ПРИСАДИБНІ ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ ТА ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВІДЧУЖЕННЯ

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України (далі — ЗК) земельна ділянка, у тому числі і присадибна, — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки як об’єкта права передбачає визначення її площі, меж, цільового призначення та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Статтями 20, 38–40 ЗК присадибна земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови. Використання таких земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Що ж таке присадибна земельна ділянка? Стаття 381 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) визначає поняття садиби як об’єкта права власності. Зокрема, садибою визнається земельна ділянка разом із розташованим на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Тобто, з точки зору цивільного законодавства, садиба є майновим об’єктом, який складається із житлового будинку, присадибної земельної ділянки та всього, що на ній знаходиться. Однак головним об’єктом садиби вбачається саме житловий будинок, оскільки ч. 2 ст. 381 ЦК визначено, що у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підтвердженням цього тезису є також норма ст. 120 ЗК, згідно з якою у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

ОКСАНА РАКУЛ отримати повну версію статті