ВІДЧУЖЕННЯ МАЙНА, ЩО Є СПІЛЬНОЮ СУМІСНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПОДРУЖЖЯ, ОДНИМ ІЗ НИХ

У нотаріальній  практиці часто зустрічаються випадки, коли звертаються за вчиненням нотаріальної дії, зокрема за посвідченням договору відчуження майна, що є спільною сумісною власністю.

За загальним правилом у таких випадках нотаріуси керуються положеннями ст. 357 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) щодо здійснення права спільної власності, ст. 65 Сімейного кодексу України (далі — СК України) — щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли таке розпорядження здійснюється одним із подружжя, а також положеннями Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок).

У Порядку це питання регулюється п. 4 главою 1 розділу ІІ:

«4. Посвідчення правочину щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, зокрема подружжя

4.1.            Правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами.

4.2.            При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Якщо в заяві про згоду на відчуження спільного майна зазначено прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, на відчуження якого дається згода, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов’язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві.

4.3.            Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

4.4.            Правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правовстановлюючого документа, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.

4.5.            Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину.

4.6.            При посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена/неодружений, удова/удівець), відчужувач подає відповідну заяву, у якій також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника правочину та зазначає про це в його тексті. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а в разі вчинення правочину через представника — від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні правочину подавати від його імені заяву про належність йому (відчужувачу) майна на праві особистої приватної власності.

4.7.            На підтвердження того факту, що майно набуто одним із подружжя під час окремого проживання з другим з подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом цього договору».

Виходячи з аналізу норм ЦК України та СК України, зазначені вище положення Порядку лише конкретизують дії нотаріуса при посвідченні договорів щодо спільного майна, зокрема і майна подружжя.

Коли йдеться про посвідчення договору відчуження майна, яке є спільною власністю кількох осіб, і всі ці особи зазначені у правовстановлюючому документі на майно, то проблем майже не виникає. Значно складніша ситуація виникає тоді, коли спільне сумісне майно подружжя оформлене на одного з них, одним із них відчужується, а надто, коли один із подружжя помер, а з правовстановлюючого документа видно, що майно набуте у період перебування в шлюбі.

За загальними положеннями цивільного законодавства щодо поняття права власності та здійснення права власності лише власник має право: на річ (майно), яке він здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; володіння, користування та розпоряджання своїм майном;  вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але разом із тим власник не може нехтувати правами інших осіб, які гарантуються державою та яким забезпечуються  рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, власниками є обоє з подружжя, а не один із них.

СК України (ст. 57) передбачені конкретні підстави виникнення права особистої приватної власності в одного з подружжя, в інших випадках  режим спільного сумісного майна подружжя може бути змінений лише договором або рішенням суду.

Зазвичай до нотаріуса не звертаються за посвідченням правочину, якщо закон не вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення. У більшості випадків нотаріус посвідчує договори, які стосуються нерухомого майна або інших речей, що підлягають державній реєстрації, або державній реєстрації підлягають права на них.

Ольга ДЯЧУК отримати повну версію статті