ЗАСТОСУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ

1. Земельна ділянка як об’єкт права

1.1. Поняття земельної ділянки. Земельна ділянка як фізичний об’єкт і об’єкт цивільно-правових угод

Сьогодні земельне законодавство України визначає такі об’єкти земельних відносин: землі в межах території України; земельні ділянки та права на них; земельні частки (паї) та права на них.

Згідно зі статями 79, 79-1 Земельного кодексу України (далі — ЗК) земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, яка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, законодавством визначено дві умови, які необхідно виконати для початку обігу земель: формування земельної ділянки; реєстрація прав власності на земельну ділянку.

1.1.1. Формування земельної ділянки

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

З метою визначення та встановлення фактичних (фізичних) меж земельної ділянки проводяться кадастрові зйомки, які включають геодезичне встановлення меж земельної ділянки, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, відновлення меж земельної ділянки на місцевості, виготовлення кадастрового плану.

Статтею 1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» визначено, що кадастрові зйомки — комплекс робіт, спрямованих на вивчення необхідних топографічних елементів місцевості щодо пунктів геодезичної мережі (зокрема, меж земельних ділянок з їх найменуваннями, кількісними та якісними показниками) і нанесення їх на планшет для створення планів (карт), що служать основою для кадастрів.

Результатом визначення меж земельної ділянки як фізичного об’єкта є складання кадастрового плану, який згідно з положеннями ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» містить інформацію про зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності), координати поворотних точок земельної ділянки, площу земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки, кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності), межі земельних угідь, межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту, контури об’єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

Невід’ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки є таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку.

Кадастровий план земельної ділянки складається при формуванні земельної ділянки у паперовій та електронній (цифровій) формі.

Відповідно до п. 65 Порядку ведення Державного земельного кадастру кадастровий план земельної ділянки складається в електронній (цифровій) та паперовій формі у масштабі, який забезпечує обов’язкове чітке відображення відомостей, визначених статтею 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Разом з тим, прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Олена Мартинюк отримати повну версію статті