На шляху розбудови правової держави та в боротьбі за комфортне життя громадян сьогодні немає більш небезпечної команди, аніж ініціативні народні депутати, які пропонують відверто популістські рішення, майбутні негативні наслідки яких важко уявити фахівцям-правникам. Черговим кроком у напрямку «все для вас» та «з думкою про вас» є запропонований законопроект № 9140 від 01.10.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення передумов для захисту економічних та спадкових прав громадян в сільській місцевості» (далі — Законопроект 9140), яким запроваджується посада «уповноважений на селі з питань нотаріату». Звучить безглуздо, але саме так сприймаються запропоновані нововведення та саме таке відображення вони отримали в розумінні громадян, далеких від основ правознавства  і юриспруденції. Історично в країнах нотаріату латинського типу склалось так, що громадяни довіряють вирішення своїх майнових питань нотаріусу. Особі, яка знається на тому, що робити, як робити і, найголовніше, як не нашкодити своїми діями тим, хто звернувся за правовою допомогою. Так, в країні, де юристів та менеджерів більше, ніж необхідно, більше ніж інженерів та металургів, переважній більшості населення конче потрібна саме кваліфікована правова допомога. Не послуга, не технічна реєстраційна дія, не завірений папірець, складений на основі циклу телепередач «Час суду», а, наголошую, кваліфікована дія фахівця, який важкими зусиллями та власним розумом виборов собі право на те, щоб держава делегувала йому певні повноваження, на те, щоб Державний Герб України був розміщений на його печатці, на те, щоб його підпис на документі свідчив не тільки про ситуативну легальність, але й про легітимність цього документа в часі та просторі, як на території країни, та і за її межами. Не вкладається в розумі освіченої людини, як можна делегувати відповідальні та складні функції нотаріуса певному колу суб’єктів, які на початку своєї діяльності є понад ніж в два рази менше кваліфікованими, аніж ті, хто здобув право на вчинення нотаріальних дій у процесі складання нотаріального іспиту. Не вкладається в голову, як можна не думати про те, що документи, оформлені не достатньо кваліфікованим та не досвідченим спеціалістом, що міститимуть помилки як процесуально-правового, так і матеріально-правового характеру, та оформлятимуться хоча б протягом одного тижня на території всієї країни, вживатимуться у цивільному обороті держави десятиріччями. А в цих документах воля заповідача, доля спадкового майна, право на розпорядження майном. Цими документами будуть врегульовані та легалізовані такі спадкові поняття, як право на отримання обов’язкової частки у спадщині, право на заповідальний відказ, право на частку в спільному майні подружжя, спадкування за правом представлення, перехід права на спадкування або спадкова трансмісія. Запитайте юристів, не нотаріусів, визначення цих термінів у Цивільному кодексі України, і ви здивуєтесь, дізнавшись, що без тривалої спеціальної підготовки мало хто з них дасть вам правильні відповіді, не кажучи про те, що без тривалого досвіду роботи в сфері нотаріату мало хто з юристів уявляє собі, як все це оформлюється та кваліфікується. Трьох років загального юридичного стажу та декількох місяців спеціальної підготовки замало для того, щоб довірити процес спадкування таким спеціалістам.

У своїй роботі нотаріуси керуються Конституцією, Цивільним та іншими кодексами України, Законом України «Про нотаріат», іншими законами, постановами, правилами та порядками, інструкціями, наказами тощо. Нотаріальні дії можуть вчинюватися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених статтями 9, 53, 55, 60, 66, 72, 73, 94 Закону України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Велику увагу нотаріус приділяє роботі з документами. При цьому керується Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок) та Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613, зі змінами (далі — Правила).

