СПАДКОВІ ВІДНОСИНИ В СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ТА ВІЙСЬКОВИХ РЕАЛІЯХ (аналіз змін чинного законодавства)

Сучасний стан розвитку українського суспільства, випробування, яким піддається і людина, і спільнота, соціально-економічна, політична та військова нестабільність впливають на всі чинники суспільного життя, не оминаючи і право. Не випадково у зв’язку із впливом на наше професійне і буденне життя ми маємо переглянути наші погляди на місце і значення у суспільному прогресі права як важливого соціального регулятора, функції і механізми дії приватноправового інструментарію, а також на роль юридичної науки і цивілістики зокрема у цих складних процесах^[1]. Сподіваємося, що з цієї непростої ситуації, яка склалася, і держава, і суспільство, і право, не виключаючи і цивільне право, вийдуть вже іншими.

Ситуація військово-політичної нестабільності у зв’язку із анексією АРК та м. Севастополя, військовими діями на території Луганської та Донецької областей вкрай негативно позначається на цивільно-правових відносинах і майновому обороті в цілому, які саме і вимагають стабільності та визначеності. При цьому зазнає далеко не позитивного впливу така важлива складова цивільно-правового регулювання, як спадкові відносини. Стосовно проблем спадкування на території анексованої АРК та м. Севастополя в умовах конфлікту української та російської юрисдикцій ми вже неодноразово зазначали^[2]. Окремі поставлені проблеми вже знайшли принаймні бачення (хоча слід очікувати не тільки постановки проблеми законодавцем, але й її вирішення) з боку суб’єктів законодавчої діяльності нашої держави.

Правові питання різної галузевої належності, що породжені анексією АРК та м. Севастополя, є досить складними. РФ як держава, що здійснила анексію, у більшості випадків їх бачити не хоче, в дусі офіційної позиції російського уряду формує свої позиції і юридична думка. Однак при цьому не можемо не відмітити і такої важливої тенденції, як поява навіть у цих складних умовах «плюралізму» серед відомих російських науковців серйозно аргументованої тези про несумісність анексії частини України іншою державою і принципу верховенства права. Так, професор О. Лук’янова зауважує, що «присоединение Крыма к России является классическим примером нарушения принципа верховенства права путем интерпретации смыслов и манипуляции процедурами» ^[3]. Безумовно, визнання цього факту порушення — лише початок шляху до вирішення проблеми, але крок у цьому напрямку дуже важливий.

Спадкові відносини зазнали негативного впливу з боку військово-політичних реалій перш за все в аспекті породження проблем і перешкод у здійсненні і захисті спадкових прав, оформленні спадкового правонаступництва на частині території України, що не контролюється державною владою України. Можна сказати, що на цих територіях приватноправова юрисдикція України, включаючи судову, нотаріальну, виконавчу, практично відсутня. І це породило широке коло питань, які потребують вирішення. На це були спрямовані певні законодавчі акти, прийняті останнім часом.

У зв’язку з територіальними змінами примусового характеру у складі України виникли окремі території, які не контролюються повною мірою державною владою України.

Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII визнані тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування. При цьому конкретний перелік районів, міст, селищ та сіл Донецької та Луганської областей, на які поширюється дія зазначеної постанови Верховної Ради України, не визначено. Не містить такого переліку і Закон України від 16.09.2014 № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», на який посилається законодавець у постанові Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII. Вказані питання сьогодні регулюються лише підзаконними нормативно-правовими актами, здебільшого відомчого характеру.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей. Цією ж постановою передбачено, що перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки. Наразі такий перелік не затверджено. При цьому звертаємо увагу, що правомірність прийняття зазначеної постанови вже була і залишається предметом судового розгляду за позовами осіб, права яких були обмежені внаслідок її прийняття. Група мешканців звернулася до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання нечинною та скасування зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 07.11. 2014 № 595 та з іншими вимогами. Судом вимоги задоволено частково, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11. 2014 № 595, в іншій частині позовних вимог відмовлено^[4]. Цим пунктом передбачено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02. 2015 по справі № 826/18826/14, очевидно, буде предметом апеляційного та касаційного перегляду. Однак спірність норм, включених до її змісту, не викликає сумнівів. Слід враховувати і відповідну практику Європейського Суду з прав людини, на яку міститься посилання у постанові суду.

Олег Печений отримати повну версію статті