самоврядування, тоді як громадські організації є формою
добровільних громадських формувань. Відмінність цих правових
інститутів обумовлена особливостями законодавчого закріплення
порядку утворення, системи, повноважень тощо органів
третейського самоврядування та громадських організацій.
Що стосується Третейської палати України, то вона
формується Всеукраїнським з’їздом третейських суддів (частина
третя статті 58 Закону) шляхом виборів з числа третейських
суддів постійно діючих третейських судів, а тому не є
громадською організацією і на неї не поширюються як положення
статті 36 Конституції України, так і обмеження законодавця щодо
врегулювання її назви, статусу та компетенції. Тому посилання
авторів клопотання на положення частини другої статті 85, пункту
11 частини першої статті 92 та правову позицію Конституційного
Суду України, викладену в Рішенні від 13 грудня 2001 року № 18-
рп/2001, є безпідставним.
Отже, унормовуючи Законом назву, статус і компетенцію
Третейської палати України, Верховна Рада України не вийшла за
межі конституційних повноважень, а відтак положення абзацу
одинадцятого статті 2, частин другої, третьої, четвертої статті
58 Закону не суперечать частині першій статті 36, частині другій
статті 85, пункту 11 частини першої статті 92 Конституції
України, тобто є конституційними.

6. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 39 Закону
України „Про Конституційний Суд України“ у конституційному
поданні має бути наведене правове обґрунтування тверджень щодо
неконституційності правового акта або його окремих положень.
Суб’єкт права на конституційне подання стверджує, що
положення статті 59 Закону не відповідають Конституції України,
оскільки „право Голови Третейської палати України бути
третейським суддею є виключенням із загального правила щодо
окремої особи“. Однак народні депутати України не наводять,
яке саме загальне правило щодо окремої особи мається на увазі.
Вони також не обґрунтовують, у чому саме полягає невідповідність
частин п’ятої, шостої статті 58 Закону наведеним у конституцій-
йному поданні статтям Конституції України.

Таким чином, суб’єкт права на конституційне подання не
додержав вимог пункту 4 частини другої статті 39 Закону України
“Про Конституційний Суд України“, що є підставою для припинення
конституційного провадження у справі щодо перевірки частин
п’ятої, шостої статті 58, статті 59 Закону на відповідність
Конституції України згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України
„Про Конституційний Суд України“ – невідповідність
конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією
України, Законом України „Про Конституційний Суд України“.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153
Конституції України, статтями 39, 45, 51, 61, 63, 65, 69, 71,
73, 75 Закону України „Про Конституційний Суд України“, § 51
Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд
України
в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є
конституційними), положення Закону України „Про третейські суди“
від 11 травня 2004 року № 1701–IV, а саме:
– абзацу сьомого статті 2 „про захист своїх порушених чи
оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів“;
– абзацу одинадцятого статті 2, за яким „Третейська палата
України – постійно діючий орган самоврядування третейських
суддів“;
– статті 3 „захист майнових і немайнових прав та
охоронюваних законом інтересів“;
– пункту 9 статті 4, згідно з яким одним із принципів
організації та діяльності третейського суду є „самоврядування
третейських суддів“;
– частин першої, другої, третьої, четвертої статті 58,
відповідно до яких:
„Для представництва та захисту інтересів третейських суддів
постійно діючих третейських судів утворюються органи
третейського самоврядування.
Вищим органом третейського самоврядування є Всеукраїнський
з’їзд третейських суддів.
Всеукраїнський з’їзд третейських суддів обирає Третейську
палату України.
Третейська палата України є постійно діючим органом
третейського самоврядування, який представляє та захищає
соціальні і професійні права та інтереси третейських суддів і
третейських судів, здійснює методичну та видавничу роботу,
аналізує практику правозастосування третейських судів і здійснює
інші повноваження, визначені вищим органом третейського
самоврядування“.

2. Припинити конституційне провадження у справі в частині
перевірки щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень частин п’ятої, шостої статті 58,
статті 59 розділу VIIІ „Третейське самоврядування“ Закону
України „Про третейські суди“ на підставі пункту 2 статті 45
Закону України „Про Конституційний Суд України“ через
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України, Законом України „Про Конституційний Суд
України“.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає
опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в
інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