1. 24 жовтня 2014 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 541 «Про порядок припинення підприємницької діяльності та незалежної професійної діяльності особами, які переселилися з тимчасово окупованої території, за їх рішенням».

Цією постановою передбачено, що припинення незалежної професійної діяльності фізичних осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території, місцем проживання яких (за даними відповідних реєстрів) є тимчасово окупована територія, здійснюється за рішенням таких осіб за місцем їх перебування.

Це робиться уповноваженими органами, що реєструють таку діяльність або видають документи про право на її провадження, не пізніше наступного робочого дня після подання особою заяви.

2. У жовтні Державна фіскальна служба України у своєму листі «Про відображення у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) сум податку з процентів та військового збору» за підписом Голови ДФСУ від 06.10.2014 № 6390/7/99-99-17-02-01-17 підтвердила позицію щодо відображення у формі № 1ДФ податку з процентів та військового збору.

До набрання чинності новою формою необхідно подавати Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за старою формою. Після прийняття нової форми № 1ДФ податкові агенти зобов’язані будуть за новою формою подати новий звітний (уточнюючий) податковий розрахунок за III квартал 2014 року лише із заповненням загальної суми нарахованих у звітному періоді доходів у вигляді процентів та доходів, із яких утримується військовий збір, і загальну суму утриманого з них податку. Оскільки вимога до податкового агента щодо подання нового звітного (уточнюючого) розрахунку виникла не з його вини та не має на меті виправлення помилок, що призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника податку та/або до зміни платника податку, то штрафні санкції застосовуватися не будуть.

3. 4 листопада 2014 року набрав чинності наказ Міністерства юстиції України «Про припинення доступу до деяких реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України» від 29.10.2014 № 1801/5.

Цим наказом до закінчення антитерористичної операції на сході України розширюється перелік Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України, до яких припиняється доступ користувачам на окремих територіях Луганської та Донецької областей. Так, на додаток до вже припиненого доступу до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припиняється доступ користувачів до Спадкового реєстру, Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Станом на 01 березня 2015 року перелік реєстрів, до яких припинений доступ, не змінювався.

4. 4 листопада 2014 року набрав чинності наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про внесення змін до Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна» від 12.09.2014 № 250.

Зазначеним наказом дозволено проводити роботи з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна (крім земельних ділянок), суб’єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна. До цього часу такі роботи могли проводити лише органи бюро технічної інвентаризації.

