Державна податкова адміністрація України розглянула лист, який надійшов із Секретаріату Президента України з питання оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих внаслідок одержання протягом минулого року у подарунок об’єктів нерухомого майна, і повідомляє.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), яким встановлено (п. 1.3 ст. 1), що доходом фізичних осіб з джерел на території України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь протягом звітного оподатковуваного періоду, до якого, зокрема, відносяться і подарунки (пп. «и» п. 1.3 ст. 1).
Згідно з п. 14.1 цієї статті Закону кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.
Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав регламентується ст. 13 Закону.
Статтею 13 Закону встановлено кілька ставок для оподаткування доходів, отриманих платником податку внаслідок прийняття у спадщину коштів, майна та немайнових прав і розмір яких регулюється від ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем (в незалежності від об’єкта спадщини). Згідно із Законом (пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1) членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Відповідно до пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону при отриманні будь-якого об’єкта спадщини спадкоємцями, що є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, такий дохід підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою податку.
Як видно з листа, подарунок у вигляді нерухомого майна у 2007 році ви отримали від дружини вашого батька, тобто від члена сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення, тому, відповідно до Закону такий дохід підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою.
Також повідомляємо, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року N 527-р «Питання декларування фізичними особами майнового стану та доходів» фізичні особи — платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунка), який згідно із Законом оподатковується за нульовою ставкою, не зобов’язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунка) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.

Заступник Голови ДПА України С. Лекарь

ДПАУ розглянула лист щодо питання оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих внаслідок одержання протягом поточного року у подарунок об’єктів нерухомого майна, і повідомляє.
Відповідно до п.1.2 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 p. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) дохід — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
До складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами ст.14 цього Закону (пп.4.2.3 ст.4 Закону).
Відповідно до п.14.1 ст.14 Закону кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.
Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, регламентується ст.13 Закону.
Статтею 13 Закону встановлено кілька ставок для оподаткування доходів, отриманих платником податку внаслідок прийняття у спадщину коштів, майна та немайнових прав, розмір яких залежить від об’єкта спадщини та ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем.
Відповідно до пп.«а» п.13.1 ст.13 Закону об’єктом оподаткування визначено нерухоме майно.
Згідно із Законом (пп. 1.20.4 п.1.20 ст.1) членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Відповідно до пп. 13.2.1 ст.13 Закону при отриманні будь-якого об’єкта спадщини спадкоємцями, що є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, такий дохід підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою податку.
Виходячи із положень Закону, фізична особа — платник податку, яка одержить протягом звітного 2008 податкового року дохід у вигляді зазначеного вище подарунка (внаслідок укладення договору дарування), зобов’язана буде включити його вартість (суму) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати до 01.04.2009р. річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси (місце постійного або переважного проживання платника податку).

Заступник Голови С. ЛЕКАРЬ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. — головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників сторін: позивача -

відповідача -

розглянувши касаційні скарги Асоціації «Український діловий центр економічного розвитку СНД», Фонду майна Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2007 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2007 року у справі за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Фонду майна Автономної Республіки Крим, третя особа -Асоціація «Український діловий центр економічного розвитку СНД» про визнання договору поновленим,

встановив:

У січні 2007 року позивачка звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фонду майна АР Крим про визнання пролонгованим договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 38,0 кв.м., що розташовані за адресою: м.Ялта, вул. Московська, 3 літ. «А», укладеного 15 вересня 1998 року між Представництвом Фонду майна АР Крим та СПД ОСОБА_1 на строк з 31 липня 2005 року по 15 червня 2012 року на умовах, передбачених договором оренди від 15 вересня 1998 року.

23 травня 2007 року позивачка, в порядку статті 22 ГПК України, уточнила позовні вимоги і просила визнати недійсними пункт 1.1, частину другу п. 1.2 договору оренди від 19 червня 2006 року нерухомого майна, що належить АР Крим в частині, що стосується передачі в оренду нежитлової одноповерхової споруди літ. «А», загальною площею 37,1 кв.м.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2007 року (суддя Жукова А.І.) позов задоволений. Визнано поновленим договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 38,0 кв.м., що розташовані за адресою: м.Ялта, вул. Московська, 3 літ. «А», укладений 15 вересня 1998 року між Представництвом Фонду майна АР Крим та СПД ОСОБА_1 на строк з 31 липня 2005 року по 15 червня 2012 року на умовах, передбачених договором оренди від 15 вересня 1998 року.

