ТИПОВІ ПОМИЛКИ НОТАРІУСІВ ПРИ ПОСВІДЧЕННІ ДОГОВОРІВ ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК

Поняття земельної ділянки як об’єкта права власності визначено в ст. 79 Земельного кодексу України (далі — ЗК): це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Для того щоб земельна ділянка стала предметом договору відчуження, вона повинна бути сформована. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного ка­дастру (далі — ДЗК).
Порядок посвідчення правочинів щодо відчуження земельних ділянок регулюється приписами Цивільного кодексу України (далі — ЦК) та ЗК.
Згідно зі ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 715 ЦК договір міни — це договір, за яким кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.
Поняття «дарування» визначено в ст. 717 ЦК: за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про нотаріат» посвідчення правочинів щодо відчуження, в тому числі міни, житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину. Тобто такий договір може посвідчити як нотаріус, що здійснює свою нотаріальну діяльність за місцезнаходженням нерухомого майна (одного з видів обмінюваного майна), так і нотаріус за місцем реєстрації однієї із сторін договору.

Олена Самощенко, Юлія Лучнікова отримати повну версію статті