ПІДСТАВИ І ПОРЯДОК УСПАДКУВАННЯ ПРАВА ОРЕНДИ ЗЕМЛІ

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України від 06.10.1998 № 161‑XIV «Про оренду землі», а також договором оренди землі.

Земельне і цивільне законодавство передбачають можливість відчуження права оренди та перехід права до інших осіб з підстав, визначених законодавством. Відповідно до ч. 5 ст. 93 Земельного кодексу України (далі — ЗК) право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом. Згідно з ч. 1 ст. 781 ЦК України (далі — ЦК) договір найму припиняється в разі смерті фізичної особи — наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК). Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду (право оренди — Л.С.) земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи — орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців — до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК та цього Закону.

Питання переходу права оренди землі в земельному та цивільному законодавстві вже було розглянуто в моїй статті «Заміна сторін у договорі оренди землі: підстави, порядок, наслідки» (див. «Мала енциклопедія нотаріуса», 2010, № 4, с. 75–86). Але сьогодні, коли загострилась боротьба за землю сільськогосподарського призначення, проблема переходу права оренди землі в порядку спадкування не втрачає своєї актуальності і потребує більш детального розгляду.

Для початку необхідно визначитись з термінами: що належить спадкодавцю і може перейти в спадщину — «право оренди» чи «право на оренду». Аналіз статей 6, 7 Закону України «Про оренду землі» та статей 93, 134 ЗК дає право зробити висновок, що законодавець нехтує цими поняттями і не вбачає між ними різниці.

Згідно зі ст. 134 ЗК земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис) підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Результатом продажу права на оренду земельної ділянки є укладення договору оренди та реєстрація такого права.

Людмила СПІЦИНА отримати повну версію статті