ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ПОЗОВНУ ЗАЯВУ ПРО ВИЗНАННЯ БЕЗПІДСТАВНОЮ ВІДМОВИ НОТАРІУСА У ВИДАЧІ ДУБЛІКАТА ПРАВОВСТАНОВЛЮВАЛЬНОГО ДОКУМЕНТА ТА ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ВЧИНЕННЯ ДІЙ

До ________________ районного суду

___________________ області

Справа № _____

Суддя ____________________.

Позивач: ________________,

__________________________

Відповідача: Приватного нотаріуса

_____________  міського нотаріального округу

____________________________________________

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ПОЗОВНУ ЗАЯВУ ПРО ВИЗНАННЯ БЕЗПІДСТАВНОЮ ВІДМОВИ НОТАРІУСА У ВИДАЧІ ДУБЛІКАТА ПРАВОВСТАНОВЛЮВАЛЬНОГО ДОКУМЕНТА ТА ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ВЧИНЕННЯ ДІЙ

В провадженні _______ районного суду _______ області знаходиться цивільна справа № ____ за позовом Публічного_______________ (надалі по тексту — Банк) до приватного нотаріуса _______ міського нотаріального округу __________ про визнання безпідставною відмови нотаріуса у видачі дубліката правовстановлювального документа та зобов’язання вчинення дій.

______ року мною, приватним нотаріусом _______ міського нотаріального округу ____, за реєстровим № ___ був посвідчений договір іпотеки житлового будинку, який знаходиться за адресою: ___________, між ______________ (іпотекодавець) та Банком (іпотекодержатель). У зв’язку з невиконанням кредитних зобов’язань Позивач звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від свого імені. У зв’язку з цим Позивач вимагає видати дублікат правовстановлювального документа на вказаний вище житловий будинок та вважає мою відмову у видачі цього дубліката незаконною.

Проте з позовними вимогами погодитися не можна з наступних підстав.

1. Позивач посилається на рішення _________ районного суду __________ області від ____ року по справі № _____, за яким Банку надані усі права для продажу вказаного житлового будинку. Позивач робить помилковий висновок, що це означає автоматичне право Банку на отримання дубліката правовстановлювального договору купівлі­продажу у нотаріуса.

Проте в рішенні ________ районного суду __________ області від _______ року по справі № ______ говориться дослівно наступне: «…з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування…». Звісно, нотаріус не є ані установою, ані підприємством, ані організацією. Відповідно до ст. ст. 3, 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність. Тож, нотаріус як суб’єкт права, на якого покладені особливі функції і відповідальність, не може тлумачити, розширювати рішення суду на власний розсуд.

2. Позивач вважає, що існує колізія між ст. 53 Закону України «Про нотаріат» (яка регулює порядок видачі дублікатів) та ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (яка надає іпотекодержателю здійснювати усі дії, необхідні для продажу предмету іпотеки). І ця колізія, на думку позивача, має вирішуватися виходячи із дати прийняття нормативно­правового акта, тобто, так як Закон України «Про іпотеку» був прийнятий пізніше, то мають застосовуватись норми цього закону.

Це твердження є помилковим. Адже колізії вирішуються виходячи з часу прийняття нормативно­правових актів лише в тому випадку, якщо ці акти регулюють однакові за своєю сутністю правовідносини. А в даному випадку один закон регулює відносини у сфері іпотеки, а інший — у сфері вчинення нотаріальних дій. Видача дублікатів документів є нотаріальною дією, а не частиною іпотечних відносин. Отже, пріоритет має не час прийняття закону, а його спеціалізація: застосовуватися має той закон, який регулює конкретні (спеціальні) правовідносини. Правовідносини по видачі дублікатів нотаріусами регулюються Законом України «Про нотаріат», а не Законом України «Про іпотеку».

Так, стаття 53 Закону України «Про нотаріат» встановлює, що у  разі  втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу  місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні  частини  п’ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого  документа.

Тобто, по­перше, дублікат видається лише у разі втрати або зіпсуття документа. А в ситуації, що склалася, оригінал правовстановлювального документа на житловий будинок не втрачений і не зіпсований, а знаходиться у власника.

По­друге, дублікат видається не будь­якій особі, яка цього забажала, а виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про нотаріат»). Тобто дублікат договору купівлі­продажу житлового будинку може бути виданий лише сторонам цього договору (їх представникам).

Аналогічний висновок міститься в Узагальненні нотаріальної практики на тему: «Задоволення вимог іпотекодержателя. Окремі питання укладання та нотаріального посвідчення договорів купівлі­продажу предмета іпотеки іпотекодержателем (стаття 38 закону України «Про іпотеку»)», виконаному Управлінням нотаріату Головного управління юстиції у м. Києві (текст додається):

Вікторія ГОЛОБОРОДЬКО отримати повну версію статті