СУДОВА ПРАКТИКА ТА ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ТА ВЕРХОВНОГО СУДУ В СПРАВАХ ЩОДО СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Останнім часом все частіше українські суди у своїх рішеннях посилаються на практику Європейського суду з прав людини. Судові прецеденти вже давно увійшли до системи джерел права України. Однак проблемною залишається нестабільність українського законодавства, яка змушує час від часу Верховний Суд змінювати свої позиції. Проте нотаріуси вже багато років слідкують за практикою Верховного Суду, аби убезпечити себе та осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, від судових тяганин. Запропоновані прецеденти та правові позиції дозволяють комусь відкрити новий погляд на певні питання в спадкових правовідносинах, комусь упевнитися в давно складеній практиці. Так, цікавою, на погляд упорядника вибірки, стала позиція, що факт існування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв’язку з відсутністю у спадкоємців повного переліку документів, необхідних для видачі свідоцтва, не є самостійною підставою для звернення до суду. Цікавою є позиція суду щодо опису та вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, оскільки нотаріальної практики з цього питання також небагато. Сподіваюсь, стане в нагоді у нотаріальній практиці позиція суду щодо оформлення приватним нотаріусом спадщини, яка відкрилася до 1 червня 2009 року, адже досі є адвокати, які вважають це незаконним. Незайвим буде повторно нагадати про незаконність вчинення нотаріальних дій за межами округу. Варто також звернути увагу на чітке розмежування випадків, коли спадкоємцям необхідно довести фактичне прийняття спадщини або додатковий строк, достатній для подання заяви, адже для встановлення додаткового строку потрібні чіткі поважні причини. Сподіваюсь, ця підбірка дозволить нотаріусам надати особам, які звертаються за оформленням спадщини, або їх адвокатам ґрунтовні консультації та у свою чергу скоротить кількість судових спорів.

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО СПАДЩИНУ

1. Справа № 570/2903/16-ц1

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15.03.2018 У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Позовну заяву мотивовано тим, що 17 грудня 1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб. На підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2002 року ОСОБА_8 набув в порядку спадкування право власності на 53/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Заповіту щодо вказаного будинку він не залишав. Позивач вказує, що вона, як дружина ОСОБА_8, є спадкоємцем першої черги за законом. Із чоловіком вони постійно проживали разом, вели спільний побут та спільне господарство, від спадщини ОСОБА_4 не відмовлялася, а тому вважає, що спадщину вона прийняла на підставі положень частини третьої статті 1268 ЦК України. Просила встановити факт прийняття нею спадщини. При зверненні в нотаріальну контору для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 стало відомо про оформлення прав на спадкове майно спадкоємцем другої черги за законом — братом спадкодавця ОСОБА_6. Позивач вказує, що відповідач, оформлюючи документи на спадщину, свідомо не повідомив нотаріуса про існування спадкоємця першої черги за законом. Вважає, що видача свідоцтва про право на спадщину на ім’я ОСОБА_6 порушує її права, як спадкоємця першої черги за законом, та просила скасувати вказане свідоцтво.

ОЛЕНА КИРИЛЮК отримати повну версію статті