СПАДЩИНА (ЧАСТИНА ПЕРША)

І. Основні поняття спадкового права

Спадкодавець — особа, майно якої передається іншим особам. Якщо ця особа у виз­наченому законом порядку зробила розпорядження про своє майно на випадок смерті, така особа зветься заповідачем. А документ, який містить волю заповідача, — заповітом.

Спадкодавцем може бути будь-яка фізична особа, незалежно від статі, віку, громадянства, віросповідання.

Юридична особа не може бути спадкодавцем, оскільки не може померти біологічно. Що стосується спадкодавців-іноземців, то згідно зі ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Спадкоємець— особа, до якої безпосередньо переходить спадкове майно. Спадкоємець повинен бути здатний до прийняття спадщини, а тому спадкоємцями можуть бути лише особи, які були живі на час відкриття спадщини, а також діти померлого, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті (ст. 1222 Цивільного кодексу України, далі — ЦК).

Спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Юридичні особи можуть спадкувати виключно за заповітом.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, стає універсальним правонаступником спадкодавця та отримує у спадщину все майно спадкодавця як щось ціле, єдине. Спадщина переходить до спадкоємця не частинами, а одразу і одночасно на підставі одного правового акта — прийняття спадщини.

До негідних спадкоємців ЦК відносить осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (ст. 1224).

Документом, що підтверджує протиправність дій, вчинених спадкоємцем стосовно спадкодавця для визнання його негідним спадкоємцем, є вирок суду, що набрав чинності. Окремого рішення, оголошеного судом в порядку цивільного судочинства, не потребується.

Якщо спадкоємець позбавив життя спадкодавця через необережність, то він залишається спадкоємцем та закликається до спадкування.

Не можна визнати негідними спадкоємцями осіб до 14 років та громадян, які визнанні судом недієздатними, оскільки такі особи є неосудними.

Чи має значення мотив злочину у цьому випадку? Є думка, що так. Але із закону це не випливає. Неважливо, з якої причини було вчинено злочин: з відчуття ревнощів, помсти або з метою прискорення одержання спадщини.

Навіть вбивство у стані афекту, у разі коли спадкодавець принижував честь спадкоємця, а також вбивство з перевищенням необхідної оборони, останній усувається від спадкування.

Не мають також права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. У чому ж виявляються такі дії та яким документом це підтверджується? Такі дії здійснюються при складанні фіктивного заповіту, хованні дійсного заповіту, примушенні складання заповіту, примушенні будь-кого зі спадкоємців відмовитися від заповіту, а відказоодержувачів — від заповідального відказу.

У цьому випадку питання про визнання спадкоємців негідними вирішується судом. При цьому підтверджуючим документом може бути як вирок суду по кримінальній справі, так і рішення суду в порядку цивільного судочинства. Якщо ухвалений вирок, то ухвалення додатково рішення суду не вимагається.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав та їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Між тим, дитина таких батьків є їхнім спадкоємцем, оскільки законом передбачено позбавлення саме батьківських, а не інших прав.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Коло аліментнозобов’язаних осіб встановлено Сімейним кодексом України. У разі злісного невиконання обов’язків з утримання спадкодавця, такий спадкоємець усувається від права на спадкування. Вказаний факт встановлюється у судовому порядку.

Вимога про усунення від права на спадкування за законом особи може бути пред’явлена лише після смерті спадкодавця.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під час розгляду справ цієї категорії суди нерідко ухвалюють рішення про усунення від спадкування спадкоємця, коли у справі немає жодного доказу про умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцю, крім того факту, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, ігноруючи при цьому статті 10, 60 ЦПК, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов’язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з’ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише у разі одночасного настання наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Вказана підстава застосовується лише щодо спадкоємців за законом та не застосовується для спадкоємців за заповітом.

ІІ. Підстави закликання до спадкування

Олена Чуєва отримати повну версію статті