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ПРО ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА АЛІМЕНТИ ДЛЯ ДИТИНИ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМІСТЬ
Нерухомість є одним із найвагоміших об’єктів права власності. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, відносини між якими регулює Сімейний кодекс України (далі — СК України), можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Але цей обов’язок може припинятися й раніше, наприклад, у разі смерті дитини або платника аліментів чи оголошення їх померлими. Суд може звільнити батьків від обов’язку утримувати дитину, якщо її дохід набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Крім того, й розмір аліментів з часом може бути зменшено або збільшено у випадку зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я платника або одержувача аліментів, а також у разі народження інших дітей.
Звільнення від сплати заборгованості платника аліментів допускається за наявності у нього тяжкої хвороби, що перешкоджала таким виплатам, або іншими обставинами, безпосередньо пов’язаними з платником, а не у зв’язку з їх сплатою наперед.
Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред’явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
Стаття 64 СК України визначає право подружжя на укладення договорів між собою. Відповідно до ст. 189 СК України про розмір та строки виплати аліментів батьки мають право укласти договір в письмовій формі, який нотаріально посвідчується.
Якщо в цьому випадку є рішення суду про стягнення аліментів, в якому визначений розмір аліментів та строк виплати (щомісячно), то після стягнення аліментів за рішенням суду може йтися лише про один зі способів виконання аліментних зобов’язань.
За змістом статей 109, 189 СК України та ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) письмовий договір між батьками щодо утримання дитини підлягає нотаріальному посвідченню, а в разі недодержання цієї вимоги закону, він є нікчемним і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається. Крім того, з огляду на порядок виконання такого договору на утримання дитини він може бути укладений батьками лише за відсутності судового рішення про стягнення аліментів. Тобто саме рішення суду не може замінити собою договір про припинення права на аліменти.
Таким чином, після стягнення аліментів за рішенням суду може йтися тільки про один зі способів виконання аліментних зобов’язань, у тому числі укладання аліментного договору про виконання аліментних зобов’язань наперед, виходячи зі свободи договору, а не тільки з випадків, передбачених у законі.
Правильною з практичної точки зору вважаємо ситуацію, коли батьки уклали договір про припинення права на аліменти, який посвідчили нотаріально з врахуванням дозволу органу опіки й піклування.
Якщо батькам належить майно, яким вони володіють на праві спільної сумісної власності, то для того, щоб укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, доцільно укласти договір про поділ майна подружжя з визначенням часток між подружжям. Після реєстрації права власності кожного з подружжя можна укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Зауважимо, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 89 СК України подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, вправі укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати, тобто за таким договором може передаватися у власність не тільки нерухоме майно, а й грошова сума.
Батьки дитини мають право укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно одним із них, як правило, тим, хто проживає окремо від дитини.
Отже, між батьками, один з яких проживає окремо від дитини, з дозволу органу опіки та піклування може бути укладений договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передаванням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) (п. 4.17 гл. 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), оскільки згідно з ч. 4 ст. 19 СК України участь цього органу у захисті сімейних прав та інтересів є обов’язковою.
Договір укладається у письмовій формі і має обов’язково посвідчуватись нотаріально. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV запроваджено новий порядок реєстрації прав на нерухомість та їх обтяжень. Відповідно до норм цього Закону створено єдину систему державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тепер для реєстрації прав власності на нерухоме майно слід звернутися до державних реєстраторів відповідних реєстраційних служб управлінь юстиції у випадках:
• якщо законом передбачено проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зокрема новозбудовані об’єкти, реконструйовані об’єкти нерухомості, об’єкти, внесені до статутного фонду, тобто «первинна» реєстрація;
• якщо державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень органів влади, зокрема на підставі рішення суду, органів прокуратури, податкових органів, органів місцевого самоврядування;
• якщо права виникли до 1 січня 2013 року і не були зареєстровані відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно проводиться також нотаріусами як спеціальними суб’єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора прав в таких випадках:
• проведення державної реєстрації права власності перед здійсненням певної нотаріальної дії, у випадку якщо реєстрація такого права власності була проведена відповідно до законодавства (до 01.01.2013 ― державними реєстраторами бюро технічних інвентаризацій, територіальними органами земельних ресурсів);
• проведення державної реєстрації прав в результаті здійснення нотаріальної дії з нерухомістю, об’єктом незавершеного будівництва.
При цьому лише зареєстровані права мають юридичну силу перед іншими (третіми) особами, а зареєструвати за собою права на нерухомість може лише особа, якій вони належать згідно з дійсними документами, що відповідають вимогам законодавства.
За своєю правовою природою аналізований нами договір належить до сімейно-правових договорів, оскільки його укладення та виконання породжують правові наслідки, передбачені нормами сімейного законодавства: припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Не можна говорити про консенсуальність або реальність договору про припинення права на аліменти, адже здійснення дій його сторонами в неналежній формі або з недотриманням вимог щодо державної реєстрації не сприяє набранню чинності цим правочином. Цей договір має відповідати загальним вимогам ст. 203 ЦК України, додержання яких є обов’язковим для чинності правочину. При укладенні договору застосовуються норми права розділу II книги п’ятої ЦК України, що визначають загальні положення про договір.
Договір про припинення права на аліменти дійсно є ризиковим. Його алеаторність пояснюється тим, що не завжди існує можливість обрахувати суму аліментів, право на отримання яких припиняється за цим договором, оскільки не завжди можна чітко передбачити момент припинення обов’язку по сплаті аліментів, а отже, визначити їх розмір .
Предметом договору є аліменти, тобто грошова сума, яку повинен виплачувати в обов’язковому порядку один із батьків на виховання і утримання дитини, і нерухомість, що належить на праві приватної власності особисто або сумісно платнику аліментів.
Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До нерухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і вироб­ничого призначення.

