ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ НОТАРІАЛЬНО ПОСВІДЧЕНИХ ПРАВОЧИНІВ ТА НОТАРІАЛЬНИХ АКТІВ
За чинним законодавством предмет судової діяльності можуть становити три категорії справ, пов’язаних із контролем за діяльністю нотаріусів:
– розгляд позовних заяв у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, виконавчих написів, свідоцтв про право власності тощо;
– розгляд позовних заяв до нотаріусів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріусів відповідно до статей 21 та 27 Закону України «Про нотаріат»;
– розгляд позовів про неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову в її вчиненні.
Усі зазначені судові справи розглядаються за правилами цивільного судочинства у межах позовного провадження, мають свої особливості і участь у них нотаріуса відбувається у різних формах. Предметом цього дослідження є процесуальні особливості судового розгляду цивільних справ про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів та інших нотаріальних актів, в межах яких суд розв’язує спори про право.
Судовий контроль за нотаріальною діяльністю в межах розгляду справ про визнання недійсними нотаріально по- свідчених правочинів та інших нотаріальних актів відбувається у тому випадку, якщо в обґрунтування позову покладено обставини, що свідчать про порушення нотаріусом процесуального порядку вчинення окремих нотаріальних дій, і у такому разі нотаріус може бути залучений до участі у справі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У тих же випадках, коли йдеться про порушення прав позивача іншими суб’єктами спірних матеріально-правових відносин, то діяльність нотаріуса у таких випадках не контролюється і він може брати участь у справі лише як свідок.
Крім того, можна визначити такі характерні ознаки судових процесів у таких справах.
Предмет судової діяльності в межах подібних цивільних справ становить, безсумнівно, розгляд спору про право цивільне, і через це вони підлягають вирішенню за правилами позовного провадження з дотриманням основних засад цивільного судочинства. Виходячи із правил принципу диспозитивності, такий різновид судового контролю за нотаріальною діяльністю може відбуватися винятково лише за ініціативою заінтересованих осіб — суб’єктів оспорюваних правочинів або інших правовідносин, що набули відповідного нотаріального оформлення. При цьому сторонами у таких справах завжди виступають суб’єкти спірних матеріально-правових відносин, процесуальний статус нотаріуса ж має визначатися відповідно до підстав позову. Нотаріус у таких справах може посідати процесуальне становище або третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, або свідка залежно від того, якими обставинами обґрунтовується позов.
Процесуальним засобом порушення таких цивільних справ є позовна заява, яка також має відповідні особливості: вона закріплює вимогу про визнання недійсним правочину чи нотаріального свідоцтва або визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису.
Вікторія БАРАНКОВА отримати повну версію статтіУвага
XЗавантажити статтю можуть тільки зареєстровані користувачі!