1. Відмітки на документах, необхідних для вчинення нотаріальних дій

Главою 7 розділу І Порядку окреслено питання витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії. Пункт 1 глави 7 розді
лу І Порядку встановлює, що відповідно до статті 46 Закону України «Про нотаріат», нотаріус має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов’язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Оригінали документів (наприклад, відповідні свідоцтва про факт державної реєстрації актів цивільного стану — про народження, шлюб, смерть, установчі документи (статути, положення, засновницькі договори тощо) повертаються особам, що їх подали, а у нотаріуса залишаються їх копії (фотокопії) або витяги з таких документів (абзац 1 пункту 4 глави 7 розділу I Порядку). При посвідченні правочинів, видачі свідоцтв чи оформленні інших документів, примірники яких залишаються у справах нотаріуса, витяг з документа, за яким встановлено особу громадянина, у якому відображено усі заповнені сторінки, що стосуються реквізитів поданого документа, його дійсності та мають значення для вчинюваної нотаріальної дії, долучається до справ нотаріуса (пункт 5 глави 7 розділу I Порядку). Документи, що підтверджують сплату в передбачених законом випадках, податку з доходів громадян та інших обов’язкових платежів, повертаються з відповідною відміткою про вчинену нотаріальну дію особам, які здійснили таку оплату або уповноваженим представникам цих осіб. Копія (фотокопія) платіжного документа долучається до примірника документа, що залишається у справах нотаріуса (пункт 6 глави 7 розділу I Порядку ).

1. Захист ділової репутації нотаріусів як особистих немайнових прав нотаріуса Особисті немайнові права особи складають окрему категорію об’єктів цивільних прав. Традиційно особисті немайнові права характеризуються такими ознаками:

– мають нематеріальний характер;

– є абсолютними правами;

– належать кожній без винятку фізичній особі та спрямовані на її розвиток;

– їх виникнення та припинення пов’язане, як правило, із народженням та смертю фізичної особи.

На законодавчому рівні особисті немайнові права поділяються на два види:

1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 Цивільного кодексу, далі — ЦК);

2) особисті немайнові права, що забезпечують спеціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК).

Як зазначається в юридичній літературі, на підставі вказаної класифікації, можна стверджува ти, що законодавець поділяє особисті немайнові права на два рів ні залежно від благ, що виступають об’єктами цих прав. Блага першого рівня нерозривно пов’язані з фізичним буттям людини — виникають разом з її народженням, діють протягом її життя. Вони існують незалежно від їх правового регулювання. Держава повинна їх охороняти, а у разі порушення — захищати. Благами другого рівня виступають суб’єктивні немайнові права, що визначають зміст абсолютних правовідносин. Ці права виникають безпосередньо з підстав, зазначених у законі1. Виходячи з такої класифікації, про захист прав нотаріусів можна вести мову виключно в контексті благ другого рівня, а саме особистих немайнових прав, що забезпечують спеціальне буття фізичної особи. Саме ця група прав пов’язана із здійсненням нотаріусами своєї професійної діяльності. Серед благ, які належать до зазначеної категорії, в контексті діяльності нотаріусів можна віднести, такі як честь, гідність та ділова репутація. Наведені суб’єктивні права належать до базових прав особи. При цьому варто враховувати, що ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Вказані конституційні приписи варто розглядати в сукупності з положеннями ст. 68 Конституції України, згідно з якими кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, вільне вираження своєї думки, поглядів чи переконань не повинно шкодити честі, гідності чи діловій репутації інших осіб. А в кожному окремому випадку при визначенні сутності таких благ, як честь, гідність та ділова репутація, слід комплексно оцінювати їхню правову природу, адже чинне законодавство не дає визначень зазначених благ.

1. Загальна характеристика правового регулювання правого статусу нотаріуса як державного реєстратора.