Визнаний недійсним договір оренди від 19.06.2006 року нерухомого майна, що належить АР Крим в частині що стосується передачі Асоціації «Український діловий центр економічного розвитку СНД» в оренду нежитлової одноповерхової споруди літ. «А», загальною площею 37,1 кв.м -пункт 1.1, частина друга п.1.2.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2007 року рішення суду залишене без змін.

У касаційних скаргах Фонд майна Автономної Республіки Крим та Асоціація «Український діловий центр економічного розвитку СНД» просять скасувати вказані судові рішення, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами, при прийнятті оскаржуваних судових рішень, норм матеріального права, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 вересня 1998 року між СПД ОСОБА_1 та Представництвом Фонду майна АР Крим у м.Ялті було укладено договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 38,0 кв. м., що розташовані за адресою: м. Ялта, вул. Московська, 3 літ. «А».

30 квітня 2003 року між тими самими сторонами була укладена додаткова угода до вказаного договору про внесення змін у пункт 10.1 договору оренди, відповідно до якого строк дії договору встановлений з моменту укладення і до 30.07.2005 року.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, по договору найму (оренди) одна сторона наймодавець передає або зобов’язується передати наймачу майно у користування за плату на певний строк.

Згідно частини 1 статті 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений у договорі.

На підставі ч.ч.1, 2 статті 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», відносини стосовно оренди державного майна, майна що належить АР Крим чи знаходиться в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом і іншими нормативно-правовими актами.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач (орендар) належним чином виконує свої зобов’язання за договором оренди, своєчасно і в повному обсязі вносить орендну плату за користування нежитловим приміщенням.

Дія договору оренди закінчилася 30 липня 2005 року, а орендар продовжував користуватися майном на умовах договору оренди більше року з мовчазної згоди орендодавця.

24 жовтня 2006 року позивач звернувся до Фонду майна АР Крим з листом про визначення розрахункових рахунків для перерахування орендної плати і порядку отримання актів виконаних робіт і податкових накладних, у зв’язку з ліквідацією Представництва Фонду державного майна АР Крим у м.Ялта.

Проте, листом від 4 грудня 2006 року відповідач повідомив позивача про те, що він вважає договір оренди таким, що припинив свою дію і запропонував позивачу повернути орендоване майно.

У відповідності до ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За своїм змістом поновлення договору — це продовження на новий строк колишнього договору, а не укладення нового.

Підставою припинення договору є закінчення строку дії договору за умови, що наймодавець вимагатиме повернення йому майна. За відсутності такої вимоги договір не припиняється. Закон у даному випадку передбачає відновлення, тобто продовження на новий строк первісного договору, а не укладення нового.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог щодо поновлення строку дії договору.

При вирішенні спору господарські суди всебічно дослідили надані сторонами докази і правильно встановили, що 19 червня 2006 року між Фондом майна АР Крим та Асоціацією «Українській діловий центр економічного розвитку СНД» було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить АР Крим, за умовами якого Асоціація «Українській діловий центр економічного розвитку СНД» прийняла в оренду нежитлову одноповерхову споруду літ. «А», загальною площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: м.Ялта вул.Московська, 3.

Зважаючи на те, що вказана споруда знаходиться в оренді СПД ОСОБА_1, то вказаний договір оренди від 19 червня 2006 року в частині передачі в оренду нежитлової одноповерхової споруди літ.»А», загальною площею 37,1 кв. м, правильно визнаний місцевим судом недійсним.

Касаційною інстанцією перевірені обставини справи та їх відповідність викладеним судами нормам матеріального права.

Наведені висновки місцевого та апеляційного господарських судів відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.

Доводи касаційних скарг про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень помилкові і не відповідають матеріалам справи.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційних скарг немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2007 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2007 року залишити без змін, а касаційні скарги Асоціації «Український діловий центр економічного розвитку СНД», Фонду майна Автономної Республіки Крим — без задоволення.

Головуючий, суддя В. Дерепа

Судді Б.Грек

Л.Стратієнко

Вих. № 1526 від 19 червня 2008 р.

Голові Верховної Ради України
Яценюку А. П.
Голові Комітету Верховної Ради України
з питань бюджету
Деркачу М. І.

У Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”» за № 2536.
На нашу думку, цей законопроект готувався поспіхом, є економічно необґрунтованим та спрямований на порушення фундаменту й гарантій існування нотаріату України. До того ж він паралельно спрямований на збільшення податкового навантаження саме на малозабезпечені верстви населення і звільнення від оподаткування заможних громадян та юридичних осіб, що, у свою чергу, призведе до значних втрат Державного бюджету і послабить захищеність його соціальної частини.
Розглянемо обґрунтованість позицій авторів законопроекту № 2536.
1) Законопроект не враховує економічне підґрунтя гарантування безпеки вчинення нотаріальних дій з нерухомістю для громадян України.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про нотаріат» нотаріус — це єдина юридична професія, що несе повну матеріальну відповідальність за вчинення нотаріальної дії.
У разі прийняття змін у запропонованій редакції ця норма що убезпечує та гарантує права громадян при зверненні до нотаріуса, втрачає свій реальний сенс і перетворюється на фікцію.
Ця норма є однією зі складових гарантії держави перед своїми громадянами при делегуванні частки своїх повноважень нотаріусам України.
Запропоновані цим законопроектом обмеження верхньої межи розміру мита є прямим знищенням реальної гарантії з боку нотаріусів та держави економічної безпеки громадян України при зверненні до нотаріуса в разі посвідчення правочинів щодо нерухомого майна.
2) Автори законопроекту при обґрунтуванні нібито зменшення навантаження на придбання житла громадянами роблять помилкове посилання на залежність придбання житла від розміру цього мита при виконанні підпункту «а» пункту 4 частини другої Указу Президента України від 08.11.2007 №1077/2007 «Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення умов забезпечення громадян житлом».
Як усім відомо, на цій стадії (будівництво житла на кошти громадян) відносини між забудовником і громадянами не підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідно, і про будь-який розмір мита на цьому етапі не йде мова взагалі.
3) У пояснювальній записці до цього законопроекту є ще таке хибне твердження: «Поступово доходи від здійснення операцій, за які справляється державне мито, включаються до бази оподаткування іншими податками і зборами, а сплата державного мита починає створювати додаткове навантаження на платника податків». Але це твердження є вірним тільки в тому разі, якщо мета цих змін полягає в захисті інтересів саме заможних громадян та тих, хто вже не вперше (звісно, що не з причин вирішення доступності житла) відчужує своє житло (комерційне відчуження).
Фактично ж на сьогодні дохід громадянина (як малозабезпеченого, так і заможного) на підставі підпункту 11.1.1 пункту 11.1 статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не оподатковується при продажу не частіше одного разу протягом податкового року житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку, що не перевищує 100 кв. м.
Зазвичай сума такого доходу становить 500 000–1 000 000 гривень. Відповідно, у контексті змін, що пропонуються, доходи в сумі 319 000–819 000 гривень і більше залишаються жодного разу не оподаткованими державою. Такий стан речей можна зрозуміти відносно застосування таких пільг до малозабезпечених громадян, але не відносно звільнення від оподаткування інших суб’єктів.
4) Також підтвердженням поспіху та непрофесійного ставлення до наповнення бюджету є той факт, що під виглядом вирішення проблеми щодо будівництва доступного житла та поліпшення забезпечення громадян житлом звільнена від оподаткування комерційна нерухомість (нежитлові приміщення).
5) Зовсім незрозуміла позиція і з віднесенням до пільгової категорії з оподаткування отримання житла такої категорії, як юридичні особи.
До речі, при цьому не враховано майбутні конфлікти з нормами чинного підпункту «в» пункту 3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», який визначає ставку держмита в розмірі 0,1 % вартості майна на операції посвідчення договорів відчуження об’єктів нерухомого майна, що перебуває у власності державних підприємств, які також є юридичними особами.
6) Дивує заява авторів законопроекту про неспроможність передбачення кількості посвідчення договорів відчуження нерухомого майна вартістю понад 181 000 гривень, що, відповідно, не дозволяє визначити вартісну величину впливу на доходну частину місцевих бюджетів.
При бажанні та фаховому ставленні до підрахування бюджетних надходжень ці цифри можна було отримати без зусиль:
а) у Міністерстві юстиції на підставі щорічних «Звітностей про роботу державних і приватних нотаріусів», відповідно до яких за останні три роки цей показник становить близько 400 000 договорів на рік;
б) у БТІ на підставі електронного Реєстру прав власників: просто задати пошук за параметрами метражу й вартості;
в) у місцевих адміністраціях з питання середньої вартості квадратного метра в регіоні.
Як відомо, середня вартість одного метра квадратного становить 5000–10 000 гривень і більше, відповідно, вже фактично відчуження нерухомості площею понад 40 м2 дає всі підстави починати розраховувати збитки місцевих бюджетів.

