Олена САМОЩЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ВИДИ ТА ПІДСТАВИ ПРОВЕДЕННЯ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕВІРОК
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII (далі — Закон № 509): «Органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право:
здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів)…. юридичними особами… а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).
Які ж саме перевірки можуть здійснювати податкові органи стосовно фізичних осіб?
Відповідно до ст. 11-1 Закону № 509 «плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків, яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік. Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України (далі — ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Таким чином, сьогодні органи державної податкової служби мають права проводити планові виїзні перевірки тільки тих фізичних осіб, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу заборонено займатися підприємницькою діяльністю, відповідно приватний нотаріус не може бути суб’єктом таких перевірок.
Невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних із нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.
Відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Регламенту адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» від 09.02.2006 р. № 62 документальні невиїзні перевірки проводяться у разі виявлення органом державної податкової служби арифметичної або методологічної помилки у поданих платниками податків податкових деклараціях, звітах та інших документах, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів), а також у випадках заявленого до відшкодування податку на додану вартість. Згідно із п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі — Закон № 2181) під податковою декларацією (розрахунком) розуміється документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, установлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу). Тому, наприклад, неподання платником податків таких форм звітності, як звіт за формою № 1ДФ не може бути підставою для позапланової перевірки.
Для проведення невиїзної документальної перевірки податкова має право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків.
Відповідно до пп. «в» п. 4.2.2 ст. 4 Закону № 2181 камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.
Відповідно до п. 4.2.2 ст. 4 Закону № 2181 контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо: внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання.
Пунктом 5.2.1 ст. 4 Закону № 2181 встановлено, що податкове зобов’язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 ст. 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення.
Тобто якщо ви отримали податкове повідомлення, то таке податкове повідомлення вважається узгодженим, і відповідно до п. 4.2.1 Закону № 2181 «платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання». Тому не відмовляйтеся від отримання таких повідомлень.
Позаплановою виїзною перевіркою (ст. 11-1 Закону № 509) вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, перерахованих у цій статті, з яких тільки чотири можна хоч якось віднести до діяльності приватних нотаріусів:

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Депутатська фракція «Наша Україна — Народна Самооборона»
01008, м. Київ-8, вул. М. Грушевського, 5,
тел.: (044) 255-26-34, факс: (044) 255-24-64

Голові Секції нотаріусів
Асоціації правників України
Марченку В. М.

Шановний Володимире Миколайовичу!

Інформуємо Вас, що депутатською фракцією «Наша Україна — Народна Самооборона» отримано Вашого листа щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України (щодо нотаріального посвідчення та реєстрації договорів найму будівель)» (реєстраційний № 5218 від 12.10.2009 року).
Користуючись нагодою хочемо подякувати Вам за надані пропозиції, та повідомляємо, що Вашого листа буде розглянуто встановленим порядком на засіданні депутатської фракції «Наша Україна — Народна Самооборона» та взято до уваги під час розгляду зазначеного законопроекту.

З повагою
Голова фракції М. В. Мартиненко

Унаслідок конституційних змін право на судовий захист репрезентовано формулою, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ст. 124 Конституції України в редакції Закону від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»). Відповідно саме наявність спору про право, спору у юридичному розумінні і дає підстави для звернення до судової форми захисту цивільних прав та інтересів. Наведені конституційні зміни змінюють вектор у застосуванні форм захисту у сфері безспірної юрисдикції, зокрема захисту цивільних прав нотаріусом. Як зазначено у ст. 18 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. У теоретичних дослідженнях більшість авторів розглядають виконавчий напис як розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна1. Функцією виконавчого напису є підтвердження нотаріусом наявності заборгованості між боржником і стягувачем та розпорядження про примусове стягнення з боржника заборгованості, вчинене на документах, які підтверджують безспірні зобов’язання останнього2. При цьому законодавець відображає безспірність як сутнісну ознаку нотаріальної юрисдикції серед умов, які визнаються обов’язковими для вчинення цієї нотаріальної дії. Так, Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 3.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок), нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.