Правовий статус нотаріусів як суб’єктів, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші дії, визначається чинним законодавством. Так, відповідно до п. 14 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури. Таким чином, з огляду на важливе суспільне значення, визначення правового статусу нотаріусів та організація діяльності нотаріату потребують спеціального правового регулювання. З метою реалізації такого підходу закріплюється виключно законодавчий рівень такого регулювання. Базовим законом у цій сфері є Закон України «Про нотаріат». Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього Закону нотаріусом є уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Варто зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси обмежуються у можливості провадження іншої професійної діяльності, крім визначених законодавством випадків. Так, нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності. У 2015 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з яким нотаріуси набули повноваження вчиняти не лише нотаріальні, але й реєс­ траційні дії. Серед іншого цим Законом була новелізована ч. 3 ст. 1 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах або займаються приватною нотаріальною діяльністю, законом може бути покладено вчинення інших дій, відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності. Так, відповідно до абз. 5 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Отже, у зазначених випадках на нотаріусів покладається обов’язок вчинення реєстраційних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про нотаріат» професійне самоврядування нотаріусів здійснюється через Нотаріальну палату України (далі — НПУ) та її органи. Згідно з ч. 3 вказаної норми НПУ є неприбутковою юридичною особою, а її повноваження визначаються Законом України «Про нотаріат» і Статутом. Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про нотаріат» до повноважень НПУ серед іншого належить здійснення контролю за дотриманням нотаріусами правил професійної етики. Виходячи з цього, особливістю правого статусу НПУ є наявність у неї адміністративної процесуальної правосуб’єктності, яка має специфічний характер і знаходить свій прояв у здійсненні НПУ контролю за дотриманням нотаріусами правил професійної етики. Такий контроль на першому рівні здійснюється спеціальним органом — Комісією з питань професійної етики нотаріусів НПУ (далі — Комісія НПУ), а на другому рівні — Радою НПУ. У зв’язку з цим постає питання щодо можливості оскарження рішень відповідних органів НПУ в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) відповідачем в адміністративному судочинстві є суб’єкти владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, інші особи, до яких звернена вимога позивача. Як закріплено у п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Враховуючи той факт, що повноваження НПУ щодо здійснення контролю за дотриманням нотаріусами правил професійної етики закріплені у ст. 16 Закону «Про нотаріат», яка має назву «Професійне самоврядування нотаріусів», можна дійти висновку, що здійснення таких функцій не передбачає прийняття остаточних рішень, обов’язкових до виконання нотаріусами. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону «Про нотаріат» свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, прийнятим на підставі подання Нотаріальної палати України, у разі неодноразового порушення нотаріусом правил професійної етики. Таким чином, виключно Вища кваліфікаційна комісія нотаріату приймає відповідне рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Покладаючи на нотаріальні органи функцію вчинення нотаріальних дій, держава наділяє їх владними повноваженнями, тобто компетенцією. Нотаріальні дії вчинюються від імені держави, в противному разі не можна було б вести мову про офіційну силу нотаріальних актів. Ця обставина, а також значення нотаріальної діяльності як правової форми охорони та захисту цивільних прав, завдання та функції, які виконує нотаріат у правовому обігу, зумовили необхідність законодавчого врегулювання певного механізму державного контролю за діяльністю нотаріусів.
Чинний Закон України «Про нотаріат» закріплює два види контролю за діяльністю нотаріусів: адміністративний (статті 18, 33 Закону) та судовий (ст. 50 Закону). Ці види контролю відрізняються за змістом (предметом), формами, контролюючими суб’єктами, підставами здійснення та можливими наслідками.
Залежно від предмета контроль за діяльністю нотаріусів поділяється на два види:
– контроль за здійсненням нотаріальної діяльності (або за законністю вчинюваних нотаріусами нотаріальних дій);
– контроль за виконанням нотаріусами професійних обов’язків (або за організацією нотаріальної діяльності).
При цьому тільки другий вид контролю може здійснюватися органами юстиції, а перший – має здійснюватися виключно судовими органами.
Принциповим для нотаріальної діяльності є той факт, що контроль за законністю вчинення нотаріальних дій може здійснювати виключно суд як єдиний орган, що своїм рішенням може визнати незаконним: нотаріальну дію, відмову у вчиненні нотаріальної дії, нотаріально посвідчені правочини, заповіти тощо. Тільки суд також може визнати нотаріуса зобов’язаним відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок незаконних дій нотаріуса.
Відповідно предмет судової діяльності наразі можуть становити три категорії справ, пов’язані із контролем за діяльністю нотаріусів:
Розгляд скарг на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову у її вчиненні – до 1 вересня 2005 р. розглядалися в межах окремого провадження за правилами цивільного судочинства, а з 1 вересня 2005 року порядок розгляду таких справ законодавством поки що не віршений.
Розгляд позовних заяв у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, заповітів, виконавчих написів тощо – розглядаються за правилами цивільного судочинства у позовному провадженні.
Розгляд позовних заяв до нотаріусів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріусів відповідно до статей 21 та 27 Закону України «Про нотаріат» – розглядаються за правилами цивільного судочинства у позовному провадженні.
В такий спосіб і у таких формах здійснюється контроль за законністю нотаріальної діяльності. Судовий контроль за своєю природою відрізняється від адміністративного і зумовлюється завданнями судочинства, а також статусом суду як органу, на якого покладений обов’язок забезпечувати права і свободи громадян. Судовий контроль ґрунтується на конституційному праві громадян на судовий захист і більшою мірою є гарантією захисту їх прав, аніж засобом впливу на систему нотаріату.
Контроль же за організацією нотаріальної діяльності здійснюється адміністративними органами. Щоправда, чинний Закон по-різному визначає і форми контролю, і систему контролюючих органів стосовно державного та приватного нотаріату. Так, відповідно до ст. 18 Закону керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється Міністерством юстиції України, Радою Міністрів Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва і Севастополя. Згідно ж ст. 33 Закону контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків здійснюється Міністерством юстиції України, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Такий розподіл не можна визнати ані доцільним, ані виправданим. За своїм юридичним характером, за змістом та сутністю діяльність приватного нотаріуса нічим не відрізняється від діяльності державного. Вчинення нотаріальних дій – це особливий вид діяльності, яка є правозастосовчою, юрисдикційною за своїм характером, незалежно від її суб’єктного складу. Розподіл нотаріусів на державних та приватних зумовлений не характером їх обов’язків, а особливостями внутрішньої організації та фінансового забезпечення нотаріальної діяльності, адже за ст. 1 Закону документи, оформлені державними та приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

