Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889), який набрав чинності з 01.01.2004 р.
Пунктом 4.3 статті 4 Закону N 889 установлено перелік пільг платникам податку з доходів фізичних осіб у вигляді невключення до об’єкта оподаткування окремих видів доходів (незалежно від розміру одержаного доходу).
Підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889 установлено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються (не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.
Згідно з пунктом 3 статті 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. N 2768-III (далі — Земельний кодекс) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам України, зокрема, для садівництва.
При цьому громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва (пункт 1 статті 35 Земельного кодексу).
Пунктом 5 вищевказаної статті Земельного кодексу встановлено, що приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.
Статтею 116 Земельного кодексу, зокрема, визначено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі (пункт 3 вищевказаної статті):
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (пункт 4 статті 116 Земельного кодексу).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 Земельного кодексу України, пунктами 6 та 7 якої встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Статтею 121 Земельного кодексу встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності. А саме, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва в розмірі не більше 0,12 гектара.
Відповідно до пункту 1 статті 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Таким документом є державний акт на право власності на земельну ділянку (пункт 1 статті 126 Земельного кодексу).
Враховуючи наведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення (з урахуванням норм статті 121 Земельного кодексу), у тому числі для ведення садівництва, що безпосередньо отримані ним у власність у процесі приватизації із земель державної або комунальної власності (за умови дотримання вимог статей 35, 116, 118 Земельного кодексу), права власності на які посвідчено державними актами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства.
Одночасно повідомляємо, що згідно із підпунктом 11.2.2 пункту 11.2 статті 11 Закону N 889 дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року об’єкта нерухомості, в тому числі земельної ділянки, іншого, ніж зазначені у підпунктах 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 та 11.1.1 пункту 11.1 статті 11 Закону N 889, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 21, 26 травня 2008 р.

На виконання вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2007 року N 1324 «Про затвердження Порядку розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки» та з метою приведення нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки у відповідність із чинним законодавством НАКАЗУЮ:
1. Затвердити зміни до наказів Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, що додаються.
2. Начальникам головних управлінь (управлінь) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відповідних органів державного пожежного нагляду організувати вивчення інженерно-інспекторським складом вимог наказу та забезпечити їх виконання.
3. Дозволити заступникам начальників головних управлінь (управлінь) (керівникам територіальних органів державного пожежного нагляду) — начальникам управлінь (відділів) з питань наглядово-профілактичної діяльності МНС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та керівникам місцевих органів державного пожежного нагляду видавати розпорядчі документи, пов’язані із здійсненням функцій державного пожежного нагляду, в межах наданих повноважень.
4. Начальнику Державного департаменту пожежної безпеки Улинцю Е. М. у встановленому порядку подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Третьякова В. М. та начальника Державного департаменту пожежної безпеки Улинця Е. М.

Міністр В. Шандра
ПОГОДЖЕНО:
Заступник Голови Державного
комітету України з питань
технічного регулювання та
споживчої політики

С. Т. Черепков
Заступник Міністра регіонального
розвитку та будівництва України
Д. В. Ісаєнко
Заступник Голови Федерації
профспілок України
С. Я. Українець
Перший заступник Голови
Держгірпромнагляду
Г. М. Суслов
Голова Державного комітету
України з питань регуляторної
політики та підприємництва

К. Ващенко
Заступник Міністра економіки
України
В. І. Мунтіян
Заступник Міністра фінансів
України
В. Матвійчук

