ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ
МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89, 067 572 16 15
«11» березня 2014 р. № 8
Міністру юстиції України
Петренку П.Д.
ЗВЕРНЕННЯ
щодо роботи з єдиними та державними реєстрами України нотаріусів України, які виконують свої функції на території Автономної Республіки Крим під час форс-мажорних обставин
Шановний пане Міністр, нотаріуси України з належною відповідальністю ставляться до виконання покладених на них завдань щодо вчинення нотаріальних дій та виконання інших функцій, які передбачені чинним законодавством України.
Ми розуміємо складність ситуації, яка виникла через вторгнення військ Російської Федерації на територію України, зокрема на територію Автономної Республіки Крим.
Ці події вплинули на роботу, точніше, на можливість виконання своїх обов’язків нотаріусами України, які проживають та працюють в Криму.
Весь спектр нотаріальних дій, які вчинюються нотаріусами України, тісно пов’язаний з користуванням Єдиними та Державними реєстрами України.
Вимкнення цих реєстрів на території Автономної Республіки Крим означає припинення роботи нотаріусами, які, перш за все, повинні сприяти реалізації законних прав та інтересів громадян.
Усі нотаріуси України — громадяни України, отже, на їхніх долях та долях їхніх сімей цей факт теж позначиться.
Нотаріуси України, які працюють в Криму, отримали з Головного управління юстиції Автономної Республіки Крим листи з рекомендаціями тимчасово не вчиняти нотаріальних дій, утриматися від заведення спадкових справ та ін.
Вчинення нотаріальних дій в Україні регулюється Законом України «Про нотаріат», цей Закон, як і інші закони, чинний на території всієї України. Нотаріуси мають за будь-яких умов забезпечити населення необхідними нотаріальними діями, а безперервне функціонування всіх державних інститутів є підтвердженням сильної державної влади та контрольованості ситуації в регіонах.
Тому просимо Вас вжити заходів для налагодження роботи нотаріусів України в Автономній республіці Крим за умов неможливості доступу до реєстрів.
Згідно з Положеннями про Єдині реєстри інформаційної системи Міністерства юстиції України у випадку відсутності доступу до реєстрів реєстрацію можуть здійснювати реєстратори, в яких такий доступ є.
Нотаріуси України готові надати необхідну технічну та професійну допомогу своїм колегам з Автономної республіки Крим. І вирішення цього питання знаходиться в компетенції Міністерства юстиції України.
У свою чергу, як практики, пропонуємо надати дозвіл нотаріусам України, які працюють в Криму, виконувати свою роботу з використанням інших, крім прямого, способів доступу до реєстрів з допомогою інших реєстраторів та з використанням усіх можливих комунікаційних шляхів (електронна пошта, пошта, телефон, інтернет та ін.), а також дати дозвіл на внесення використаних спеціальних бланків нотаріальних документів до відповідного реєстру у більш пізній строк, після встановлення стабільної ситуації на півострові та поновлення доступу до Реєстрів.
Такі Ваші дії сприятимуть зменшенню соціальної напруги серед населення Криму та підтримці нотаріальної спільноти Автономної Республіки Крим в такий складний для усіх нас час.
З повагою та надією на розуміння
Президент Громадської організації
«Асоціація нотаріусів міста Харкова
та Харківської області» Марченко В.М.

В Україні останнім часом з боку держави спостерігається посилена увага до захисту прав та інтересів дитини, контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства та багатьох інших факторів. Зокрема, щодо захисту прав та інтересів при виїзді дитини за кордон. Як правило, єдиним способом вирішення проблеми виїзду дитини з України є звернення до суду.

Розглянемо декілька ситуацій.

1. Виїзд за кордон дитини, яка не досягла 16-річного віку

Згідно з п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57^[1] (далі — Правила № 57), виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі — батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

За ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»^[2] документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в’їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в’їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в’їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України та в’їзд в Україну.

Паспорт — це документ, який посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений і виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

Донедавна документом, необхідним для перетинання дитиною кордону, був проїзний документ дитини. Однак з 1 січня 2015 року була скасована можливість його отримання.

З 1 квітня 2015 року Державна міграційна служба України (далі — ДМС) припинила виготовлення проїзних документів для виїзду дітей за кордон. Цими документами ще можна буде скористатися протягом трьох років, але ДМС переходить на виготовлення закордонних паспортів для дітей, які надалі стануть єдиним чинним документом, дійсним для перетину кордону дітьми. Таким чином, будуть скасовані внесення даних дитини до паспорта і проїзний документ для виїзду дитини за кордон.