НАУКОВО-ПРАВОВА ЕКСПЕРТИЗА
при Інституті держави та права ім. В. М. Корецького НАН України
вул. Трьохсвятительська, 4 Triohsviatitelska, 4
01001, м. Київ-1, тел.: 278-80-46; 278-80-24; ф. 278-81-27

Kyiv, 0100I, UKRAINE
tel.:278-80-46; 278-81-27; fax: 278-81-27

«ЗАТВЕРДЖУЮ»
Голова Ради по науково-правовій експертизі
при Інституті і права НАН України
HAH України
Семчик В. І.
14 квітня 2009 року
ВИСНОВОК
науково-правової експертизи при Інституті держави і права НАН України
щодо відповідності чинному законодавству України відчуження ідеальної частки земельної ділянки особою, якій ділянка належить на праві власності

До Ради по науково-правовій експертизі при Інституті держави і права НАН України надійшов лист від приватного нотаріуса Феодосійського міського нотаріального округу Радова С. Л. з проханням дати науково експертне роз’яснення щодо відповідності чинному законодавству України договору купівлі-продажу ідеальної частки земельної ділянки до виділення цієї частки у натурі (на місцевості) відповідно до вимог ст. 79 Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій».
Юридичні підстави для проведення науково-правової експертизи:
– лист від приватного нотаріуса Феодосійського міського нотаріального округу Радова С. Л. від 9 квітня 2009 р. з проханням про підготовку науково експертного висновку;
– згода виконавця на проведення експертизи та її (калькуляція) кошторис, що відповідно до
ч. 2 ст. 154 Цивільного кодексу України є укладенням цивільно-правового договору про проведення експертизи;
– Статут Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (в частині повноважень на проведення науково-правової експертизи);
– Закон України від 10 лютого 1995 року «Про наукову і науково-технічну експертизу» (з наступними змінами і доповненнями);
– Наказ Державного комітету з питань науки і техніки та промислової політики України від
29 квітня 1996 року № 79 «Про затвердження Порядку проведення державної сертифікації діяльності фізичних та юридичних осіб в сфері наукової і науково-технічної експертизи»;
– Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. № 1 180 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами».
В листі замовник експертизи просить надати науково експертний висновок з такого питання: чи можливо, з метою створення спільної часткової власності на земельну ділянку, відчужувати ідеальну частку земельної ділянки від цілої земельної ділянки (частку в праві власності на земельну ділянку) без виділення її в окрему земельну ділянку.
Виходячи з положень доктрини земельного права щодо регулювання відносин відчуження землі, аналізу Земельного кодексу України та інших актів законодавства України, які регулюють відносини щодо відчуження земельних ділянок та прав на них, науковий експерт вважає необхідним дати таку відповідь на поставлене замовником експертизи питання:

ДМИТРО ЖУРАВЛЬОВ,
кандидат юридичних наук, заступник директора — начальник Управління нотаріату та фінансового моніторингу юридичних послуг Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу Міністерства юстиції України
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКЛАДАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ) МІЖ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ — ПРИВАТНИМ НОТАРІУСОМ ТА СТАЖИСТОМ НОТАРІУСА
Перехід України до ринкових відносин гостро поставив проблему про невідповідність трудового законодавства колишнього СРСР сучасним реаліям. Це стосується й правового регулювання трудових відносин за участю роботодавця — фізичної особи загалом та регулювання укладання трудового договору (контракту) між фізичною особою — приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса зокрема.
До проблем укладання трудових договорів звертались Хуторян Н. М., Болотіна Н. Б., Дріжчана С. В., Лазор В. В., Занфірова Т. А. [1–5].
Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, яка гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. У свою чергу, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, до яких відносяться й приватні нотаріуси. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки й відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації роботи працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Але саме укладання трудового контракту між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса має певну специфіку, яка потребує особливого правового регулювання. Трудові правовідносини, що виникають між приватним нотаріусом та стажистом, за своєю правовою природою є дуалістичними, тому що визначають не тільки суто трудові права та обов’язки стажиста та приватного нотаріуса як роботодавця, але й питання навчання та проходження стажування й дотримання стажистом певних правил і процедур. Дослідженню цих питань присвячена ця стаття.
Особливістю правового регулювання укладання трудового контракту між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса є його суб’єктний склад. Тобто укласти такий трудовий контракт можуть суб’єкти правовідносин, що мають певні чітко визначені законом характеристики. По-перше, роботодавець повинен мати статус приватного нотаріуса, бути належним чином зареєстрованим, мати реєстраційне посвідчення, печатку, мати робоче місце, яке б забезпечувало можливість особі, що має намір займатися нотаріальною діяльністю, проходити стажування відповідно до вимог, що визначаються Міністерством юстиції України у Положенні про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням, мати стаж нотаріальної діяльності не менше десяти років.
По-друге, особа, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю та бажає укласти трудовий контракт як стажист нотаріуса, повинна відповідати певним вимогам. Стажист нотаріуса має бути громадянином України, мати вищу юридичну освіту, стаж роботи у сфері права не менше трьох років, володіти державною мовою. Не може бути стажистом нотаріуса особа, яка має судимість, а також особа, обмежена в дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. Стажист нотаріуса не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати в штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової й творчої, у вільний від роботи час.
Законодавець визначає, що період проходження стажування, а саме термін дії трудового контракту, укладеного між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса, повинен визначатися строком в один рік. Після закінчення цього терміну трудові правовідносини між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса припиняються.
На стажиста нотаріуса, що знаходиться в трудових правовідносинах з приватним нотаріусом, поширюються обов’язки дотримання нотаріальної таємниці та збереження нотаріальної таємниці, що становить сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права й обов’язки тощо. При укладанні трудового контракту така особливість повинна бути врахована та вказана в трудовому контракті. Нотаріус, а також стажист нотаріуса зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась. Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його стажиста, інших працівників, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється й тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.
Трудовий контракт між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса повинен укладатися з урахуванням вимог наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 р. за № 554/5745, яким встановлюється Форма трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою. Трудовий контракт між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса повинен відповідати вимогам трудового законодавства та містити умови, передбачені типовою формою, крім того, ще й визначати права стажиста, закріплені ст. 13 Закону України «Про нотаріат», а саме:
знайомитися із змістом нотаріальних документів, поданих нотаріусу для вчинення нотаріальних дій;
бути присутнім на прийомі фізичних осіб та представників юридичних осіб;
складати проекти правочинів, заповітів, свідоцтв та інших документів, що стосуються вчинення нотаріальних дій;
вносити записи до реєстрів для реєстрації нотаріальних дій;
виконувати інші завдання, передбачені трудовим контрактом між стажистом та приватним нотаріусом і планом стажування.
