ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВІТУТ: РЕЧОВЕ ПРАВО vs. ОБТЯЖЕННЯ (ОБМЕЖЕННЯ)

Під час формування нових земле­володінь та землекористувань в умовах щільної новобудови та вкрай обмеженій кількості вільних для забудови земель використання земельних ділянок іноді стає неможливим без встановлення земельного сервітуту на користь нової земельної ділянки, що формується. У процесі складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок здебільшого не передбачається їх вихід або примикання до шляхів сполучення, і такі земельні ділянки залишаються без фактичного доступу до них, без безпосереднього виходу до ліній електромереж, зв’язку, інших інженерних комунікацій. Значними труднощами супроводжується процес влаштування проїзду (проходу), а в деяких випадках навіть унеможливлюється ведення господарської діяльності або використання власником (землекористувачем) земельної ділянки за її цільовим призначенням. Виникнення таких проблем обумовило бажання дослідити та проаналізувати питання встановлення земельного сервітуту в розрізі вчинення такої нотаріальної дії.

Виходячи з недостатнього правового регулювання, мабуть, одним із найбільш складних, суперечливих і не вивчених питань, передбачених главою 16 Земельного кодексу України (далі — ЗК), є право земельного сервітуту, яке визначене в ст. 98 ЗК як «право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)».

Проте варто зауважити, що таке визначення земельного сервітуту на законодавчому рівні свідчить не лише про власника, який може користуватися чужою щодо своєї власності земельною ділянкою, а й одночасно про землекористувача, який користується земельною ділянкою, але невідомо якого власника. Отже, сама норма закону на етапі визначення поняття дає можливість її різнобічного тлумачення. Виходить, що власник земельної ділянки може користуватися своєю власністю та одночасно чужою, тобто в главі 16 ЗК помітна певна прогалина, а саме не простежується загальний принцип встановлення земельного сервітуту: неможливість користування власністю без обмеження прав інших власників — «право на чужу річ».

Вікторія НІКІТЕНКО отримати повну версію статті