Документи, які вже були отримані, поки що залишаються дійсними. Тобто якщо дитина на даний момент має проїзний документ або вписана до паспорта одного з батьків, то цими документами можна користуватися для перетину кордону до моменту закінчення терміну їх дії, але не довше ніж три роки, починаючи від 1 квітня 2015 року. Отже, якщо дитина вписана у закордонний паспорт батьків чи має проїзний документ та термін його дії ще не закінчився, то перетин кордону з цими документами можливий ще до 2018 року.

Надалі дитячий закордонний паспорт міститиме безконтактний електронний носій для внесення біометричних даних, зокрема, відбитків пальців рук тощо.

Нагадаємо, що за ст. 3 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»^[3] безконтактний електронний носій — імплантована до бланка документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов’язаних із верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом; біометричні дані — сукупність даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб (біометричні дані, параметри — відцифрований підпис особи, відцифроване зображення обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук).

Причому внесення таких даних, а саме сканування відбитків пальців рук дітей, може здійснюватися лише з 12-річного віку і з дозволу одного з батьків (або їх законних представників).

У заявах від батьків щодо відкриття візи дитині, якій виповнилося 12 років, доцільно зазначати також про згоду батьків на отримання біометричних даних дитини. При цьому діти, яким виповнилося 12 років, мають особисто з’явитися до посольства (консульства) або до одного з візових центрів для подання документів на отримання візи. На прохання заявників у заяві також можуть бути зазначені відомості про особу, яка фінансово забезпечує перебування дитини за кордоном.^[4]

Термін дії дитячого закордонного біометричного паспорта становить 4 роки.

Після цього терміну батькам необхідно буде виробити новий закордонний паспорт, тому що продовжити закордонний паспорт в Україні вже неможливо на підставі змін до законів України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Надалі паспорт можна буде тільки обміняти і неможливо продовжити.

Якщо батьки дитини відмовляються від внесення інформації про дитину до безконтактного електронного носія, імплантованого до паспорта для виїзду за кордон, вони подають відповідну заяву, яка оформляється на місці.

Відповідно до ч. 2 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» оформлення, видача та обмін паспорта для виїзду за кордон здійснюється особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, — на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі — законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі — на підставі заяви-анкети одного з батьків / законних представників та письмової згоди другого з батьків / законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків / законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа.

 Якщо батьки не перебувають у шлюбі, заяву подає той з батьків, з ким проживає дитина. Якщо хтось із батьків змінив прізвище після народження дитини, додатково надаються документи, що підтверджують цей факт (свідоцтво про шлюб, про розлучення, про зміну прізвища тощо).

Із паспортами батьків, до яких внесені дані дітей, можна перетинати кордон України так само, як і з закордонними паспортами дітей і дитячими проїзними документами. Із такими паспортами можна подорожувати з дітьми до закінчення терміну дії документа чи досягнення дитиною 18-річного віку.^[5]

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
нотаріус, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань при Міністерстві юстиції України
Огляд змін до законодавства за квітень 2011 року
ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 21.04.2011 Р. № 3263-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО СПРОЩЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА»
1. Законодавці внесли зміни до Цивільного кодексу України та до Закону «Про господарські товариства», згідно з якими, зокрема:
статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю та командитного товариства підлягає сплаті учасниками відповідного товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Нагадаємо, раніше до моменту державної реєстрації кожний з учасників командитного товариства повинен був внести не менше 25 % свого внеску, а кожний учасник ТОВ — не менше 50 % вкладу. Після набуття чинності цим Законом до моменту реєстрації товариства нічого не потрібно буде сплачувати;
юридичним особам (крім АТ) надано можливість самостійно визначати розмір статутного капіталу. Що стосується ТОВ, то для них вимогу щодо мінімального розміру статутного капіталу (одна мінімальна заробітна плата) скасовано;
якщо учасники ТОВ до закінчення першого року з дня реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, то загальні збори учасників повинні прийняти одне з таких рішень:
виключення зі складу ТОВ тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, і визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;
зменшення статутного капіталу та визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі. Рішення про зменшення статутного капіталу потрібно надіслати всім кредиторам ТОВ поштою протягом 3 днів;
ліквідація товариства.
2. До процедури державної реєстрації юридичних осіб (Закон України від 15.05.2003 р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців») унесено деякі зміни, зокрема:

