ПРАЩУР ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

Представники органів місцевого самоврядування завжди відігравали важливу роль у розв’язуванні життєвих питань, що стосувались громадян відповідного населеного пункту. Свого значення вони не втратили й нині. Так, у ст. 37 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що в сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); видають дублікати посвідчених ними документів; засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Перелічені нотаріальні дії без проблем вчиняються на всій території держави. Водночас на підставі пунктів 6, 7 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» посадові особи, органу місцевого самоврядування уповноважені також видавати свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. Проте на сьогодні ці положення залишились декларативними.

Після скасування кріпосного права на теренах Російської імперії роль посадової особи місцевого органу самоврядування для місцевих селянських громад відігравав саме сільський староста. Його повноваження були закріплені у Загальному положенні про селян, які вийшли з кріпосної залежності, від 19 лютого 1861 року. Цей законодавчий акт дав можливість колишнім кріпакам купувати й продавати нерухоме майно, а також віддавати його у заставу. Сільський староста обирався сільським сходом на трирічний строк. З адміністративних питань він підпорядковувався волосному старшині і земському начальнику, а з поліцейських — поліцейському уряднику, становому приставу, уїзному уряднику. Водночас він залежав і від сільської громади, яка його обирала та призначала платню за працю.

Сільський староста скликав і розпускав селянський сход, оголошував порядок денний, затверджував його рішення і забезпечував виконання, слідкував за цілісністю земельних меж, станом доріг, мостів, гребель на території своєї громади. Крім того, вживав заходів щодо охорони громадського порядку, розглядав спори і суперечки, пов’язані з користуванням орної і сінокісної землі. Ці спори староста розв’язував на місці, користуючись наданою йому владою. А в разі непогодження селянина з його рішенням мав право накладати штраф на суму до одного карбованця на користь громади чи залучати до громадських робіт на два дні і навіть заарештувати винного на дві доби. При цьому він виносив відповідну постанову із зазначенням причини накладення стягнення. До повноважень старости не входили обов’язки, пов’язані із вчиненням нотаріальних дій. Проте він мав право видавати певні документи і посвідчення, до яких прикладав казенну печатку. Такі документи мали бути «винятково правдивими». Інакше староста міг бути притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Отже, сільський староста, говорячи сучасною мовою, фактично міг посвідчувати правочини, вчиняючи нотаріальні дії.

Олег ПОПОВЧЕНКО отримати повну версію статті