СПАДКУВАННЯ ПРАВ НА МУЗИЧНиЙ ТВІР

Спадкування прав на музичний твір є одним із проблемних питань як правової регламентації, так і ставлення до цього в суспільстві у різні епохи. Можна лише констатувати, що спадщина видатного І.С. Баха була практично втрачена його спадкоємцями та врятована для усього світу Ф. Мендельсоном-Бартольді.Сьогодні музичний спадок композитора вже є предметом правової охорони. Музичний спадок Андрія Кузьменка (Скрябіна), наприклад, є затребуваним та актуальним, зокрема, його пісні продовжує виконувати гурт «Скрябін», а також його пісню для власної сольної кар’єри обрала співачка Аліса Вокс.

Прикладом неможливості використання музичного спадку є відома музична візитка Різдва — «Щедрик» («колядка дзвонів» (Carol of the Bells, Ukrainian Bell Carol, Ukrainian Carol)) Миколи Леонтовича. Цей твір створювався автором понад вісімнадцять років та отримав п’ять редакцій. Талановита праця композитора і є підтвердженням того, що ця музика є затребуваною та постійно використовується у світі, зокрема, у відомих американських телесеріалах та фільмах: «Південний парк», «Сімпсони», «Гріфіни», «Гаррі Потер», «Сімейка Адамсів» та інших. За версією видання Drohobyczer Zeitung, на початку 2015 року було визначено 17 найкращих виконань «Щедрика» у світі — від класики до рок-виконань. Такий успіх для сучасного продюсера, композитора, його спадкоємців означає, що це найприбутковіший об’єкт творчості. Однак М. Леонтович трагічно пішов з життя у 1921 році. Цей період означився націоналізацією музичних творів, які перейшли до спадкоємців, котрі мали майнові права на цей об’єкт на п’ятдесят років (Декрет РНК «Про відміну спадкування» від 11.03.1919). Для спадкоємців музичних творів передбачався перехід авторських прав на двадцять п’ять років (період з 1925–1928 р.), а з 1928 року — на п’ятнадцять років. Такі положення радянського законодавства щодо прав спадкоємців на спадок у вигляді майнових прав на музичний твір унеможливлювали реалізацію права спадкоємців, у тому числі і М. Леонтовича.

Сучасне законодавство надає можливість спадкоємцям отримати майнові права на музичний твір на сімдесят років. Незважаючи на простоту щодо розуміння спадкування на об’єкти авторського права, складним залишається питання спадкування прав на музичний твір. Така ситуація виникає внаслідок того, що законодавцем не визначено поняття «музичний твір», а нотаріусу необхідно встановити факт існування музичного твору та права, що переходять до спадкоємців, зокрема права на радіо­сповіщення музичного твору, його виклацування в мережі Інтернет тощо. Для розв’язання цього питання звернемось до виявлення особливостей спадкування прав на музичний твір.

Законом України «Про авторське право і суміжні права» не визначено поняття музичного твору, законодавець лише відносить його до об’єктів авторського права та передбачає окремі види повноважень щодо нього. Така позиція національного законодавства базується на положеннях Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (далі — Бернська конвенція) від 24.07.1971, зі змінами від 02.10.1979. Статтею 2 Бернської конвенції встановлено, що термін «літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, зокрема музичні твори [1]. Вказане розуміння музичного твору призвело до розробки в юридичній науці саме категорії «музичний твір». Найбільш прийнятним терміном є такий: музичний твір — це оригінальне поєднання звуків, яке є результатом творчої діяльності особи, виражене у будь-якій об’єктивній формі, що дозволяє його сприйняття третіми особами та відтворення будь-яким способом [2, с. 5]. Отже, як і будь-який об’єкт авторського права, музичний твір є результатом творчої праці людини, яка повинна бути зафіксована у матеріальний стабільній формі.

Особливість музичного твору пов’язана з його об’єктивною формою. Потреба встановлення об’єктивної форми музичного твору виникає у разі обчислення гонорару, вступу у спадщину. Об’єктивна форма твору як ознака об’єкта авторського права має подвійне навантаження. По-перше, вона повинна робити твір доступним для сприйняття третіми особами. По-друге, вона повинна забезпечити можливість відтворення твору третіми особами. Для забезпечення сприйняття музичного твору провідне значення належить тій об’єктивній формі, яка спрямована на досягнення його кінцевої мети — безпосереднього сприйняття на слух виконання. Звичайно, піддається сприйняттю і нотний запис, але таке сприйняття становить лише проміжний етап. Виконання є тією об’єктивною формою твору, яка допускає лише разове, однократне сприйняття, для повторного сприйняття потрібне повторне виконання [3, с. 38]. Практично одного виконання недостатньо для констатації існування об’єктивної форми твору. Зокрема, нотаріус може декілька разів вислухати виконання, однак цього буде недостатньо для віднесення твору до спадкової маси. Таким чином, відтворення музичного твору шляхом виконання є недостатнім для доказів належності майнових прав на музичний твір.

Матеріальною формою музичного твору (з текстом або без тексту) є нотний запис або звукозапис, а текст повинен мати друкований вигляд мовою оригіналу на паперовому або електронному носії. Для підтвердження авторських прав на музичний твір необхідно провести реєстрацію прав на цей об’єкт. При реєстрації автор отримує свідоцтво, що засвідчує авторство (авторське право) на оприлюднений чи неоприлюднений музичний твір, а також факт і дату оприлюднення твору (за наявності).

Нотаріус може встановити належність майнових прав на музичний твір шляхом отримання довідки Державної служби інтелектуальної власності (виписки з Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір) про реєстрацію музичного твору або судового рішення, що встановлює право на музичний твір за певною особою.