ТРУДНОЩІ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ НА ПРАКТИЦІ У СПАДКОЄМЦІВ ПРИ ВСТАНОВЛЕННІ ПРАВА НА СПАДЩИНУ

Під спадкуванням розуміється перехід сукупності майнових, а також деяких особистих немайнових прав та обов’язків померлої особи — спадкодавця до його спадкоємців згідно з нормами спадкового права.1 Спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, а місцем її відкриття — останнє місце проживання спадкодавця. Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а в разі неохоплення заповітом усієї спадщини — спадкоємці за законом. За ст. 1258 ЦК спадкоємці за законом отримують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом отримує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли черговість отримання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Проте відповідно до ч. 1 ст. 1259 ЦК такий договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. Правила ст. 1264 ЦК не стосуються дітей, влаштованих у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. У Преамбулі Конвенції про права дитини зазначено, що сім’ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання та благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, щоб вона могла повністю покласти на себе зобов’язання в межах суспільства. Сімейний кодекс України (далі — СК) сприйняв положення зазначених міжнародних актів, тому в ч. 1 ст. 3 СК також зазначено, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства.2 Передусім спадкоємцями за законом можуть бути особи, які за характером сімейно-побутових відносин були найближчими до покійного. Незважаючи на те, що спадкодавець не склав заповіт, законодавець намагається передбачити, кому б цей громадянин міг залишити своє майно, і цілком обґрунтовано вважає, що це мають бути найближчі до померлого особи. Домінуючою ознакою, яка визначає спадкоємців за законом, є наявність родинних зв’язків осіб, які претендують на отримання спадщини, із померлим. Глибокий внутрішній зв’язок спадкових і сімейних правовідносин зумовлений економічними факторами: історично склався розвиток спочатку родового, а потім сімейного характеру права приватної власності. Черговість спадкоємців залежить від ступеня їх споріднення зі спадкодавцем: чим ближче ступінь споріднення, тим більше можливостей у родича спадкодавця стати його спадкоємцем.

Ольга Розгон отримати повну версію статті