ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ, ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ НОТАРІУСА

Нотаріус у своїй діяльності має справу з різними категоріями осіб. Іноді спілкування може закінчитися у суді, до якого нотаріус вимушений звертатися для захисту своєї честі, гідності, ділової репутації. Якщо звернутися до Єдиного реєстру судових рішень, то справи щодо захисту честі, ділової репутації, у яких бере участь нотаріус, можна поділити на дві групи: І — нотаріус бере участь як позивач; ІІ — нотаріус виступає відповідачем у справі. При цьому можна помітити, що більшість справ закінчується відмовою у задоволенні позовних вимог. Чому так відбувається? І як діяти нотаріусу у разі необхідності взяти участь у правовідносинах, об’єктом яких є честь, гідність, ділова репутація? Відповідь на ці питання є предметом нашого дослідження.

І. ПОНЯТТЯ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТА ЗАХИСТУ

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 вказано, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків. Під діловою репутацією нотаріусів розуміється оцінка їх громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин [2]. Наведені категорії згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) віднесено до особистих немайнових благ [3]. Відповідно до ст. 275 ЦК особисті немайнові права можуть бути предметом цивільно-правого захисту у разі їх порушення [3]. Крім того, ст. 297 ЦК закріплено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі; гідність та честь фізичної особи є недоторканними [3]. Окремо зазначимо, що нотаріус — це уповноважена державою фізична особа (ст. 3 Закону України «Про нотаріат» [4]), а отже, на нотаріуса поширюється увесь спектр захисту його честі, гідності, ділової репутації як фізичної особи. Незважаючи на таку законодавчу побудову норми стосовно змістовного розуміння, нотаріусу як суб’єкту правовідносин варто все ж таки розмежувати участь нотаріуса у судовій справі як громадянина та як професійного учасника — нотаріуса. В останньому випадку справа щодо захисту честі, гідності, ділової репутації нотаріуса повинна стосуватися поширення недостовірної інформації, образи нотаріуса як особи, що здійснює свої професійні дії у сфері нотаріату. Зокрема, це можуть бути відомості стосовно правильності оформлення документації, що здійснюється нотаріусом; його праці з реєстрами; роботи з нотаріальною таємницею тощо. Тобто у такому випадку відсутній елемент особистості та індивідуальності нотаріуса як громадянина.
Варто звернути увагу, що гідність, честь, ділова репутація виступають оціночними моральними категоріями. При цьому вони мають інформаційний характер щодо особи нотаріуса та його діяльності. Тому мають об’єктивну форму інформації (усну, письмову, електронну) та повинні відповідати фактичній достовірності. Поширення будь-якої інформації щодо нота­ріуса базується і на вимогах Закону України «Про захист суспільної моралі», тобто ця інформація не може порушувати систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість [5].
Честь, гідність, ділова репутація є немайновими благами. Різниця між цими категоріями полягає не лише у суб’єктній спрямованості, а й у вартісному визначенні. Як відомо, економічно оцінити немайнові блага особи дуже складно, а тому вони визначаються самостійно суб’єктом. Однак ділова репутація, на відміну від гідності й честі, може мати майновий зміст, що проявляється у вартості затрат на створення іміджу, підвищення рейтингу, престижності продукції й самого суб’єкта (витрати на рекламу, організацію виставок, презентації, спонсорські витрати тощо) [6, с. 213]. Це правило необхідно пам’ятати при обґрунтуванні позовних вимог щодо захисту ділової репутації.

Ольга АВРАМОВА отримати повну версію статті