XXVI Международный конгресс нотариата, Марракеш, Марокко, октябрь 2010 год
РЕЗОЛЮЦИЯ ПО ТЕМЕ II
«НОТАРИАЛЬНЫЙ АКТ НА СЛУЖБЕ БЕЗОПАСНОСТИ ИНВЕСТИЦИЙ, ЕГО ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПРИ ОСУЩЕСТВЛЕНИИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ РЕГИСТРАЦИИ И ЕГО ИСПОЛНИТЕЛЬНАЯ СИЛА»
ВЫВОДЫ
Комиссия Конгресса в Марракеше 2010 года по теме II, озаглавленной «Нотариальный акт на службе безопасности инвестиций, его эффективность при осуществлении государственной регистрации и его исполнительная сила» представляет следующие выводы:
1. Изученную тему можно рассматривать в качестве идеального продолжения темы I Международного конгресса в Мадриде 2007 года «Нотариальный акт — инструмент развития в обществе»; однако она имеет особенность: на этот раз анализ был сконцентрирован на важности нотариального акта для обеспечения безопасности инвестиций, принимая во внимание его характеристики как инструмента, гарантирующего достоверность государственных реестров, и как исполнительного документа.
2. «Инвестировать» — означает использовать капитал для получения выгоды. Но только после определения справедливого равновесия между выгодой и риском, инвестор принимает решение об осуществлении инвестиций, поскольку риски являются причиной возможных потерь. Цель нашего анализа заключалась, таким образом, в иллюстрации того, как нотариальный акт через свою исполнительную силу и способность повышать достоверность государственных реестров позволяет эффективное управление и уменьшение юридических рисков, упрощая тем самым защиту субъективных прав и гарантируя при этом безопасность оборота данных прав, недвижимости, функционирования ипотечных обязательств.
3. В странах гражданского права нотариус:
в качестве уполномоченного от имени государства лица играет, с одной стороны, роль гаранта законности в качестве особого рода контролёра и, с другой стороны, выполняет в режиме аутсорсинга операции превентивного правосудия, способные предоставить сторонам такие же гарантии, как судебный процесс, придавая аутентичный характер их соглашениям, обеспечивая их сохранность, а также наделяя данные акты доказательственной и исполнительной силой;
в качестве независимого профессионала и юриста-эксперта он пользуется универсальным доверием как сторон, так и государства, выступая в качестве гаранта частных интересов, за счет «нотариальной процедуры», которая начинается с выслушивания клиента, предоставления ему беспристрастной и адаптированной к его ситуации консультации, активного выполнения всей совокупности как предшествующих, так и последующих нотариальному удостоверению действий и формальностей, необходимых для полной правовой эффективности нотариального акта.
4. Нотариат латинского типа образует систему, пользующуюся заслуженным и ежедневно подтверждаемым на практике доверием сторон; это доверие сложилось на протяжении жизни целых поколений и являет собой достоверное отражение социокультурной и философской парадигмы и выступает в качестве ответа на социальный запрос.
5. В правовых системах общего права, если должник не исполняет обязательство, то кредитор вынужден обращаться к суду за получением исполнительного документа.
В странах гражданского права гарантии достоверности и законности нотариального акта в полной мере позволяют обеспечивать предупреждение правовых конфликтов — неотъемлемую функцию нотариуса латинского типа. Кроме того, эти гарантии — результат нотариального процесса, предоставляющего те же преимущества, что и процесс судебный — придают легитимность нотариальному акту не только как привилегированному доказательству, но также как исполнительному документу. Другими словами, он равнозначен окончательному судебному решению, которым должник обязуется к исполнению должного, что исключает для кредитора необходимость обращаться к суду за подтверждением своего права и выдачей судебного исполнительного документа, который за этим следует.
6. Можно сказать, что полезность государственного реестра прямо пропорциональна достоверности его содержания. В особенности на деперсонифицированных рынках решающим фактором является возможность довериться данным таких реестров относительно полной и проверяемой во времени идентификации лиц, их имущества и субъективных прав, обеспечивая тем самым правовую действительность правоустанавливающих документов в отношении собственности и ее ограничений, учредительных и иных корпоративных актов, фактов и состояний, касающихся физического лица, что может приобретать особое правовое значение в отношении третьих лиц.
Данный вывод в особенности действителен для рынка недвижимости, где для достижения вышеуказанных результатов правоустанавливающие документы должны регистрироваться в государственных реестрах в рамках процедуры, которая гарантирует логическую связанность правовой информации с данными самих правоустанавливающих документов или с предшествующими записями в реестре с тем, чтобы они отвечали условиям действительности в отношении третьих лиц, без чего титульный правообладатель не сможет в полной мере воспользоваться своими законными правами.
7. Всем правовым системам известны «государственные реестры». Например, в сфере оборота недвижимости:
В странах общего права им характерно отсутствие превентивного, специализированного и публичного контроля за регистрируемыми актами. Данные, которые они содержат, не предоставляют достаточных гарантий полноты и достоверности, а случаи подлога довольно распространены. По этим причинам широко распространено страхование правоустанавливающего документа в качестве гарантии, вытекающих из него прав.
