ПОДАТКОВА ЗВІТНІСТЬ, ВИТРАТИ НОТАРІУСА, ЄСВ — АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ТА ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СЕМІНАРІВ КИЇВ 15.05.2015 – ЛЬВІВ 16.05.2015)

Порядок проведення документальних планових перевірок визначено ст. 77 Податкового кодексу України (далі — ПК). Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше ніж раз на три календарних роки, середнім — не частіше ніж раз на два календарних роки, високим — не частіше одного разу на календарний рік. Самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше ніж раз на три календарних роки.

План-графік проведення перевірок формується на майбутній квартал, є внутрішнім документом контролюючих органів і ніде не публікується. Дізнатися про включення приватного нотаріуса до плану-графіка на певний квартал можна лише, отримавши повідомлення про проведення документальної планової перевірки. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків виникає тільки у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки. При цьому в разі відправлення нотаріусу повідомлення поштою податківці вважають, що дата відліку терміну в 10 днів починається з дня, коли лист був переданий до відділу поштового зв’язку, а не коли він був отриманий нотаріусом.

Постає слушне питання: що робити, якщо в зазначений період нотаріус перебуває в офіційній відпустці? На Круглому столі, який було проведено за участю Нотаріальної палати України 30 січня 2015 року, на цю проблему нотаріуси звернули увагу представників Державної фіскальної служби України. Було прийнято рішення звернутися до ДФС України за наданням роз’яснень щодо можливості зупинення проведення документальної виїзної планової, позапланової перевірки приватних нотаріусів відповідно до п. 82.4 ст. 82 ПК у разі зупинення приватним нотаріусом нотаріальної діяльності на строк, передбачений ст. 29.1 Закону України «Про нотаріат». Але, на жаль, будь-якої інформації, чи було звернення до ДФСУ, чи була отримана відповідь, немає.

За результатами перевірки складаються: в разі виявлення порушень — акт, у разі відсутності порушень податкового законодавства — довідка. У разі незгоди з висновками акта, відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК, нотаріус має право подати свої заперечення протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта. Слід звернути увагу, що відлік строку починається саме з дня отримання, тобто день отримання рахується. Якщо строк у п’ять робочих днів із дня отримання акта перевірки пропущено, то заперечення можна не подавати. Все одно фіскальна служба залишить їх без розгляду. Заперечення подаються до органу державної фіскальної служби, яка проводила податкову перевірку. Згідно з тим же п. 86.7 ПК податкова служба має розглянути заперечення протягом п’яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (день отримання заперечень не враховується). Не пізніше цього строку податкова служба повинна письмово відповісти на заперечення та або вручити відповідь під розписку платнику податків, або надіслати поштою за вказаною в запереченнях адресою.

Акт документальної виїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п’яти робочих днів із дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку, та надається платнику для підписання. Протягом десяти робочих днів із дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, керівником податкової інспекції приймається податкове повідомлення-рішення, яке надається платнику податків в тому ж порядку, що і направлення на перевірку.

Згідно з п.п. 3 п. 6 наказу Міністерства доходів та зборів від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки (тобто суми єдиного внеску, своєчасно не нарахованої та/або не сплаченої у строки, встановлені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами. У цьому випадку вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) одночасно з актом документальної перевірки платника податків.

Рішення (податкове повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки)), прийняті за результатами податкової перевірки, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Строки оскарження, встановлені п. 3 ст. 56 ПК та п. 4 ст. 25 Закону № 2464, є однаковими — 10 календарних днів, що настають за днем отриманням платником податків відповідного рішення.

Але п. 56.18 ст. 56 ПК Законом України від 07.07.2011 № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» було доповнено безпосереднім відсиланням до ст. 102 Податкового кодексу України. Статтею ж 102 ПК передбачено строк давності тривалістю 1095 днів. З метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів ПК Вищим адміністративним судом України було видано лист від 01.11.2011 № 1935/11/13-11, згідно з яким строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв’язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.

У своїх рішеннях (постановах, ухвалах), прийнятих за розглядом позовів нотаріусів, адміністративні суди посилаються на загальні приписи Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема на статті 2, 9, 71. Так, у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2015 по справі № 802/618/15а, зазначено: «…суд при вирішенні справи керується принципом законності, згідно з яким суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість надана Верховною Радою України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Отже, суд при вирішенні спору керується саме нормами закону та прийнятих на його виконання підзаконних нормативно-правових актів, а не листів чи роз’яснень державних органів, які за своїм змістом є трактуванням окремих норм чинного законодавства». Харківський окружний адміністративний суд у рішенні від 01.04.2015 за № 820/2787/15 зазначив, що «завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ», «відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Отже, на відмову від цивільного судочинства саме податкова (відповідач) зобов’язана довести на підставі яких норм законів або нормативних актів було зроблено донарахування, застосовані штрафні санкції.

Варто зазначити, що в більшості випадків суди приймають рішення на користь нотаріусів.

Аналізуючи рішення адміністративних судів за позовами нотаріусів на рішення контролюючих органів, можна виділити три основних напрямки.

Олена Самощенко отримати повну версію статті