I. У Правилах пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом МНС від 19.10.2004 N 126, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 04.11.2004 за N 1410/10009:
У главі 2. Загальні положення:
1) в абзаці другому пункту 2.7 слова та цифри «11 квітня 2002 року N 483 «Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» замінити словами та цифрами «31 жовтня 2007 року N 1269 «Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи»;
2) пункт 2.8 після слова «забороняється» доповнити словами «крім випадків, коли ведення господарської діяльності можливе за декларативним принципом, що визначається законодавством про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
II. В Інструкції з організації роботи органів державного пожежного нагляду, затвердженій наказом МНС від 06.02.2006 N 59, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 26.04.2006 за N 480/12354:
2.1. У главі 1. Загальні положення:
1) частину першу пункту 1.1 викласти в такій редакції:
«1.1. Інструкція з організації роботи органів державного пожежного нагляду (далі — Інструкція) розроблена відповідно до Законів України «Про пожежну безпеку», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про Державну пожежну охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 року N 508 (із змінами), Положення про Державний департамент пожежної безпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року N 500 (із змінами), Порядку розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2007 року N 1324, та інших нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки»;
2) в абзаці третьому пункту 1.2 слова «головних управлінь (управлінь) МНС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі — ГУ(У) МНС)» замінити словами «, підпорядковані Державному департаменту пожежної безпеки»;
3) у пункті 1.3:
а) у абзацах третьому та четвертому слова «районів у містах, районів» замінити словами «районів у містах, районів, підрозділів пожежної охорони на договірних об’єктах»;
б) абзац сьомий викласти в такій редакції:
«На посади начальників органів державного пожежного нагляду призначаються особи, які мають практичний стаж роботи в органах державного пожежного нагляду не менше ніж 3 роки та у яких є відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче, ніж «спеціаліст» за напрямом «пожежна безпека». На посади інженерно-інспекторського складу органів державного пожежного нагляду призначаються особи, у яких є відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче, ніж «бакалавр» за напрямом «пожежна безпека». Разом з цим допускається призначення на посади органів держпожнагляду осіб, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче, ніж «спеціаліст» за напрямом «будівництво» або «правознавство», а також інших спеціальностей, враховуючи спеціалізацію основного виробництва відповідної територіальної одиниці, за умови проходження ними курсів перекваліфікації у навчальних закладах системи МНС за напрямом «пожежна безпека». Призначення, повторний прийом, поновлення, переведення з інших міністерств та органів виконавчої влади на посади середнього та старшого начальницького складу органів держпожнагляду, присвоєння інженерно-інспекторському складу первинних та чергових спеціальних звань, а також внесення змін до штатної чисельності органів держпожнагляду здійснюються наказом Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи за погодженням з Держпожбезпеки відповідно до внесених керівниками територіальних органів держпожнагляду пропозицій до подання начальників головних управлінь (управлінь) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі»;
4) пункт 1.4 викласти в такій редакції:
«1.4. Органи держпожнагляду у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами МНС, а також рішеннями місцевих Рад та їх виконкомів, прийнятими в межах їх компетенції, та цією Інструкцією»;
5) абзац перший пункту 1.7 після слів «Служби безпеки України» доповнити словами «Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України,»;
6) у пункті 1.12:
а) у визначенні поняття «Будівництво» слова «розширення і» виключити;
б) поняття «Вибухопожежонебезпечний об’єкт та Об’єкт з масовим перебуванням людей» вживаються в значенні, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 року N 150 «Про затвердження Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень» (із змінами);
в) абзац одинадцятий після слова «дослідження» доповнити словом «випробування,»;
г) абзац дванадцятий виключити.
У зв’язку з цим абзаци 13 — 25 уважати абзацами 12 — 24;
ґ) абзаци сімнадцятий, вісімнадцятий та двадцятий викласти в такій редакції:
«Підконтрольні об’єкти — рухоме та нерухоме майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також інших об’єктів, які належать до сфери управління суб’єктів господарювання або фізичних осіб — підприємців, щодо якого встановлені вимоги пожежної безпеки, за виконанням і додержанням яких здійснюється нагляд (контроль) органами держпожнагляду.
Пожежна небезпека — сукупність чинників, які зумовлюють можливість виникнення та (або) розвитку пожежі на об’єкті.
Припис держпожнагляду на усунення порушень вимог пожежної безпеки (далі — припис) — обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу держпожнагляду відповідному керівнику (власнику) або уповноваженим особам суб’єкта господарювання, фізичним особам — підприємцям та громадянам щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної безпеки»;
д) доповнити пункт новими абзацами такого змісту:
«Експертний висновок — документ, який складений за результатами перевірки (оцінки) протипожежного стану підприємства, об’єкта, приміщення, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, пристроїв, матеріалів, речовин та здійснення експертизи проектної документації на об’єкти будівництва щодо відповідності вимогам законодавства у сфері пожежної безпеки.
Мала архітектурна форма — невелика одноповерхова пересувна споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, або стаціонарна споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру має площу до 30 кв. м, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів.
Розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов — рішення органу ліцензування (територіального органу ліцензування) про необхідність усунення ліцензіатом у встановлені строки порушень ліцензійних умов провадження господарської діяльності з проектування, монтажу, технічного обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінки протипожежного стану об’єктів та ліцензійних умов провадження господарської діяльності з проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність установленим вимогам.
Технічні умови — комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об’єкта архітектури, які мають відповідати його розрахунковим параметрам з пожежної безпеки».
2.2. У главі 2. Обов’язки, права та відповідальність посадових осіб органів держпожнагляду:
1) у пунктах 2.1 та 2.5 слова «функціональних обов’язках» замінити словами «посадових інструкціях»;
2) пункт 2.2:
а) доповнити підпунктом 2.2.1 такого змісту:
«2.2.1. Здійснення держпожнагляду за виконанням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки міністерствами, іншими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні».
У зв’язку з цим підпункти 2.2.1 — 2.2.13 уважати підпунктами 2.2.2 — 2.2.14;
б) доповнити підпунктом 2.2.15 такого змісту:
«2.2.15. Здійснення погодження будівельних норм, стандартів, регламентів, технічних умов, інших нормативно-технічних документів у відповідності з вимогами нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки»;
3) у пункті 2.3:
а) абзац перший підпункту 2.3.1 викласти в такій редакції:
«2.3.1. Проводити в робочий час за місцем провадження господарської діяльності суб’єкта господарювання або його відокремлених підрозділів у присутності керівника, або його заступника, або уповноваженої особи суб’єкта господарювання планові та позапланові перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд, новобудов та інших підконтрольних об’єктів всіх форм власності, одержувати під час здійснення державного пожежного нагляду необхідні пояснення, відомості, довідки, документи, матеріали»;
б) у підпункті 2.3.3 слова «розпорядження (приписи)» замінити словами «приписи, постанови, розпорядження, експертні висновки (з питань проведення експертизи проектної документації)»;
в) підпункт 2.3.4 після слова «держпожнагляду» доповнити словами «, а також одержувати від керівника (власника) суб’єкта господарювання або уповноваженої ним особи необхідні пояснення, відомості, довідки, документи, матеріали»;
г) абзац другий підпункту 2.3.6 викласти в такій редакції:
«У разі виявлення факту провадження господарської діяльності в галузі пожежної безпеки, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, без одержання відповідної ліцензії, провадження господарської діяльності без одержання дозволу органу держпожнагляду на початок роботи підприємств та оренду приміщень, а також подання суб’єктом господарювання органу держпожнагляду недостовірної інформації про відповідність матеріально-технічної бази вимогам законодавства або у разі завідомо неправдивого виклику пожежної охорони складати протоколи про адміністративні правопорушення»;
ґ) підпункт 2.3.8 викласти в такій редакції:
«2.3.8. Відповідно до наказу МНС від 21.10.2004 N 130 «Про затвердження Інструкції про порядок та умови застосування органами державного пожежного нагляду запобіжних заходів», зареєстрованого в Мін’юсті 08.11.2004 за N 1416/10015, за порушення вимог законодавства у сфері пожежної безпеки, що створюють загрозу виникнення пожежі або перешкоджають її гасінню та евакуації людей, застосовують до суб’єктів господарювання санкції у вигляді запобіжних заходів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 року N 150 «Про затвердження Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень» (із змінами) у разі невиконання умов забезпечення пожежної безпеки, зазначених у дозволі на початок роботи підприємств та оренду приміщень, органи держпожнагляду мають право анулювати дані дозволи.
У разі виявлення порушень якості виконання робіт та надання послуг протипожежного призначення суб’єктами господарювання, які мають відповідні ліцензії, посадові особи органів держпожнагляду протягом 10 робочих днів надають до органу ліцензування (територіального органу ліцензування) письмову інформацію про такі порушення для вжиття заходів реагування.»;
д) доповнити підпунктами 2.3.12 — 2.3.13 такого змісту:
«2.3.12. Вимагати від суб’єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері пожежної безпеки та припинення дій, які перешкоджають здійсненню держпожнагляду.
2.3.13. Фіксувати процес здійснення перевірок протипожежного стану суб’єктів господарювання на засоби аудіо- та відеотехніки»;
4) доповнити пунктом 2.4 такого змісту:
«2.4. Посадові особи органів держпожнагляду під час виконання функцій державного пожежного нагляду зобов’язані:
повно, об’єктивно та неупереджено здійснювати держпожнагляд у межах повноважень, передбачених законодавством;
дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб’єктами господарювання;
не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення планових та позапланових перевірок, якщо це не загрожує життю та здоров’ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення пожеж та перешкод для їх гасіння;
забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб’єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам під час здійснення держпожнагляду;
ознайомити керівника суб’єкта господарювання, або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами перевірок у встановлені законом строки;
за зверненням суб’єкта господарювання надавати консультаційну допомогу;
за зверненням представників профспілки або уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці надавати можливість брати участь у перевірках протипожежного стану об’єктів та розглядати їх пропозиції».
У зв’язку з цим пункти 2.4 — 2.7 уважати пунктами 2.5 — 2.8.
2.3. У главі 3. Організація діяльності органів держпожнагляду:
1) у пункті 3.1:
а) абзац десятий підпункту 3.1.2 після слів «видає дозволи на початок роботи» доповнити словами «технічні умови до початку проектування,»;
б) в абзаці тринадцятому підпункту 3.1.3 слово «скасування» замінити словами «анулювання та реєструють декларації відповідності об’єкта (об’єктів) вимогам законодавства з питань пожежної безпеки»;
в) в абзаці п’ятому підпункту 3.1.4 слова «скасування документів дозвільного характеру» замінити словами «анулювання документів дозвільного характеру та реєструють декларації відповідності об’єкта (об’єктів) вимогам законодавства з питань пожежної безпеки»;
2) у пункті 3.2:
а) у підпункті 3.2.3:
абзац другий викласти в такій редакції:
«в урядовому — на квартал (з розбивкою по структурних підрозділах)»;
абзац п’ятий виключити;
б) підпункт 3.2.4 доповнити абзацом другим такого змісту:
«в урядовому — начальником Держпожбезпеки за погодженням із заступником Міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи — куратором».
У зв’язку з цим абзаци другий — четвертий уважати абзацами третім — п’ятим;
в) підпункт 3.2.5 викласти в такій редакції:
«3.2.5. Держпожбезпеки за погодженням із заступником Міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи — куратором затверджує графік перевірки організації діяльності підпорядкованих йому територіальних органів.
Територіальним органом держпожнагляду перевірки організації діяльності підпорядкованих місцевих органів здійснюються відповідно до затверджених графіків.
Керівники відповідних органів держпожнагляду здійснюють контроль за своєчасним виконанням планів робіт.
Про виконання заходів у планах робляться відповідні відмітки. Позапланова робота обліковується додатково.»;
г) у підпункті 3.2.6:
абзац перший викласти в такій редакції:
«3.2.6. Посадові інструкції керівників територіальних органів держпожнагляду затверджуються начальником Держпожбезпеки.»;
доповнити абзацом другим такого змісту:
«Посадові інструкції заступників керівників та державних інспекторів з пожежного нагляду територіальних органів, напрями їх роботи, перелік закріплених за ними об’єктів, посадові інструкції керівників та державних інспекторів місцевих органів держпожнагляду, напрями роботи, перелік закріплених за ними об’єктів та межі дільниць визначаються та затверджуються керівниками територіальних органів держпожнагляду.».
У зв’язку з цим абзаци другий — четвертий уважати абзацами третім — п’ятим;
3) пункт 3.3 викласти в новій редакції:
«3.3. Планові та позапланові перевірки
3.3.1. Державний пожежний нагляд за виконанням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, здійснюється відповідними органами державного пожежного нагляду шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
3.3.2. Перевіркам підлягають об’єкти в населених пунктах і об’єкти, які належать до сфери управління суб’єктів господарювання, та інші підконтрольні об’єкти.
Перевірки поділяються на планові та позапланові.
Під час проведення планових перевірок здійснюється огляд (обстеження) територій, будівель, споруд та приміщень, проводиться перевірка функціонування підрозділів відомчої, місцевої та добровільної пожежної охорони й інших протипожежних формувань, роботи пожежно-технічної комісії, а також будь-яких документів чи предметів, які стосуються забезпечення пожежної безпеки.
3.3.3. Планові перевірки об’єктів, які належать до сфери управління (власності, володіння, користування) суб’єктів господарювання, здійснюються відповідно до квартальних планів-графіків, які затверджуються керівниками відповідних органів держпожнагляду до 20 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.
Планові перевірки протипожежного стану будівель, споруд та приміщень міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, органів місцевого самоврядування та підвідомчих їм структурних підрозділів, обласних, міських, районних, селищних і сільських рад та інших об’єктів, які відповідно до законодавства не належать до суб’єктів господарювання (далі — інші підконтрольні об’єкти), проводяться щороку відповідними територіальними або місцевими органами держпожнагляду, за якими вони закріплені, згідно із затвердженими річними графіками їх перевірок.
У разі взяття на облік нового об’єкта (при підписанні акта державної комісії, видачі дозволу, реєстрації декларації тощо) в кварталі, на який затверджений план-графік, планова перевірка такого об’єкта проводиться в наступному кварталі.
Перевірки посольств, консульств та інших іноземних представництв, які користуються екстериторіальністю, органи держпожнагляду можуть проводити тільки на їх прохання і згідно з письмовим дозволом офіційного представника цих установ.
3.3.4. Строк здійснення планової перевірки об’єктів, які належать до сфери управління суб’єктів господарювання, не може перевищувати п’ятнадцяти робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва — п’яти робочих днів. Продовження строку здійснення планової перевірки не допускається.
Строк здійснення планової перевірки інших підконтрольних об’єктів встановлюється керівником відповідного органу держпожнагляду залежно від характеристики об’єктів.
3.3.5. Періодичність проведення планових перевірок об’єктів суб’єктів господарювання встановлюється з урахуванням ступеня ризику їх господарської діяльності, який визначається відповідно до Порядку розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2007 року N 1324.
Планові перевірки суб’єктів господарювання з високим ступенем прийнятного ризику проводяться щороку, а також можуть здійснюватися комплексно, із залученням представників Державного комітету промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки, інших органів державного нагляду, а також профспілкових органів на підставі погоджених заінтересованими сторонами квартальних планів спільних перевірок та спільного рішення керівників цих органів.
Планові перевірки суб’єктів господарювання з середнім ступенем прийнятного ризику проводяться один раз на три роки.
Планові перевірки суб’єктів господарювання з незначним ступенем прийнятного ризику проводяться один раз на п’ять років.
3.3.6. Перелік об’єктів суб’єктів господарювання, нагляд за протипожежним станом яких здійснюється Держпожбезпеки, визначається та затверджується керівником цього органу.
Перелік об’єктів суб’єктів господарювання з високим та середнім ступенем прийнятного ризику, нагляд за протипожежним станом яких здійснюється територіальними та місцевими органами держпожнагляду, визначається та затверджується керівником територіального органу держпожнагляду.
Перелік об’єктів суб’єктів господарювання з незначним ступенем прийнятного ризику, нагляд за протипожежним станом яких здійснюється місцевим органом держпожнагляду, визначається та затверджується керівником цього органу.
Облік об’єктів суб’єктів господарювання та інших підконтрольних об’єктів, нагляд за протипожежним станом яких здійснюють місцеві органи держпожнагляду, а також проведених планових і позапланових перевірок здійснюється в Журналі обліку підконтрольних об’єктів (додаток 1).
Органи держпожнагляду постійно здійснюють контроль за повнотою обліку об’єктів суб’єктів господарювання та інших підконтрольних об’єктів і вносять відповідні зміни до Журналу їх обліку.
3.3.7. Відповідні органи держпожнагляду оприлюднюють критерії та періодичність проведення планових перевірок протипожежного стану об’єктів суб’єктів господарювання шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет або на власних веб-сайтах.
3.3.8. Планові перевірки об’єктів суб’єктів господарювання та інших підконтрольних об’єктів проводяться у присутності керівників (власників) підприємств, установ, організацій, або їх заступників, або фізичних осіб — підприємців (далі — керівники об’єктів), або уповноважених ними осіб за умови їх письмового повідомлення про перевірку (далі — повідомлення) не пізніше як за десять днів до дня їх здійснення.
Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою або вручається особисто керівнику об’єкта або уповноваженій ним особі під розписку.
У разі наявності на об’єктах суб’єктів господарювання та інших підконтрольних об’єктах приміщень, дільниць тощо, які здаються в оренду, орган держпожнагляду безпосередньо або через орендодавця зобов’язаний ознайомити орендарів про дату та час здійснення планової перевірки та забезпечити їх присутність під час перевірки.
3.3.9. Для здійснення планової (позапланової) перевірки керівник відповідного органу держпожнагляду видає наказ, який має містити найменування суб’єкта господарювання, що має перевірятись, та предмет перевірки.
Керівник відповідного територіального органу держпожнагляду щомісячно своїм наказом затверджує план-графік планових перевірок об’єктів, які закріплені за керівником відповідного місцевого органу держпожнагляду.
3.3.10. На підставі наказу оформляється посвідчення на проведення планової чи позапланової перевірки (далі — посвідчення) (додаток 2), яке підписується керівником або заступником керівника відповідного органу держпожнагляду (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові), засвідчується печаткою та реєструється у спеціальному Журналі реєстрації посвідчень (додаток 3) даного органу.
Посвідчення також оформляється і для перевірки інших підконтрольних об’єктів.
Посвідчення перед початком здійснення перевірки разом із службовим посвідченням, що засвідчує особу органу держпожнагляду, пред’являється керівнику об’єкта або уповноваженій ним особі. Копія посвідчення на проведення перевірки надається суб’єкту господарювання.
За відсутності даних про найменування суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвища, ім’я та по батькові фізичної особи — підприємця, щодо діяльності яких здійснюється перевірка, а також у разі початку роботи суб’єктом господарювання без отримання відповідних дозвільних документів у посвідченні на проведення перевірки зазначається тільки місцезнаходження об’єкта та інші дані без найменування суб’єкта господарювання.
Посвідчення є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення перевірки.
Посадова особа органу держпожнагляду без посвідчення на проведення перевірки та службового посвідчення не має права на здійснення перевірки.
3.3.11. Перед проведенням планових перевірок державний інспектор повинен ознайомитись з відповідними галузевими правилами та нормами з питань пожежної безпеки, з матеріалами про пожежі та попередніми перевірками, а також з технічною документацією і довідковою літературою, яка характеризує пожежну небезпеку об’єкта суб’єкта господарювання та іншого підконтрольного об’єкта.
Керівник органу держпожнагляду зобов’язаний періодично перевіряти підготовленість державних інспекторів до проведення перевірок.
3.3.12. Перед початком здійснення перевірки посадова особа органу держпожнагляду вносить запис до відповідного журналу суб’єкта господарювання (за його наявності).
3.3.13. Позапланові перевірки об’єктів суб’єктів господарювання з високим, середнім і незначним ступенями прийнятного ризику та інших підконтрольних об’єктів, які проводяться з метою контролю за виконанням приписів, постанов та розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, здійснюються за рішенням керівника відповідного органу держпожнагляду.
Позапланові перевірки об’єктів суб’єктів господарювання з середнім та незначним ступенями прийнятного ризику не проводяться за умови укладення договорів добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, за винятком здійснення перевірок об’єктів будівництва, а також умов виконання постанов про застосування запобіжних заходів та перевірки виконання приписів, виданих за результатами проведення планової перевірки.
Позапланові перевірки протипожежного захисту територій зернових посівів, місць переробки та зберігання врожаю здійснюються один раз на рік, незалежно від форми власності сільгосппідприємства, на підставі рішення місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.
Позапланові перевірки щодо контролю за виконанням постанов про застосування запобіжних заходів, дотриманням умов відкриття об’єктів та усунення недоліків проводяться за рішенням керівника відповідного органу держпожнагляду у разі, якщо протягом місяця від дати приведення постанови в дію не надійшло звернення керівника об’єкта або уповноваженої ним особи щодо необхідності проведення робіт з виконання заходів пожежної безпеки, а також у разі відсутності звернень про отримання права на подальшу роботу (експлуатацію) або перевищення термінів виконання протипожежних заходів, зазначених у гарантійних зобов’язаннях, та/або в плані виконання заходів.
