ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАННЯ БАТЬКІВСТВА В УКРАЇНІ

Проблематика процесуального порядку встановлення батьківства завжди є доречною та актуальною, оскільки пов’язується з виникненням можливих правовідносин утримання між батьками та дітьми, спадкових правовідносин тощо.

Підставою виникнення взаємних прав та обов’язків батьків і дітей є кровне споріднення, походження дітей від певних батьків. Але біологічне походження спричинює встановлення лише моральних обов’язків батьків і дітей. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв’язку між нею та її батьком і матір’ю.

У цьому випадку має значення визначення походження дитини від батьків.

Втім, установлення та визнання батьківства — не тотожні категорії.

У першому випадку йдеться про встановлення правового режиму, за якого виникають взаємні права та обов’язки дитини й осіб, щодо яких установлене батьківство.

У другому випадку йдеться про підтвердження походження дитини від батьків, що є підставою для здійснення деяких прав дитини: права знати своїх батьків, права на спадкування тощо.

Важливо пояснити, що визначення — це виявлення сутності або основного змісту чого-­небудь, його істотних ознак. Отже, визначення походження дитини від батьків — це виявлення того факту, чи має спорідненість дитина щодо певних батька і матері.

Дитина як нащадок своїх батьків може бути спадкоємцем незалежно від віку. Важливим є питання, чи впливає статус дитини (законна, позашлюбна, усиновлена) на можливість спадкування за законом. У ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України (далі — СК) закріплено презумпцію шлюбного походження дитини, яка складається із двох частин: презумпції материнства дружини та презумпції батьківства чоловіка. Але одним з основних принципів сімейного права України є прирівнювання дітей, народжених у шлюбі, до дітей, батьки яких не є подружжям, — дитина, народжена від осіб, які не є подружжям, має такі ж права та обов’язки, як і дитина, народжена у шлюбі, за умови, що її походження було зареєстроване в установленому законом порядку.

Виходячи з цього, законодавець установив два порядки визначення походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою: реєстраційний (добровільний), за якого походження дитини визначається за спільною заявою матері та батька дитини, і судовий, коли дитина народилася від осіб, які не перебувають у шлюбі, й батько (мати) дитини відмовляється визнати батьківство у добровільному порядку.^[1]

Так, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, вважається такою, яка походить від подружжя. При цьому мати дитини не повинна надавати доказів походження дитини від свого чоловіка, а останній — доводити своє батьківство. На відміну від материнства визначення батьківства залежить від сімейного стану матері дитини. Українське сімейне законодавство виходить із презумпції батьківства чоловіка матері дитини. Відповідно до ст. 133 СК, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір’ю, а чоловік — батьком дитини.

Разом з тим дружина і чоловік мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.

Якщо ж мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, та у зв’язку з цим просить не вказувати його як батька в актовому записі про народження дитини, то її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнання його батьком дитини.

Факт перебування жінки у шлюбі встановлюється, як правило, на момент народження дитини. Згідно зі ст. 122 СК походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Однак, якщо на момент народження дитини жінка не перебуває у шлюбі (наприклад, її чоловік помер до народження дитини або шлюб визнаний недійсним), при визначенні батьківства юридичне значення має факт зачаття дитини у шлюбі. При цьому строк із моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним до моменту народження дитини не повинен перевищувати десяти місяців.

Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка регулюється ст. 123 СК і має цікаві аспекти.

Виходячи з того, що у спільній заяві-зобов’язанні подружжя бере на себе рівні права та обов’язки батьків із виховання й утримання майбутньої дитини, у разі застосування до них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій вони обоє записуються батьками дитини.

У разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.

Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. У разі ж імплантації до організму іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.

У разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація народження здійснюється за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. При цьому одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається посвідчена нотаріусом письмова згода останньої на запис подружжя батьками дитини.

Особи, що перебувають у шлюбі між собою і дали свою згоду в письмовій формі на перенесення до організму іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, із метою його виношування, можуть бути записані батьками дитини в будь-якому випадку. При цьому нотаріально завірену заяву (згоду) надають сурогатна матір про зазначення подружжя (біологічних батьків) батьками дитини та чоловік сурогатної матері на участь його дружини у програмі сурогатного материнства.

У випадку, коли мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини (ст. 125 СК). Тобто у цьому разі походження дитини від батька визначається як у добровільному порядку, так і за рішенням суду.

По-перше, визначення походження дитини від батька можливе за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою за відсутності заяви, право на подання якої встановлене ст. 126 СК (походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою) (ч. 1 ст. 128 СК).

Суть заяви жінки і чоловіка полягає в тому, що чоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної у заяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненість між батьком та дитиною не встановлюється і закон цього не вимагає. Однак відповідно до п. 5 ст. 136 СК не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до ч. 1 ст. 123 СК.

Ольга Розгон отримати повну версію статті