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Останнім часом як в засобах масової інформації, так і шляхом надсилання регіональними філіями державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» листів на адреси підприємств бюро технічної інвентаризації, стали поширюватись відомості щодо покладення Указом Президента від 23.05.2005 року № 833 на ДП «Центр державного земельного кадастру» виключного права державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень та початку такої реєстрації зазначеним підприємством та його філіями. Це обумовлено виключно вільним трактуванням вищезазначеного Указу Президента України регіональними філіями державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та не відповідає законодавству сьогодення, а лише дезінформує населення, нотаріусів, вносячи хаос у довіру громадян підприємствам БТІ.
Підприємства БТІ, які мають віковий досвід у галузі реєстрації нерухомості, і на сьогоднішній день виконують цей вид діяльності як основний, і надалі повинні продовжувати реєструвати нерухомість та права на неї, як це передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», який набув чинності 1 липня 2004 року.
Згідно з цим Законом в Україні має сформуватися єдиний Державний реєстр прав, який буде базуватись на даних державного обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об’єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Законом визначена система органів державної реєстрації прав. Цю систему будуть складати центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав – Держкомзем України, а також створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.
Але це не означає, що слід знехтувати вже зареєстрованими та гарантованими державою правами юридичних та фізичних осіб на нерухоме майно.
Не слід зневажливо ставитись і до надбання, яке було сформовано за багато років становлення української державності.
Перш ніж братись за діло, необхідно вивчити

На виконання п. 2 Постанови КМУ від 21.01.2005 року № 67 «Про реалізацію ст. 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі – Постанова № 67) та відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ДПА України Наказом № 352 від 19.08.2005 року (набуває чинності 21.10.2005 року) затвердила форму Інформації щодо виданих свідоцтв про право на спадщину та посвідчених договорів дарування.
Звернемося до зазначеної Постанови № 67 від 21.01.2005 року. Дана Постанова регламентує оподаткування податком з доходів фізичних осіб успадкованого платником такого податку майна та подання ним звітності.
Так, п. 1 цієї Постанови встановлює, що дохід у вигляді успадкованого майна підлягає оподаткуванню згідно із ст. 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб і відображається ним у річній декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація).
В той же час Міністерство юстиції зобов’язано забезпечити подання державними нотаріальними конторами податковим органам щоквартально інформації щодо виданих свідоцтв про право на спадщину.
Таким чином, Постанова № 67 не регулює відносини щодо нотаріально посвідчених договорів дарування та подання інформації щодо них.
Звернемося до положень п 13.4 статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»:
13.4. Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Подання податкової декларації та сплата податку із зазначеного доходу здійснюються згідно із законодавством.
Нотаріус зобов’язаний надіслати інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину податковому органу у строки, встановлені для податкового кварталу.
Таким чином, відповідно до п. 13.4 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб», нотаріус зобов’язаний надіслати інформацію податковому органу про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Звернемось до положень статті 14 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»:
Стаття 14. Оподаткування доходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування)
14.1. Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.
14.2. Не підлягають оподаткуванню доходи як кошти або майно (майнові чи немайнові права), подаровані одним членом подружжя іншому, у межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності згідно із законом.
Таким чином, стаття 14 не зобов’язує нотаріусів подавати податковим органам інформацію про посвідчені договори дарування та взагалі не покладає на нотаріуса обов’язки податкового агента відносно договорів дарування.
Цікавим також буде приділити увагу Листу Міністерства юстиції від 20.05.2005 № 24-45-1764 «Щодо наказу ДПА України від 29.09.2003 № 451», згідно з яким передписувалось Державній податковій адміністрації України привести Наказ № 451 у відповідність до вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» шляхом внесення змін (вилучення ознак 56 та 57). Даним Листом Мін’юсту також зазначається, що правові норми, викладені в нормативно-правовому акті, є нормами прямої дії, і в разі неузгодження положень відомчого нормативно-правового акта з нормами закону, застосовуються норми закону і у разі невідповідності ознак додатка до Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003 року № 451, зареєстрованого в Мін’юсті України 22.10.2003 року за № 960/8281 (із змінами), нормам Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», цей додаток застосовується у частині, що їм не суперечить.
Тобто з нотаріусів було знято зобов’язання з надання податковим органам інформації щодо посвідчених договорів дарування.
Викликає тільки легке здивування, як після

