ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРИ ЗВЕРНЕННІ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ ТА ЗАСТАВИ

Для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики відповідно до ч. 5 ст. 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU проти Румунії, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року) [1]. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з’ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RНO PRADA проти Іспанії, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року) [2; 3]. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. проти Об’єднаного Королівства, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року) [4].
До справ, що містять виключну правову проблему, нерідко входять справи, що випливають з кредитних правовідносин, де стягнення заборгованості проводиться за участю нотаріусів.
Так, багато проблемних питань виникає у суддів, коли оспорюється виконавчий напис про звернення стягнення на майно, що є предметом застави, на забезпечення вимог кредиторів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Галина ЮРОВСЬКА, Юлія УНИЦЬКА отримати повну версію статті