ЗАПОВІТИ З НЕТИПОВИМ ЗМІСТОМ

З часів Стародавнього Риму у цивільному законодавстві було закріплено дві підстави спадкування: закон та заповіт. У Цивільному кодексі УРСР 1963 року вони були названі саме у такому порядку. Цивільний кодекс України 2003 року (далі — ЦК) називає підстави спадкування в іншому порядку, але обидва кодекси віддавали пріоритет спадкуванню за заповітом.

Логіка законодавця зрозуміла та справедлива. Цивільне законодавство України прагне стати сучасним, таким, що дійсно турбується про членів суспільства, враховуючи та все більше поважаючи волю особистості. Повною мірою це відноситься до волі власника, що бажає розпорядитися своїм майном на випадок смерті.

Нормативно підкреслений пріоритет спадкування за заповітом і детальністю регламентації, оскільки відповідна глава у ЦК містить 25 статей, тоді як глава про спадкування за законом лише 10. До того ж збережена у діючому законодавстві норма, згідно з якою спадкування за законом має місце лише тоді, коли воно не змінено заповітом (ч. 2 ст. 1223 ЦК).

Оскільки заповіт являє собою осо­бисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, такий правочин є одностороннім (ст. 1233 ЦК).

Отже, розпорядитися майном на випадок смерті можливо шляхом складання заповіту. Але ЦК надав фізичній особі право визначитися з порядком передачі права власності на окремі речі після її смерті шляхом укладання спадкового договору (ст. 1302 ЦК).

Заповіт являє собою вираз особистої волі заповідача, безпосередньо пов’язаний з його особою. Тому не допускається вчинення заповіту через представника (ч. 2 ст. 1234 ЦК).

З точки зору правової природи, заповіт традиційно визначається як односторонній правочин. Не допускається вчинення заповіту двома або більше громадянами (ч. 2 ст. 56 Закону України «Про нотаріат»), за винятком заповіту подружжя.

Специфіка такого правочину, як заповіт, полягає в тому, що сам по собі такий документ правового результату не породжує, оскільки спадкове правовідношення виникає лише із сукупності юридичних фактів, найважливішим з яких є смерть фізичної особи або оголошення її померлою.

Олена Чуєва отримати повну версію статті