ВРЕГУЛЮВАННЯ ТИМЧАСОВОГО ВИЇЗДУ ДИТИНИ ЗА КОРДОН ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПУ «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЙКРАЩИХ ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ»

На сьогоднішній день у міжнародному праві існує широкий консенсус на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, першочергове значення повинні мати їх найкращі інтереси. На жаль, українське законодавство у сфері сімейно-правових відносин не завжди достатньою мірою враховує такі сучасні тенденції. У цій статті ми вирішили проаналізувати один із таких нормативно-правових актів, а саме Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII (далі — Закон № 2475) [1], яким серед іншого внесені зміни в Сімейний кодекс України щодо тимчасового виїзду дитини за кордон. Питання правового регулювання тимчасового виїзду дитини за кордон неодноразово розкривалися в роботах Я. Брича, О. Розгон, О. Доманчук. Юристи-практики досліджували зміни в законодавстві, оцінювали перспективи відповідної судової практики. При цьому недостатньою мірою розкривалося питання врахування принципу «забезпечення найкращих інтересів дитини» в новелах законодавства. Проаналізуємо законодавство України у сфері тимчасового виїзду дитини за кордон в аспекті втілення в ньому принципу «забезпечення найкращих інтересів дитини». Частина 1 ст. 11 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 зобов’язує держави-учасниці вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону [2]. В Україні такий обов’язок забезпечується особливим порядком виїзду дітей за кордон, який регулюється Сімейним кодексом України (далі — СК) [3], Цивільним кодексом України (далі — ЦК) [4], а також іншими нормативно-правовими актами. Донедавна редакції наведених законів мали такий вигляд. Відповідно до положень ст. 141 СК мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов’язків щодо дитини. Стаття 157 СК передбачала, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини [3]. Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 313 ЦК фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними [4]. Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі — Правила), установлювалося, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі уповноважених ними осіб, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. У свою чергу п. 4 Правил передбачав, що за загальним правилом виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску [5].

Василь Даценко, Галина ЮРОВСЬКА отримати повну версію статті