Роз»яснення ДПА України

…
Відповідно до статті 1 Закону України від 10.02.98 р. N 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» перепідготовка робітників є складовою професійно-технічного навчання, спрямованого на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку, а підвищення кваліфікації робітників є професійно-технічним навчанням робітників, що дає можливість розширювати і поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.
Професійно-технічне навчання може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві.
Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи (статті 201 Кодексу законів про працю).
Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 р. N 127/151, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.04.2001 р. за N 315/5506, затверджено Положення про професійне навчання кадрів на виробництві (далі — Положення N 127/151), відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 якого для професійного навчання кадрів на виробництві застосовуються такі його види: первинна професійна підготовка робітників; перепідготовка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.
Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України N 334 «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.
Таким чином, витрати підприємства, пов’язані з професійним навчанням кадрів на виробництві, зокрема з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, з урахуванням вимог Закону N 334 є витратами на виробничі цілі, що пов’язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.
Водночас підпунктом 3.5 Положення N 127/151 встановлено, що підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців, яке здійснюється за формами спеціалізації або довгострокового підвищення кваліфікації, провадиться у відповідних навчальних закладах або у закладах післядипломної освіти.
Якщо підготовка чи перепідготовка платника податку — найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами працедавця здійснюється в навчальних закладах, то згідно із підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб сума, сплачена таким працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості такого навчання, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2007 р. — 740 грн.).
Коли така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Заступник Голови І. Приймак

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 32, 6 серпня 2007 р.

Додатково див. лист
Державної податкової адміністрації України
від 23 листопада 2007 року N 23934/7/17-0217
З 1 січня 2007 року набули чинності положення статті 11 Закону України від 22.03.2005 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування доходів від операцій з продажу об’єктів нерухомого майна, стосовно яких державні та приватні нотаріуси, зокрема, контролюють сплату громадянами податку. Податок сплачується громадянином — платником податку шляхом безготівкового розрахунку або готівкою до банківської установи попередньо нотаріальному посвідченню угоди до місцевого бюджету за місцем оформлення документів, тобто за місцем вчинення нотаріальної дії (за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса).
У зв’язку з викладеним та з метою своєчасного надходження коштів до бюджету державна податкова інспекція за місцем знаходження державної нотаріальної контори чи місцем розташування робочого місця приватного нотаріуса повинна повідомити нотаріусів про реквізити відкритого рахунка (номер рахунка, МФО банку), на який сплачується податок по коду бюджетної класифікації (11011100 «податок з доходів фізичних осіб від інших видів діяльності»), а також для спрощення процедури сплати податку надати зразки заповнення платіжних документів.