ІРИНА ЛОСИЦЯ,
кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ГАННА БОКАНЬ,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
«ДЕКРЕТНА ВІДПУСТКА» ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА
Так сталося, що професія «нотаріус» — переважно жіноча професія. Крім того, що нотаріуси-жінки — грамотні досвідчені спеціалісти, вони ще й успішні мами.
Але за наявності гарантій, проголошених Конс¬титуцією України, щодо можливості поєд¬нувати працю з материнством, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинст¬ва, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, — у жінок-нотаріусів виникають певні труднощі з реалізацією норм чинного законодавства щодо використання державних пільг під час материнства.
Коли жінка працює на підприємстві, все зрозуміло: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів і більше з виплатою 100% середньомісячної заробітної плати; потім, за бажанням, відпустка для догляду за дитиною з виплатою державної допомоги. Але нотаріус — це особа, яка забезпечує себе роботою самостійно. Чи мають право нотаріуси-мами користуватися тими самими пільгами, про які згадано вище, чи ні? Та якщо так, то за яких умов? Спробуємо розібратися.
Хоча поняття «декретна відпустка» міцно увійшло в наше життя, але юридично такого виду відпустки немає. Термін «декретна відпуст¬ка» використовують у побутовому обігу, маючи на увазі як відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, так і відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до Закону України «Про відпуст¬ки» зазначені види відпусток відносяться до соціальних відпусток.
ВІДПУСТКА У ЗВ’ЯЗКУ З ВАГІТНІСТЮ ТА ПОЛОГАМИ
Така відпустка надається жінкам на підставі листка непрацездатності, який видається за місцем спостереження за вагітною жінкою відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непраце¬здатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. № 455.
Тривалість цієї відпустки відповідно до ст. 17 Закону України «Про відпустки» становить:
1) до пологів — 70 календарних днів;
2) після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.
Крім того, за ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які по¬страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. для жінок, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, загальна тривалість зазначеної відпустки становить 180 календарних днів (90 календарних днів «до родів» і 90 календарних днів «після родів»).
Така відпустка надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня всиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при всиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.
А тепер звернемося до Закону України «Про нотаріат».
Стаття 29-1 передбачає можливість приватного нотаріуса таким чином скористатися державною гарантією підтримки материнства: «Приватний нотаріус вправі зупинити нотаріальну діяльність за власним бажанням на строк, що не перевищує двох місяців протягом календарного року, або на більший строк за наявності поважних причин (вагітність, догляд за дитиною, хвороба тощо). Про зупинення нотаріальної діяльності на строк більше одного тижня приватний нотаріус зобов’язаний не пізніше ніж за один робочий день до зупинення нотаріальної діяльності письмово повідомити Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі із зазначенням причин та строку відсутності».
Крім того, не слід забувати, що при зупиненні нотаріальної діяльності на строк більше одного місяця, приватний нотаріус зобов’язаний укласти договір про його заміщення з іншим приватним нотаріусом (ст. 29-2 Закону України «Про нотаріат»). Порядок заміщення приватного нотаріуса передбачений наказом Міністерства юстиції України від 22.03.2011 р. № 871/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.03.2011 р. за № 388/19126, «Про затвердження Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса».
Тобто відпустка у значенні Закону України «Про відпустки» (ст. 2) приватному нотаріусу не може бути надана, тому що приватний нотаріус не перебуває у трудових відносинах з будь-яким роботодавцем. Проте зупинити на певний строк свою нотаріальну діяльність з такої поважної причини, як вагітність, догляд за дитиною тощо, приватний нотаріус має право. Очевидно, що строк, протягом якого приватний нотаріус за наявності певних умов може претендувати на соціальні виплати, пов’язані з вагітністю та пологами, можна лише умовно назвати «відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами».
Тепер розглянемо пов’язане з першим друге, не менш цікаве, питання: чи має право приватний нотаріус на отримання 100% середньо¬місячного доходу у період відпустки, пов’язаної з вагітністю та пологами, та механізм отримання цієї виплати.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Україна, 01001, м. Київ вул. Городецького, 13 Тел./факс: (38-044) 278-37-23
12.10.2010 № 31-32/235
На № ___________________
Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі
Направляється Узагальнення практики з питань застосування державними та приватними нотаріусами чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій щодо документів, призначених для використання на території інших держав за період з 1 січня по 1 жовтня 2010 року, підготовлене Департаментом нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань, для неухильного виконання та вжиття відповідних заходів реагування Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі.
Додаток: на 7 арк.
Заступник Міністра Л. В. Єфименко
Бондарчук Н. О.
Тел. 4864988
Узагальненняпрактики з питань застосування державними та приватними нотаріусами чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій щодо документів, призначених для використання на території інших держав за період з 1 січня по 1 жовтня 2010 року
Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів, згода на обов’язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Статтею 2 зазначеної Конвенції (далі Конвенція) передбачено, що Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються, зокрема, нотаріальні акти, офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 61 «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», встановлено, що Міністерство юстиції проставляє апостиль на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, для використання їх за кордоном.
Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577, передбачено, що Мін’юст здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх подальшої консульської легалізації.
Документи, подані для проставлення апостиля, розглядаються відповідними компетентними органами, визначеними зазначеною постановою.
Компетентні органи з’ясовують чи підлягають подані документи проставленню апостиля; справжність підпису та якість, в якій виступала особа, що підписала документ, а також справжність відбитків печатки та/або штампа, проставлених на документах.
Для проставлення апостиля та здійснення підготовки документів до подальшої консульської легалізації у більшості випадків подаються такі нотаріальні документи: копії (фотокопії), заяви, афідевіти, засвідчені переклади нотаріусом та документи, підпис перекладача на яких засвідчений нотаріально, та ін.
За результатами проведеного аналізу документів, що подаються для проставлення апостиля та здійснення підготовки документів до подальшої консульської легалізації, встановлено наступне.
На порушення вимог статті 10 Конституції України, статті 20 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» та статті 15 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон) нотаріуси викладають текст нотаріального документа (не переклад цього ж документа) чи посвідчувальний напис, яким закінчується документ, на іноземній мові (Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Львівська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, області, міста Київ та Севастополь).
Відповідно до статті 78 Закону та пункту 260 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (далі — Інструкція), нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Чинним законодавством передбачено, що текст перекладу документа може бути вкладений окремо від тексту цього документа.
Переклад, який зроблений на окремому аркуші, пришивається до оригіналу документа чи до копії, нотаріально засвідченої, і скріплюється підписом нотаріуса та печаткою.
Відповідно до пункту 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 року «Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» (діє на території України відповідно до статті 3 Закону України «Про правонаступництво»),