Запропонований проект ЗУ «Про внесення змін до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”» не досягає мети виконання пункту 4 частини другої Указу Президента України від 08.11.2007 № 1077/2007 «Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян житлом» та є економічно й соціально недоцільним із таких підстав:
1) Обмеження верхньої межі розміру мита за нотаріальне посвідчення нерухомості в редакції, запропонованій цим законопроектом, є прямим знищенням реальної гарантії з боку нотаріусів та держави України економічної безпеки громадян України при вчиненні нотаріальних дій відносно нерухомого майна.
2) Запропонований законопроект є фіскальним саме відносно малозабезпечених верств населення і надає пільги передусім заможним громадянам та юридичним особам.
3) Прийняття вказаного законопроекту призведе до значних втрат бюджету.
4) Цей законопроект необґрунтовано надає преференції для власників нежитлової нерухомості та вносить конкуренцію до застосування вже чинних норм запропонованими змінами в питанні стягнення мита за посвідчення цього ж виду нерухомості.
5) Надання пільг по справлянню мита відносно юридичних осіб не має ніякого відношення до поліпшення забезпечення громадян житлом.

З повагою,

виконавчий директор
Асоціації правників України Андрій Манорик

На прошлой неделе наконец-то состоялось заседание парламентского Комитета по вопросам правовой политики (Комитет). Главными «камнями преткновения» во время работы Комитета стали проекты законов Украины о Конституционном Суде Украины и нотариате. Напомним, что в марте с.г. Комитет рекомендовал парламенту вернуть на доработку субъекту законодательной инициативы — Президенту Украины — проект Закона «О внесении изменений в Закон Украины «О Конституционном Суде Украины» № 1318. Комментируя это решение, Глава Секретариата Президента Украины обратил внимание на то, что при рассмотрении данного проекта был нарушен предварительный порядок рассмотрения законопроектов Комитетом, а именно — не приглашен и не уведомлен надлежащим образом представитель субъекта законодательной инициативы. Члены Комитета, приняв решение повторно рассмотреть законопроект № 1318, свое мнение о проекте практически не изменили: несмотря на то, что при новом голосовании Иван Плющ воздержался, на результаты голосования это не повлияло. Комитет считает, что данный проект необходимо доработать. Интересно, что с частью положений проекта № 1318 Комитет согласен, например, с положением об отсутствии необходимости контрасигнации актов Президента Украины в случае назначения судей КСУ, также он согласен с необходимостью совершенствовать процедуру принятия присяги судьями КСУ, но предложенный Президентом вариант Комитет в целом не одобряет и обращает внимание на сохранение правовой коллизии относительно момента, с которого лицо можно считать судьей КСУ; также без должного внимания остались вопросы употребления различной терминологии «назначение судьи», «вступление в должность», «прекращение полномочий судьи».
Отметим, что законодательные инициативы народных депутатов относительно КСУ нашли поддержку в Комитете. Только предложение Руслана Князевича создать рабочую группу для комплексной разработки новой редакции Закона «О Конституционном Суде Украины» не было одобрено. Внесенный народным депутатом Александром Лаврииовичем проект Закона «О внесении изменений в Закон Украины «О Конституционном Суде Украины» (относительно полномочий КСУ и производства в делах по конституционным обращениям) №2219 было решено рекомендовать парламенту принять за основу с учетом замечаний. Так, были высказаны предложения об изменении названия проекта, также предложено не указывать полномочия КСУ и исключить из статьи 14 проекта положение о том, что принятие решения о конституционности законов о государственных символах Украины не относится к полномочиям КСУ. Сам проект направлен на установление сроков в конституционном производстве, его регламентацию в отдельных вопросах, в частности, относительно возможности принятия решения и дачи заключений о соответствии законопроекта о внесении изменений в Конституцию Украины требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины.
Парламенту также был рекомендован для принятия в первом чтении за основу для дальнейшей доработки проект Закона «О внесении изменений в Закон Украины «О Конституционном Суде Украины» (относительно гарантии права судьи на восстановление в должности) № 2354, внесенный Элиной Шишкиной. Проект предусматривает разделение понятий «увольнение судьи» и «прекращение полномочий», которое возможно только в случае смерти судьи КСУ. Также предусматривается совершенствование процесса увольнения судьи. Предлагается, что в случае увольнения судьи на основании пунктов 4 и 5 статьи 23 Закона лицо имеет право обжаловать акт об увольнении в течение 10 дней в порядке Кодекса административного судопроизводства Украины. В этот срок, а также во время обжалования акта об увольнении, на его место никто не может быть назначен.