Заступник Голови С. І. Лекарь

Враховуючи зміни у податковому законодавстві та у зв’язку з набуттям з 1 січня 2007 року чинності Закону України від 19.01.2006 N 3378-IV «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування спадщини», Державна податкова адміністрація України вважає за необхідне надати роз’яснення деяких питань щодо виконання нотаріусами обов’язків податкового агента.
Щодо сплати податку до бюджету.
Згідно з пунктом 11.3 статті 11 та пунктом 12.5 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), нотаріус є податковим агентом при здійсненні фізичними особами операцій, пов’язаних з купівлею-продажем і міною об’єктів нерухомого, рухомого майна (у разі нотаріального посвідчення угоди), а також у разі нарахування та виплати доходів своїм найманим працівникам.
Сума податку з доходу від продажу як нерухомого, так і рухомого майна самостійно сплачується платником податку — продавцем до нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу через установи банків у сумі, визначеній ним самостійно, згідно вимог чинного законодавства.
Оскільки відповідальність за сплату податку несе платник податку і функції стосовно нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету фактично виконуються громадянами, котрі отримують доходи від операцій з майном, нотаріуси виконують функції податкових агентів в частині контролю повноти сплати податку до бюджету перед посвідченням договорів та забезпечують надання відповідної інформації податковому органу.
Копії платіжних документів про перерахування податку додаються до примірників посвідчених договорів. Оригінал квитанції «погашається» нотаріусом шляхом проставлення на ній відбитку своєї печатки та підпису.
У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума перерахованого податку, дата та номер платіжного документа.
Податок з доходів фізичних осіб сплачується до місцевого бюджету за місцем розташування державної нотаріальної контори (робочого місця приватного нотаріуса).
У зв’язку з тим, що нотаріус як податковий агент є відповідальним за перевірку сплати відповідної суми податку до бюджету та надання у встановленому порядку інформації до податкового органу, державна податкова інспекція за місцем знаходження державної нотаріальної контори чи місця розташування робочого місця приватного нотаріуса зобов’язана повідомити нотаріусів про відкриття рахунку для сплати податку та його реквізити.
Щодо оціночної вартості нерухомого майна, яке продається (обмінюється).
Згідно підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону дохід платника податку від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
До визначення органу, уповноваженого здійснювати таку оцінку, при нарахуванні податку слід виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, яка міститься у довідках, які видаються бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.
Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах (стаття 23 Закону України від 03.07.92 «Про плату за землю» (із змінами і доповненнями)).
Щодо оціночної вартості рухомого майна, яке відчужується.
Оподаткування операцій з продажу або міни об’єкта рухомого майна здійснюється виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості об’єкта рухомого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Щодо надання податковими агентами податкової звітності.
Нотаріуси, які відповідно до Закону мають статус податкового агента, зобов’язані надавати у строки, встановлені Законом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого (сплаченого) податку податковому органу за місцем розташування державної нотаріальної контори, робочого місця приватного нотаріуса. Форма звітності, а також порядок її заповнення врегульовані наказом Державної податкової адміністрації України від 29.09.2003 N 451 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.10.2003 за N 960/8281.

Заступник Голови С. І. Лекарь

Державна податкова адміністрація України уважно розглянула Ваш лист від 15.05.2007 р., який надійшов з Секретаріату Президента України листом від 22.05.2007 р. N 22/046533-10, щодо сплати податку з доходів фізичних осіб при отриманні доходу у вигляді спадщини неповнолітньою дитиною, і в межах своєї компетенції повідомляє.
Статтями 67 та 68 Конституції України (далі — Конституція) встановлено, що кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом. Згідно із статтею 24 Конституції всі громадяни є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками статі, походження, майнового стану, віку, раси тощо.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється прийнятим 22.05.2003 р. Верховною Радою України Законом України N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону N 889 платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, резидент — фізична особа, яка має місце проживання в Україні і отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону N 889 дохід платника податку — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Згідно із статтею 13 Закону N 889, яка регулює оподаткування доходів, одержаних у вигляді об’єктів спадщини, особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину (пункт 13.4 статті 13).
Пільг щодо оподаткування доходу, отриманого платником податку — спадкоємцем внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, Законом N 889 не передбачено.
Обов’язок фізичної особи щодо сплати податків припиняється із сплатою податку або його скасуванням, а також у разі смерті платника (пункт 4 статті 9 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII «Про систему оподаткування»).
Згідно з підпунктом 13.2.3 пункту 13.2 статті 13 Закону N 889 будь-які доходи, одержані у 2006 році спадкоємцями, які не мають ступеня споріднення з спадкодавцем, підлягали оподаткуванню ставкою 13 % (підпункт 7.1 статті 7 Закону N 889) на підставі поданої платником податку — спадкоємцем річної податкової декларації.
Відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону N 889 для цілей цього Закону членами сім’ї фізичної особи — платника податку вважаються її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом. Всі інші особи вважаються такими, що не є членами сім’ї платника
Щодо звільнення від обов’язку подання декларації неповнолітніх дітей незалежно від видів та сум отриманих ними доходів, передбаченого пунктом 18.4 статті 18 Закону N 889, то це звільнення стосується тільки тих неповнолітніх, які перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року. Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років (пункт 2 статті 6 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. N 2947-III (далі — Сімейний кодекс)). Отже, неповнолітні, які не перебувають на повному утриманні інших осіб, від обов’язку подання річних податкових декларацій не звільнені.
При цьому згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. N 3 «інші особи» — це особи, в сім’ї яких виховується дитина. Ними можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи.
Водночас, малолітні діти, якими згідно з пунктом 2 статті 6 Сімейного кодексу є діти до досягнення 14 років, Законом N 889 не позбавлені обов’язку подання річних податкових декларацій.
Враховуючи норми законодавства, зокрема, Конституції, Сімейного кодексу, стосовно того, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття та управляти належним малолітній дитині майном в її інтересах, без спеціального на те повноваження, а також на підставі пункту 1 статті 242 Цивільного кодексу України, відповідно до якого батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, подати річну декларацію за неповнолітню та малолітню дитину і забезпечити сплату податку з доходів фізичних осіб відповідно до Закону N 889 мають батьки.
Одночасно повідомляємо, що згідно із статтею 1 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII «Про систему оподаткування» встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
З повагою,