ОЛЕНА СІРЯКОВА,
приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу
ДОГОВІР РЕНТИ
Рента належить до відносно нових в україн¬ському законодавстві цивільно-правових договорів, поява яких пов’язана з переходом України до ринкових відносин. Взагалі-то договір ренти не є новацією, він відомий ще з середніх віків. Термін «рантьє» добре відомий нам і з літератури, і з історії.
Регулюванню рентних правовідносин присвячена глава 56 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). 13 статей, з яких складається відповідна глава ЦК України, практично вичерпно регулюють усі правовідносини, що виникають на підставі договору ренти.
У зв’язку з тим, що для українського законодавства рента є новим інститутом, практики укладання цих договорів небагато. Пояснити це можна і страхом громадян перед новим явищем, і, принаймні у нашому місті, небажанням БТІ реєструвати договір ренти.
За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично безстроково або протягом певного строку виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг) (ст. 731 ЦК України).
Сторонами договору ренти відповідно до ст. 733 ЦК України можуть бути юридичні та фізичні особи. Сторонами в договорі є одержувач ренти (рентний кредитор) та платник ренти (рентний боржник).
Істотною умовою договору є умова про пред¬мет. Закон не встановлює обмежень з приводу майна, яке передається під виплату ренти. Предметом договору може бути як рухоме, так і нерухоме майно. Рента обтяжує земельну ділянку, будинок, споруду чи інше нерухоме майно, передане під її виплату. Способи забезпечення виконання зобов’язань щодо виплати ренти: застава та страхування. Зокрема, у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно (ч. 1 ст. 735 ЦК України). Звідси випливає, що платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти (абз. 1 ч. 2 ст. 735 ЦК України), а в разі відчуження майна іншій особі до неї переходять обов’язки платника ренти. Також може бути встановлено обов’язок платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов’язків за договором ренти (ч. 3 ст. 735 ЦК України).
Сама рента також є істотною умовою договору (бо саме її отримує одержувач ренти).
Ренту виплачують у розмірі, що встановлюється договором. Законом встановлений мінімальний розмір ренти, яка виплачується в грошовій формі, у розмірі облікової ставки Національного банку України, яка змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України (ч. 2 ст. 737 ЦК України).
Договір може встановлювати більший розмір ренти (ч. 2 ст. 737 ЦК України). Рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт чи надання послуг. У разі передання під виплату ренти грошової суми вона сплачується в межах облікової ставки банківського процента, застосовуваної в певній місцевості. Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України.
Коли в договорі не визначено строк виплати ренти, вона виплачується після закінчення кожного календарного кварталу. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти, розмір яких встановлюється договором (ст. 736 ЦК України).
Платник виплачуваної безстрокової ренти має право відмовитися від подальшої виплати ренти шляхом її викупу. Викупна ціна ренти визначається в договорі сторонами. У разі відсутності умови щодо викупної ціни в договорі, за яким майно передано у власність під виплату ренти з оплатою, викуп здійснюється за ціною, що відповідає річній сумі належної до виплати ренти. Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною. Сторони можуть встановити умови здійснення відмови від договору платником безстрокової ренти. Договір ренти припиняється після закінчення трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.
Строк договору: договір ренти може укладатися на певний строк (договір строкової ренти) або на невизначений строк (договір безстрокової ренти).
Особливості договору безстрокової ренти (постійної):