При проведенні позапланових перевірок повідомлення керівнику об’єкта або уповноваженій ним особі не надсилається.
Під час проведення позапланової перевірки з’ясовуються лише ті питання, необхідність яких стала підставою для здійснення вказаного заходу, з обов’язковим їх зазначенням у посвідченні. Керівник об’єкта або уповноважена ним особа має право ознайомитися з підставою проведення позапланової перевірки та отримати копії відповідних документів.
Строк здійснення позапланової перевірки не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва — двох робочих днів. Продовження строку здійснення позапланової перевірки не допускається.
3.3.14. У разі, якщо за результатами планової (позапланової) перевірки об’єктів суб’єктів господарювання виявлені порушення вимог законодавства у сфері пожежної безпеки, посадова особа органу держпожнагляду складає акт перевірки додержання (виконання) суб’єктом господарювання вимог законодавства у сфері пожежної безпеки (далі — акт).
Посадова особа органу держпожнагляду зазначає в акті стан виконання керівником об’єкта або уповноваженою ним особою вимог пожежної безпеки, а в разі невиконання — детальний опис виявлених порушень з посиланням на відповідні вимоги законодавства та норми у сфері пожежної безпеки.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу держпожнагляду, які здійснювали перевірку, та керівником об’єкта або уповноваженою ним особою.
У разі, якщо керівник об’єкта або уповноважена ним особа робить зауваження щодо здійснення перевірки, то вони є невід’ємною частиною акта, який підписується із зауваженнями.
У разі відмови керівника об’єкта або уповноваженої ним особи від підписання акта або отримання його другого примірника посадова особа органу держпожнагляду вносить до нього відповідний запис та надсилає його рекомендованим листом з повідомленням за місцезнаходженням суб’єкта господарювання або його відокремленого підрозділу.
Один примірник акта вручається керівнику об’єкта або уповноваженій ним особі, а другий зберігається в наглядовій справі органу держпожнагляду.
3.3.15. На підставі акта, складеного за результатами планової перевірки, під час якої виявлено порушення протипожежних вимог, протягом п’яти робочих днів після її завершення складається припис на усунення порушень вимог пожежної безпеки (додаток 4), в якому також відображаються заходи щодо усунення недоліків у діяльності адміністрації щодо забезпечення пожежної безпеки об’єктів, що перевіряються. Запропоновані приписами заходи повинні обґрунтовуватись вимогами нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки та обговорюватись з керівниками об’єктів або уповноваженими ними особами із установленням термінів їх виконання.
Припис має два розділи. До першого розділу включаються невиконані заходи попереднього припису із зазначенням минулих термінів їх виконання та пропонуються нові терміни, а до другого — нові запропоновані заходи і терміни їх виконання.
Припис складається не менше ніж у двох примірниках, з яких перший з підписом посадових осіб органу держпожнагляду, які її здійснювали, вручається керівнику об’єкта або уповноваженій ним особі для виконання, а другий з підписом керівника об’єкта або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів та одержання залишається в органі держпожнагляду для здійснення контролю. У разі неможливості вручення керівнику об’єкта або уповноваженій ним особі припису він направляється рекомендованим листом з повідомленням, про що у копії проставляється відповідний вихідний номер і дата направлення, або здається в канцелярію суб’єкта господарювання з відміткою на копії відповідного вхідного номера та дати.
Припис складається також у разі перевірки інших підконтрольних об’єктів відповідно до викладених вище вимог. Припис зберігається в наглядовій справі до повного його виконання, але не менше 5 років.
Протипожежні вимоги до орендованих будинків, споруд і приміщень пропонуються сторонами згідно зі статтею 5 Закону України «Про пожежну безпеку» і договором оренди.
За висновками перевірок державних, відомчих, кооперативних житлових будинків приписи вручаються керівникам відповідних житлових організацій.
При проведенні перевірок у попередньому приписі державний інспектор з пожежного нагляду зобов’язаний зробити відмітки. При виконанні протипожежних заходів навпроти кожного з них робиться позначка «виконано», ставиться дата перевірки та підпис відповідного державного інспектора, а при невиконанні — в кінці припису відмічаються порядкові номери невиконаних пунктів, указуються заходи, які вжиті до винних осіб, а також запобіжні заходи, з чим ознайомлюється керівник об’єкта або уповноважена ним особа.
За невиконання заходів припису та у разі виявлення нових порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки державний інспектор з пожежного нагляду вживає заходів щодо притягнення винних осіб до відповідальності та (або) застосування запобіжних заходів відповідно до законодавства.
3.3.16. У разі письмового звернення керівника об’єкта посадова особа органу держпожнагляду проводить оцінку (експертизу) протипожежного стану підприємства, об’єкта, приміщення в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 774 «Про затвердження тарифів на проведення органом державного пожежного нагляду оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта, приміщення та проектно-кошторисної документації, затвердження якої не потребує висновку комплексної державної експертизи». За результатами оцінки (експертизи) складається експертний висновок протипожежного стану об’єкта (додаток 5). У такому разі відповідний наказ та посвідчення на право перевірки не оформлюються.
Оцінка (експертиза) протипожежного стану об’єкта проводиться також для оформлення матеріалів на одержання дозволу на початок роботи відповідно до Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 року N 150. Висновок з оцінки (експертизи) протипожежного стану об’єкта є чинним для одержання дозволу протягом трьох місяців з дня її проведення.
Проведення органами держпожнагляду оцінки (експертизи) протипожежного стану об’єкта прирівнюється до планової перевірки за умови складання та вручення керівнику (власнику) об’єкта або уповноваженій ним особі експертного висновку протипожежного стану об’єкта. У такому разі акт за результатами перевірки не складається.
Виявлені під час такої перевірки порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки оформлюються приписом, який вручається керівнику (власнику) об’єкта або уповноваженій ним особі разом з експертним висновком.
3.3.17. На всі об’єкти суб’єктів господарювання або інших підконтрольних об’єктів заводиться окрема наглядова справа, у якій зберігаються документи і матеріали листування з питань пожежної безпеки, у тому числі матеріали перевірок та експертиз протипожежного стану орендованих будівель та приміщень, а також копії дозволів на їх оренду та інші документи, що характеризують стан протипожежного захисту об’єкта згідно з Вимогами до змісту наглядової справи, її ведення та зберігання (додаток 6) та Загальними відомостями про об’єкти, які повинні бути відображені в наглядовій справі (додаток 7).
У сільських районах наглядові справи групуються в загальні наглядові справи за сільськими радами. У такій наглядовій справі також відображаються загальні відомості про об’єкти, які розташовані на території сільської ради.
У житловому секторі наглядові справи заводяться на житлові організації або дільниці.
У наглядовій справі також зберігаються: акти перевірки; копії наказів на проведення перевірки; повідомлення про перевірку; посвідчення на перевірку тощо.
3.3.18. Керівник відповідного органу держпожнагляду зобов’язаний постійно здійснювати контроль за своєчасним виконанням плану-графіка перевірок об’єктів суб’єктів господарювання та плану-графіка перевірок інших підконтрольних об’єктів, розглядати матеріали наглядової справи після кожної перевірки об’єкта, але не менше одного разу на рік. За результатами перевірки наглядової справи робити письмові відмітки щодо її ведення і якості нагляду.
3.3.19. Щороку до 1 квітня відповідний орган держпожнагляду готує звіт про виконання плану-графіка перевірок об’єктів суб’єктів господарювання за попередній рік, який оприлюднюється в мережі Інтернет або на власних веб-сайтах.
3.3.20. Профілактика пожеж в індивідуальних житлових будинках та квартирах проводиться шляхом роз’яснення правил пожежної безпеки через засоби масової інформації, усної пропаганди, розповсюдження листівок, навчання населення заходам пожежної безпеки за місцем роботи та проживання.
До цієї роботи можуть залучатися працівники підрозділів відомчої, місцевої, добровільної пожежної охорони, а також члени добровільних протипожежних об’єднань громадян, працівники житлово-експлуатаційних установ, організацій соціального захисту населення, медичних установ, сільських та селищних рад тощо, за згодою»;
4) у пункті 3.4:
а) у другому реченні підпункту 3.4.2.2 слова «та будівельних робіт» замінити словами та цифрами «згідно із Порядком надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1999 року N 2328″;
б) підпункт 3.4.2.14 викласти в такій редакції:
«3.4.2.14. Участь у роботі експертно-технічних, науково-технічних, наукових і містобудівельних рад структурних підрозділів уповноваженого органу виконавчої влади з питань будівництва та архітектури України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та нарадах, що проводяться замовниками та підрядниками»;
в) у підпункті 3.4.3.1:
в абзаці першому слова «типові проекти» замінити словами «проекти повторного застосування»;
в абзаці другому слова та цифри «Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року N 483 (із змінами)» замінити словами та цифрами «Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року N 1269″;
г) у підпункті 3.4.3.2:
абзац перший викласти в такій редакції:
«Державній експертизі щодо пожежної безпеки підлягає проектна документація на затверджувальній стадії проектування відповідно до ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва», затвердженого наказом Державного комітету будівництва та архітектури України від 20.01.2004 N 8;
доповнити абзацом другим такого змісту:
«Після проведення експертизи з пожежної безпеки та надання висновку державної експертизи з пожежної безпеки на затверджувальній стадії проектування орган держпожнагляду має право перевірки проектної документації на стадії Р, який завершується рекомендацією щодо виконання будівельних робіт. Необхідність розгляду стадії Р зазначається в експертному висновку на затверджувальній стадії».
У зв’язку з цим абзаци другий та третій уважати абзацами третім та четвертим;
в абзаці третьому слова «протоколи випробувань» виключити;
абзац четвертий після слів «підприємств та установ» доповнити словами «влаштування газового обладнання на об’єктах»;
ґ) підпункт 3.4.3.3 після слова «розглядають» доповнити словом «проекти,»;
д) підпункт 3.4.3.6 викласти в такій редакції:
«3.4.3.6. За проектами систем оповіщення та управління евакуацією людей при пожежі, внутрішнього та зовнішнього протипожежного водопостачання, установки автоматичного пожежогасіння та пожежної сигналізації, димовидалення, обладнання блискавкозахисту, підвищення вогнестійкості конструкцій будівель та споруд, висновки експертизи щодо пожежної безпеки, винесені урядовим або територіальним органом, надсилаються замовнику (проектній організації) та відповідному нижчестоящому органу держпожнагляду»;
е) підпункт 3.4.6.1 викласти в такій редакції:
«3.4.6.1. Органи держпожнагляду:
надають замовникам за їх письмовим зверненням технічні умови щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта будівництва згідно з Порядком надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1999 року N 2328;
у разі участі у роботі комісій з вибору земельної ділянки (траси) для будівництва розглядають та надають відповідні висновки»;
є) пункт 3.4.7.1 викласти в такій редакції:
«3.4.7.1. Усі новобудови незалежно від форм власності та джерел фінансування, що розміщуються в зоні обслуговування відповідного органу держпожнагляду, беруться на облік і закріплюються за державними інспекторами територіальних та місцевих органів держпожнагляду.
Перелік новобудов, нагляд за якими здійснює урядовий орган державного управління, визначається Держпожбезпеки.
Перелік новобудов, що закріплюються за територіальними та місцевими органами держпожнагляду, визначається керівником територіального органу.
Держпожбезпеки також має право здійснювати нагляд за новобудовами, які не визначені Переліком новобудов, віднесених до урядового органу державного управління»;
5) у пункті 3.10:
а) підпункт 3.10.5 після слова «МНС» доповнити словами «та Держпожбезпеки»;
б) підпункт 3.10.6 після слова «комплексно» доповнити словами «відповідно до затверджених керівниками територіальних органів держпожнагляду графіків, але».
2.4. Доповнити пунктом 3.13 такого змісту:
«3.13. Організація та здійснення державного пожежного нагляду на об’єктах, що охороняються підрозділами Державної пожежної охорони на підставі договорів
3.13.1. Держпожнагляд на об’єктах (далі — договірні об’єкти), які охороняються підрозділами Державної пожежної охорони на підставі договорів (далі — об’єктові підрозділи ДПО), здійснюється посадовими особами місцевих органів держпожнагляду, які входять до складу зазначених підрозділів, в порядку, визначеному Законом України «Про пожежну охорону», Положенням про Державну пожежну охорону, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 року N 508 (із змінами), та цією Інструкцією.
3.13.2. Контроль за додержанням вимог пожежної безпеки на договірних об’єктах проводиться цілодобово або щоденно з урахуванням режиму роботи об’єкта, встановленого правилами внутрішнього трудового розпорядку.
3.13.3. Територіальні органи держпожнагляду здійснюють контроль за організацією державного нагляду у сфері пожежної безпеки на договірних об’єктах та службовою діяльністю місцевого органу держпожнагляду. Вони також мають право брати участь в планових перевірках об’єктів, що охороняються.
3.13.4. Посадові інструкції інженерно-інспекторського складу об’єктового підрозділу ДПО розробляються з урахуванням специфіки об’єкта (кількості та архітектурно-планувальних особливостей будівель, споруд або устаткування, вибухопожежонебезпеки технологічних процесів, обсягів та складності контрольованих вимог пожежної безпеки, умов праці тощо) відповідно до вимог цієї Інструкції.
3.13.5. Планові перевірки об’єктів, що охороняються, проводяться щороку.
Інженерно-інспекторський склад об’єктового підрозділу ДПО також бере участь у планових перевірках цехів, дільниць тощо, які проводяться за участю членів пожежно-технічної комісії об’єкта.
Позапланові перевірки здійснюються згідно з графіком, який в обов’язковому порядку погоджується з керівником (власником) об’єкта, з урахуванням ступеня ризику його господарської діяльності, який визначається відповідно до Порядку розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2007 року N 1324.
Результати перевірок об’єктів оформлюються у порядку, визначеному пунктом 3.3 цієї Інструкції.
3.13.6. Службова діяльність органу держпожнагляду об’єктового підрозділу ДПО планується відповідно до вимог цієї Інструкції. Керівники та інженерно-інспекторський склад цих підрозділів складають індивідуальні плани роботи на місяць та здійснюють щоденний облік проведеної роботи. У планах передбачаються заходи, що випливають з аналізу оперативно-службової діяльності об’єктового підрозділу ДПО, протипожежного стану об’єктів, планів їх перспективного розвитку, реконструкції та технічного переоснащення.
3.13.7. З настанням пожежонебезпечних періодів, а також при планово-попереджувальних ремонтах, при недостатній кількості інженерно-інспекторського складу і при проведенні великої кількості пожежонебезпечних робіт до перевірки наявності та цілісності первинних засобів пожежогасіння, внутрішніх пожежних кранів, дотримання вимог пожежної безпеки при користуванні електронагрівальними, опалювальними та охолоджувальними приладами, перевірок протипожежного стану і контролю за дотриманням протипожежного режиму в окремих приміщеннях об’єкта залучаються особи з числа добровільних пожежних дружин договірного об’єкта.
На період ремонтних і пусконалагоджувальних робіт, виведення установок на режим нагляд за цими роботами з боку місцевого органу держпожнагляду посилюється.
3.13.8. Крім загальних функцій, організація держпожнагляду на договірних об’єктах також передбачає:
здійснення щоденного контролю за станом пожежної безпеки об’єкта в цілому і його окремих дільниць силами особового складу об’єктового підрозділу ДПО;
контроль за впровадженням і технічним станом автоматичних установок пожежогасіння та сигналізації, систем димовидалення і оповіщення про пожежу, первинних засобів пожежогасіння та протипожежного водопостачання;
контроль за додержанням правил пожежної безпеки під час проведення вогневих та інших пожежонебезпечних робіт;
контроль за якістю проведення планово-попереджувальних робіт та технічного обслуговування обладнання на вибухопожежонебезпечних дільницях;
контроль за наявністю сертифікатів відповідності з питань пожежної безпеки в Українській державній системі сертифікації продукції — Системі сертифікації УкрСЕПРО (далі — УкрСЕПРО) на продукцію та матеріали, у тому числі на ті, що застосовуються при наданні послуг і виконанні робіт протипожежного призначення;
здійснення дозвільно-реєстраційних функцій щодо фізичних та юридичних осіб у сфері пожежної безпеки згідно з чинним законодавством;
участь у розробці об’єктових, цехових та інших інструкцій з питань пожежної безпеки, планів ліквідації пожеж та аварій;
контроль за наявністю протоколів випробувань з визначеними показниками пожежної небезпеки на будівельні конструкції та матеріали;
здійснення обліку й аналізу пожеж та їх наслідків, розробка відповідних заходів, спрямованих на їх попередження;
інформування керівництва об’єктів (письмово — не менше одного разу на квартал, усно — при проведенні нарад тощо) про стан пожежної безпеки, хід виконання приписів, а також про заходи, що випливають з аналізу протипожежного стану об’єкта тощо.
3.13.9. Усі працівники з числа інженерно-інспекторського складу об’єктового підрозділу ДПО повинні мати у робочій папці або сейфі (враховуючи режимні вимоги):
посадові інструкції і виписку з плану роботи підрозділу;
план-схему дільниці (сектору) із зазначенням розташування джерел протипожежного водопостачання, місць проїзду по території об’єкта тощо;
перелік будівель, цехів, лабораторій, споруд, установок, складів, приміщень та інших об’єктів, що знаходяться на закріпленій дільниці (секторі), із зазначенням категорії пожежної небезпеки, а також стислу характеристику їх пожежної небезпеки;
перелік об’єктів нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технологічного переоснащення;
правила та інструкції про заходи пожежної безпеки для об’єктів, що розташовуються на дільниці (секторі);
відомості про первинні засоби пожежогасіння, які є на дільниці (секторі), системи та установки протипожежної автоматики, графіки планово-попереджувальних ремонтів і перевірок цих систем та установок, інструкції щодо контролю за їх працездатністю;
журнали (відомості) обліку вогнегасників на закріплених ділянках;
документи з питань, що стосуються спеціалізації працівника об’єкта, списки членів добровільних пожежних дружин, плани-конспекти для проведення занять, бесід, інструктажів та інші матеріали, що стосуються роботи з питань пожежної безпеки на закріпленій дільниці (секторі).
Щодо кожного цеху (корпусу, виробництва тощо) закріплений за ним інженерно-інспекторський склад веде наглядову справу.
3.13.10. На договірному об’єкті розробляються маршрутні картки, в яких указується перелік цехів, майстерень, складів, установок та інших приміщень і споруд, що підлягають огляду, найменування і характеристика вогненебезпечних дільниць, цехів, складів, лабораторій та інших споруд, час прибуття до того чи іншого приміщення (об’єкта), а також обов’язки інженерно-інспекторського складу.
Періодичність перевірок маршрутами встановлюється керівником місцевого органу держпожнагляду за погодженням із адміністрацією об’єкта.
Результати перевірки протипожежного стану об’єкта записуються в Журналі спостереження за протипожежним станом об’єкта (додаток 18), про виявлені недоліки інженерно-інспекторський склад письмово доповідає керівнику місцевого органу держпожнагляду.
3.13.11. Контроль за проведенням вогневих та інших пожежонебезпечних робіт
3.13.11.1. На виконання тимчасових вогневих робіт оформлюється письмовий наряд-допуск, який підписує головний інженер, головний технолог, начальник цеху або головний будівельник.
3.13.11.2. Наряд-допуск на проведення тимчасових зварювальних та інших вогневих робіт оформляється у двох примірниках і подається до органу держпожнагляду напередодні проведення таких робіт. Узгодження щодо проведення аварійних робіт здійснюється безпосередньо на місці відповідальними особами від адміністрації об’єкта та представником органу держпожнагляду.
3.13.11.3. Наряди-допуски, які надійшли до органу держпожнагляду на об’єкті, реєструються в Журналі обліку тимчасових вогневих робіт (додаток 19), розглядаються особисто керівником цього органу або особою, яка виконує його обов’язки. Після цього керівник органу держпожнагляду або особа, яка виконує його обов’язки, направляє працівника з числа інженерно-інспекторського складу для огляду та узгодження місця проведення зварювальних та інших вогневих робіт. На вибухо- і пожежонебезпечних виробничих дільницях огляд повинен здійснюватися безпосередньо керівником органу держпожнагляду або досвідченою посадовою особою цього органу.
3.13.11.4. Порядок та вимоги щодо проведення зварювальних та інших вогневих робіт повинні відповідати вимогам Правил пожежної безпеки в Україні».
2.5. У тексті Інструкції слова «проектно-кошторисна документація» в усіх відмінках замінити словами «проектна документація» у відповідних відмінках.
2.6. У назві додатків 1 — 15 слово «пункту» та цифри «3.2.3, 3.3.16, 3.3.19, 3.3.20, 3.4.1, 3.4.3.4, 3.4.7.8 та 3.9.3″ відповідно виключити.
2.7. У додатку 1:
1) назву Журналу після слова «обліку» доповнити словом «підконтрольних»;
2) у розділах I — II цифри та слова «I групи, II групи, III групи» замінити відповідно словами «з високим ступенем прийнятного ризику, з середнім ступенем прийнятного ризику, з незначним ступенем прийнятного ризику»;
3) у пункті 2 примітки до розділу II слова «планові та» виключити.
2.8. Доповнити Інструкцію новими додатками 2 та 3.
У зв’язку з цим додатки 2 — 15 уважати відповідно додатками 4 — 17.
2.9. Додаток 6 доповнити пунктами 2 — 6 такого змісту:
«2. Кожній наглядовій справі присвоюється номер, який відповідає номеру Журналу обліку підконтрольних об’єктів.
3. На обкладинці справи вказується її номер, назва об’єкта, його місцезнаходження, відомча приналежність, номер дільниці, ступінь прийнятного ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки.
4. Наглядові справи повинні постійно зберігатись у місці, визначеному керівником місцевого органу держпожнагляду.
5. При штатних змінах у складі органу держпожнагляду передача наглядових справ від одного інспектора до іншого оформлюється актом, який підписується обома інспекторами та затверджується керівником місцевого органу держпожнагляду.
6. У кінці року закріпленим інженерно-інспекторським складом здійснюється перевірка наявності наглядових справ, про що доповідається керівнику місцевого органу держпожнагляду.».
2.10. У додатку 8:
1) назву Журналу після слова «новобудов» доповнити словами «та видачі технічних умов»;
2) доповнити графами 6 та 7 такого змісту:
«номер та дата видачі технічних умов;
сума сплати за рахунком за видачу технічних умов».
У зв’язку з цим графи 6 — 10 уважати графами 8 — 12.
2.11. У додатку 14 слова та цифри «Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року N 483″ замінити словами та цифрами «Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року N 1269″.
2.12. Доповнити Інструкцію новими додатками 18 та 19, що додаються.
III. Абзац четвертий пункту 8 Положення про Головне управління (управління) Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом МНС від 24.10.2006 N 686, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.11.2006 за N 1192/13066, після слів «Головного управління (управління)» доповнити словами «Розпорядчі документи, пов’язані із здійсненням функцій державного пожежного нагляду, має право видавати заступник начальника Головного управління (управління) (керівник територіального органу держпожнагляду) — начальник управління (відділу) з питань наглядово-профілактичної діяльності».