Заступник Голови С. І. Лекарь

…
Кодексом законів про працю України (ст. 201) встановлено, що власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи для професійної підготовки і підвищення кваліфікації робітників і службовців, особливо молоді.
Згідно з Положенням про професійне навчання кадрів на виробництві, затвердженим спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 р. N 127/151, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.04.2001 р. за N 315/5506, для професійного навчання кадрів на виробництві застосовуються такі його види: первинна професійна підготовка робітників; перепідготовка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.
Підприємство як суб’єкт господарювання, який регулює відносини з іншими підприємствами, організаціями, фізичними особами в усіх сферах господарської діяльності на основі договорів, є вільним у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Предметом договору у сфері господарської діяльності підприємства може бути підготовка чи перепідготовка працівників. Тобто професійне навчання найманих працівників може здійснюватися як на базі самого підприємства — працедавця, так і в інших суб’єктів господарювання на договірних засадах.
Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334 «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон N 334) витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником, податку включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.
Враховуючи наведене, оскільки згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889) доходом фізичної особи — платника податку є сума будь-яких коштів, вартість матеріального чи нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, а метою проведення підготовки чи перепідготовки працівників є створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення цим же підприємством значних позитивних результатів у здійснюваній господарській діяльності, то витрати підприємства, пов’язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, є з врахуванням норм Закону N 334 витратами на виробничі цілі, що пов’язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами працівників.
При цьому обов’язки з доведення зв’язку витрат на цілі, обумовлені підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону N 334, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку. У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов’язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом.
Якщо підготовка чи перепідготовка платника податку — найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами працедавця (з отриманням освітньо-кваліфікаційного рівня) здійснюється в навчальних закладах, то згідно із підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889 до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти (вищих навчальних закладів I — IV рівнів акредитації або професіонально-технічних навчальних закладів) у рахунок компенсації вартості такого навчання, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону N 889, у розрахунку на кожен повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2007 р. — 740 грн.).
Коли така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Заступник Голови О. Матвєєв

