Постанова ВГСУ від 02.08.2001 р. № 2/487

Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула заяву дочірнього підприємства «В…» про перевірку постанови від 26.02.2001 р. заступника голови арбітражного суду м. Києва у справі N 2/487 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «В…» — до дочірнього підприємства «В…», — підприємства «В…»; третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів — акціонерний комерційний агропромисловий банк «У…» про визнання права власності на цінні папери та за зустрічним позовом ДП «В…», підприємства «В…» до ТзОВ «В…» про витребування акцій та анулювання передавального розпорядження.
Товариство з обмеженою відповідальністю «В…» (далі — ТзОВ «В…») пред’явило позов до дочірнього підприємства «В…» (далі — ДП «В…») підприємства «В…» про визнання права власності на 3565034 прості іменні акції ВАТ «Б…» номінальною вартістю 891258,50 грн., посилаючись на те, що таке право перейшло до нього на підставі договорів купівлі-продажу від 24.04.2000 р., однак відповідачі, яким до цього належали спірні акції, не здійснили необхідних дій по реєстрації переходу права власності.
До участі у справі як третя особа на стороні відповідачів арбітражним судом залучений АК АПБ «У…».
У зустрічному позові відповідачі просили витребувати із володіння ТзОВ «В…» вказаний пакет акцій та анулювати передавальне «- розпорядження від 26.04.2000 р. підприємства «В…» на ці акції, мотивуючи позовні вимоги тим, що право власності на спірні акції до товариства не перейшло, оскільки вони не були зараховані на його особовий рахунок зберігачем — ЗАТ «Т…».
Рішенням від 14.11.2000 р. арбітражного суду м. Києва, залишеним без змін постановою від 26.02.2001 р. заступника голови цього ж арбітражного суду, в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.
При цьому арбітражний суд виходив з того, що договори від 24.04.2000 р. купівлі-продажу акцій між ДП «В…» та ТзОВ «В…» за своєю правовою природою є договорами комісії, і, як укладені з порушенням вимог статей 26, 27 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» щодо обов’язкового спеціального дозволу на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, є недійсними.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 АПК України арбітражний суд визнав недійсними укладені між підприємством «В…» та ДП «В…» угоду від 15.09.99 р. з вищевказаної підстави та договір купівлі-продажу спірного пакету акцій від 27.08.99 р. з підстав невідповідності останнього вимогам ч. 3 ст. 62 ЦК України.
Стосовно зустрічного позову арбітражний суд вважав недоведеним факт передачі права на спірний пакет акцій ТзОВ «В…» у порядку, встановленому ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».
У заяві про перевірку постанови від 26.02.2001 р. ДП «В…» просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що при вирішенні спору арбітражний суд неправильно застосував ч. 3 ст. 62 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», не взявши до уваги, що у подальшому договір від 27.08.99 р. та угода від 15.09.99 р. були схвалені новим керівництвом підприємства «В…», а перехід права власності на цінні папери можливий і поза порядком, передбаченим ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».
Представники сторін у судове засідання не з’явилися, про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Призначений постановою господарського суду м. Києва від 01.08.2001 р. у справі N 10/190 ліквідатором ДП «В…», визнаного банкрутом, заявив клопотання про відзив заяви ДП «В…» про перевірку постанови від 26.02.2001 р.
Клопотання не підлягає задоволенню, оскільки вищезазначена постанова на час засідання касаційної інстанції не набрала законної сили.
Заслухавши пояснення представника третьої особи (…), яка вважала заяву необгрунтованою, перевіривши повноту встановлення обставин справи арбітражним судом, колегія суддів приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Аналіз текстів, укладених підприємством «В…» і ДП «В…», договору від 27.08.99 р. та додаткової до нього угоди від 15.09.99 р., згідно з пунктами 1, 2, 3 якої ДП «В…» зобов’язувалося укласти з третіми особами договір купівлі-продажу зазначених у договорі від 27.08.99 р. акцій від свого імені та за рахунок підприємства «В…», на якому лежав обов’язок безпосереднього виконання такого договору, зокрема, вчинення дій передачі права власності на відчужені акції, підтверджує висновок арбітражного суду про відповідність правової природи вказаних угод договору комісії, визначеного ч. 1 ст. 395 ЦК України. Це підтверджується також тим, що передавальні розпорядження від 26.04.2000 р. на 3565034 акції ВАТ «Б…» підприємством «В…» були видані на користь ТзОВ «В…», з яким ДП «В…» 24.04.2000 р. уклало договори купівлі-продажу такої ж кількості акцій, яких стосувалися договір від 27.08.99 р. та угода від 15.09.99 р.
Відповідно до положень статей 26, 27 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», ч. 1 абз. 2 ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, що передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договору комісії за рахунок третіх осіб, є професійною діяльністю на ринку цінних паперів, яка потребує спеціального дозволу (ліцензії), що видається у встановленому чинним законодавством порядку.
Як встановлено арбітражним судом, ДП «В…» такого дозволу не мало. У зв’язку з цим, арбітражний суд прийшов до правильного висновку, що вказані угоди, як такі, що не відповідають вимогам закону, в силу ч. 1 ст. 48 ЦК України є недійсними.
Тому правомірним є і висновок суду про відсутність підстав для визнання за ТзОВ «В…» права власності на спірні акції.
Колегія суддів вважає помилковим висновок арбітражного суду про невідповідність договору від 27.08.99 р. та додаткової угоди до нього від 15.09.99 р. вимозі ч. 3 ст. 62 ЦК України з мотиву їх підписання від імені обох сторін однією особою — «…». Вимога вказаної правової норми стосується представника особи, від мені якої представник укладає угоду. Відповідно ж до ч. 1 ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням). Вказані договір від 27.08.99 р. та угода від 15.09.99 р. були укладені від імені підприємства «В…» та «В…» генеральним директором» кожного з них «…» як органом їх управління.
Зазначена помилка арбітражного суду в правовій оцінці обставин справи з врахуванням вищенаведених мотивів не вплинула, однак, на обгрунтованість висновку арбітражного суду стосовно позовних вимог ТзОВ «В…».
Матеріалами справи підтверджено, що спірні акції були випущені у бездокументарній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» право власності на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, переходить з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.
Про те, що акції не були передані підприємством «В…», зазначають і самі відповідачі у зустрічній позовній заяві. Передавальні ж розпорядження від 26.04.2000 р. правильно оцінені арбітражним судом як такі, що не підтверджують передачу спірних акцій. Виходячи з цього, колегія суддів вважає висновок арбітражного суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову таким, що відповідає обставинам справи та чинним нормам матеріального права.
Керуючись п. 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України», статтями 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України постановила:
Заяву ДП «В…» залишити без задоволення, а постанову від 26.02.2001 р. заступника голови арбітражного суду м. Києва — без змін.
____________

Надруковано:
«Вісник господарського судочинства»,
N 2, 2002 р.