Перший заступник начальника
Державного департаменту
пожежної безпеки
генерал-майор служби цивільного
захисту

І. Я. Кріса

Секція нотаріусів Асоціації правників України проводить Круглий стіл на тему: «Захист прав нотаріуса».
На сьогодні (з урахуванням останніх подій) ця тема є надзвичайно нагальною і, відповідно, потребує термінового знаходження консолідованих шляхів її вирішення.
• Місце проведення: м. Донецьк, готель «Атлас», зал № 1.
• Час проведення: 12 червня 2008 року з 16-30 до 18-30.
Модератор заходу: Володимир Марченко, голова секції нотаріусів, член правління Асоціації правників України.
Реєстрація за телефонами:
8(050)323-7-330, 8(057)7-140-812, 8(057)7-149-189.
Участь у Круглому столі безкоштовна.

З повагою

голова Секції нотаріусів,
член правління АПУ Володимир Марченко

Змушені звернутися особисто до Вас, як юристи до юриста, сподіваючись на розуміння та допомогу. Кілька днів тому в СІЗО Дніпропетровської області померла наша колега – нотаріус Першої Державної нотаріальної контори Лада Ірина Михайлівна. Її поховання відбулося 30.05.2008 року.
Лада І. М. була досвідченим і кваліфікованим юристом. У галузі права вона працювала з 1987 року, була на різних посадах у суді, державній виконавчій службі, останні 12 років працювала державним нотаріусом.
Ми розуміємо, що встановлений вини Лади І. М. у скоєнні злочину є виключною прерогативою суду, а не Уповноваженої Верховної ради України з прав людини. Але ми вважаємо, що конституційні права та свободи Лади Ірини Михайлівни було порушено, що в кінцевому результаті й призвело до її смерті в СІЗО Дніпропетровської області.
Ми просимо Вас на підставі ст. ст. 55, 101 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод громадянина. Ми сподіваємося, що під час згаданого провадження будуть установлені такі питання:
1. Чи правомірно до Лади І. М. було застосовано запобіжний захід узяття під варту з урахуванням її 57-річного віку, наявності певних хронічних захворювань, постійного місця роботи, постійного місця проживання, позитивних характеристик, а також того, що на її утриманні знаходилася мама, котрій виповнилося 78 років і яка є ветераном війни?
2. Чи правомірно щодо Лади І. М. подовжувався строк її тримання під вартою?
3. Чи відповідали умови утримання Лади І. М. під час перебування під вартою міжнародним стандартам у цій галузі?
4. Які дата й причина смерті Лади І. М., чи не настала вона внаслідок убивства чи доведення до самогубства?

