ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ПРИ СПАДКУВАННІ

Перше ніж приступити до висвітлення самих проблемних питань у спадковій площинні українського законодавства, пропоную звернутись до ст. 1222 Цивільногокодексу України (далі — ЦК України) та дати визначення поняттю «спадкоємці» у спадковому праві. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права).

Зі змісту цієї статті випливає, що у нас є два види спадкування (а саме: за законом та за заповітом) і три види спадкоємців: фізичні особи (спадкоємці за законом та за заповітом), юридичні особи (спадкоємці за заповітом) та інші учасники цивільних відносин (спадкоємці за законом — відумерла спадщина та спадкоємці за заповітом).

У ст. 1223 ЦК України чітко зазначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Зі змісту частини першої цієї ж статті випливає, що пріоритет в спадковому праві надається спадкуванню за заповітом, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 (п’ять черг спадкоємців за законом) ЦК України.

У своїй статті я хочу розкрити усі можливі випадки позовного провадження, з якими нотаріус може мати справи в процесі регулювання майнових та особисто немайнових відносин в порядку спадкування.

1. Визнання заповіту недійсним

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи, яка володіє повною цивільною дієздатністю, на випадок своєї смерті. Коротко кажучи, заповіт — це остання воля (особисте волевиявлення) громадянина.

Відповідно до п.п. 5.1 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Порядок) при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. У главі 85 ЦК України «Спадкування за заповітом» повністю розкривається суть, зміст та порядок посвідчення заповіту.

З точки зору нотаріуса все дуже просто: якщо є заповіт, є спадкоємець по заповіту, є майно, вказане в заповіті, то кінцевим результатом буде видача Свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Але розглянемо іншу ситуацію: є спадкоємець за законом, який не вказаний у заповіті, але не хоче погоджуватись зі змістом заповіту та бажає визнати його недійсним в судовому порядку. Адже конституційного права на звернення особи до суду за захистом її прав та свобод, чітко зазначеного в ст. 8 Конституції України, ніхто в нашій країні не відміняв.

Що робити нотаріусу в цій ситуації? Перш за все необхідно діяти згідно з п.п. 4.13 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку, де чітко зазначено, що у разі отримання нотаріусом обґрунтованої письмової заяви заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом (Додаток 1).

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.

Лише після одержання судового рішення, яке набрало законної сили, нотаріус може видавати належному спадкоємцеві відповідне Свідоцтво про право на спадщину.

2. Усунення від права на спадкування

Усунення від права на спадкування чітко та змістовно відображене в ст. 1224 ЦК України та п.п. 5.8 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку: за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Вищезазначені положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Положення ст. 1224 ЦК України я вважаю вичерпним. Але нотаріус не є екстрасенсом і не може визначити, кого із заявлених спадкоємців потрібно усунути від права на спадкування. В цій ситуації можна покладатись лише на порядність самих спадкоємців. Якщо хтось зі спадкоємців бажає усунути іншого спадкоємця від права на спадщину та має намір звернутись до суду за визнанням такого факту, він зобов’язаний письмово повідомити про свій намір нотаріуса та подати нотаріусу заяву відповідного змісту до видачі Свідоцтва про право на спадщину. А нотаріус, в свою чергу, зобов’язаний прийняти від спадкоємця цю заяву і зареєструвати її в Журналі реєстрації вхідних документів та приєднати до спадкової справи, а потім відкласти видачу свідоцтва про право на спадщину і діяти відповідно до п.п. 4.13 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку, згідно з яким вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом (Додаток 2).

Оксана ВІРУН отримати повну версію статті