Недавнее общественное обсуждение проектов о реформировании нотариата не прошло даром, авторы проектов согласовали свои позиции, и в итоге на заседании Комитета было принято решение о создании рабочей группы для работы над единым проектом на основе проекта «О внесении изменений в Закон Украины «О нотариате» № 1286-1, внесенного народными депутатами Ириной Бережной, Юрием Кармазиным и Сергеем Мищенко. При этом положительные моменты законопроектов № 1286 и № 1286-2 будут также учтены. Ориентировочно работа рассчитана на 4 месяца.
Рассмотрение двух проектов «О внесении изменений в Закон Украины «О нотариате» № 1425 и № 1425-1, внесенных правительством и группой народных депутатов соответственно, предусматривающих «малую» реформу нотариата, было перенесено. Министр юстиции Украины Николай Онищук предлагал компромисс — вынести на голосование в парламент хотя бы одно положение из проекта № 1425, которое не вызывает дискуссий, например, объединение нотариата и усиление требований к кандидатам, но его инициатива не была поддержана.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі — Держпідприємництво) опрацював звернення стосовно надання роз’яснень щодо процедури погодження місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу юридичної особи, діяльність якої підлягає патентуванню у встановленому законодавством порядку, та повідомляє таке.
Щодо порядку надання державному реєстратору відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи
Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
З метою здійснення юридичною особою всіх або частини своїх функцій поза межами свого місцезнаходження, згідно із статтею 95 ЦКУ, вона створює філію (відокремлений підрозділ) юридичної особи, що не є юридичною особою, із наданням їй майна, призначенням керівника та затвердженням положення, на підставі якого вона буде здійснювати свою діяльність.
Відомості про філію включаються до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців.
Порядок надання державному реєстратору документів про створення філії (відокремленого підрозділу) юридичної особи встановлюється статтею 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Відповідно до неї виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов’язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу.
Якщо документи для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи подаються особою, уповноваженою виконавчим органом юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являються паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.
Щодо погодження місцезнаходження структурного підрозділу юридичної особи
Згідно із частиною четвертою статті 64 Господарського кодексу України, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (далі — Закон про патентування), заявка на придбання торгового патенту повинна містити, зокрема, такий реквізит, як витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб’єкта підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу, — довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця.
Пунктом 1 Порядку заповнення торгового патенту, затвердженого наказом Головної державної податкової інспекції України від 25.04.96 р. N 33 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.96 р. за N 221/1246, також зазначено, що заповнення реквізитів торгового патенту на право здійснення торговельної діяльності, діяльності з надання побутових послуг, діяльності з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу провадиться на підставі оформленої відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» заявки на придбання торгового патенту.
Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Головної державної податкової інспекції України від 01.12.2000 р. N 614 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 р. за N 107/5298, реєстрація реєстраторів розрахункових операцій (РРО) здійснюється в органі державної податкової служби за місцем знаходження суб’єкта господарювання на підставі його письмової заяви довільної форми, у якій зазначаються сфера застосування та реквізити РРО. Одночасно із заявою суб’єкт господарювання подає документи та їх копії, в тому числі дозвіл місцевого органу виконавчої влади на розміщення господарської одиниці.
Законом України «Про місцеві державні адміністрації», зокрема пунктом 4 статті 17, місцеві державні адміністрації уповноважені на подання відповідній раді висновків щодо доцільності розміщення на відповідній території нових підприємств та інших об’єктів незалежно від форм власності.
За органами місцевого самоврядування, в свою чергу, згідно із статтею 143 Конституції України, закріплено обов’язок вирішення питань, віднесених законом до їх компетенції. Зокрема, частиною першою статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
Перелік відповідних окремих повноважень цих органів встановлено пунктами 37, 38, 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Статтею 27 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено відповідні повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Виходячи з викладеного вище, на виконання норм законодавства України, що висувають до суб’єктів підприємницької діяльності вимоги про погодження органами місцевого самоврядування розміщення відокремлених підрозділів юридичних осіб, а також з метою реалізації державою своїх контрольних функцій, Держпідприємництва вважає за необхідне рекомендувати місцевим органам влади розробити порядок погодження про розміщення відокремлених підрозділів юридичних осіб на підвідомчих їм територіях.