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 32, 6 серпня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист, який надійшов з Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, і в межах своєї компетенції повідомляє.
З 1 січня 2004 року набрав чинність Закон України N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), прийнятий Верховною Радою України 22 травня 2003 року, у зв’язку з чим Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 N 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі — Декрет), яким передбачалось проведення податковими органами перерахунків прибуткового податку за сукупним річним оподатковуваним доходом громадян, на підставі поданої ними декларації, втратив чинність.
На відміну від Декрету, Законом (стаття 9) установлено, що доходи, одержані фізичними особами від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю, оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону у розмірі 15 відсотків (до 01.01.2007 — 13 відсотків).
Зазначені доходи кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок і Закон не передбачає проведення перерахунків податку по таких доходах.
Податковим агентом платника податку — орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар (пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону).
Отже, у разі виплати орендарем — юридичною особою доходу — орендної плати фізичній особі від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю, орендар як податковий агент зобов’язаний нарахувати, утримати, перерахувати податок до бюджету і повідомити податковий орган про виплачені суми доходу і утриманий податок за ф. N 1ДФ.
Що стосується пільг з оподаткування, то Законом передбачено їх надання у вигляді податкової соціальної пільги. Згідно із статтею 6 Закону податкова соціальна пільга застосовується лише до нарахованого на користь платника податку місячного доходу у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Визначення поняття «заробітна плата» наведено у пунктах 1.1 та 1.3 «д» статті 1 Закону.
Згідно з положеннями цих підпунктів «заробітна плата» — це доходи нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом. Крім того, для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом. До доходів, відмінних від заробітної плати, застосування податкової соціальної пільги Законом не передбачено.
Водночас повідомляємо, що згідно з Законом (п. 22.2 т. 22) у разі, якщо норми інших законів чи законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону, а згідно з п. 22.11 цієї статті інші не податкові закони, в т. ч. і Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повинні бути приведені у відповідність до Закону у частині оподаткування і звільнення від сплати податку.
Дану норму Закону підтверджено листом Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 18 вересня 2006 року N 06-10/12-425.
Водночас повідомляємо, що ДПА України поділяє думку щодо необхідності більшої підтримки з боку держави категорії осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, шляхом повного забезпечення законодавчо встановлених соціальних гарантій для таких громадян. Разом з цим, виходячи з конституційного принципу рівності всіх перед законами, в тому числі податковими, вважаємо, що вирішення цього значущого соціального питання має здійснюватися не за рахунок надання преференцій в оподаткуванні, а шляхом розширення державної фінансової підтримки даної категорії громадян та заміни податкових пільг адресними грошовими компенсаціями.

Заступник
Голови ДПА України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 14, 2 квітня 2007 р.

Кількість продажів об’єктів нерухомого майна в податковому році перевіряється нотаріусами за даними Державного реєстру правочинів. Пошук здійснюється за ідентифікаційним номером у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів продавця, а у разі його відсутності — за прізвищем, ім’ям, по батькові (за наявності) продавця. У разі відсутності інформації про кількість таких продажів платник податку — продавець підтверджує черговість продажу майна у заяві, наданій нотаріусу.
Кількість продажів об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна в податковому році до створення єдиного інформаційного ресурсу транспортних засобів перевіряється нотаріусами виключно на підставі самостійного визначення фізичною особою — платником податку (заяви) черговості такого продажу із зазначенням цього у відповідному пункті договору купівлі-продажу.

Щодо оподаткування продажу частини житлового будинку
Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889 (далі — Закон) дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового або садового будинку, квартири або частини квартири, кімнати не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового об’єкту не перевищує 100 квадратних метрів. При цьому з метою оподаткування згідно із Законом на вартість частини житлового будинку (виділеної у окремий об’єкт власності), також застосовуються норми ст. 11 Закону, передбачені для оподаткування житла.

Щодо оціночної вартості майна, що продається
Згідно з підпунктом 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону, дохід платника податку від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
До визначення органу, уповноваженого здійснювати таку оцінку, при нарахуванні податку слід виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, визначеної у довідці бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.
При здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок використовується експертна грошова оцінка.
Оподаткування операцій з продажу або міни об’єктів рухомого майна здійснюється виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості об’єкта рухомого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Щодо подання нотаріусами звітності
Нотаріуси, які відповідно до Закону мають статус податкового агента, зобов’язані надавати у строки, встановлені Законом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого (сплаченого) податку податковому органу за місцем розташування державної нотаріальної контори, робочого місця приватного нотаріуса. Форма звітності, а також порядок її заповнення врегульовані наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» від 29.09.2003 р. N 451, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.10.2003 р. за N 960/8281.
Як виняток, при посвідченні договорів відчуження майна, однією з сторін яких є юридична особа — покупець, нотаріус не відображає у податковому розрахунку за ф. N 1ДФ інформацію щодо таких договорів.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все про бухгалтерський облік»,
N 41, 7 травня 2007 р.