В странах гражданского права эти реестры характеризуются наличием предварительного контроля законности, осуществляемого нотариусом в момент подготовки и удостоверения акта, а также контроля, осуществляемого в момент регистрации представителем государства, уполномоченным на ведение реестра. Только система регистрации, основанная на актах и документах, способных обеспечить абсолютную достоверность регистрируемых данных, в частности, достоверность даты, идентификации сторон, наличия у них воли и полномочий, а также законность содержания предоставляет должные гарантии существования и принадлежности права, предупреждает споры о собственности и делает бесполезным страхование договора.
8. Характеристики нотариального акта как привилегированного доказательства и исполнительного документа, с одной стороны, и как инструмента достоверности государственных реестров, с другой, были изучены с точки зрения анализа экономической эффективности права, который позволил установить:
что, с одной стороны, исполнительная сила нотариального акта упрощает получение кредита, позволяет сэкономить время, ресурсы и энергию, уменьшить потери или задержки в обороте финансовых потоков; с другой стороны, она способствует обращению к банковскому кредиту, уменьшая возможности для должника избежать исполнения своих обязательств. Все это становится возможным за минимальную цену для кредитора/инвестора, не считая позитивных последствий для общества в целом за счет уменьшения количества судебных споров, которое, в свою очередь, устраняет «пробки» в судах и снижает расходы государства на отправление правосудия; как следствие, она защищает кредит и, значит, экономический оборот;
что достоверность государственного реестра имеет фундаментальную экономическую ценность как для частных лиц, так и для общества в целом. На рынке недвижимости, например, данная достоверность способствует безопасности оборота недвижимости и использованию банковского кредита за счет обращения к ипотечным обязательствам, исключая риски мошенничества, в том числе связанные с использованием информационных технологий, и делая ненужным страхование правоустанавливающих документов; последнее, в частности, не позволяет получить желаемое сторонами сделки, а в лучшем случае — только его цену; оно игнорирует также иррациональный и строго личностный элемент, присутствующий во всякой юридической деятельности, а именно чувственную ценность от обладания и пользования имуществом.
9. В конечном счете, институт нотариата утверждается в качестве носителя общезначимых ценностей по защите граждан и публичного интереса в сочетании с экономией частных и государственных ресурсов; он напрямую содействует адекватной оценке инвестиционных рисков, отвечая, тем самым, на запросы инвесторов и поощряя их на долгосрочные капиталовложения, внося в целом существенный вклад к экономическое развитие страны.
С учетом вышеизложенных соображений, Комиссия высказывает пожелание, чтобы:
в сфере оборота недвижимости:
системы государственной регистрации использовали современные информационные технологии в той мере, в какой они обеспечивают большую безопасность и скорость передачи данных, одновременно снижая риски бюрократических задержек и административного беспорядка;
в целях обеспечения достоверности правовых сведений, каждая система, основанная на цивилистических правовых традициях, ограничивала бы доступ в государственные реестры только нотариальными и судебными актами;
в целях ускорения работы государственных реестров и исключения последующего бесполезного и дорогостоящего контроля со стороны лиц, ответственных за ведение реестра, каждый правопорядок признал за нотариусами своей страны непосредственный доступ к государственным реестрам для введения данных, относящихся к удостоверенным ими актам или, по крайней мере, предусмотрел, что контроль, осуществляемый должностными лицами реестра, ограничивался только формальными аспектами, полностью оставляя в сфере ответственности нотариуса — как это уже происходит в странах Международного союза нотариата — контроль законности на этапе заключения договоров;
в сфере исполнительных документов:
за нотариальным актом повсеместно, в том числе в странах, в которых на сегодня это невозможно, признавалась исполнительная сила; исполнительная сила нотариального акта не ограничивалась только денежными обязательствами, но и могла быть распространена на другие виды обязательств;
система, установленная Европейским регламентом о создании европейского исполнительного документа для бесспорных обязательств (Регламент ЕС № 805/2004), могла бы быстро распространиться за счет международных конвенций аd hос, заключаемых с другими государствами в целях содействия международным инвестициям.
Наконец:
чтобы Международный союз нотариата собрал статистические данные для облегчения разработки индекса юридической безопасности.
С учетом вышеизложенного и, в особенности, принимая во внимание недавний финансовый кризис, Комиссия также высказывает пожелание, чтобы нотариальный акт еще в большей мере утверждался как носитель универсальных ценностей, обеспечивая защиту граждан и публичного интереса, содействуя надежности экономической и правовой системы государства и предоставляя профессиональному инвестору должные гарантии безопасности.
Информация предоставлена Академией нотариата Украины

