ЦИВІЛЬНО­ПРАВОВИЙ ДОГОВІР У НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ (ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ). ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР

Поняття та види договорів

У сучасному цивільному праві саме поняття договору набуло багатьох значень.

По-перше, договір розглядається як волевиявлення (угода) його учасників (сторін), що направлене на встановлення, зміну або припинення визначених прав та обов’язків. З цієї точки зору договір є правочином — юридичним фактом, однією з підстав виникнення зобов’язань (ст. 11 Цивільного кодексу України, далі — ЦК). Виходячи з цього будь-який дво- або багатосторонній правочин вважається договором (ч. 2 ст. 202 ЦК), до якого застосовуються відповідні правила про укладання правочинів, в тому числі про їх форму (ст. 205 ЦК).

По-друге, поняття договору застосовується до правовідношень, які виникають у результаті укладання договору (правочину), оскільки саме в них існують та реалізуються суб’єктивні права та обов’язки сторін договору. Коли йде мова про виконання договору, відповідальності за його невиконання та інше, маються на увазі саме договірні правовідносини, на які розповсюджуються загальні положення про правочини, встановлені ст. 203 ЦК.

По-третє, договір часто розглядається як форма угоди (правочину) — документа, що фіксує права та обов’язки сторін. Таке трактування договору є достатньо умовним, оскільки угода сторін може бути оформлена не лише у формі одного документа, який підписаний всіма учасниками (ч. 2 ст. 638 ЦК). Але у разі наявності такого документа він завжди іменується договором.

Отже, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК). Таке визначення поняття цивільно-правового договору багато в чому схоже з поняттям договору, яке міститься у цивільних кодексах багатьох європейських країн.

Свобода договору

Договірні правовідносини суб’єктів цивільного права ґрунтуються на їх взаємній рівності та виключенням власного підпорядкування однієї стороні іншій. Отже, укладання договору та формування його умов повинно носити добровільний характер, що базується виключно на домовленості сторін та відповідності їх взаємним інтересам. Тому ст. 627 ЦК було закріплено принцип свободи договору, який полягає у можливості вільного вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Інакше кажучи, суб’єкти цивільного права самостійно вирішують укладати чи не укладати їм той чи інший договір, оскільки ніхто з них не зобов’язаний вступати у договірні правовідносини поза волею.

Свобода договору також полягає і у вільному визначені характеру договору, що укладається. Отже, сторони самостійно вирішують, який саме договір їм укласти. Згідно зі ст. 6 ЦК сторони також вправі укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Договором можуть бути врегульовані правовідносини, як передбачені актами цивільного законодавства, так і не передбачені ними. Навіть сторони договору можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Але сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Сторони вільні також в укладанні змішаних договорів, право на укладання яких передбачено ч. 2 ст. 628 ЦК. Класичним прикладом змішаного договору є договір міни з доплатою у зв’язку з нерівноцінністю об’єктів, що є предметом договору. Також ст. 705 ЦК передбачена можливість укладання договору найму-продажу, що також є прикладом змішаного договору.

Змішані договори слід відрізняти від комплексних договорів, які містять у собі сукупність деяких цілком самостійних зобов’язань. Наприклад, договір про постачання товару може містити в собі умови про його страхування, зберігання, перевезення тощо, що не вимагає необхідності укладання кількох договорів (документів), але не призводить до єдиного договірного зобов’язання (правовідношення).

Змішані договори також варто відрізняти від непоіменованих договорів, тобто договорів невідомих цивільному законодавству, але таких, що відповідають суті закону.

Свобода договору також полягає у вільному визначені його умов. Як встановлено ч. 1 ст. 628 ЦК, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Види договорів

Олена Чуєва отримати повну версію статті