ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВЧИНЕННЯ НОТАРІУСОМ ВИКОНАВЧОГО НАПИСУ ПРИ ЗВЕРНЕННІ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ЗАСТАВИ

Унаслідок конституційних змін право на судовий захист репрезентовано формулою, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ст. 124 Конституції України в редакції Закону від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»). Відповідно саме наявність спору про право, спору у юридичному розумінні і дає підстави для звернення до судової форми захисту цивільних прав та інтересів. Наведені конституційні зміни змінюють вектор у застосуванні форм захисту у сфері безспірної юрисдикції, зокрема захисту цивільних прав нотаріусом. Як зазначено у ст. 18 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. У теоретичних дослідженнях більшість авторів розглядають виконавчий напис як розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна1. Функцією виконавчого напису є підтвердження нотаріусом наявності заборгованості між боржником і стягувачем та розпорядження про примусове стягнення з боржника заборгованості, вчинене на документах, які підтверджують безспірні зобов’язання останнього2. При цьому законодавець відображає безспірність як сутнісну ознаку нотаріальної юрисдикції серед умов, які визнаються обов’язковими для вчинення цієї нотаріальної дії. Так, Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 3.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок), нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.

Олег Печений отримати повну версію статті