З повагою

Президент Сергій Коннов

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Кабінет Міністрів України у системі органів державної влади України
1. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
3. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
Стаття 2. Основні завдання Кабінету Міністрів України
1. До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;
5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;
6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону;
7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Стаття 3. Принципи діяльності Кабінету Міністрів України
1. Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
3. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
4. Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Прийняття Кабінетом Міністрів України актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках, визначених законом, у зв’язку із забезпеченням національної безпеки та оборони України. Всі рішення Кабінету Міністрів України підлягають обов’язковому оприлюдненню, крім актів, що містять інформацію з обмеженим доступом.
Стаття 4. Правові засади діяльності Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
2. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.
3. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
Стаття 5. Місцезнаходження Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України знаходиться у столиці України — місті Києві.
Розділ II
СКЛАД І ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 6. Склад Кабінету Міністрів України та статус його членів
1. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри та міністри України.
2. Посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів України визначається Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України у порядку, встановленому статтею 9 цього Закону. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про утворення, реорганізацію або ліквідацію міністерства, посадовий склад Кабінету Міністрів України вважається зміненим з дня прийняття такого рішення.
3. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство.
4. Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України, цим та іншими законами України.
5. За поданням Прем’єр-міністра України Верховна Рада України може призначати міністрами осіб, які не очолюють міністерств. До складу Кабінету Міністрів України може бути призначено не більше двох таких міністрів.
Стаття 7. Вимоги до членів Кабінету Міністрів України
1. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не можуть бути призначені на посади членів Кабінету Міністрів України особи, які мають судимість, не погашену і не зняту у встановленому законом порядку.
2. Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності посади члена Кабінету Міністрів України з іншими видами діяльності, такий член Кабінету Міністрів України у двадцятиденний строк з дня виникнення цих обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про відставку.
3. У разі внесення на розгляд Верховної Ради України подання щодо призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка є народним депутатом України, до подання додається особиста заява народного депутата України про дострокове припинення ним депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. Питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України розглядається невідкладно після призначення його членом Кабінету Міністрів України на тому ж пленарному засіданні Верховної Ради України.
Стаття 8. Призначення на посаду Прем’єр-міністра України
1. Прем’єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.
2. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України (фракції, яка має права коаліції), в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.
3. Пропозиція коаліції депутатських фракцій (фракції, яка має права коаліції) подається Президенту України за підписом керівників усіх депутатських фракцій, які утворили коаліцію (керівника фракції, яка має права коаліції), на підставі рішення загальних зборів коаліції (фракції, яка має права коаліції).
4. У разі порушення вимог Конституції України та цього Закону щодо внесення пропозиції стосовно кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України, невідповідності запропонованої кандидатури вимогам до члена Кабінету Міністрів України, передбаченим цим Законом, Президент України інформує Верховну Раду України про неможливість внесення подання щодо запропонованої кандидатури.
5. До подання про призначення на посаду Прем’єр-міністра України додаються:
1) відомості про громадянство;
2) відомості про освіту;
3) відомості про фах;
4) відомості про партійність;
5) відомості про трудову діяльність і автобіографія;
6) декларація про особисті доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан за рік, що передує року подання;
7) відомості про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;
8) відомості про судимість кандидата.
Усі відомості подаються державною мовою і власноручно підписуються кандидатом на посаду Прем’єр-міністра України.
6. Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій (фракції) до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та відповідає на їхні запитання.
7. Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає на пленарному засіданні Верховної Ради України з викладом основних положень проекту Програми діяльності майбутнього Кабінету Міністрів України та відповідає на запитання народних депутатів України.
8. Голосування у Верховній Раді України щодо призначення Прем’єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішення про призначення Прем’єр-міністра України приймається у формі постанови Верховної Ради України.
9. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому частинами другою, четвертою та п’ятою цієї статті.
10. Особа, призначена Прем’єр-міністром України, вступає на посаду в порядку, встановленому статтею 10 цього Закону. Після прийняття постанови Верховної Ради України про її призначення до вступу на посаду новопризначений Прем’єр-міністр України набуває повноважень проводити всі необхідні консультації щодо формування складу Кабінету Міністрів України та вносити подання, зазначені у частині першій статті 9 цього Закону, Програму діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 цього Закону.
Стаття 9. Призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України
1. Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.
2. При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем’єр-міністр України вносить до Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України та цього Закону. У цьому поданні пропонується повний посадовий склад Кабінету Міністрів України.
3. Подання Прем’єр-міністра України, зазначене у частині другій цієї статті, стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання щодо окремих кандидатур на посади, зазначені у поданні щодо посадового складу, може вноситися окремо.
4. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.
5. Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, зазначені у частинах першій та четвертій цієї статті, щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з:
1) відомостями про громадянство;
2) відомостями про освіту;
3) відомостями про фах;
4) відомостями про партійність;
5) відомостями про трудову діяльність і автобіографією;
6) декларацією про особисті доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан за рік, що передує року подання;
7) відомостями про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;
8) відомостями про судимість кандидата.
6. На кожну посаду члена Кабінету Міністрів України вноситься одна кандидатура.
7. Кандидат на посаду члена Кабінету Міністрів України за пропозиціями депутатських фракцій до розгляду питання про його призначення на пленарному засіданні Верховної Ради України може зустрічатися з депутатськими фракціями та відповідати на їхні запитання.
8. Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України приймає рішення з цього приводу у формі постанови. Рішення щодо призначення членів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад. Рішення Верховної Ради України щодо призначення члена Кабінету Міністрів України приймається за його присутності.
9. Кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України вважається відхиленою, якщо Верховна Рада України не прийняла рішення про її призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України.
10. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів України Прем’єр-міністр України, а у випадках, установлених Конституцією України, — Президент України вносить подання про призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному цією статтею.
11. Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) здійснюється в порядку та з урахуванням вимог, передбачених частинами першою, третьою — десятою цієї статті.
12. Постанова Верховної Ради України в частині призначення члена Кабінету Міністрів України набирає чинності з моменту складення ним присяги у порядку, встановленому статтею 10 цього Закону.
Стаття 10. Вступ на посаду членів Кабінету Міністрів України та початок роботи новосформованого Кабінету Міністрів України
1. Особа, призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України, у день свого призначення перед вступом на посаду складає на пленарному засіданні Верховної Ради України таку присягу:
«Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюся додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства».
2. При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України присягу зачитує Прем’єр-міністр України, її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів України.
3. Член Кабінету Міністрів України вступає на посаду з моменту складення ним присяги. Підписаний членом Кабінету Міністрів України текст присяги зберігається в його особовій справі.
4. Особа, яка у день свого призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) не склала присяги, вважається такою, що відмовилася від посади.
5. Кабінет Міністрів України набуває повноважень та розпочинає роботу після складення присяги не менше ніж двома третинами від його посадового складу, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
6. Член Кабінету Міністрів України, призначений на вакантну посаду в діючому складі Кабінету Міністрів України, у день свого призначення перед вступом на посаду особисто складає присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України і невідкладно після цього підписує її текст.
Стаття 11. Програма діяльності Кабінету Міністрів України
1. Програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на узгоджених політичних позиціях та програмних завданнях коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
2. Програма діяльності Кабінету Міністрів України подається до Верховної Ради України новопризначеним Прем’єр-міністром України разом із поданням про посадовий та персональний склад Кабінету Міністрів України, зазначеним у частині другій статті 9 цього Закону.
3. Програма діяльності Кабінету Міністрів України розглядається Верховною Радою України невідкладно після складення присяги членами новосформованого Кабінету Міністрів України та набуття ним повноважень відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону. Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови Верховної Ради України.
4. Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість доопрацювати Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Повторний розгляд Програми діяльності Кабінету Міністрів України Верховною Радою України проводиться не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після прийняття такого рішення.
Розділ III
СКЛАДЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ТА ВІДСТАВКА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 12. Складення повноважень Кабінету Міністрів України у зв’язку з обранням нового складу Верховної Ради України
1. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.
2. Заява про складення повноважень Кабінету Міністрів України подається Прем’єр-міністром України чи особою, яка виконує його повноваження, та оголошується на першому пленарному засіданні новообраної Верховної Ради України.
Стаття 13. Відставка Кабінету Міністрів України
1. Відставка Кабінету Міністрів України настає внаслідок:
1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;
2) відставки Прем’єр-міністра України;
3) смерті Прем’єр-міністра України.
Стаття 14. Відставка Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри
1. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.
2. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропозиції розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України, на яке запрошуються всі члени Кабінету Міністрів України. У разі розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України за пропозицією Президента України у пленарному засіданні Верховної Ради України бере участь Президент України.
3. Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.
4. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.
5. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.
Стаття 15. Відставка Кабінету Міністрів України внаслідок відставки Прем’єр-міністра України
1. Прем’єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відставку.
2. Верховна Рада України розглядає питання про відставку Прем’єр-міністра України не пізніше ніж на десятий день після надходження заяви про відставку, якщо вона надійшла під час чергової сесії Верховної Ради України, і не пізніше першого пленарного тижня наступної чергової сесії, якщо така заява надійшла у міжсесійний період.
3. Прем’єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні Верховної Ради України.
4. Прийняття Верховною Радою України рішення про відставку Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
Стаття 16. Відставка Кабінету Міністрів України у разі смерті Прем’єр-міністра України
1. Повноваження Прем’єр-міністра України у разі його смерті припиняються з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.
2. Припинення повноважень Прем’єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
Стаття 17. Продовження виконання повноважень Кабінетом Міністрів України та окремими членами Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або перебуває у відставці з підстав, передбачених статтею 13 цього Закону, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
2. У разі смерті Прем’єр-міністра України повноваження Прем’єр-міністра України на період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України виконує Перший віце-прем’єр-міністр України.
3. У разі обрання члена Кабінету Міністрів України народним депутатом України новообраної Верховної Ради України він набуває повноважень народного депутата України у порядку, визначеному законом, без подання документа про його звільнення з посади і продовжує здійснювати повноваження члена Кабінету Міністрів України до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
Стаття 18. Звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України
1. Прем’єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття його відставки Верховною Радою України.
2. Член Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) може бути звільнений з посади Верховною Радою України:
1) за поданням Прем’єр-міністра України (стосовно Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України таке подання вноситься за згодою Президента України);
2) за поданням Президента України — Міністр закордонних справ України та Міністр оборони України;
3) за власною ініціативою;
4) шляхом прийняття відставки члена Кабінету Міністрів України за поданою ним заявою про відставку.
3. Рішення Верховної Ради України про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови Верховної Ради України.
4. Член Кабінету Міністрів України звільняється з посади з дня прийняття відповідного рішення Верховною Радою України.
5. У разі смерті члена Кабінету Міністрів України його повноваження вважаються припиненими з дня його смерті.
6. Особа призначається на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України у порядку, встановленому цим Законом, та вступає на посаду після складення присяги відповідно до частини шостої статті 10 цього Закону.
7. Усі члени Кабінету Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або перебуває у відставці, звільняються зі своїх посад з моменту початку роботи новосформованим Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 10 цього Закону.
Розділ IV
КОМПЕТЕНЦІЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 19. Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України
1. Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв’язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
2. Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.
Стаття 20. Основні повноваження Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України:
1) у сфері економіки та фінансів:
забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;
забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;
визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;
здійснює відповідно до закону управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;
забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов’язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;
забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;
забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;
визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;
забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;
забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;
розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;
обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей;
організовує державне страхування;
забезпечує проведення державної політики цін, здійснює державне регулювання ціноутворення;
забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
організовує та забезпечує здійснення митної справи;
бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;
виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках — відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
2) у сферах соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій:
забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян;
сприяє розвитку соціального діалогу, відповідно до закону проводить консультації із всеукраїнськими об’єднаннями профспілок і всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань розроблення та здійснення державної політики у сфері трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту;
забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій;
забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення;
забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси;
забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів;
забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створює умови для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;
забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку охорони здоров’я, освіти, культури і спорту, туристичного та рекреаційного господарства;
проводить державну політику у сфері інформатизації, сприяє становленню єдиного інформаційного простору на території України;
забезпечує проведення науково-технічної політики, розвиток і зміцнення науково-технічного потенціалу України, розроблення і виконання загальнодержавних науково-технічних програм;
вживає заходів щодо вдосконалення державного регулювання у науково-технічній сфері, стимулювання інноваційної діяльності підприємств, установ та організацій;
визначає порядок формування та використання фондів для науково-технічної діяльності;
забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;
забезпечує розроблення та виконання державних і міждержавних екологічних програм;
здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів;
приймає рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у разі порушення ними законодавства про охорону праці та навколишнього природного середовища;
координує діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов’язану з охороною навколишнього природного середовища, виконанням державних, регіональних і міждержавних екологічних програм;
забезпечує здійснення заходів, передбачених державними програмами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, приймає рішення з питань ліквідації наслідків інших аварій, а також пожеж, катастроф, стихійного лиха;
3) у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина:
забезпечує проведення державної правової політики;
здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади;
вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, протидії корупції;
здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками;
створює умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню;
забезпечує фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених законом про Державний бюджет України, та створює належні умови для функціонування судів та діяльності суддів;
організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів, соціальний захист працівників зазначених органів та членів їхніх сімей;
4) у сфері зовнішньої політики:
забезпечує у межах своїх повноважень зовнішньополітичну діяльність України, розробляє та затверджує державні програми в цій сфері, погоджує програми перебування офіційних закордонних делегацій, до складу яких входять представники Кабінету Міністрів України, та інші пов’язані з цим документи;
забезпечує відповідно до закону про міжнародні договори вирішення питань щодо укладення та виконання міжнародних договорів України;
приймає рішення про придбання за кордоном у власність України нерухомого майна (будівництво, реконструкцію об’єктів) для потреб закордонних дипломатичних установ України;
5) у сфері національної безпеки та обороноздатності:
здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України;
здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань;
здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори;
вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;
забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей;
здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану;
вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в миротворчих акціях у порядку, визначеному законом;
визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу;
6) у сфері вдосконалення державного управління та державної служби:
організовує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби;
здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади;
розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов’язаних з утриманням апарату управління;
утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи;
призначає постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України;
вживає в межах своїх повноважень заходів щодо заохочення та приймає відповідно до закону рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності:
а) керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників;
б) голів місцевих державних адміністрацій (крім звільнення їх з посади);
в) інших посадових осіб, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України;
затверджує граничну чисельність працівників органів виконавчої влади;
визначає відповідно до закону умови оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств державного сектору економіки, а також грошового забезпечення військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу).
2. Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Стаття 21. Передача Кабінетом Міністрів України своїх повноважень
1. Кабінет Міністрів України у випадках, передбачених законами України, може передавати для тимчасового виконання окремі власні повноваження, окремі повноваження центральних органів виконавчої влади іншим органам виконавчої влади з одночасною передачею їм фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для належного виконання таких повноважень.
2. Кабінет Міністрів України контролює здійснення переданих ним повноважень, несе відповідальність за результати їх здійснення. У разі неналежного виконання повноваження, переданого іншому органу виконавчої влади, Кабінет Міністрів України може скасувати рішення про передачу цього повноваження.
Розділ V
ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ У ВІДНОСИНАХ З ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Стаття 22. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади
1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
2. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.
3. Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.
4. Діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи.
5. Кабінет Міністрів України утворює у системі міністерств урядові органи, затверджує положення про них, призначає та звільняє їх керівників.
6. Урядові органи відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні міністру, у системі міністерства якого вони створені та функціонують.
7. Кабінет Міністрів України затверджує граничну чисельність працівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для утримання органів виконавчої влади.
8. Кабінет Міністрів України може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.
9. Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади:
1) керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, — за поданням Прем’єр-міністра України;
2) відповідно до закону членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, — за поданням Прем’єр-міністра України;
3) перших заступників і заступників міністрів — за поданням міністрів;
4) перших заступників і заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади — за поданням міністрів, до сфери спрямування та координації яких належать ці органи, у порядку, визначеному законодавством про державну службу;
5) керівників урядових органів — за поданням міністра, у системі міністерства якого функціонують відповідні органи.
10. Особливості відносин Кабінету Міністрів України з окремими центральними органами виконавчої влади можуть визначатися законами України.
Стаття 23. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Радою міністрів Автономної Республіки Крим і підвідомчими їй органами
1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України і актів Кабінету Міністрів України на території Автономної Республіки Крим. Кабінет Міністрів України має право одержувати від Ради міністрів Автономної Республіки Крим інформацію з питань її діяльності.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим підзвітна та підконтрольна Кабінету Міністрів України з питань виконання нею державних функцій і повноважень.
3. Кабінет Міністрів України заслуховує звіти Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим з питань виконання Радою міністрів Автономної Республіки Крим державних функцій і повноважень.
4. Кабінет Міністрів України встановлює порядок участі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та підвідомчих їй органів у виконанні загальнодержавних програм, інших заходів загальнодержавного значення.
5. У разі неналежного виконання Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів України має право звернутися до Президента України та до Верховної Ради Автономної Республіки Крим з поданням про звільнення його з посади.
Стаття 24. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з місцевими державними адміністраціями
1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність місцевих державних адміністрацій щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, здійснення на відповідній території інших наданих місцевим державним адміністраціям повноважень.
2. Кабінет Міністрів України розглядає питання щодо:
1) призначення на посаду або звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій і внесення Президенту України відповідних подань;
2) погодження кандидатур заступників голів місцевих державних адміністрацій, які здійснюють свої повноваження у сферах, що належать до відання Кабінету Міністрів України;
3) надання у разі вмотивованої відмови голови обласної державної адміністрації або підтримки головою обласної державної адміністрації вмотивованої відмови голови районної державної адміністрації погодити призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, керівника підприємства, установи, організації, що перебуває в управлінні міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, згоди на призначення відповідного керівника;
4) подання Президенту України пропозицій щодо скасування актів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, з одночасним зупиненням їх дії.
3. На засідання Кабінету Міністрів України, на якому розглядається питання щодо призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, керівника підприємства, установи, організації, що перебуває в управлінні міністерства, або іншого центрального органу виконавчої влади, запрошується відповідний голова обласної державної адміністрації, йому надається можливість вносити пропозиції з обговорюваного питання, робити застереження, давати пояснення.
4. Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України. Місцеві державні адміністрації та їх голови підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України у межах його повноважень.
5. Кабінет Міністрів України одержує від місцевих державних адміністрацій інформацію про їх діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з питань їх діяльності.
6. Кабінет Міністрів України затверджує типовий регламент місцевих державних адміністрацій, рекомендаційний перелік управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій і типові положення про них, визначає граничну чисельність та фонд оплати праці працівників місцевих державних адміністрацій, у тому числі їх апаратів, і витрати на їх утримання.
7. Проекти актів Кабінету Міністрів України з питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць надсилаються відповідним місцевим державним адміністраціям для погодження. Кабінет Міністрів України перед прийняттям таких актів розглядає зауваження та пропозиції, подані місцевими державними адміністраціями.
8. Кабінет Міністрів України розглядає пропозиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань, що потребують вирішення Кабінетом Міністрів України. Під час розгляду таких пропозицій голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій мають право брати участь у засіданні Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.
9. Районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації подають пропозиції з питань, що потребують вирішення Кабінетом Міністрів України, відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для подальшого подання їх Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.
Стаття 25. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з державними господарськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями
1. Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, може утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону державні господарські об’єднання, підприємства, установи та організації, зокрема для здійснення окремих функцій з управління об’єктами державної власності. Кабінет Міністрів України затверджує положення та статути державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників і заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.
2. Кабінет Міністрів України визначає методологію затвердження фінансових планів державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій і обчислення обсягу доходів бюджету від управління державними корпоративними правами.
3. Кабінет Міністрів України відповідно до законодавства координує та контролює діяльність зазначених державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій.
4. Керівники державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, утворених Кабінетом Міністрів України, несуть персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за результати роботи цих об’єднань, підприємств, установ та організацій, ефективне використання державного майна.
Розділ VI
ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ У ВІДНОСИНАХ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ
Стаття 26. Відносини Кабінету Міністрів України з Президентом України
1. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України.
2. Президент України має право внести Верховній Раді України пропозицію щодо розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України.
3. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання актів Президента України.
4. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 і 23 частини першої статті 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.
5. Кабінет Міністрів України відповідає на звернення Президента України, у разі потреби проводить консультації з Президентом України.
6. У засіданнях Кабінету Міністрів України може брати участь Президент України або уповноважений ним представник.
7. Особи, уповноважені Президентом України, мають право брати участь у засіданнях урядових комітетів.
Стаття 27. Внесення Кабінетом Міністрів України пропозицій з питань, що стосуються повноважень Президента України
1. Кабінет Міністрів України з власної ініціативи чи на виконання указів Президента України вносить пропозиції та здійснює підготовку проектів відповідних законів, а також актів Президента України з питань, що належать до повноважень Президента України.
2. Кабінет Міністрів України може звернутися до Президента України з клопотанням про визначення проекту закону, що вноситься до Верховної Ради України, як невідкладного.
Стаття 28. Відносини Кабінету Міністрів України з Радою національної безпеки і оборони України, а також консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, що утворюються Президентом України
1. Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
Кабінет Міністрів України забезпечує виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України, введених у дію указами Президента України.
2. Секретаріат Кабінету Міністрів України відповідає на звернення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, що утворюються Президентом України, надає їм інформацію, необхідну для виконання покладених на них завдань.
3. Члени Кабінету Міністрів України, керівники інших органів виконавчої влади за погодженням із Прем’єр-міністром України можуть включатися до складу консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, що утворюються Президентом України для здійснення своїх повноважень, та брати участь у роботі таких органів і служб на громадських засадах.
Розділ VII
ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ У ВІДНОСИНАХ З ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ОРГАНАМИ
Стаття 29. Здійснення Кабінетом Міністрів України права законодавчої ініціативи
1. Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.
2. Кабінет Міністрів України вносить проекти законів на розгляд Верховної Ради України відповідно до вимог Регламенту Верховної Ради України.
3. Для представлення у Верховній Раді України проекту закону, внесеного Кабінетом Міністрів України, Прем’єр-міністр України визначає члена Кабінету Міністрів України. У разі неможливості визначеним членом Кабінету Міністрів України представляти проект закону у Верховній Раді України за згодою Прем’єр-міністра України його може представляти заступник міністра, керівник центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, про що Верховна Рада України повідомляється письмово.
4. Кабінет Міністрів України має право відкликати внесений ним на розгляд Верховної Ради України проект закону в порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України.
5. Новосформований Кабінет Міністрів України має право відкликати до прийняття у першому читанні проекти законів, внесені на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України, повноваження якого припинені.
Стаття 30. Повноваження Кабінету Міністрів України під час розгляду питань Верховною Радою України
1. Кабінет Міністрів України на виконання рішення Верховної Ради України за зверненням відповідного комітету Верховної Ради України або з власної ініціативи подає Верховній Раді України висновки щодо повноти економічного обґрунтування та фінансового забезпечення законодавчих пропозицій і проектів законів, реалізація яких потребує матеріальних та інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів.
2. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення експертизи внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи проектів законів, які надіслані Верховною Радою України.
3. Члени Кабінету Міністрів України мають право подавати висновки до проектів законів з питань, що належать до їх компетенції. Такі висновки надсилаються комітету Верховної Ради України, визначеному головним з опрацювання відповідного проекту закону.
4. Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України, заступники міністрів мають право бути присутніми на засіданнях Верховної Ради України і виступати з питань, що обговорюються.
5. У разі якщо на засіданні Верховної Ради України народні депутати України порушують питання, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України або окремих центральних органів виконавчої влади, Прем’єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України мають право на репліку та користуються іншими правами, передбаченими для них Регламентом Верховної Ради України.
6. Члени Кабінету Міністрів України або за їх дорученням посадові особи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Секретаріату Кабінету Міністрів України мають право брати участь у засіданнях комітетів, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з розгляду питань, що стосуються повноважень Кабінету Міністрів України.
Стаття 31. Повноваження Кабінету Міністрів України з розроблення і забезпечення виконання Державного бюджету України
1. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 березня року, що передує плановому бюджетному періоду, схвалює Декларацію цілей та завдань бюджету на наступний бюджетний період (Бюджетну декларацію), яка використовується для розроблення проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
2. Кабінет Міністрів України у строки, встановлені Бюджетним кодексом України, на підставі Бюджетної декларації, зазначеної в частині першій цієї статті, розробляє і подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. На парламентських слуханнях у Верховній Раді України з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період з доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів України.
3. Кабінет Міністрів України відповідно до Бюджетного кодексу України визначає перелік головних розпорядників коштів державного бюджету, на підставі якого розробляється проект закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
4. Кабінет Міністрів України відповідно до Бюджетного кодексу України розробляє і щороку не пізніше 15 вересня подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Порядок розгляду у Верховній Раді України проекту закону про Державний бюджет України, підготовленого Кабінетом Міністрів України, та його прийняття визначаються Бюджетним кодексом України.
5. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним, подає до Верховної Ради України річний звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік, який оприлюднюється та розглядається відповідно до Бюджетного кодексу України.
Стаття 32. Повноваження Кабінету Міністрів України з розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм
1. Кабінет Міністрів України розробляє і вносить на розгляд Верховної Ради України проекти загальнодержавних програм з питань економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку, охорони довкілля та з інших питань.
2. Кабінет Міністрів України одночасно із звітом про виконання Державного бюджету України за минулий рік подає Верховній Раді України звіти про хід виконання загальнодержавних програм.
Стаття 33. Відносини Кабінету Міністрів України з Рахунковою палатою
1. Кабінет Міністрів України на запит Рахункової палати надає статистичну, фінансову, бухгалтерську та іншу інформацію, необхідну для виконання нею завдань, функцій та повноважень, установлених Конституцією та законами України.
2. Кабінет Міністрів України одержує від Рахункової палати відомості про результати перевірок, ревізій та обстежень, а також пропозиції щодо притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, винних у порушенні вимог законодавства, нецільовому та неефективному використанні коштів, заподіянні матеріальної шкоди державі, розглядає такі відомості та пропозиції, вживає в межах своєї компетенції відповідних заходів та інформує про них Рахункову палату.
Стаття 34. Відносини Кабінету Міністрів України з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини
1. Кабінет Міністрів України в межах, установлених законом, забезпечує Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини доступ до актів та інших документів Кабінету Міністрів України, підвідомчих йому органів, підприємств, установ та організацій, сприяє йому в здійсненні визначених законом повноважень.
2. Кабінет Міністрів України за наявності підстав, викладених у зверненні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, вживає в межах своєї компетенції відповідних заходів щодо усунення порушень прав людини та інформує про це Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Стаття 35. Розгляд звернень і запитів народних депутатів України
1. Кабінет Міністрів України або члени Кабінету Міністрів України, яким надійшли звернення чи запит народного депутата України, зобов’язані надати відповідь у встановленому законом порядку.
2. Відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені Кабінету Міністрів України, підписує Прем’єр-міністр України. Відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені іншим членам Кабінету Міністрів України, підписує член Кабінету Міністрів України, якому це звернення чи запит адресовано.
3. У разі обговорення відповіді на запит народного депутата України на пленарному засіданні Верховної Ради України на засідання можуть запрошуватися члени Кабінету Міністрів України, яким адресовано запит.
4. Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України в установленому законом порядку невідкладно приймають народних депутатів України з питань їх депутатської діяльності.
Стаття 36. Розгляд звернень комітетів, Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України
1. Кабінет Міністрів України організовує розгляд звернень комітетів, Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з питань його діяльності.
2. Відповідь на звернення, зазначені в частині першій цієї статті, підписує Прем’єр-міністр України або інший член Кабінету Міністрів України, якому адресовано звернення.
Стаття 37. Інформування Верховної Ради України про діяльність Кабінету Міністрів України
1. У дні проведення пленарних засідань Верховної Ради України щотижня відводиться час для запитань членам Кабінету Міністрів України (далі — «Година запитань до Уряду»). День, тривалість та порядок проведення «Години запитань до Уряду» визначаються Регламентом Верховної Ради України.
2. У проведенні «Години запитань до Уряду» у Верховній Раді України бере участь Кабінет Міністрів України в повному складі, крім тих його членів, які не можуть бути присутніми з поважних причин.
3. Під час проведення «Години запитань до Уряду» члени Кабінету Міністрів України відповідають на запитання народних депутатів України, представників депутатських фракцій. Народні депутати України, депутатські фракції можуть заздалегідь письмово повідомляти членів Кабінету Міністрів України про запитання, які їм буде поставлено.
4. Під час проведення «Години запитань до Уряду» порушуються лише питання, що належать до компетенції Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади.
5. Член Кабінету Міністрів України відповідає на запитання в межах своєї компетенції. У разі потреби його відповіді можуть бути доповнені іншими членами Кабінету Міністрів України.
6. «Година запитань до Уряду» транслюється у прямому ефірі першими загальнонаціональними каналами телебачення і радіомовлення.
Розділ VIII
ВІДНОСИНИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ З ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ, ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ’ЄДНАННЯМИ ГРОМАДЯН
Стаття 38. Відносини Кабінету Міністрів України з Конституційним Судом України
1. Кабінет Міністрів України звертається до Конституційного Суду України для надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, а також для офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Стаття 39. Відносини Кабінету Міністрів України з судами загальної юрисдикції
1. Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції.
2. Інтереси Кабінету Міністрів України у судах загальної юрисдикції представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами України або актами Кабінету Міністрів України.
3. Органи виконавчої влади, державні підприємства, установи та організації зобов’язані на вимогу Кабінету Міністрів України або Міністерства юстиції України в установлений ними строк подати матеріали, необхідні для розгляду справ у судах.
Стаття 40. Відносини Кабінету Міністрів України з Національним банком України, іншими державними органами
1. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України взаємодіє з Національним банком України, іншими державними органами з питань, що належать до його компетенції.
Стаття 41. Відносини Кабінету Міністрів України з органами місцевого самоврядування
1. Кабінет Міністрів України спрямовує діяльність органів виконавчої влади на сприяння ефективному функціонуванню та розвитку місцевого самоврядування, додержання визначених законом прав органів місцевого самоврядування, забезпечує взаємодію центральних і місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення, зокрема економічного, соціального та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
2. Кабінет Міністрів України вживає заходів для ознайомлення органів місцевого самоврядування з проектами актів Кабінету Міністрів України, що безпосередньо стосуються питань функціонування місцевого самоврядування чи інтересів територіальних громад.
3. Кабінет Міністрів України в порядку, визначеному законом, за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України, компенсує витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади.
4. Кабінет Міністрів України може вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів про надання органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади. Одночасно Кабінет Міністрів України подає пропозиції про фінансування здійснення таких повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків, а також передачі у комунальну власність чи у користування органів місцевого самоврядування відповідних об’єктів державної власності.
5. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України забезпечує здійснення контролю за виконанням органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень органів виконавчої влади.
Стаття 42. Відносини Кабінету Міністрів України з об’єднаннями громадян
1. Кабінет Міністрів України безпосередньо або через органи виконавчої влади забезпечує реалізацію передбачених законом прав об’єднань громадян.
2. Кабінет Міністрів України розглядає пропозиції об’єднань громадян з питань, що належать до його компетенції.
Розділ IX
ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 43. Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
2. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
Стаття 44. Прем’єр-міністр України
1. Прем’єр-міністр України:
1) керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та здійснення інших повноважень, покладених на Кабінет Міністрів України;
2) координує діяльність членів Кабінету Міністрів України;
3) вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України (крім Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України), а також Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України;
4) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України:
пропозиції щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій та щодо внесення Президенту України подань про призначення на посаду або звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій;
подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України;
подання відповідно до закону щодо кандидатур для призначення на

