ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ… ДЕЯКІ МІРКУВАННЯ

Нотарі протягом робочого дня під час консультацій або вчинення нотаріальних дій безліч разів оперують словом «власність». Вони завжди встановлюють та розмежо­вують момент її виникнення, підстави набуття, її види тощо, застосовуючи законодавство, чинне на той чи інший період.

Екскурсу в історію виникнення приватної власності як необхідного інституту розмежування державного, як пріоритетного, майна від усього іншого, не буде.

 Розглянемо визначення поняття приватної власності в сучасному її розумінні, адже феномен власності полягає в тому, що вона впливає на всі сфери суспільного та особис­того життя людини. Тому кожна держава прагне врегулювати відносини власності з найбільшою користю для суспільства.

До 2016 року нотаріуси були задіяні лише в похідних способах набуття права власності — договірні правовідносини (правонаступництво), а з 1 січня 2016 року стали повноцінними державними реєстраторами у процедурі реєстрації прав власності, що набувається вперше. Враховуючи обсяг наданих повноважень, нотарі мусять орієнтуватися в моментах та підставах виникнення права власності на об’єкти нерухомого майна у результаті: дарування; прийняття спадщини; набуття за договором; створення нової (переробленої) речі; придбання з публічних торгів; участі у ЖБК, гаражному, дачному або іншому кооперативі, приватизації державного чи комунального майна; внесення нерухомого майна у статутний капітал господарського товариства тощо.

Становлення інституту права власності необхідно розглядати з урахуванням законо­творчих процесів, які відбувалися в країні на різних етапах її існування, а також особливостей відповідної соціально-політичної ситуації в суспільстві та державі. Таким чином, власність саме як власність виникає в процесі її розвитку за певних правовідносин у суспільстві та є відмінною від категорії «право власності» — обсяг прав власника щодо належного йому майна, речі.

Звичайно, право власності, що існувало в соціалістичному суспільстві, і право власності в суспільстві з сучасною ринковою економікою — категорії несумісні. Так, першою відомою нам формою власності була особиста власність, яка виокремлювала перш за все особу і належність їй певного предмета на противагу — інший предмет «не мій, тобто чужий», а не характеризувало її. Особиста власність громадян бере свій початок після перемоги в Росії Жовтневої соціалістичної революції та скасування приватної власності (1917 рік) і на досить тривалий час стає практично єдиною правовою формою індивідуального привласнення громадянами матеріальних благ. Жовтнева революція стає фундаментом реформування нотаріату, який в цей час набуває статус державного. 20 квітня 1923 року РНК УРСР було прийнято Положення про державний нотаріат, яким було врегульовано питання створення державних нотаріальних контор, органів, які їх замінюють, а також перелік і порядок здійснення нотаріальних дій.

У 20-х роках ХХ століття Житловим законом УРСР від 01.11.1921 почалися спроби денаціоналізації власності, передбачалося ведення реєстру приватних будівель, в якому фіксувалися особа власника та адреса будівель. У результаті такої реєстрації власнику видавалось посвідчення на право власності. Така державна реєстрація приватних будівель покладала на власника публічні обов’язки відносно нерухомого майна. Так, відповідно до ст. 28 вищевказаного Закону власник був відповідальний перед органами реєстрації за цілісність та справне утримання будівель. Земельні ділянки визнавалися власністю держави і передавалися лише в користування.

З прийняттям 18 жовтня 1921 року постанови РНК УРСР «Про дозвіл правочинів з нерухомим майном» власникам було дозволено відчужувати належні їм ненаціоналізовані будівлі за умови, що в одній сім’ї «набувача» власності не зосереджувалося більш як одне землеволодіння. Подібне відчуження будівель у сільській місцевості заборонялося, за винятком випадків відчуження на підставі ухвал повітових виконкомів. Таке запровадження, можна сказати, стало першим юридичним визнанням права власності громадян. Положення постанови згодом були внесені в Цивільний кодекс УРСР 1922 року.

Вікторія НІКІТЕНКО отримати повну версію статті