УКРАЇНA
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
вул. Петровського, 16, м. Харків, 61002, тел. 751-81-68, факс 751-81-71, код ЄДРПОУ: 34859512

24.04.2013 № 735/02-25
На № ________ від ________ Державним та приватним нотаріусам
м. Харкова та області

Інформація для відома та використання в роботі
У зв’язку з численними запитами нотаріусів та з метою встановлення єдиної практики, на засіданні Методичної ради нотаріусів області, проведеній сумісно з представниками реєстраційної служби під головуванням начальника Головного управління юстиції у Харківській області, розглянуте питання щодо проведення нотаріусами реєстраційних дій у відношенні нерухомого майна при посвідченні договорів про внесення змін до іпотечних договорів щодо порядку та умов виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання.
По результатах обговорення повідомляємо наступне.
Статтею 4 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою на підставі повідомлення іпотекодержателя. Серед вимог, які повинні міститися у повідомленні іпотекодержателя про реєстрацію іпотеки, закон називає і розмір основної суми заборгованості та процентів за основним зобов’язанням, а також строк повного виконання основного зобов’язання. Отже, зазначення в записі про іпотеку даних про основне зобов’язання та строк його виконання є обов’язковим.
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Згідно п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» якщо речовим правом на нерухоме майно є іпотека, державний реєстратор вносить до запису про інші речові права та суб’єкта цих прав відомості про розмір основного зобов’язання (відомості про розмір основної суми заборгованості та процентів за основним зобов’язанням та/або посилання на правочин, в якому встановлено основне зобов’язання у разі, коли іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому) та строк виконання основного зобов’язання (відомості про строк повного виконання основного зобов’язання або строк дії іпотечного договору в разі, коли іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому).
Таким чином, при нотаріальному посвідченні договорів про внесення змін до іпотечних договорів, що пов’язані зі зміною основного зобов’язання, строків та порядку його виконання, реєстраційні дії щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою вчинюються тим нотаріусом, що посвідчує відповідний правочин.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таке речове право на нерухоме майно, як іпотека, є похідним і реєструється після державної реєстрації права власності на передане в іпотеку майно.
Отже, при нотаріальному посвідченні договорів про внесення змін до іпотечних договорів, нотаріус повинен відкрити розділ на нерухоме майно у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (у разі, якщо права на це майно ще не зареєстровані у цьому реєстрі), та лише після цього (за заявою обтяжувача або особи, в інтересах якої встановлено обтяження) зареєструвати відповідні зміни про обтяження майна іпотекою.
Невірною є практика реєстрації змін про обтяження нерухомого майна іпотекою у спеціальному розділі Державного реєстру прав, оскільки, згідно ч. 10 ст. 15 Закону України «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у цьому розділі підлягають реєстрації лише такі права на нерухоме майно, право власності на яке не може бути зареєстроване у Державному реєстрі прав з відкриттям розділу, тобто іпотеки майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва.
Вищевказане доводимо до відома та використання в роботі.
Заступник начальника управління І.В. Левченко