Государственный комитет Украины по земельным ресурсам по обращению <...> рассмотрел ваше письмо <...>, в котором поставлены вопросы относительно земельных долей (паев). По каждому отдельному поставленному вами вопросу предоставляем следующие ответы и разъяснения.
К первому вопросу
Земельное законодательство не содержит четкого определения понятия земельной доли (пая).
При понимании сущности понятия «земельная доля (пай)» прежде всего следует руководствоваться существующим законодательством и, в частности, учитывать статью 25 и «Переходные положения» Земельного кодекса Украины, «Переходные положения» Закона Украины «Об аренде земли», Закон Украины «О порядке выделения в натуре (на местности) земельных участков собственникам земельных долей (паев)», Указ Президента Украины от 08.08.95 N 720 «О порядке паевания земель, переданных в коллективную собственность сельскохозяйственным предприятиям и организациям», постановление Кабинета Министров Украины от 04.02.2004 N 122 «Об организации работ и методике распределения земельных участков между собственниками земельных долей (паев)», постановление Кабинета Министров Украины от 12.10.95 N 801 «Об утверждении формы сертификата на право на земельную долю (пай) и образца Книги регистрации сертификатов на право на земельную долю (пай)».
Указом Президента Украины от 08.08.95 N 720 «О порядке паевания земель, переданных в коллективную собственность сельскохозяйственным предприятиям и организациям» при паевании земель предусмотрено определение размера земельной доли (пая) в коллективной собственности на землю каждого члена коллективного сельскохозяйственного предприятия, сельскохозяйственного кооператива, сельскохозяйственного акционерного общества без выделения земельных участков в натуре (на местности).
Кроме земельных долей (паев), созданных в результате паевания земель сельскохозяйственных предприятий, которым они принадлежали на праве коллективной собственности, следует учитывать статью 25 Земельного кодекса Украины (далее — Кодекс), которой предусматривается передача земельных долей (паев) при приватизации земель государственных и коммунальных сельскохозяйственных предприятий.
Ко второму вопросу
В соответствии со статьей 79 Кодекса земельный участок — это часть земной поверхности с установленными границами, определенным месторасположением, с определенными в отношении нее правами. С учетом статьи 3 Указа Президента Украины от 08.08.95 N 720 «О порядке паевания земель, переданных в коллективную собственность сельскохозяйственным предприятиям и организациям» и требования формы сертификата на право на земельную долю (пай), утвержденной постановлением Кабинета Министров Украины от 12.10.95 N 801 «Об утверждении формы сертификата на право на земельную долю (пай) и образца Книги регистрации сертификатов на право на земельную долю (пай)», установление размеров земельной доли (пая) предполагается в условных кадастровых гектарах без определения границ данной доли в натуре (на местности).
Гражданам-собственникам земельных долей (паев) по их желанию выделяются в натуре (на местности) земельные участки с выдачей государственных актов на право собственности на землю.
Сертификаты на право на земельную долю (пай), полученные гражданами, считаются правоустанавливающими документами при реализации ими права требования на отведение земельной доли (пая) в натуре (на местности) в соответствии с законодательством (пункты 16, 17 «Переходных положений» Кодекса).
В соответствии со статьями 125 и 126 Кодекса право собственности на земельный участок лица возникает после получения и государственной регистрации государственного акта на право собственности на земельный участок.
Следовательно, граждане-собственники земельных долей (паев) не могут считаться собственниками земельных участков.
К третьему вопросу
Собственники земельной доли (пая) имеют право на выделение их в натуре (на местности) и получение прав собственности на выделенные в натуре (на местности) земельные участки в соответствии с Законом Украины «О порядке выделения в натуре (на местности) земельных участков собственникам земельных долей (паев)» (далее — Закон).
Лица, собственники сертификатов на право на земельную долю (пай), которые изъявили желание получить принадлежащую им земельную долю (пай) в натуре (на местности), подают в соответствующий сельский, поселковый, городской совет или районную государственную администрацию заявление о выделении им земельной доли (пая) в натуре (на местности).
В случае подачи заявлений о выделении земельных долей (паев) в натуре (на местности) большинством собственников земельных долей (паев) в границах одного сельскохозяйственного предприятия соответствующий сельский, поселковый, городской совет или районная государственная администрация принимает решение о разработке проекта землеустройства относительно организации территории земельных долей (паев) (статья 3 Закона).
Проект землеустройства относительно организации территории земельных долей (паев) разрабатывается государственными и другими землеустроительными организациями, получившими в установленном законом порядке лицензии на проведение землеустроительных работ, согласуется соответствующим сельским, поселковым, городским советом или районной государственной администрацией и утверждается на собрании большинством собственников земельных долей (паев) в границах земель, находящихся в пользовании одного сельскохозяйственного предприятия, и оформляется соответствующим протоколом (статья 7 Закона).
Распределение земельных участков в границах одного сельскохозяйственного предприятия между собственниками земельных долей (паев), подавшими заявления о выделении принадлежащих им земельных долей (паев) в натуре (на местности), производится соответствующим сельским, поселковым, городским советом или районной государственной администрацией по месторасположению земельных участков па собрании собственников земельных долей (паев) согласно проекту землеустройства относительно организации территории земельных долей (паев) (статья 9 Закона).
Порядок организации работ и методика распределения земельных участков между собственниками земельных долей (паев) утвержден постановлением Кабинета Министров Украины от 04.02.2004 N 122.
Документация по землеустройству относительно выделения земельных долей (паев) в натуре (на местности) собственникам земельных долей (паев) включает:
проект землеустройства относительно организации территории земельных долей (паев);
техническую документацию по землеустройству относительно составления документов, удостоверяющих право собственности на земельный участок.
Государственной землеустроительной экспертизе подлежит выборочно до 20 процентов документации по землеустройству относительно выделения земельных долей (паев) в натуре (на местности) (статья 8 Закона), каковая [экспертиза] осуществляется в соответствии с Законом Украины «О государственной экспертизе землеустроительной документации» и Методикой проведения государственной экспертизы землеустроительной документации, утвержденной приказом Госкомзема Украины от 03.12.2004 N 391, зарегистрированной в Минюсте 21.12.2004 за N 1618/10217.
Установление границ земельных участков в натуре (на местности) собственникам земельных долей (паев) осуществляется на основании технической документации по землеустройству относительно составления документов, удостоверяющих право собственности на земельный участок (статья 11 Закона).
Требования к технической документации по составлению государственных актов на право собственности на земельный участок предусмотрены пунктом 1.16 Инструкции о порядке составления, выдачи, регистрации и хранения государственных актов на право собственности на земельный участок и право постоянного пользования земельным участком и договоров аренды земли, утвержденной приказом Госкомзема Украины от 04.05.99 N 43, зарегистрированным в Минюсте 04.06.99 за N 354/3647 (далее — Инструкция).
Оформление государственных актов на право собственности на земельный участок собственникам земельных долей (паев) осуществляется землеустроительной организацией, выполнившей землеустроительные работы относительно выделения земельных долей (паев) в натуре (на местности) (статья 12 Закона).
Составление и выдача государственных актов на право собственности на земельные участки осуществляется в порядке, определенном разделами 2, 3 Инструкции.
Регистрация государственных актов на право собственности на земельные участки осуществляется в соответствии с Временным порядком ведения государственного реестра земель, утвержденным приказом Госкомзема Украины от 02.07.2003 N 174, зарегистрированным в Минюсте 25.07.2003 за N 641/7962.
К четвертому вопросу
В соответствии с пунктом 15 «Переходных положений» Кодекса до вступления в силу законов Украины о государственном земельном кадастре и о рынке земель не допускается: купля-продажа или другим способом отчуждение земельных участков и изменение целевого назначения (использования) земельных участков, находящихся в собственности граждан и юридических лиц для ведения товарного сельскохозяйственного производства, земельных участков, выделенных в натуре (на местности) собственникам земельных долей (паев) для ведения личного крестьянского хозяйства, а также земельных долей (паев), кроме передачи их по наследству, обмена земельного участка на другой земельный участок в соответствии с законом и изъятия (выкупа) земельных участков для общественных нужд.
К пятому и шестому вопросам
Купля-продажа или другим способом отчуждение земельных участков и земельных долей (паев), определенных подпунктами «а» и «б» пункта 15 «Переходных положений» Кодекса, вводится при условии вступления в силу законов Украины о государственном земельном кадастре и о рынке земель, с определением особенностей оборота земель государственной и коммунальной собственности и земель товарного сельскохозяйственного производства.
Сделки (втом числе доверенности), заключенные во время действия запрета на куплю-продажу или другим способом отчуждение земельных участков и земельных долей (паев), определенных подпунктами «а» и «б» данного пункта, в части их купли-продажи и другим способом отчуждения, а также в части передачи прав на отчуждение этих земельных участков и земельных долей (паев) на будущее являются недействительными с момента их заключения (удостоверения) (подпункт «б» пункта 15 «Переходных положений» Кодекса).
По мнению Госкомзема, условия, определенные абзацем третьим подпункта «б» пункта 15 «Переходных положений» Кодекса, распространяются и на предварительные договоры, которые заключаются в соответствии со статьей 635 Гражданского кодекса Украины и предусматривают куплю-продажу или другим способом отчуждение земельных участков и земельных долей (паев), определенных подпунктами «а» и «б» пункта 15 «Переходных положений» Кодекса.
К седьмому вопросу
Граждане-собственники сертификатов на право на земельную долю (пай) до выделения им в натуре (на местности) земельных участков имеют право заключать договоры аренды земель сельскохозяйственного назначения, месторасположение которых определяется с учетом требований рациональной организации территории и компактности землепользования, в соответствии с данными сертификатами, с соблюдением требований Закона Украины «Об аренде земли».
После выделения в натуре (на местности) земельных участков собственникам земельных долей (паев) договор аренды земли перезаключается в соответствии с государственным актом на право собственности на земельный участок на тех же условиях, что и ранее заключенный, и может быть изменен только по согласию сторон (раздел IX «Переходные положения» Закона Украины «Об аренде земли»).

Председатель В. Воеводин

Напечатано:
«Бухгалтер»,
N 19, май, 2008 г.

Для підвищення ефективності управління об’єктами державної власності, забезпечення прозорої процедури їх відчуження та недопущення порушення інтересів держави центральним органам виконавчої влади, іншим суб’єктам управління об’єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук:
забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України;
вжити заходів до припинення договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, раніше укладених суб’єктами, зазначеними в абзаці другому цього розпорядження, наслідком яких може бути відчуження державного майна.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 25

у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича – головуючого,
Бринцева Василя Дмитровича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В’ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича – доповідача,
Мачужак Ярослави Василівни,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,
за участю представників суб’єктів права на конституційне
подання Хавронюка Миколи Івановича – заступника керівника
апарату Верховного Суду України – начальника правового
управління, Лукаш Олени Леонідівни та Мірошниченка Юрія
Романовича – народних депутатів України; представника Ради
суддів України Гуменюка Василя Івановича – заступника Голови
Ради суддів України, судді Верховного Суду України; Постійного
представника Верховної Ради України у Конституційному Суді
України Селіванова Анатолія Олександровича; представників
Кабінету Міністрів України: Кондика Павла Михайловича –
заступника Міністра Кабінету Міністрів України, Матвійчука
Володимира Макаровича – заступника Міністра фінансів України,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними
поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І,
пунктів 61, 62, 63, 66 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ Закону
України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про
внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 28
грудня 2007 року № 107–VІ (Відомості Верховної Ради України,
2008 р., №№ 5–8, ст. 78) і 101 народного депутата України щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положень
статті 67 розділу І, пунктів 1–4, 6–22, 24–100 розділу ІІ Закону
України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про
внесення змін до деяких законодавчих актів України“.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України „Про Конституційний Суд України“ є конституційні
подання Верховного Суду України і 101 народного депутата
України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82
Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність
спору щодо конституційності зазначених положень Закону України
„Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін
до деяких законодавчих актів України“.

