ПРЕДСТАВНИЦТВО

Мають місце випадки, коли учасники цивільних відносин за тих чи інших обставин позбавлені здатності чи можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній чи юридичній особі самостійно укладати правочини, забезпечує представництво.

Юридичні перешкоди, як правило, обумов­лені повною відсутністю дієздатності або недостатністю її обсягу для вчинення правочинів. Фактичними перешкодами можуть бути хвороба, відсутність у місці проживання у момент вчинення правочину (від’їзд у відрядження, на відпочинок), правова необізнаність тощо. У низці випадків до послуг представника удаються, щоб скорис­татися спеціальними знаннями і досвідом представника, зекономити час, кошти тощо. Діяльність більшості юридичних осіб взагалі неможлива без постійного або хоча б епізодичного звернення до представництва (робота продавців і касирів, функціонування філіалів і представництв, представництво в суді).

Представництво — це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє.

Правовідносини представництва мають складну структуру. У ній наявні внутрішні і зовнішні правові зв’язки. Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють, та її представником. Ці відносини мають фідуціарний (особистий, довірчий) характер. Особа, яку представляють, має бути впевненою, що під час здійснення представницьких повноважень представник не порушить її законних інтересів. Зовнішні відносини представ­ництва складаються із двох видів: відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою. Останні є результатом діяльності представника. Вони виникають на підставі правочину, укладеного представником від імені та в інтересах особи, яку він представляв, з третьою особою.

Суб’єкти представництва

Особою, яку представляють, може бути будь-яка фізична або юридична особа. Фізична особа може бути як дієздатною, так і недієздатною залежно від виду представництва. У відносинах законного представ­ництва дієздатність особи, яку представляють, відсутня або має відповідний недостатній обсяг. Наприклад, згідно зі ст. 31 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) за малолітніх осіб правочини, окрім дрібних побутових, укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Особа, яку представляють, може бути обмежена у дієздатності або визнана недієздатною. Дієздатність особи, яку представляють, у відносинах добровільного представництва є обов’язковою умовою їх виникнення.

Представником може бути фізична або юридична особа. Представник повинен бути повністю дієздатним. Юридичні особи можуть виконувати функції представника, якщо це прямо передбачено законом або якщо це не суперечить їх установчим документам.

Третьою особою, з якою внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються правовідносини особи, яку представляють, може бути будь-яка особа, яка має достатній для вчинення відповідного правочину обсяг дієздатності.

Представництво слід відрізняти від інших подібних до нього за правовою природою відносин.

Повноваження представника необхідно відрізняти від дій посильного. Останній за дорученням однієї особи передає інформацію або речі іншій особі. При цьому він не укладає правочин. Він може тільки передавати інформацію стосовно згоди контр­агента з умовами правочину або повідомити про відмову від його укладення. Посильний лише передає волю однієї особи іншій, але свою власну волю не виражає.

За ознакою вираження волі при вчиненні правочину представник відрізняється від рукоприкладника — особи, що підписує правочин на прохання іншої особи, яка внаслідок фізичного недоліку, хвороби або іншої обставини не може підписатися власноруч. Рукоприкладник лише підтверджує той факт, що особа висловила свою волю на правочин.

Посередник, як і представник, вчиняє активні юридичні дії, що мають вольовий характер. Однак його дії лише сприяють укладенню договору між сторонами, але самі по собі юридично не пов’язують сторони. Посередник може віднайти потенційних партнерів, провести переговори про вчинення правочину з кожним з них, але волю на вчинення правочину виражають самі його майбутні учасники. Діяльність же представника полягає в установленні правових відносин між особою, яку представляють, і третьою особою. Не є представником особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237 ЦК).

Діяльність представника близька до діяльності комісіонера, який теж укладає в інтересах інших осіб правочини. Однак на відміну від представника комісіонер вчиняє

Яна Новохатська отримати повну версію статті