УСУНЕННЯ ПЕРЕШКОД У КОРИСТУВАННІ МАЙНОМ, ЯКЕ ВИНИКЛО ВНАСЛІДОК ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ, УКЛАДЕНОГО ПІД ЧАС СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

На сьогодні постала потреба в ефективному цивільно-правовому механізмові захисту речових прав при судовому спорі щодо відповідності договорів дарування нормам чинного законодавства. Якщо спір таки дійшов до суду, то надзвичайно важливо правильно сформулювати предмет позову, оскільки від цього певною мірою залежить, на чию користь буде ухвалене судове рішення. У сучасних умовах виникло багато не тільки теоретичних, а й практичних проблем, пов’язаних із неоднаковим застосуванням судами одних і тих самих норм матеріального права при ухваленні рішень щодо визнання недійсності договорів дарування. На практиці часто виникає ситуація, коли сторони укладають договір дарування, хоча були обізнані про судовий спір і в них відсутнє право розпоряджатися майном за цим договором. Отже, та сторона, чиє право порушене, може звернутися до суду з вимогою визнати такий договір недійсним та усунення перешкод у користуванні майном. Перш ніж перейти до аналізу договору дарування, звернімося до набуття права власності. Загальновизнаним є поділ підстав виникнення права власності на первісні та похідні. Первісними є такі підстави, на яких право власності виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника. Серед похідних підстав виділяють: правочини, спрямовані на передання майна у власність; спадкування; приватизацію. Спадкуванням є перехід спадщини (прав та обов’язків) від спадкодавця (фізичної особи, яка померла) до інших осіб — спадкоємців. Право на спадкування виникає у момент відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують спадкоємці за законом. Отже, до спадкування можуть бути закликані декілька спадкоємців.1 Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Таке право виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК). Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, тобто поділ спадкового майна не може відбуватися всупереч волі спадкодавця (ст. 1278 ЦК).

Ольга Розгон отримати повну версію статті