Заслухавши суддю-доповідача Лилака Д.Д., пояснення
Хавронюка М.І., Гуменюка В.І., Лукаш О.Л., Мірошниченка Ю.Р.,
Селіванова А.О., Кондика П.М., Матвійчука В.М. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкт права на конституційне подання – Верховний Суд
України – звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням щодо перевірки на відповідність Конституції України
(конституційність) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів
61, 62, 63, 66 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих
актів України“ (далі – розділ ІІ), пункту 3 розділу ІІІ
„Прикінцеві положення“ (далі – розділ ІІІ) Закону України „Про
Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до
деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2007 року №
107–VІ (далі – Закон) стосовно гарантій незалежності та правової
захищеності суддів, а також гарантій побутового забезпечення і
рівня соціального захисту працівників апарату судів.
Автор клопотання стверджує, що оспорювані положення Закону
прийняті всупереч вимогам статей 22, 126 і 130 Конституції
України, в результаті чого погіршено фінансове забезпечення,
знижено рівень соціального забезпечення суддів, чим фактично
позбавлено їх гарантій незалежності та правової захищеності,
встановлених статтями 8, 19, 22, 24, 41, 46, 130 Основного
Закону України. На його думку, внесені Законом зміни до окремих
статей законів України „Про статус суддів“, „Про судоустрій
України“, „Про оплату праці“, Постанови Верховної Ради України
„Про порядок введення в дію Закону України „Про статус суддів“
призведуть до реального зменшення розміру заробітної плати
суддів, грошового утримання суддів у відставці, суттєвих
диспропорцій у матеріальному забезпеченні суддів судів різних
рівнів, суддів і голів судів, у грошових доходах працюючих
суддів і суддів у відставці, звуження обсягу раніше встановлених
гарантій і суттєвого ускладнення в отриманні суддями житла. У
конституційному поданні також зазначається, що до чинників, які
реально знижують досягнутий рівень гарантій незалежності суддів,
належить встановлення порядку, за яким призначення і виплата
щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці
здійснюється органами Пенсійного фонду України.
В конституційному поданні наголошується, що передбачені
Законом зміни до Закону України „Про судоустрій України“ можуть
призвести до неоднакової оплати праці працівників апарату судів
у порівнянні з відповідними категоріями державних службовців
апаратів законодавчої та виконавчої влади, а відтак – до відтоку
із судів високопрофесійних працівників та погіршення якості
правосуддя, порушення прав громадян. На думку Верховного Суду
України, „такими змінами порушуються вимоги статті 130
Конституції України“.
Підсумовуючи наведені аргументи, Верховний Суд України
зазначив, що зниження досягнутого рівня гарантій незалежності
суддів внаслідок прийняття Закону може бути використано для
впливу на судову владу.

2. Суб’єкт права на конституційне подання — 101 народний
депутат України — звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції
України (є неконституційними), статтю 67 розділу І, пункти 1–4,
6–22, 24–100 розділу ІІ Закону.
Цими нормами Верховна Рада України зупинила на 2008 рік дію
окремих положень дев’ятнадцяти законів, кодексів та інших
нормативно-правових актів України, до дев’яносто одного акта
внесла зміни і доповнення, а три — визнала такими, що втратили
чинність.
Народні депутати України просять визнати Закон
неконституційним в оспорюваних частинах насамперед на тій
підставі, що, як вони вважають, виходячи зі змісту статей 95—98
Конституції України та статті 38 Бюджетного кодексу України
(далі – Кодекс) Верховна Рада України не мала права при
прийнятті закону про Державний бюджет України (далі – закон про
Держбюджет) включати до нього положення про внесення змін і
доповнень до чинних законів, зупиняти дію окремих законів або
змінювати визначене іншими законами України правове регулювання
суспільних відносин. На думку авторів клопотання, відповідно до
статті 95 Конституції України закон про Держбюджет повинен
встановлювати тільки доходи та видатки держави на
загальносуспільні потреби, і лише цими питаннями обмежується
предмет регулювання закону про Держбюджет.
Суб’єкт права на конституційне подання вбачає
невідповідність оспорюваних положень Закону також статтям 1, 3,
6, 8, 16, 17, 19, 21, 22, 43, 46, 48, 49, 64, 92 Конституції
України виходячи з того, що метою і особливістю закону про
Держбюджет є забезпечення належних умов для реалізації положень
інших законів України, які передбачають фінансові зобов’язання
держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у
тому числі надання пільг, компенсацій і гарантій. Однак, на його
думку, зазначені положення Закону всупереч закріпленим у
Конституції України принципам соціальної, правової держави та
верховенства права скасували або змінили обсяг прав і
обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими
законами України.

3. Ухвалою Конституційного Суду України від 18 березня
2008 року № 18-уп/2008 конституційні провадження у справах за
конституційними поданнями Верховного Суду України і
101 народного депутата України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) окремих положень Закону об’єднано в
одне конституційне провадження.

4. Стосовно порушених у конституційних поданнях питань свої
позиції висловили Верховна Рада України та Кабінет Міністрів
України.

5. Проведений Конституційним Судом України порівняльно-
правовий аналіз відповідних норм Конституції України,
оспорюваних положень Закону, інших правових актів та виходячи з
правових позицій Конституційного Суду України стосовно
ініційованих у конституційних поданнях питань дає підстави для
таких висновків.

5.1. У Конституції України Україну проголошено соціальною і
правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання
бюджетних відносин закладено принцип справедливого і
неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і
територіальними громадами (частина перша статті 95). Держава
відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність,
зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи
людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти
мають прийматися на основі Конституції України і повинні
відповідати їй (частина друга статті 8).
Правові акти можуть бути визнані неконституційними в разі
їх невідповідності Конституції України або якщо була порушена
встановлена Конституцією України процедура їх розгляду,
ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152).

5.2. Затвердження Державного бюджету України належить до
повноважень Верховної Ради України (пункт 4 частини першої
статті 85, частина перша статті 96 Конституції України) і
відбувається виключно у формі закону (пункт 1 частини другої
статті 92, частина друга статті 95 Конституції України).
Конституція України не визначає окремої процедури розгляду,
ухвалення і набрання чинності законом про Держбюджет, але
встановлює деякі особливості для його змісту, що обумовлює також
певні вимоги для його розгляду, ухвалення і, відповідно,
набрання ним чинності.
Згідно зі статтями 96, 116 Конституції України проект
закону про Держбюджет розробляє і подає до Верховної Ради
України Кабінет Міністрів України разом із доповіддю про хід
виконання Державного бюджету України поточного року, а його дія
в часі обмежується конкретним періодом – з 1 січня по 31 грудня,
а за особливих обставин – іншим періодом.
Зі змісту частини другої статті 95 та частини першої статті
130 Конституції України вбачається, що закон про Держбюджет
обов’язково повинен визначати будь-які видатки на
загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих
видатків, а також окремо визначати видатки на утримання судів.
Структура і, відповідно, зміст закону про Держбюджет
визначені частиною другою статті 38 Кодексу.

5.3. У Рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа
про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)
Конституційний Суд України зазначив, що „рішення Конституційного
Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не
потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної
влади. Обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України
є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)“ (абзац
третій пункту 4 мотивувальної частини).
Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа
про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України
звернув увагу Верховної Ради України, Президента України,
Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень
статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4,
27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті
та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація
ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у
зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу
конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України
щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті
Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік
правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет –
встановлення тільки доходів та видатків держави на
загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може
скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг,
компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України
(абзаци четвертий, п’ятий, шостий, восьмий пункту 4
мотивувальної частини). У зв’язку з цим Конституційний Суд
України дійшов висновку, що „зупинення законом про Державний
бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг,
компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України,
встановлення іншого (додаткового) правового регулювання
відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає
статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8,
частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини
другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95
Конституції України“ (абзац перший пункту 5 мотивувальної
частини).
При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним
правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового
регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень
законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів
зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ ІІ).

5.4. Конституція України у статті 92 визначила сфери,
зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом.
Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави.
Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен
регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.
Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої
юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що
законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів,
зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин
це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок –
скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них
змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися
окремі закони.

6. Пункт 19 розділу ІІ Закону, оспорюваний народними
депутатами України на відповідність Конституції України, містить
положення, які, зокрема, встановлюють порядок і розміри внесення
до бюджету рентних платежів за природний газ, нафту і газовий
конденсат, за транзитне транспортування природного газу та
транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними
нафтопроводами, транзитне транспортування аміаку; запроваджують
базові нормативи платежів за користування надрами і нормативи
збору за спеціальне водокористування; визначають розміри ставок
ввізного (експортного) мита за експорт газу, природного газу в
газоподібному та скрапленому стані і скраплених газів за умови,
що більші розміри не встановлені міжнародними договорами, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (підпункти
1–6).
Зазначені положення пункту 19 розділу ІІ Закону не
зупиняють дії, не змінюють і не скасовують якихось норм
конкретних законодавчих актів чи правових актів в цілому та
стосуються процесу виконання Державного бюджету України на 2008
рік в його дохідній частині, а тому узгоджуються зі статтями 95
– 98 Конституції України та статтею 38 Кодексу і є
конституційними.
Проте підпунктом 7 пункту 19 цього розділу Закону
призупинено для всіх суб’єктів підприємницької діяльності у разі
ввезення (пересилання) ними на території спеціальних (вільних)
економічних зон і територій пріоритетного розвитку підакцизних
товарів та товарів 1–24 груп згідно з УКТ ЗЕД застосування пільг
по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість, у зв’язку
з чим зазначене положення не узгоджується із висловленими
Конституційним Судом України у Рішенні від 9 липня 2007 року № 6-
рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) правовими
позиціями і, відповідно, з конституційними вимогами щодо
предметного регулювання закону про Держбюджет, а отже, є
неконституційним.

7. Конституційний Суд України також виходить з того, що
зупинення на 2008 рік оспорюваними положеннями Закону дії
окремих норм правових актів (стаття 67 розділу І Закону),
внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та
визнання законів такими, що втратили чинність (розділ ІІ
Закону), призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і
обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

7.1. Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини
і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті
22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при
прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів
(частина третя статті 22 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України
Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і
недоторканність суддів. До таких конституційних гарантій
віднесено обов’язок держави забезпечувати фінансування та
належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Здійснення державою фінансування судів має відбуватися тільки
через Державний бюджет України шляхом окремого визначення в
ньому видатків на утримання судів (частина перша статті 130
Конституції України). Отже, закон про Держбюджет безпосередньо
стосується прав і свобод суддів та працівників апарату судів.
Тлумачення словосполучення „звуження змісту та обсягу прав
і свобод людини і громадянина“, що міститься в частині третій
статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у
Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про
постійне користування земельними ділянками), згідно з яким
„конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту
та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування
конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або
фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є
їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними
поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять
можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування
та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість,
виражена кількісними показниками можливостей людини, які
відображені відповідними правами, що не є однорідними і
загальними“. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що
„загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту
основного права в жодному разі не може бути порушена“ (абзац
четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили
чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень
стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина
Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих
прав і свобод.

7.2. Неконституційність положення підпункту „а“ підпункту 2
пункту 61 розділу ІІ Закону, згідно з яким у частині другій
статті 44 Закону України “Про статус суддів“ слова „у
відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного
Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його
окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80
відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя“
замінено словами „Кабінетом Міністрів України“, Верховний Суд
України обгрунтовує тим, що запропонована зміна порядку оплати
праці суддів знизила досягнутий рівень гарантій їх незалежності,
а запровадження нового порядку може бути використано для впливу
на судову владу і призведе до диспропорції у матеріальному
забезпеченні судів різних рівнів, а також суддів і голів судів.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92
Конституції України статус суддів визначається виключно законами
України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому
числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді
(статті 42–45 Закону України „Про статус суддів“). Збереження
існуючого статусу судді, недопущення його скасування або
звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних
гарантій незалежності судді. Саме на реалізацію і утвердження
гарантій незалежності суддів у зазначеному аспекті Закон України
„Про статус суддів“ запровадив особливий порядок в оплаті праці
голів судів і суддів, який не допускав суттєвої різниці між їх
посадовими окладами: посадовий оклад судді не може бути меншим
ніж 80 відсотків від посадового окладу голови суду, в якому
працює суддя (частина друга статті 44). Цей порядок є своєрідним
механізмом, що стримує і не допускає значних диспропорцій в
оплаті праці суддів і голів судів, тобто закон гарантував судді
право на зазначений розмір посадового окладу.
Оспорювана норма Закону позбавила на 2008 рік суддів цього
права і відповідно – частини гарантій їх незалежності.
Отже, положення підпункту „а“ підпункту 2 пункту 61
розділу ІІ Закону не відповідає частинам другій, третій статті
22, частині першій статті 126 Конституції України.
Крім того, запровадження зазначеною нормою пункту 61
розділу ІІ Закону порядку, згідно з яким розміри посадових
окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України,
суперечить пункту 14 статті 92 Конституції України, відповідно
до якого статус суддів визначається виключно законами України.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів
виконавчої влади (частина перша статті 113 Конституції України)
і в межах своєї компетенції має право видавати постанови і
розпорядження (частина перша статті 117 Конституції України).

7.3. Верховний Суд України ставить під сумнів
конституційність положень підпунктів „б“, „г“ і „ґ“ підпункту 2
пункту 61 розділу ІІ Закону, якими: змінено порядок нарахування
суддям щомісячної надбавки за вислугу років (замість її
визначення у відсотках до загальної суми щомісячного заробітку з
урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (частина четверта
статті 44 Закону України „Про статус суддів“) передбачено її
обчислення у тих самих відсотках, але від посадового окладу
судді) та доповнено частини восьму і дев’яту статті 44 Закону
України „Про статус суддів“ (безплатне користування на території
України всіма видами транспорту та 50-відсоткова знижка плати за
займане суддями та членами їх сімей житло, комунальні послуги
поставлено в залежність від наявності права на податкову
соціальну пільгу).
Конституційний Суд України виходить з того, що
запроваджений в оспорюваній частині Закону порядок обчислення
щомісячної надбавки за вислугу років суддів призвів до зменшення
її суми, оскільки посадовий оклад є лише частиною щомісячного
заробітку судді. Відповідно наслідком такого зменшення є
зменшення його заробітної плати і зниження існуючих гарантій
незалежності суддів. Щодо надання суддям за рахунок держави
матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія,
щомісячне довічне грошове утримання тощо) як гарантії
забезпечення їх незалежності Конституційний Суд України
сформував правову позицію, викладену у Рішенні від 11 жовтня
2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного
довічного грошового утримання) (абзац третій пункту 7
мотивувальної частини).
Отже, положення підпунктів „б“, „г“ і „ґ“ підпункту 2
пункту 61 розділу ІІ Закону суперечать частині третій статті 22,
частині першій статті 126 Конституції України.

7.4. У підпункті „в“ підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ
Закону викладено в новій редакції абзац перший частини сьомої
статті 44 Закону України „Про статус суддів“, відповідно до якої
змінено порядок надання суддям Конституційного Суду України,
Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів,
апеляційних та місцевих судів житла. До зазначених змін судді
забезпечувалися благоустроєним житлом – окремою квартирою чи
будинком, а згідно з новим порядком вони можуть бути
забезпечені, крім окремої квартири або будинку, службовим житлом
за місцем знаходження суду. Проте зазначені зміни не
передбачають механізму надання житла. Якщо раніше суддів
Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих
спеціалізованих судів житлом зобов’язаний був забезпечити
Кабінет Міністрів України, а суддів інших судів – відповідні
місцеві органи державної виконавчої влади за місцем знаходження
суду, то Законом зазначені положення вилучені.
Суб’єкт права на конституційне подання обґрунтовано вважає,
що такі зміни до Закону України „Про статус суддів“ унеможливили
отримання суддями житла, а тому обмежили (звузили) раніше
існуючі їх можливості для реалізації цього права (абзац
четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення
від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
Це дає підстави для висновку про неконституційність
положення підпункту „в“ підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону.

7.5. Верховний Суд України оспорює положення підпункту 1
пункту 61 розділу ІІ Закону, в якому йдеться про виключення в
абзаці першому частини четвертої статті 43 Закону України „Про
статус суддів“ слів „без обмеження граничного розміру
щомісячного довічного грошового утримання“ і встановлено
максимальний розмір зазначеного грошового утримання – десять
тисяч гривень, і вважає, що таке обмеження знижує досягнутий
рівень гарантій незалежності суддів через можливе зменшення суми
щомісячного довічного грошового утримання суддів.
Вирішуючи питання щодо конституційності аналогічного
положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007
рік“ (стаття 97) та ухвалюючи Рішення від 18 червня 2007 року №
4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів),
Конституційний Суд України виходив з того, що частиною четвертою
статті 43 Закону України “Про статус суддів“ граничний розмір
щомісячного довічного грошового утримання судді не обмежувався,
а тому встановлення максимального розміру такого утримання
звузило обсяг існуючого права і водночас знизило досягнутий
рівень гарантій суддівської незалежності (абзац шостий підпункту
3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Отже, оспорювані положення підпункту 1 пункту 61 розділу ІІ
Закону прийняті Верховною Радою України всупереч вимогам частини
третьої статті 22 Конституції України щодо недопустимості
звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті
нових законів або внесенні змін до чинних законів, а тому не
відповідають їй (є неконституційними).

