ЗАСТОСУВАННЯ СПАДКОВОЇ ТРАНСМІСІЇ В СПАДКОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Відповідно до ст. 1276 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Таким чином, спадкова трансмісія — це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті, до його спадкоємців, тобто — перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця. На думку І.В. Жилінкової, правила спадкової трансмісії базуються на юридичній фікції, адже закон виходить із того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв. Тому належна йому частка переходить до спадкоємців^[1].

Спадкоємець, який помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, називається трансмітентом, а його спадкоємці, до яких перейшло право спадкування, що належало б йому, — іменуються трансміссарами. Звертає на себе увагу, що у ст. 1276 ЦК закріплено застереження про те, що трансмітентом може бути спадкоємець як за заповітом, так і за законом. Натомість стосовно трансміссара такого застереження не робиться, а міститься узагальнююче положення про перехід права на прийняття спадщини до  спадкоємців трансмітента.

Одним із дискусійних у доктрині цивільного права є питання сутності спадкової трансмісії. З цього можна виділити кілька позицій, що протиставляються одна одній.

Так, одні дослідники (М.Ю. Расказова, І.В. Жилінкова, А.В. Гончарова) кваліфікують спадкову трансмісію як різновид спадкування за законом. Обґрунтування цієї позиції полягає в тому, що порядок спадкування за спадковою трансмісією не може бути змінений волею трансмітента. До спадкоємців трансмітента за заповітом право на прийняття спадщини переходить не тому, що воно їм заповідане, а тому, що закон включив їх до кола спадкоємців — трансміссарів.

Інші вчені відстоюють позицію щодо самостійної підстави спадкування у разі застосування механізму трансмісії (О.А. Кириллова, Я. Яровий). Вони вважають, що зміст правовідносин при спадковій трансмісії істотно відрізняється від змісту правовідносин при спадкуванні за заповітом або за законом. Об’єкт спадкового правонаступництва при спадковій трансмісії складається з першої та другої спадщини, які належать різним особам, та кожна має своє коло правонаступників. Об’єктом правонаступництва при спадкуванні за заповітом або за законом є спадщина, яка переходить до спадкоємців як єдине ціле, зважаючи на  універсальне спадкове наступництво.

У цьому аспекті варто відзначити, що останнім часом в юридичній літературі зберігається тенденція до розширення підстав (видів) спадкування, визначених цивільним законодавством. У ст. 1217 ЦК традиційно закріплено два види спадкування — за заповітом та за законом. В основу такого поділу покладена наявність або відсутність волевиявлення особи на випадок своєї смерті (заповіту). Наприклад, у ЦК УРСР 1963 року виділялися не види спадкування, а саме підстави. Поняття «види спадкування» та «підстави спадкування» науковцями, зазвичай, ототожнюються.

Стосовно розширення видів спадкування, встановлених у ЦК, С.Я. Фурса та Є.І. Фурса вказують на необхідність виділяти не лише види, а й підвиди спадкування, які можуть у деяких випадках набувати самостійного значення для врегулювання спадкових правовідносин або превалювати над основними видами спадкування. Пропонується розглядати одночасно чотири види спадкування як основні: спадкування за заповітом; спадкування за правом на обов’язкову частку; спадкування за законом; спадкування речей звичайної домашньої обстановки та вжитку. Додатково виділяється «змішане спадкування» у випадках не охоплення заповітом всієї спадщини^[2].

Додамо до цього, що певний суперечливий підхід закладений стосовно підстав спадкування в російському законодавстві. У ст. 1111 ЦК РФ, яка має назву «Підстави спадкування», міститься загальне положення про те, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом. Утім, вже в статтях 1152, 1156 ЦК РФ як підстави спадкування визначені поряд із спадкуванням за заповітом та за законом, ще й спадкування в порядку спадкової трансмісії та в результаті відкриття спадщини. Примітно, що в наведених нормах міститься застереження про відкритий перелік підстав спадкування.

І, нарешті, третя група дослідників (О.О. Ягельницький, М.С. Абраменков) розглядають спадкову трансмісію в аспекті випадку сингулярного наступництва при спадкуванні. Сингулярним (частковим) транзитивним правонаступництвом є наступництво в окремих правах та обов’язках, що вільно виділені із загальної маси цивільних правовідносин за участю конкретної особи, суб’єктивних прав та обов’язків. Сингулярний характер правонаступництва означає свободу правопопередника у визначенні предмета майбутнього правонаступництва, відсутність його зв’язку у цьому питанні з будь-якими обставинами.

Застосування механізму спадкової трансмісії характеризується певною особливістю та можливе за наявності сукупності умов у такій послідовності:

Олександр КУХАРЄВ отримати повну версію статті