В. о. Голови К. Ващенко

Надруковано:
«Бухгалтерія»,
N 21, 26 травня 2008 р.

У Держземінспекції розглянуто лист Управління з контролю за використанням та охороною земель у Чернівецькій області від 26.03.2008 N 162 стосовно використання земельної ділянки Закритим акціонерним товариством «Чернівецький машинобудівний завод» (далі — Товариство). За результатами розгляду повідомляємо наступне.
Стосовно питань чи є вилученою у землекористувача земельна ділянка, коли радою прийнято рішення щодо її вилучення, а акт прийому-передачі земельної ділянки іншому власнику відсутній та чи мала право міська рада на підставі даного рішення, але без акта прийому-передачі земельної ділянки вносити зміни в Державний акт на право постійного користування землею Товариства, роз’яснюємо.
Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (далі — Кодекс) однією з підстав для припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова.
Згідно зі статтею 142 Кодексу припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Також, відповідно до підпункту 1.10 пункту 1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі (із змінами, внесеними згідно з наказами Держкомзему N 27 від 29.02.2000; N 144 від 23.08.2001; N 322 від 29.12.2003), затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.99 N 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.99 за N 354/3647 (далі — Інструкція), складання державного акта на право постійного користування землею при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об’єднанням громадян усіх видів, у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.
Згідно з підпунктом 1.13 пункту 1 Інструкції визначено перелік документів, які необхідні для виготовлення технічної документації зі складання державного акта на право постійного користування землею. Але до вищезазначених документів акт прийому-передачі земельної ділянки не включений.
Слід зазначити, що відповідно до підпункту 3.9 пункту 3 Інструкції у разі будь-яких змін у розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі чи надання, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Кожен запис про зміни посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.
Стосовно питання, чи є земельна ділянка, зазначена у листі (площа 0,9334 га), самовільно зайнятою повідомляємо.
Відповідно до вищезазначених статей Кодексу право постійного користування земельною ділянкою припиняється після прийняття рішення власником цієї земельної ділянки про припинення права користування.
На підставі заяви голови правління Товариства від 31.07.2000 N 11/50 прийнято рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07.11.2000 N 818/21 про вилучення у нього частини земельної ділянки, площею 57,9363 га, яка розташована по вул. Прутській, 12.
Тому, якщо Товариство використовує частину земельної ділянки, яка вилучена вищезгаданим рішенням, то земельна ділянка зайнята ним самовільно.