7.6. Верховний Суд України вважає неконституційним
положення пункту 62 розділу ІІ Закону, яким у частині другій
статті 123 Закону України „Про судоустрій України“ виключені
слова „і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій
державних службовців апаратів законодавчої та виконавчої влади“,
а у другому реченні частини другої статті 130 цього Закону
виключені слова „оплати праці“. До внесення зазначених змін до
названого Закону працівники апарату судів та працівники
державної судової адміністрації (далі – працівники судів) як
державні службовці мали право на не менший розмір заробітної
плати, побутового забезпечення і соціального захисту, ніж у
відповідних категорій державних службовців апаратів законодавчої
та виконавчої влади, за умовами оплати праці вони були
прирівняні до відповідних категорій службовців апарату вищого,
центральних або місцевих органів виконавчої влади.
Оспорюваними змінами працівників судів позбавлено
зазначених прав і гарантій.
Вирішуючи питання щодо неконституційності положення
пункту 62 розділу ІІ Закону, Конституційний Суд України
враховує, що дію частини другої статті 123 і частини другої
статті 130 Закону України „Про судоустрій України“ також було
зупинено на 2007 рік Законом України „Про Державний бюджет
України на 2007 рік“, але Рішенням Конституційного Суду України
від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 цей Закон щодо зупинення дії
зазначених норм визнано неконституційним на тій підставі, що це
призвело до зниження у 2007 році рівня забезпечення працівників
судів (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної
частини).
На 2008 рік Закон вказані положення Закону України „Про
судоустрій України“ виключив і, відповідно, позбавив працівників
судів раніше встановлених прав, що суперечить положенням статті
22 Конституції України.
Отже, положення пункту 62 розділу ІІ Закону не відповідає
Конституції України.

7.7. В абзаці третьому (речення друге, третє) пункту 1
Постанови Верховної Ради України „Про порядок введення в дію
Закону України „Про статус суддів“ передбачалося, що в разі
зміни заробітної плати суддів розмір щомісячного довічного
грошового утримання судді у відставці обчислюється виходячи з
нового розміру заробітної плати судді, який працює на
відповідній посаді, а виплачується – в суді за останнім місцем
роботи або за їх вибором у суді за місцем їх проживання.
Пунктом 63 розділу ІІ Закону із зазначеної Постанови
Верховної Ради України виключено абзац третій пункту 1, а
підпунктом 1 пункту 61 розділу ІІ Закону встановлено, що
призначення і виплата щомісячного довічного грошового утримання
судді у відставці здійснюється органами Пенсійного фонду України
за рахунок коштів державного бюджету. Згідно з пунктом 3 розділу
ІІІ Закону, який також є предметом конституційного подання
Верховного Суду України, зазначений підпункт 1 пункту 61 розділу
ІІ Закону поширено на щомісячне довічне грошове утримання,
призначене суддям у відставці до прийняття цього Закону.
Верховний Суд України вважає, що зміна порядку призначення
і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям
знизила досягнутий рівень гарантій їх незалежності і може
призвести до суттєвої диспропорції у грошовому забезпеченні
працюючих суддів і суддів у відставці.
Виключення Законом абзацу третього пункту 1 зазначеної
Постанови Верховної Ради України і встановлення, що розмір
щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці
переглядається в разі зміни заробітної плати працюючого судді,
виходячи з її нового розміру, означає скасування на 2008 рік
існуючого порядку призначення і виплати щомісячного довічного
грошового утримання суддям і звужує зміст і обсяг права судді,
яке він мав, та обмежує його конституційні гарантії
незалежності. Тому в цій частині положення пункту 63 розділу ІІ
Закону не узгоджується зі статтею 22, частиною першою статті 126
Конституції України.
Зміна існуючого порядку виплати щомісячного довічного
грошового утримання суперечить Конституції України, оскільки
видатки на утримання суддів, які передбачені у Державному
бюджеті України, відповідно до частини другої статті 95 та
частини першої статті 130 Конституції України повинні
передбачати і фінансування щомісячного довічного грошового
утримання суддів у відставці, що безпосередньо стосується
реалізації положення частини першої статті 130 Конституції
України щодо забезпечення державою фінансування судів та
створення належних умов для їх функціонування. Такі правові
позиції висловлював Конституційний Суд України у рішеннях від 11
жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (абзац восьмий пункту 7
мотивувальної частини) і від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007
(абзаци четвертий, п’ятий, шостий підпункту 3.3 пункту 3
мотивувальної частини).
У зв’язку з цим неконституційним є також оспорюване автором
клопотання положення пункту 3 розділу ІІІ Закону, яким
встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання, призначене
суддям у відставці до прийняття цього Закону, виплачується у
порядку, передбаченому підпунктом 1 пункту 61 розділу II Закону.

8. Верховний Суд України вважає неконституційними положення
статті 65 розділу І Закону в частині, що стосується професійних
суддів і працівників судів щодо утримання їх чисельності лише в
межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення),
затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах
використання бюджетних коштів, а також щодо витрат на їх
безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, що
здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на
утримання цих бюджетних установ.
Проте, всупереч вимогам пункту 4 частини другої статті 39
Закону України „Про Конституційний Суд України“, у
конституційному поданні не зазначено, яким саме нормам
Конституції України не відповідають оспорювані положення статті
65 розділу І Закону, і не наведено правового аналізу їх
неконституційності, що відповідно до пункту 2 статті 45 Закону
України „Про Конституційний Суд України“, § 51 Регламенту
Конституційного Суду України є підставою для припинення
провадження у справі в цій частині конституційного подання.

9. В розділі ІІ Закону народні депутати України просять
визнати неконституційними положення:
– пункту 1, який набрав чинності з 1 січня 2008 року та
діяв до 16 травня 2008 року (абзац другий пункту 2 розділу ІІІ
Закону), до моменту набуттям Україною членства у Світовій
організації торгівлі (Закон України „Про ратифікацію Протоколу
про вступ України до Світової організації торгівлі“ від 10
квітня 2008 року № 250–VI, пункт 8 Протоколу про вступ України
до Світової організації торгівлі від 5 лютого 2008 року);
– пункту 9, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України „Про запровадження марок акцизного збору нового зразка
для алкогольних напоїв“ від 12 березня 2008 року № 179 набирає
чинності з 1 липня 2008 року (після набрання чинності порядком
запровадження марок акцизного збору нового зразка, затвердженим
Кабінетом Міністрів України з урахуванням абзацу четвертого
частини четвертої статті 11 Закону України „Про державне
регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і
плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів“) (абзац
третій пункту 2 розділу ІІІ Закону);
– підпункту 7 пункту 35, який набирає чинності з 1 жовтня
2008 року (абзац четвертий пункту 2 розділу ІІІ Закону).
Враховуючи, що юрисдикція Конституційного Суду України
поширюється лише на чинні правові акти (їх окремі частини),
питання щодо конституційності пунктів 1, 9, підпункту 7 пункту
35 розділу ІІ Закону непідвідомче Конституційному Суду України,
а тому провадження у цій частині конституційного подання
підлягає припиненню на підставі пункту 3 статті 45 Закону
України „Про Конституційний Суд України“.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150,
152, 153 Конституції України, статтями 45, 51, 61, 63, 65, 73,
74 Закону України „Про Конституційний Суд України“, § 51
Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд
України

в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України
(є конституційними), положення підпунктів 1–6 пункту 19 розділу
ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону
України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про
внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 28
грудня 2007 року № 107–VІ.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів
2–4, 6–8, 10–18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20–22, 24–34
підпунктів 1–6, 8–12 пункту 35, пунктів 36–100 розділу ІІ
„Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ та пункту 3
розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний
бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких
законодавчих актів України“.

3. Припинити конституційне провадження за конституційним
поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) статті 65 розділу І Закону України
„Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін
до деяких законодавчих актів України“ на підставі пункту 2
статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“ –
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України, Законом України „Про Конституційний Суд
України“.

4. Припинити конституційне провадження за конституційним
поданням 101 народного депутата України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) пунктів 1, 9, підпункту 7
пункту 35 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів
України“ Закону України „Про Державний бюджет України на
2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України“ на підставі пункту 3 статті 45 Закону України „Про
Конституційний Суд України“ – непідвідомчість Конституційному
Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

5. Положення Закону України „Про Державний бюджет України
на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України“, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

6. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має
преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при
розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли
внаслідок дії положень Закону України „Про Державний бюджет
України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих
актів України“, визнаних неконституційними.

7. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню
у „Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула заяву дочірнього підприємства «В…» про перевірку постанови від 26.02.2001 р. заступника голови арбітражного суду м. Києва у справі N 2/487 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «В…» — до дочірнього підприємства «В…», — підприємства «В…»; третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів — акціонерний комерційний агропромисловий банк «У…» про визнання права власності на цінні папери та за зустрічним позовом ДП «В…», підприємства «В…» до ТзОВ «В…» про витребування акцій та анулювання передавального розпорядження.
Товариство з обмеженою відповідальністю «В…» (далі — ТзОВ «В…») пред’явило позов до дочірнього підприємства «В…» (далі — ДП «В…») підприємства «В…» про визнання права власності на 3565034 прості іменні акції ВАТ «Б…» номінальною вартістю 891258,50 грн., посилаючись на те, що таке право перейшло до нього на підставі договорів купівлі-продажу від 24.04.2000 р., однак відповідачі, яким до цього належали спірні акції, не здійснили необхідних дій по реєстрації переходу права власності.
До участі у справі як третя особа на стороні відповідачів арбітражним судом залучений АК АПБ «У…».
У зустрічному позові відповідачі просили витребувати із володіння ТзОВ «В…» вказаний пакет акцій та анулювати передавальне «- розпорядження від 26.04.2000 р. підприємства «В…» на ці акції, мотивуючи позовні вимоги тим, що право власності на спірні акції до товариства не перейшло, оскільки вони не були зараховані на його особовий рахунок зберігачем — ЗАТ «Т…».
Рішенням від 14.11.2000 р. арбітражного суду м. Києва, залишеним без змін постановою від 26.02.2001 р. заступника голови цього ж арбітражного суду, в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.
При цьому арбітражний суд виходив з того, що договори від 24.04.2000 р. купівлі-продажу акцій між ДП «В…» та ТзОВ «В…» за своєю правовою природою є договорами комісії, і, як укладені з порушенням вимог статей 26, 27 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» щодо обов’язкового спеціального дозволу на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, є недійсними.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 АПК України арбітражний суд визнав недійсними укладені між підприємством «В…» та ДП «В…» угоду від 15.09.99 р. з вищевказаної підстави та договір купівлі-продажу спірного пакету акцій від 27.08.99 р. з підстав невідповідності останнього вимогам ч. 3 ст. 62 ЦК України.
Стосовно зустрічного позову арбітражний суд вважав недоведеним факт передачі права на спірний пакет акцій ТзОВ «В…» у порядку, встановленому ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».
У заяві про перевірку постанови від 26.02.2001 р. ДП «В…» просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що при вирішенні спору арбітражний суд неправильно застосував ч. 3 ст. 62 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», не взявши до уваги, що у подальшому договір від 27.08.99 р. та угода від 15.09.99 р. були схвалені новим керівництвом підприємства «В…», а перехід права власності на цінні папери можливий і поза порядком, передбаченим ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».
Представники сторін у судове засідання не з’явилися, про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Призначений постановою господарського суду м. Києва від 01.08.2001 р. у справі N 10/190 ліквідатором ДП «В…», визнаного банкрутом, заявив клопотання про відзив заяви ДП «В…» про перевірку постанови від 26.02.2001 р.
Клопотання не підлягає задоволенню, оскільки вищезазначена постанова на час засідання касаційної інстанції не набрала законної сили.
Заслухавши пояснення представника третьої особи (…), яка вважала заяву необгрунтованою, перевіривши повноту встановлення обставин справи арбітражним судом, колегія суддів приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Аналіз текстів, укладених підприємством «В…» і ДП «В…», договору від 27.08.99 р. та додаткової до нього угоди від 15.09.99 р., згідно з пунктами 1, 2, 3 якої ДП «В…» зобов’язувалося укласти з третіми особами договір купівлі-продажу зазначених у договорі від 27.08.99 р. акцій від свого імені та за рахунок підприємства «В…», на якому лежав обов’язок безпосереднього виконання такого договору, зокрема, вчинення дій передачі права власності на відчужені акції, підтверджує висновок арбітражного суду про відповідність правової природи вказаних угод договору комісії, визначеного ч. 1 ст. 395 ЦК України. Це підтверджується також тим, що передавальні розпорядження від 26.04.2000 р. на 3565034 акції ВАТ «Б…» підприємством «В…» були видані на користь ТзОВ «В…», з яким ДП «В…» 24.04.2000 р. уклало договори купівлі-продажу такої ж кількості акцій, яких стосувалися договір від 27.08.99 р. та угода від 15.09.99 р.
Відповідно до положень статей 26, 27 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», ч. 1 абз. 2 ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, що передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договору комісії за рахунок третіх осіб, є професійною діяльністю на ринку цінних паперів, яка потребує спеціального дозволу (ліцензії), що видається у встановленому чинним законодавством порядку.
Як встановлено арбітражним судом, ДП «В…» такого дозволу не мало. У зв’язку з цим, арбітражний суд прийшов до правильного висновку, що вказані угоди, як такі, що не відповідають вимогам закону, в силу ч. 1 ст. 48 ЦК України є недійсними.
Тому правомірним є і висновок суду про відсутність підстав для визнання за ТзОВ «В…» права власності на спірні акції.
Колегія суддів вважає помилковим висновок арбітражного суду про невідповідність договору від 27.08.99 р. та додаткової угоди до нього від 15.09.99 р. вимозі ч. 3 ст. 62 ЦК України з мотиву їх підписання від імені обох сторін однією особою — «…». Вимога вказаної правової норми стосується представника особи, від мені якої представник укладає угоду. Відповідно ж до ч. 1 ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням). Вказані договір від 27.08.99 р. та угода від 15.09.99 р. були укладені від імені підприємства «В…» та «В…» генеральним директором» кожного з них «…» як органом їх управління.
Зазначена помилка арбітражного суду в правовій оцінці обставин справи з врахуванням вищенаведених мотивів не вплинула, однак, на обгрунтованість висновку арбітражного суду стосовно позовних вимог ТзОВ «В…».
Матеріалами справи підтверджено, що спірні акції були випущені у бездокументарній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» право власності на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, переходить з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.
Про те, що акції не були передані підприємством «В…», зазначають і самі відповідачі у зустрічній позовній заяві. Передавальні ж розпорядження від 26.04.2000 р. правильно оцінені арбітражним судом як такі, що не підтверджують передачу спірних акцій. Виходячи з цього, колегія суддів вважає висновок арбітражного суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову таким, що відповідає обставинам справи та чинним нормам матеріального права.
Керуючись п. 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України», статтями 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України постановила:
Заяву ДП «В…» залишити без задоволення, а постанову від 26.02.2001 р. заступника голови арбітражного суду м. Києва — без змін.
____________

Надруковано:
«Вісник господарського судочинства»,
N 2, 2002 р.

У Державному комітеті України із земельних ресурсів розглянуто ваше звернення стосовно деяких питань земельного законодавства і повідомляється таке.
Відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, у частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Заступник Голови В. Кулініч

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 18, 5 травня 2008 р.