ПРАВООХОРОННА ФУНКЦІЯ НОТАРІАТУ В ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТАДІЯХ ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ НЕРУХОМОСТІ

Посвідчення правочину — одна з найскладніших нотаріальних дій. Цей процес вимагає від нотаріуса дотримання  положень чисельних нормативних актів. Недостатньо просто виконати вимоги Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Цивільного та Сімейного кодексів України, адже є ще законодавство про фінансовий моніторинг, законодавство, яке стосується державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, обтяжень, інших похідних речових прав, податкове законодавство, законодавство, яке регулює банківську діяльність і порядок розрахунків. Також нотаріус може стикнутись з кримінальним злочином.

Здавалося б, для того щоб не допустити зловживань, забезпечити законність та дотримання прав та інтересів сторін правочину, нотаріус повинен не тільки знати законодавство, але і бути неабияким психологом, мати розвинену інтуїцію і передбачення. Крім того, дотримання вимог всіх нормативних документів та наявність чіткої процедури вчинення правочину суттєво зменшує ризик посвідчити угоду за участю шахраїв, а також виключає ймовірність недотримання нотаріусом якоїсь з чисельних вимог.

У цій статті саме йтиметься про договір купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки цей договір є досить розповсюдженим і складним.

Теорія нотаріального процесу виділяє три стадії нотаріального провадження: відкриття нотаріального провадження; підготовка до вчинення нотаріального провадження; безпосереднє вчинення нотаріальної дії, яке закінчується посвідченням нотаріального акта та його видачею^[1].

Підготовку документів нотаріального діловодства до архівного зберігання, їх зберігання а також внесення до цих документів в майбутньому передбачених законодавством відомостей науковці не відносять до стадій нотаріального провадження. Але це є заключний етап нотаріального провадження, без якого цей процес не можна вважати завершеним.

Для початку першої стадії — відкриття нотаріального провадження — необхідно звернення особи. У більшості випадків це звернення відбувається в усній формі. З моменту відкриття нотаріального провадження у нотаріуса виникають права та обов’язки, передбачені законодавством. Саме з моменту звернення нотаріус фактично розпочинає нотаріальні дії, які мають бути оплачені, і з цього моменту слід враховувати час, який був витрачений ним на вчинення нотаріального провадження.

Нотаріус знайомиться з клієнтами, з’ясовує їхні наміри і надає попередню консультацію стосовно укладення договору. Нотаріус визначає: яка нерухомість продається, хто є її власником, хто — покупцем, які документи необхідні, щоб підтвердити ті чи інші відомості. На цьому етапі нотаріус також консультує сторони з питань оподаткування, вартості реєстрації права власності та інших витрат.

Відповідно до  Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» особа, яка звернулась за наданням послуг до нотаріуса (суб’єкта первинного фінансового моніторингу), є клієнтом (п. 21 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»). Отже, обов’язки щодо здійснення фінансового моніторингу виникають у нотаріуса з моменту звернення клієнта.

Ольга КОЛОМИС отримати повну версію статті