СПЕЦИФІКА ВИЗНАЧЕННЯ ДОХОДУ, ВТРАЧЕНОГО ВНАСЛІДОК КАЛІЦТВА АБО ІНШОГО УШКОДЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ — ПІДПРИЄМЦЯ
1. Загальні зауваги
Правове регулювання правил визначення розміру втраченого доходу внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я для фізичних осіб — підприємців та осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, здійснюється у ст. 1198 Цивільного кодексу України[1].
У § 2 глави 82 ЦК здійснено «розподіл» фізичних осіб на певні категорії для визначення розміру заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. При цьому для градації обрано досить різнорідні характеристики[2]:
(1) виконання договірних зобов’язань (ст. 1196 ЦК);
(2) праця за трудовим договором (ст. 1197 ЦК);
(3) наявність статусу фізичної особи — підприємця (частини 1–3 ст. 1198 ЦК);
(4) самостійне забезпечення роботою (ч. 4 ст. 1198 ЦК);
(5) вік (до 14 років, від 14 до 18 років) (ст. 1199 ЦК).
Цей підхід не позбавлений системних вад, тому що поза регулюванням залишилося співвідношення різних правил визначення втраченого доходу (заробітку). Наприклад, цілком можливе виникнення ситуацій, за яких на час завдання каліцтва фізична особа працювала за трудовим договором і отримувала доходи як підприємець.
У науково-практичній літературі в цьому контексті вказується, що ЦК не допускає врахування доходу, отриманого за цивільно-правовим договором, при обчисленні середньої заробітної плати особи, яка працювала, з метою визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров’я. Якщо ж обчислюється розмір доходу фізичної особи, що є підприємцем, для визначення розміру відшкодування такої шкоди, то не передбачається врахування заробітної плати (викладене стосується випадків, коли фізична особа одночасно або в окремі періоди в межах встановленого строку мала доходи і від підприємницької діяльності, і у вигляді заробітної плати).[3]
Вочевидь, що таке тлумачення позбавляє фізичну особу можливості повною мірою отримати компенсацію втраченого доходу (заробітку), у разі якщо вона мала декілька джерел доходу (заробітку). І норми ЦК, видається, не виключають паралельного застосування декількох способів визначення заробітку (доходу), який було втрачено. Адже направленістю § 2 глави 82 ЦК є створення механізму, який би дозволив найбільш повно відшкодувати ті втрати в результаті неможливості здійснення трудової (підприємницької) діяльності. А будь-які обмежувальні виключення прав потерпілого повинні мати спеціальне закріплення, бути юридично обґрунтованими та політично виправданими.
Варто зауважити, що застосування ст. 1198 ЦК має відбуватися у взаємозв’язку із ч. 1 ст. 1195 ЦК. Тобто відшкодуватися потерпілому має втрачений заробіток (дохід) із врахуванням втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
Інше тлумачення призводило б до висновку, що для визначення розміру втраченого доходу фізичної особи — підприємця передбачено правила, які не зважають на втрату чи зменшення професійної або загальної працездатності. І як наслідок ставлять в нерівне положення тих фізичних осіб, що працюють за трудовим договором, порівняно із підприємцями.
Наприклад:
[1] Далі — ЦК.
[2] При цьому законодавець не завжди дотримується тих характеристик, які закріплені в § 2 глави 82 ЦК, в інших законодавчих актах. Зокрема, в ст. 25 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з метою визначення неотриманих доходів фізичних осіб поділено на три групи: (1) особа, яка працює за трудовим договором; (2) особа, яка забезпечує себе роботою самостійно; (3) непрацююча повнолітня особа.
[3] Див.: Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 2 т.] / відп. ред. В.Г. Ротань. – 2-ге вид. – Х.: Фактор, 2010. – Т. 2. – С. 637.
Увага
XЗавантажити статтю можуть тільки зареєстровані користувачі!
