ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ

МИХАЙЛО ШУЛЬГА,
завідувач кафедри земельного та аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», доктор юридичних наук, професор
ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ
У правовому механізмі набуття та реалізації суб’єктивних прав на землю в умовах здій¬снення сучасної земельної реформи самостійне місце займає державна реєстрація прав на землю фізичних та юридичних осіб як окремий важливий напрямок забезпечення гарантій цих прав суб’єктів. Достатньо зазначити, що, наприклад, ухилення громадян та юридичних осіб від дер¬жавної реєстрації земельних ділянок ст. 211 Земельного кодексу (далі — ЗК) України визнає самостійним порушенням земельного законодавства. Правда, конкретну відповідальність за «ухилення від реєстрації земельних ділянок» чинне законодавство поки що не встановлює, і це видається незрозумілим. Між тим, державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі передує державній реєстрації речових права на земельні ділянки (ст. 791 ЗК Украї¬ни в редакції Закону України від 07.07.2011 р. № 3613-VI; ця стаття та інші статті ЗК України, що наведені в редакції вказаного Закону, набирають чинності з 01.01.2013 р.). При цьому виникнення прав на земельну ділянку закон пов’язує з їх державною реєстрацією. Отже, скоєння такого правопорушення суб’єктом, коли він приступить до експлуатації земельної ділянки, фактично свідчить про незаконність її використання. В цьому випадку серед інших виникає питання щодо визнання такого користування земельною ділянкою самовільним з усіма негативними правовими наслідками для особи.
Проблеми державної реєстрації земельних прав постійно перебувають в полі зору представників земельно-правової науки: В. І. Анд¬рейцева, В. В. Носіка, П. Ф. Кулинича, С. В. Гринька, А. М. Мірошниченка, Р. І. Марусенка та ін. Термін «реєстрація», «реєстр» означає список, письмовий перелік кого-небудь або чого-небудь; книгу для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо. Реєстраційні відносини, які виникають щодо земельних прав, регулюються сьогодні як нормами земельного, так і цивільного законодавства, а також спеціальним Законом України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (з наступними змінами та доповненнями).
Правова регламентація земельних реєстраційних відносин за своїм змістом складна. Окремі правові приписи, що регулюють відповідні відносини в зазначеній сфері, не узгоджені між собою, не дають відповіді на всі питання, які стосуються самої сутності державної реєстрації та порядку її проведення. Так, згідно зі ст. 100 ЗК України договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Стаття 125 ЗК України в редакції від 05.03.2009 р. передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, тобто йдеться про державну реєстрацію земельних прав.
Водночас відповідно до ст. 126 ЗК України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Отже, в цьому випадку йдеться фактично про реєстрацію документа, яким посвідчується право оренди земельної ділянки. Частиною 4 ст. 132 ЗК України встановлено, що угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Законом України «Про оренду землі» (ст. 6) передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Нарешті, ст. 202 ЗК України, яка має назву «Державна реєстрація земельних ділянок», оперує словосполученням «реєстрація земельних ділянок». У редакції цієї статті, що діє сьогодні, зазначається, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, який містить дві частини:

Михайло Шульга отримати повну версію статті