Зобов’язання є одним із ключових понять цивільного законодавства і суміжних галузей, які використовують цивільно-правовий інструментарій. У зв’язку з цим не є випадковим закріп­лення визначення зобов’язання у ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі — ЦК). За змістом цієї норми зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Незважаючи, що визначення зобов’язання є усталеним поняттям цивільного права, варто звернути увагу на зміни, внесені до цієї статті Законом України від 23.03.2017 № 1984-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів». Цей Закон вніс до ЦК та інших законодавчих актів зміни, які виходять далеко за межі предмета його регулювання.
Зокрема, уточнено зміст зобов’язання та передбачена кореляція дій однієї сторони і дій або утримання від вчинення певної дії до легального визначення, внесено таке поняття, як негативне зобов’язання. Вочевидь, допущена термінологічна неточність, оскільки йдеться не про негативні зобов’язання, а про зобов’язання з негативним змістом, коли боржник зобов’язаний утриматися від вчинення дії. Крім того, внесені зміни до норм ЦК, що стосуються виконання зобов’язань (ст. 526 ЦК) та наслідків його порушення (ст. 611 ЦК).
Статтю 526 доповнено частиною другою такого змісту:
«2. Виконання зобов’язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов’язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов’язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін».
Статтю 611 доповнено частиною другою такого змісту:
«2. У разі порушення боржником негативного зобов’язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов’язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов’язання. Така вимога може бути пред’явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов’язання».

1. ЗАПИТИ НОТАРІУСА

Законом України «Про нотаріат» (ст. 46) закріплено право нотаріусів витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості та документи по винні бути подані в строк, визначений нотаріусом.
Цей строк не може пе ревищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні. Нотаріуси отримують відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, в тому числі шляхом направлення відповідних запитів. Звернемося до Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, наприклад, згідно з п. 4 глави 4 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій при перевірці повноважень представника у разі наявності сумнівів щодо нього нотаріус має право зробити запит до відповідної особи, від імені якої діє представник. Згідно з п.п. 2.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій «при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту». А згідно з п.п. 2.3 «у разі наявності
заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запи ту» (підкреслене авт.). З цього контексту можна дійти висновку, що запит складається в тому випадку, коли за даними Спадкового реєстру наявним є заповіт, але його немає на руках та він посвідчений іншим нотаріусом. Зверніть увагу: Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій, яка втратила чинність 7 березня 2012 року, не містила прямої вказівки щодо направлення такого запиту, на відміну від Порядку вчинення нотаріальних дій, який має пряму вказівку про це право. Згідно з п.п. 2.13 цієї ж глави Порядку вчинення нотаріальних дій в разі якщо один із спадкоємців, який подав заяву про прийняття спадщини, помер до одержання свідоцтва про право на спадщину, копія спадкової справи направляється тільки за письмовим запитом нотаріуса, яким заведено спадкову справу після такого померлого. Згідно з п.п. 1.2 глави 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій дублікати документів, посвідчених або виданих нотаріусом, можуть бути видані, зокрема, на запит нотаріуса, яким заведено спадкову справу.

Україні набуває все більшої популярності послуга банків з надання в користування фізичним особам індивідуального банківського сейфа. Природно, що зростає й кількість звернень за оформленням спадкових прав на права та обов’язки, які виникли з договору про надання індивідуального банківського сейфа.
Відсутність чіткого правового регулювання порядку видачі свідоцтва про право на спадщину на такі права, неоднозначне розуміння природи цих прав та неоднакове тлумачення відповідних норм часто призводять до того, що нотаріуси відмовляють у вчиненні нота­ріальної дії, що негативно позначається на суб’єктивних правах спадкоємців.
Ця стаття присвячена аналізу юридичної природи прав та обов’язків, що виникли з договору про надання банківського сейфа як об’єкта спадкування, розгляду нотаріального процесу оформлення спадщини на них, а також визначенню основних проблем у нотаріальній практиці щодо таких прав та пошуку шляхів їх вирішення.
Види діяльності банку визначені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті (ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати діяльність щодо надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа.
Для здійснення своєї діяльності банк вчиняє будь-які необхідні правочини (ч. 10 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Банк має право надавати в майновий найм (оренду) індивідуальний банківський сейф на підставі:
- договору про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком (ст. 970 Цивільного кодексу України, далі — ЦК);
- договору про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком (ст. 971 ЦК).
Для того щоб з’ясувати, чи входять права та обов’язки за цими договорами до складу спадщини, потрібно більш детально проаналізувати їх правову природу.

Теплое солнечное утро в Польше встретило участников из 11 стран на ХVI международной нотариальной Олимпиаде.
Мы вновь увидели старых друзей, познакомились с новыми.
Спортсмены-нотариусы прибыли из Чехии, Венгрии, Словакии, Румынии, Болгарии, Белоруссии, Армении, Турции, России.
И, конечно, радушно встречали нас хозяева Олимпиады — поляки.
Над Олимпиадой по-прежнему реял флаг ярких спортивных баталий.
Наша команда была представлена двадцатью семью участниками из различных регионов нашей страны: Волынской, Днепропетровской, Донецкой, Запорожской, Киевской, Полтавской, Львовской, Одесской, Тернопольской, Харьковской, Черниговской областей и города Киева.
Олимпиада проходила три дня — с 25 по 27 мая 2018 года. Это были дни упорной борьбы за лучший результат, горькие минуты разочарований, счастливые минуты радости и восторга.
Но во всех видах спорта, независимо от того, на чьей стороне победа, лейтмотивом было уважение к сопернику.