Оскільки ми вже визначали дуалістичну природу трудового контракту, що укладається між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса, слід зазначити, що в стажиста є не тільки права, а й обов’язки, що пов’язані з виконанням стажистом програми стажування з навчання та оволодівання професійними навичками й знаннями нотаріуса. Цей припис полягає в тому, що стажист зобов’язаний відповідно до умов та порядку проходження стажування, що встановлюється Міністерством юстиції України, знати конкретний перелік питань, що визначений для вивчення під час проходження стажування, та/або завдань, які необхідно йому виконати, що випливають із зазначеної програми. Керівник стажування складає для стажиста індивідуальний план стажування, який затверджується начальником відповідного головного управління юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі чи його заступником з питань нотаріату. В індивідуальному плані визначаються терміни з проставлянням дат і годин, відведених на вивчення та засвоєння кожної теми. До початку стажування стажист повинен бути ознайомлений зі змістом ст. 8 Закону України «Про нотаріат». У перший день стажування стажист повинен ознайомитись зі своїм робочим місцем та режимом роботи в приватного нотаріуса.
За період стажування стажист має вивчити порядок роботи зі Спадковим реєстром, Державним реєстром правочинів, Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державним реєстром обтяжень рухомого майна, Державним реєстром іпотек, Єдиним реєстром спеціальних бланків нотаріальних документів, Єдиним реєстром довіреностей, Єдиним реєстром нотаріусів.
Як певну особливість реалізації правового регулювання трудового контракту, укладеного між приватним нотаріусом та стажистом нотаріуса, слід визначити те, що з метою оволодіння практичними навичками роботи з вищезазначеними реєстрами стажист має пройти навчання в державному підприємстві «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України або його філіях. Навчання проходить у межах терміну стажування та зараховується як відпрацювання певного робочого часу.
Контроль за виконанням трудового контракту протягом його дії та умов стажування здійснюється представниками управління юстиції. Перевірка здійснюється щодо виконання стажистом і керівником стажування умов стажування та виконання індивідуального плану проходження стажування, про що складається доповідна записка, яка розглядатиметься разом з висновком про проходження стажування начальником управління юстиції чи його заступником з питань нотаріату.
Укладений зі стажистом у письмовій формі трудовий контракт приватний нотаріус повинен подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання в тижневий строк з моменту фактичного допущення стажиста до роботи.
У разі коли інтереси приватного нотаріуса за нотаріальним дорученням представляє уповноважена особа, така особа повинна подати на реєстрацію укладений між стажистом і приватним нотаріусом трудовий контракт до державної служби зайнятості за місцем проживання приватного нотаріуса.
При реєстрації трудового контракту сторони повинні пред’явити паспорт та подати такі документи:
приватний нотаріус — реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера;
стажист, з яким укладено трудовий контракт, — трудову книжку, довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера.
Відповідальна особа центру зайнятості в день подання фізичною особою (або за нотаріальним дорученням уповноваженою нею особою) трудового контракту, а в разі відсутності працівника при проведенні реєстрації трудового договору — в день подання фізичною особою (або за нотаріальним дорученням уповноваженою нею особою) всіх необхідних документів, реєструє його в книзі реєстрації трудових договорів. Трудовому договору присвоюється номер, за яким він зареєстрований у книзі, і ставиться дата його реєстрації. Відповідальна особа центру зайнятості на підставі запису про реєстрацію трудового договору, зробленого в книзі реєстрації трудових договорів, робить на трьох примірниках трудового договору запис:
«Приватний нотаріус зобов’язаний вручити під розписку стажисту один примірник зареєстрованого трудового договору протягом трьох робочих днів з дня його надходження, про що робиться відповідний запис у книзі реєстрації».
Ураховуючи специфіку трудових правовідносин, що виникають між стажистом та приватним нотаріусом, законодавцем встановлено певні особливості щодо заповнення та зберігання трудової книжки стажиста.
На відміну від порядку, передбаченого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260, трудова книжка стажиста приватного нотаріуса заповнюється та зберігається приватним нотаріусом — керівником стажування.
Після закінчення строку стажування, а відповідно і строку трудового контракту, приватний нотаріус робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що приватний нотаріус сповіщає центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий контракт з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.
Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що правильне укладення трудового договору забезпечить відсутність непорозумінь у зарахуванні часу стажування та забезпечить дотримання трудових прав стажиста.
Список використаних джерел
Законодавство про трудовий договір та шляхи його удосконалення: Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н. М. Хуторян. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 17–41.
Болотіна Н. Б. Трудовий договір за законодавством України: Навчальний посібник. – К.: Вид. Паливода А. В., 2002.
Дріжчана С. В. Удосконалення правового регулювання контракту як виду трудового договору // Правова держава: щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Вип. 11. – К.: Юрид. книга, 2000. – С. 271–285.
Лазор В. В. Теоретические и социальные аспекты сущности трудового договора и порядок разрешения споров при невыполнении его условий: Монография. – Луганск: Изд-во ВНУ им. В. Даля, 2002. – 250 с.
Правове регулювання трудових відносин за участю роботодавця — фізичної особи: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Т. А. Занфірова; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2004. – 19 с.

ОЛЕГ ХАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Синельниківського міського нотаріального округу
НЕ ТАКИЙ СТРАШНИЙ… ПОЗОВ ПРОКУРОРА, ЯК ЙОГО МАЛЮЮТЬ
Позов до нотаріуса — явище не бажане в будь-якому випадку, а особливо коли він заявлений прокурором та ще й у зв’язку з порушенням прав малолітньої дитини. Саме така не дуже приємна ситуація мала місце в моїй практиці. Опишу деякі корисні напрацювання і враження.
У червні 2010 року місцевий прокурор подав позовну заяву про визнання недійсним посвідченого мною договору дарування частки будинку у зв’язку з порушенням прав малолітньої Олени (ім’я змінено) — дочки дарувальника. Юридично в судовій справі № 2-1141/10 я лише третя особа, відповідачі — дарувальник і обдарована, але фактично захищати договір довелося мені.
Перечитав позов, перевірив документи в архіві і переконався, що з мого боку при посвідченні договору порушень закону допущено не було, а позовні вимоги нічим не обґрунтовані. Від душі трішки відлягло, але досвід мені підказував, що донести це переконання до судді, зважаючи на статус позивача і можливе порушення прав дитини, буде не легко — потрібні чіткі посилання на норми закону та аргументація дій нотаріуса. Враховуючи конкретику ситуації, вибудував два напрямки захисту.
Перший напрямок полягав у тому, щоб довести в суді, що прокурор взагалі не мав права заявляти такий позов. Це стало можливим завдяки виявленим кільком помилкам прокурора.
Підставою для подання позову прокурор зазначив подану йому скаргу від матері малолітньої Олени на дії нотаріуса. Але така скарга не підлягала розгляду прокурором з таких підстав.
1. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. № 393/96:
«Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги…
Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб».
У цій статті надано перелік суб’єктів, чиї дії (бездіяльність) можна оскаржити. Приватний нотаріус за своїм статусом не є ні державним органом, ні органом місцевого самоврядування, не є підприємством, установою, організацією чи об’єднанням громадян, а також не є посадовою особою. Це підтверджується ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-XII:
«Нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час».
Таким чином, приватний нотаріус не є суб’єктом, чиї дії підлягають оскарженню відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
2. Стаття 4 Закону України «Про звернення громадян» прямо вказує, які рішення, дії (бездіяльність) можуть бути оскаржені:
«До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких…»
Тобто не будь-які рішення, дії (бездіяльність) можуть бути оскаржені, а лише такі, що належать до сфери управлінської діяльності. Чи відноситься нотаріально посвідчений договір до такої сфери? Не відноситься, і це прямо передбачено ст. 1 Закону України «Про нотаріат», яка визначає, що на нотаріат в Україні покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Таким чином, нотаріальний акт, у тому числі нотаріально посвідчений договір і процедура його посвідчення, не підлягають оскарженню відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Те, що дії нотаріуса і нотаріально посвідчені документи не можуть бути оскаржені відповідно до Закону України «Про звернення громадян», зовсім не означає, що вони не можуть оскаржуватись взагалі. Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено спеціальний порядок оскарження нотаріальних дій, а саме:
«Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.
Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти».
Тобто скарги подаються не в прокуратуру і не в управління юстиції, а тільки до суду. І тому єдиним законним рішенням прокурора при отриманні такої скарги було б залишення її без розгляду і роз’яснення скаржнику порядку оскарження дій нотаріуса до суду.
Також у судовому засіданні я доводив допущені прокурором порушення строків розгляду скарги та відсутність доказів необхідності представництва інтересів згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». І хоча цей перший напрямок захисту не спростовував основні позовні вимоги, він був потрібен для формування недовіри судді до аргументів прокурора.
Другий напрямок полягав у тому, щоб

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно…