ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ

І. Термінологічні аспекти

Перед тим, як проаналізувати правосуб’єктність, слід з’ясувати термінологічні аспекти стосовно «позначення» неповнолітніх осіб. Чинне законодавство містить відмінну термінологію, що призводить до неоднозначних висновків у теоретичному та в практичному плані.

При цьому варто здійснити аналіз як положень чинного законодавства, так і теоретичних напрацювань у сучасній доктрині:

1)  у Цивільному кодексі України (далі — ЦК України) закладено концептуальний підхід згідно з яким неповнолітня особа — це фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Про це свідчить зміст, наприклад, статей 32–35, 54, 55, 59–61, 63, 69, 77, 221, 222, 242, 272, 292, 1032, 1179, 1180, 1182, 1191, 1199, 1206 ЦК України. Разом із тим, законодавець не завжди послідовно оперує в ЦК України словосполученням «неповнолітня особа». Це підтверджує той факт, що й в інших статтях використовуються інші фрази щодо характеристики таких осіб, зокрема, «неповнолітні діти» (ч. 6 ст. 203 ЦК України, абз. 1 ч. 3 ст. 289 ЦК України, абз. 1 ч. 1 ст. 1241 ЦК України);

2)  у Сімейному кодексі України (далі — СК України) навпаки визначається поняття дитини і вказується, що неповнолітньою дитиною є дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (абз. 2 ч. 2 ст. 6 СК України).

У літературі підкреслюється, що в новому цивільному та сімейному законодавстві особи віком до 18 років уперше термінологічно поділяються на дві категорії — малолітні (до 14 років) та неповнолітні (від 14 до 18 років). Таким чином, традиційний термін «неповнолітні» розповсюджується сьогодні лише на певну категорію осіб до 18 років, а саме — від 14 до 18 років. Таку заміну термінів важко визнати обґрунтованою. З одного боку, вона порушує усталені традиції використання терміна «неповнолітні» як узагальнюючого, з іншого — не додає нічого нового за змістом до визначення осіб віком від 14 до 18 років. Цивільно-правове поняття «малолітня особа» цілком збігається з сімейно-правовим терміном «малолітня дитина», а «неповнолітня особа» — відповідно, з терміном «неповнолітня дитина».[1]

Хоча у СК України вживаються й інші поняття та словосполучення для характеристики неповнолітніх дітей. Наприклад, «неповнолітні батьки» (ст. 16, ст. 156, ч. 4 ст. 217 СК України), «неповнолітня особа» (ч. 2 ст. 92 СК України), «неповнолітній» (ч. 2 ст. 126, ч. 3 ст. 196 СК України);

3) у Житловому кодексі УРСР (далі — ЖК УРСР), з огляду на час його прийняття і тільки «косметичне» внесення змін, вживаються такі словосполучення: «неповнолітні (віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років)» (ст. 32 ЖК УРСР); «неповнолітні діти» (ч. 1 ст. 65, ст. 125, ч. 1 ст. 132-2, ч. 1 ст. 145, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 161 ЖК УРСР);

4) в інших законодавчих актах також відсутня понятійна єдність і зокрема використовуються такі фрази: «дитина — особа віком до 18 років (повноліття)» (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»)[2]; «неповнолітній віком до 18 років» (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про психіатричну допомогу»)[3]; «неповнолітні віком до 10 років» (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»)[4]; «неповнолітній спадкоємець» (ч. 3 ст. 67 Закону України «Про нотаріат»[5]); «малолітні і неповнолітні діти» (ч. 7 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»[6]).

Проведений аналіз свідчить про те, що словосполучення «неповнолітня особа» може характеризувати як осіб віком від 14 до 18, так і значно ширшу категорію — осіб віком до 18 років.

Очевидно, що такого роду термінологічна різність викликана декількома причинами: (а) сферою дії законодавчого акта, в якому вони використовуються; (б) часовим проміжком прийняття відповідного акта і тією концептуальною основою, яка в ньому закладена; (в) недоліками юридичної техніки.

Такий стан навряд чи може сприяти належному та ефективному правовому регулюванню і, напевне, потребує як доктринального, так і законодавчого уточнення. З позицій цивілістичної доктрини більш адекватним, з огляду на засадничі положення ЦК України, є вживання поняття «неповнолітні особи», яке охоплює собою категорію фізичних осіб віком від 14 до 18 років.

Василь КРАТ отримати повну версію статті