Головам районних державних адміністрацій, головам виконавчих комітетів Берегівської, Мукачівської, Ужгородської, Хустської, Чопської міських рад Закарпатської області, іншим суб’єктам державної реєстрації

Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області надсилає Вам лист Міністерства юстиції України від 24.07.2017 № 28064/14277-0-32-17/19 для відома та використання в роботі.

Заступник начальника управління                          М.В. Готра

АДМІНІСТРАЦІЯ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

27.05.2010 № 03-01/1067
На № _______________

Президенту асоціації
приватних нотаріусів
Харківської області
В. МАРЧЕНКУ

Шановний пане Марченко!
За дорученням Глави держави Ваше звернення стосовно удосконалення законодавства та здешевлення вартості виготовлення документації щодо оформлення права власності на земельну ділянку надіслано для реагування до Кабінету Міністрів України, який поінформує Вас про результати.

З повагою
Перший заступник Глави
Адміністрації Президента України І. Акімова

МИХАЙЛО ШУЛЬГА,
завідувач кафедри земельного та аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», доктор юридичних наук, професор
ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ
У правовому механізмі набуття та реалізації суб’єктивних прав на землю в умовах здій¬снення сучасної земельної реформи самостійне місце займає державна реєстрація прав на землю фізичних та юридичних осіб як окремий важливий напрямок забезпечення гарантій цих прав суб’єктів. Достатньо зазначити, що, наприклад, ухилення громадян та юридичних осіб від дер¬жавної реєстрації земельних ділянок ст. 211 Земельного кодексу (далі — ЗК) України визнає самостійним порушенням земельного законодавства. Правда, конкретну відповідальність за «ухилення від реєстрації земельних ділянок» чинне законодавство поки що не встановлює, і це видається незрозумілим. Між тим, державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі передує державній реєстрації речових права на земельні ділянки (ст. 791 ЗК Украї¬ни в редакції Закону України від 07.07.2011 р. № 3613-VI; ця стаття та інші статті ЗК України, що наведені в редакції вказаного Закону, набирають чинності з 01.01.2013 р.). При цьому виникнення прав на земельну ділянку закон пов’язує з їх державною реєстрацією. Отже, скоєння такого правопорушення суб’єктом, коли він приступить до експлуатації земельної ділянки, фактично свідчить про незаконність її використання. В цьому випадку серед інших виникає питання щодо визнання такого користування земельною ділянкою самовільним з усіма негативними правовими наслідками для особи.
Проблеми державної реєстрації земельних прав постійно перебувають в полі зору представників земельно-правової науки: В. І. Анд¬рейцева, В. В. Носіка, П. Ф. Кулинича, С. В. Гринька, А. М. Мірошниченка, Р. І. Марусенка та ін. Термін «реєстрація», «реєстр» означає список, письмовий перелік кого-небудь або чого-небудь; книгу для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо. Реєстраційні відносини, які виникають щодо земельних прав, регулюються сьогодні як нормами земельного, так і цивільного законодавства, а також спеціальним Законом України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (з наступними змінами та доповненнями).
Правова регламентація земельних реєстраційних відносин за своїм змістом складна. Окремі правові приписи, що регулюють відповідні відносини в зазначеній сфері, не узгоджені між собою, не дають відповіді на всі питання, які стосуються самої сутності державної реєстрації та порядку її проведення. Так, згідно зі ст. 100 ЗК України договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Стаття 125 ЗК України в редакції від 05.03.2009 р. передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, тобто йдеться про державну реєстрацію земельних прав.
Водночас відповідно до ст. 126 ЗК України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Отже, в цьому випадку йдеться фактично про реєстрацію документа, яким посвідчується право оренди земельної ділянки. Частиною 4 ст. 132 ЗК України встановлено, що угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Законом України «Про оренду землі» (ст. 6) передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Нарешті, ст. 202 ЗК України, яка має назву «Державна реєстрація земельних ділянок», оперує словосполученням «реєстрація земельних ділянок». У редакції цієї статті, що діє сьогодні, зазначається, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, який містить дві частини: