ЗАСТОСУВАННЯ ПУНКТУ 66 ПОРЯДКУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ

З 1 січня 2016 року нотаріусам було надано право бути повноцінними реєстраторами речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Протягом першого півріччя роботи з реєстром з будь-яких питань, а не лише під час вчинення нотаріальних дій, ми звикли до нормативних актів, якими регламентується робота, а також пристосувались до технічних особливостей роботи в реєстрі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, якими нам запропоновано неочікувану норму, що знайшла відображення у п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — Порядок), а саме: для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу. Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб’єкта права власності — спадкодавця з обов’язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.
Вказана норма набрала чинності 6 вересня 2016 року та з того ж дня не припиняються спори серед нотаріусів щодо можливості та порядку застосування цього пункту.
Юридична спільнота поділилася на два табори. Одні вважають цей пункт прямим порушенням усіх можливих основ цивільного законодавства, зокрема, спираючись на припинення цивільної правоздатності та дієздатності особи, яка померла. Інші готові застосовувати цю норму та звертають увагу на те, що жодних нових прав ми померлим «не присвоюємо», а лише реєструємо те, на що померлий мав право за життя.
Отже, хочу детально обґрунтувати правову позицію на користь застосування п. 66 Порядку.
У п. 66 Порядку йдеться про реєстрацію на підставі документів, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно за життя. Використовувати цей пункт без вивчення кожної окремої ситуації неможливо, оскільки нормативно-правові акти, які регламентують підстави та момент набуття права власності, змінювались.
По-перше, слід пригадати визначення поняття «право власності». Статтею 316 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) правом власності визначено право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. ЦК визначені такі види власності: приватна, державна, комунальна, і, звісно ж, право власності Українського народу. Фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
По-друге, слід звернути увагу, що момент і підстави виникнення права власності та момент державної реєстрації такого права не завжди є тотожними. Більше того, не можна плутати ці поняття з поняттям державної реєстрації правочинів, що мало місце у 2004–2013 рр.
Поняття реєстрації права власності виникло із вступом в силу у 2002 році Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, згідно з яким реєстрація прав власності на нерухоме майно — це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об’єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ.
Отже, як вбачається із самого визначення терміну, це внесення записів про права, які вже виникли на підставі правовстановлювальних документів, тобто розмежовано момент виникнення прав та момент внесення реєстраційного запису.

Олена Бунякіна отримати повну версію статті