ПОРЯДОК РОЗРАХУНКУ АЛІМЕНТІВ НА ДИТИНУ МІЖ БАТЬКАМИ СУДОМ

Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів, є однією з поширених категорій справ, які вирішуються в порядку цивільного судочинства та залишаються актуальними, оскільки зміни у законодавстві практично кожен рік вносять щось нове до судової практики.

Регламентація на законодавчому рівні виконання обов’язку з утримання дитини є гарантією забезпечення життєвого рівня неповнолітніх. Це соціальне питання має велику актуальність, тому що позови зі стягнення аліментів посідають перше місце серед категорій справ, які розглядаються судами в Україні.[1]

Факультативно з правом на утримання дитини право утримання від другого з подружжя виникає у того з батьків, із ким проживає дитина, зокрема:

дружина, чоловік, із ким проживає дитина, має право на утримання від другого з подружжя до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 86 Сімейного кодексу України (далі — СК));

якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, чоловік, із ким проживає дитина, має право на утримання від другого з подружжя до досягнення дитиною шести років (ч. 3 ст. 84, ч. 2 ст. 86 СК).

СК надав можливість батькам узгодити питання надання аліментів на утримання дитини без втручання суду шляхом укладання договору про сплату аліментів. Так, у ст. 189 СК передбачено, що батьки мають право укладати договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначають розмір, умови, порядок і строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, встановлені законодавством.

Договір про сплату аліментів укладається у письмовій формі та має бути нотаріально посвідчений. У випадку недотримання такої процедури договір визнається недійсним.

Нотаріальне посвідчення договору дає можливість здійснювати примусове стягнення. Аліментний договір у такому випадку має силу виконавчого листа і є підставою для стягнення державним виконавцем кош­тів на утримання дитини в безспірному порядку.

Якщо договір про надання аліментів не виконується платником, їх одержувач має право звернутися до державного виконавця для примусового виконання договору. Якщо ж він звертається до суду з позовом про стягнення аліментів у судовому порядку на загальних підставах, передбачених законодавством, його позов не підлягатиме задоволенню, оскільки через укладення аліментного договору сторони вже пов’язані зобов’язанням із надання аліментів, і для таких осіб установлений спеціальний порядок виконання договору та стягнення аліментів.

Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а відповідно до укладеного між батьками договору, у випадку заборгованості санкція, передбачена ст. 196 СК, застосовується за наявності прямої вказівки на це в договорі (п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України  від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Таким чином, якщо аліменти на дитину виплачуються за договором, зазначена в законі санкція не застосовується до не­добросовісного платника аліментів, якщо про це немає прямої вказівки в договорі.[2]

Якщо батьки не досягли згоди, аліменти на утримання зазвичай присуджуються судом. Незалежно від того, коли позов про стягнення аліментів на дитину був задоволений судом, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька та (або) у твердій грошовій сумі.

На думку В.В. Єфременко, судовий захист права на аліменти є надійним та ефективним способом, оскільки дозволяє суду, здійснюючи правосуддя, в межах цивільної процесуальної форми всебічно з’ясувати обставини кожної конкретної справи, дослідити всі надані докази, винести рішення, обов’язкове до виконання, тобто реально сприяти захисту суб’єктивного права дитини відповідного віку.[3]

До суду подається позовна заява про стягнення аліментів. Зазвичай вона може бути поєднана із проханням розірвати шлюб і визначити місце проживання дитини. В позовній заяві зазначається місце проживання (перебування) відповідача (особи, з якої належить стягувати аліменти). Однак, якщо такі дані невідомі, суд може ухвалою оголосити його розшук.

У разі задоволення позову аліменти присуджуються з дня подання позовної заяви. Однак суд може допустити негайне виконання рішення, якщо стягнення проводиться в межах суми платежу за один місяць.

Найбільш поширеним розміром аліментів, який установлюється судом на одну дитину, є ¼ частки від отримуваного одним із батьків доходу, а на двох і більше дітей — половина. З урахуванням різниці в отримуваних батьками доходах в Україні судам варто встановлювати, який розмір реальних коштів припадатиме на одну дитину. Якщо розмір аліментів, що припадатиме на одну дитину, менший за прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, то до участі у справі мають залучатися дід і баба дитини, на яких також може бути покладений обов’язок з утримання дитини. Якщо ж під час установлення судом аліментів у розмірі ¼ частки від отримуваного одним із батьків доходу буде з’ясовано, що такий розмір значно перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, має йтися про стягнення коштів на утримання дитини, її розвиток і матеріальне забезпечення в майбутньому. У зв’язку з цим слід виходити з того, що діти не повинні жити за мінімальними стандартами, якщо батьки здатні надавати більший обсяг матеріальної допомоги. Але зобов’язаному сплачувати аліменти одному із батьків необхідно роз’яснити його/її право на контроль за використанням коштів на утримання і розвиток дитини, включаючи обов’язок невитрачені протягом місяця кошти класти на банківський рахунок дитини.[4]



[1]    Кузнецова Ю.В. Стягнення аліментів як гарантія виконання обов’язку батьків з утримання дитини // «SOCIOПРОСТІР: междисциплинарный электронный сборник научных работ по социологии и социальной работе». – 2016. – № 5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sociology.kharkov.ua/images/socioprostir/magazine/5_2016/11.pdf

 

[2]    Розгон О.В. Деякі особливості визначення розміру аліментів на дитину за чинним законодавством України // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2012. – № 6. – С. 115-124 // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://yurradnik.com.ua/stati/d0-b4-d0-b5-d1-8f-d0-ba-d1-96-d0-be-d1-81-d0-be-d0-b1-d0-bb-d0-b8-d0-b2-d0-be-d1-81-d1-82-d1-96-d0-b2-d0-b8-d0-b7-d0-bd-d0-b0-d1-87-d0-b5-d0-bd-d0-bd-d1-8f-d1-80-d0-be-d0-b7-d0-bc-d1-96-d1-80

 

[3]    Єфременко В.В. Сторони у справах про стягнення аліментів на дітей / В.В. Єфременко // Форум права. – 2007. – № 3. – С. 97–103 // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07evvand.pdf

 

[4]    Дерій О.О. Аліментні зобов’язання у цивілістичному процесі: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / О. О. Дерій; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2014. – 18 с. – С. 14.

 

Ольга Розгон отримати повну версію статті