Начальник інспекції О. М. Нечипоренко

Державне агентство земельних ресурсів України розглянуло Ваш лист від 24.01.2008 N 08-3/04-182 стосовно роз’яснення положень земельного законодавства, які виникли у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі — Закон), і повідомляє наступне.
Вказаний Закон вніс зміни до Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та змінив процедуру набуття права оренди земель державної та комунальної власності, запровадивши передачу земельних ділянок в оренду на аукціонах.
При цьому у вказаних законодавчих актах і відповідних розділах про перехідні положення до них не врегульовано питання щодо того, до яких саме земельних відносин (які розпочалися до набуття чинності чи після набуття чинності Закону) застосовуються правові норми з набуття права оренди виключно на аукціонах.
Підпунктом «а» пункту 3 частини 4 рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про стан виконання Указу Президента України від 21 листопада 2005 року N 1643 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 року «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель», введеного в дію Указом Президента N 121 від 14.02.2008 передбачено розробити та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України до і квітня 2008 року законопроект про внесення змін до Земельного кодексу України щодо можливості набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, на неконкурентних засадах юридичними та фізичними особами, які в установленому законодавством порядку одержали дозволи (ліцензії) на видобування корисних копалин, спеціальне водокористування, які здійснюють будівництво і обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (дороги, газопроводи, водопроводи, лінії електропередачі, аеропорти, нафто- та газові термінали, електростанції тощо), а також громадянами для фермерства, ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На виконання Указу Президента Держземагентством розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо продажу (оренди) земельних ділянок несільськогосподарського призначення виключно на аукціонах)». Проект Закону направлено листом від 05.02.2008 р. N 14-22-4/829 на погодження до заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Після погодження проект акта буде у встановленому порядку внесений на розгляд Кабінету Міністрів України.
Разом з тим, у зв’язку із запровадженням Кабінетом Міністрів України заходів щодо розвитку ринку земель, прискорення інвестиційно-інноваційного розвитку держави, поповнення державного бюджету надходженнями, передбаченими Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до вимог чинного законодавства можуть виставити на аукціон земельні ділянки, на які громадянами та юридичними особами розпочато, але не завершено набуття права оренди на момент набрання чинності зазначеного Закону, за умови письмової згоди вказаних осіб на повернення відповідними органами коштів, витрачених громадянами та юридичними особами на заходи, пов’язані із набуттям права оренди земельної ділянки, та погодження на скасування раніше прийнятих рішень відповідних органів.
З метою реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і статті 124 Земельного кодексу України прийнято Порядок проведення земельних аукціонів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 N 90.
Стосовно проведення державної експертизи землевпорядної документації, яка надходить до Головного управління земельних ресурсів у Київській області, пропонуємо виходити з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» державна експертиза землевпорядної документації — це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об’єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об’єктів експертизи. Перелік об’єктів, які підлягають обов’язковій державній експертизі, наведеній у статті 9 цього Закону.
Згідно з підпунктом 4.2 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03.12.2004 N 391, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.12.2004 за N 1618/10217, при проведенні експертизи землевпорядної документації визначаються:
• відповідність змісту документації вимогам законодавства України, встановленим стандартам, нормам і правилам, рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо раціонального використання і охорони земель, умов і порядку їх забудови, охорони навколишнього природного середовища, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, збереження культурної спадщини;
• відповідність змісту документації вимогам завдань на її розроблення та вимогам передпроектної документації;
• запропоновані землевпорядною документацією рішення щодо рекультивації порушених земель, поліпшення малопродуктивних угідь, оцінки земель тощо;
• еколого-економічна ефективність передбачених заходів щодо запобігання їх впливу на земельні угіддя за межами ділянки, охорони агроландшафтів.
Враховуючи наведене, основною метою проведення державної експертизи землевпорядної документації є її оцінка на предмет відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об’єктів експертизи. Вирішення питання про набуття права оренди відбувається при прийнятті рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки та укладенні договору оренди земельної ділянки.

Перший заступник Голови Ю. О. Олексієнко

Надруковано:
«Строительная деятельность»,
N 8, 2008 р.

У Державному комітеті України із земельних ресурсів розглянуто ваше звернення стосовно деяких питань земельного законодавства і повідомляється таке.
Відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, у частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Заступник Голови В. Кулініч

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 18, 5 травня 2008 р.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889), який набрав чинності з 01.01.2004 р.
Пунктом 4.3 статті 4 Закону N 889 установлено перелік пільг платникам податку з доходів фізичних осіб у вигляді невключення до об’єкта оподаткування окремих видів доходів (незалежно від розміру одержаного доходу).
Підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889 установлено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються (не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.
Згідно з пунктом 3 статті 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. N 2768-III (далі — Земельний кодекс) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам України, зокрема, для садівництва.
При цьому громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва (пункт 1 статті 35 Земельного кодексу).
Пунктом 5 вищевказаної статті Земельного кодексу встановлено, що приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.
Статтею 116 Земельного кодексу, зокрема, визначено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі (пункт 3 вищевказаної статті):
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (пункт 4 статті 116 Земельного кодексу).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 Земельного кодексу України, пунктами 6 та 7 якої встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Статтею 121 Земельного кодексу встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності. А саме, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва в розмірі не більше 0,12 гектара.
Відповідно до пункту 1 статті 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Таким документом є державний акт на право власності на земельну ділянку (пункт 1 статті 126 Земельного кодексу).
Враховуючи наведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення (з урахуванням норм статті 121 Земельного кодексу), у тому числі для ведення садівництва, що безпосередньо отримані ним у власність у процесі приватизації із земель державної або комунальної власності (за умови дотримання вимог статей 35, 116, 118 Земельного кодексу), права власності на які посвідчено державними актами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства.
Одночасно повідомляємо, що згідно із підпунктом 11.2.2 пункту 11.2 статті 11 Закону N 889 дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року об’єкта нерухомості, в тому числі земельної ділянки, іншого, ніж зазначені у підпунктах 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 та 11.1.1 пункту 11.1 статті 11 Закону N 889, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 21, 26 травня 2008 р.