СЕРГІЙ ГРИНЕНКО,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Катерина ПАВШУК,
юрист, м. Харків
ЕКСПРЕС-АНАЛІЗ СТ. 235–3 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ «ЗЛОВЖИВАННЯ ПОВНОВАЖЕННЯМИ ОСОБАМИ,
ЯКІ НАДАЮТЬ ПУБЛІЧНІ ПОСЛУГИ»
В КОНТЕКСТІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО НОТАРІАТ»
Стаття 235-3. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги
1. Використання своїх повноважень аудитором, нотаріусом, експертом, оцінювачем, третейським суддею або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, а також незалежним посередником чи членом трудового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів всупереч своїм повноваженням з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, вчинене стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, особи похилого віку або повторно, — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна або без такої.
Цитовані положення Кримінального кодексу України (далі — КК України) вже набрали чинності і вводяться в дію з 1 січня 2010 року. Внесення подібних доповнень до чинного законодавства є несподіваним. Ці новели не відповідають традиціям вітчизняного законодавства. Багато спорів точилося до прийняття цих змін навколо проблеми визнання нотаріусів суб’єктами злочинів у сфері службової діяльності. Законодавець вирішив цю проблему оригінально. На даному етапі пізно ставити під сумнів підстави нововведень. Слід проаналізувати положення статті, яка вперше для КК України передбачила спеціального суб’єкта злочину — нотаріуса.
Для полегшення сприйняття аналізу ознак злочину структуруємо текст статті. У ст. 235–3 йдеться про: «Використання своїх повноважень нотаріусом… всупереч своїм повноваженням з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду».
Нотаріуси не належать до числа осіб, які
є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але вони надають публічні послуги і для цілей Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11.06.2009 № 1506-VI прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. Тобто станом на 1 січня 2010 року нотаріус вважатиметься суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення (п. ґ. пп. 2 ст. 2 Закону України № 1506-VI).
Норма побудована таким чином, що основною ознакою об’єктивної сторони злочину вважається використання нотаріусом своїх повноважень всупереч своїм повноваженням. Термін «повноваження нотаріуса» не має чіткого і конкретного значення. Враховуючи положення Закону України № 1506-VI, його можна спробувати визначити таким чином. Повноваження нотаріуса — це сукупність прав та обов’язків особи, яка надає публічні послуги, і за своїм статусом прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, наданих їй для виконання функцій і конкретних завдань нотаріату України.
Формулювання об’єктивної сторони з точки зору юридичної техніки є недосконалим і алогічним. Важко собі уявити буквально «використання своїх повноважень» «всупереч своїм повноваженням». Спробуємо розібратися з питанням тлумачення цієї статті з позицій імовірних її застосовників, тобто правоохоронних органів та суду. Повноваження особи визначаються її компетенцією, встановленою у відповідних законах, положеннях, статутах та інших нормативних актах, якими регламентуються права і обов’язки особи, яка обіймає ту або іншу посаду або тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконує обов’язки на цій посаді . Тому у межах статті 235–3 КК України злочином може бути визнане лише таке діяння нотаріуса, яке було пов’язане із здійсненням ним прав і виконанням обов’язків, якими він наділений відповідно до виконуваних функцій. Стаття 235–3 за конструкцією є подібною до ст. 364 КК України. Вбачається, що при тлумаченні по аналогії з останньою практика скоріше за все піде шляхом, коли вчиненим всупереч своїм повноваженням вважатиметься використання нотаріусом своїх прав і обов’язків всупереч інтересам нотаріальної діяльності, з порушенням законів та інших нормативних актів.
Основні права та обов’язки нотаріуса Закон України «Про нотаріат» визначає у статтях 5 та 6, розділах 2 та 3, які закріплюють повноваження щодо нотаріальних дій, встановлюють обов’язкові вимоги до умов і порядку їх вчинення.
Тобто під діями нотаріуса всупереч своїм повноваженням можуть розумітись порушення порядку вчинення нотаріальних дій, а також обов’язків, покладених на нього Законом, у тому числі: розголошення відомостей, одержаних ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій; вчинення нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам тощо.
Злочин, передбачений ст. 235–3, є матеріальним, тобто вважається закінченим тільки у разі якщо використання нотаріусом повноважень всупереч своїм повноваженням заподіяло істотну шкоду.
Пункт 2 примітки до ст. 235–1 КК визначає, що істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Законодавець при конструюванні складу злочину, передбаченого ст. 235–3 КК України, використав традиційні для службових злочинів формулювання. Даючи визначення істотної шкоди, він дозволяє зробити висновок, що вона може полягати і в нематеріальних збитках. Саме так здійснено і в статях 364-367 КК. Враховуючи вказану подібність законодавчої техніки, слід очікувати використання на практиці роз’яснень, які були здійснені Пленумом Верховного Суду України щодо окремих ознак цих злочинів.
Так, зокрема, розглядаючи судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень, Пленум Верховного Суду України роз’яснив: якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення обстановки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій, приховування злочинів.
При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, потрібно також ураховувати кількість потерпілих громадян, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо.
У разі заподіяння поряд із матеріальними збитками і шкоди нематеріального характеру загальна шкода від злочину може визнаватись істотною навіть у випадку, коли матеріальні збитки не перевищують 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»).
Актуальним є визначення форми вини у злочині, що аналізується. Оскільки аналізована стаття встановлює відповідальність за злочин з матеріальним складом, то вина визначається психічним ставленням особи і до самого діяння, і до його наслідків. Закон прямо не вказує на форму вини суб’єкта при вчиненні цього злочину. Це дає підстави для різних інтерпретацій. Не виключено, що будуть висловлюватися пропозиції, що діяння може бути як умисним, так і необережним, а психічне ставлення до наслідків може виявлятися як в умисній, так і в необережній формі вини (у випадку, коли злочин вчинюється з метою. Однак вбачається, що суб’єктивна сторона щодо дій нотаріуса, пов’язаних з порушенням його обов’язків або порядку реалізації повноважень, повинна характеризуватися умисною. Указівка ч. 1 ст. 235-3 КК на дії всупереч своїм повноваженням означає, що особа може діяти лише з прямим умислом. Тому слід враховувати, чи усвідомлювала особа протиправність своєї поведінки. Психічне ставлення особи до наслідків вчинюваних нею дій може полягати як в умисній, так і в необережній формах вини. У цілому злочин, передбачений ст. 235-3 КК, повинен визнаватися умисним. У той же час, та обставина, що текст даної статті, на відміну від статей 235-1 та 235-2 КК України, не містить слова «умисне», дає підстави очікувати на досить суперечливу практику у цьому питанні, принаймні якщо не буде відповідних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України щодо кваліфікації.
Учинення нотаріусом законних дій не може утворювати незаконних наслідків.
Обов’язковою ознакою для кваліфікації діяння як злочину є вчинення його із метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави.
У примітці 1 до ст. 235-1 дається визначення неправомірної вигоди. Під нею закон розуміє грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або отримують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав. На жаль, більш докладних визначень поки що немає.
На нашу думку, будь-яка вигода, яку отримує особа, котра є нотаріусом, може визнаватись неправомірною лише за сукупності таких умов:
– по-перше, умовою визнання вигоди, отриманої без законних на те підстав, враховуючи, що послуги нотаріуса є платними, а також виходячи із сутності нотаріальної діяльності і характеру повноважень нотаріуса, є факт протиправного використання ним своїх повноважень або пов’язаних з цим можливостей, який може проявлятись у порушенні вимог законодавства щодо порядку і обов’язкових умов вчинення нотаріальних дій або порушенні інших обов’язків нотаріуса (наприклад, отримання державним нотаріусом оплати за вчинення нотаріальних дій понад розміри державного мита, встановленого чинним законодавством, або приватним нотаріусом — нижче розміру держмита; вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб — її учасників або їх уповноважених представників; порушення порядку перевірки справжності підписів учасників правочину, встановленого ст. 45 Закону України «Про нотаріат»; вчинення нотаріальної дії за умов, коли відповідно до ст. 49 у її вчиненні має бути відмовлено; розголошення відомостей, одержаних нотаріусом у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій, тощо). У зв’язку з тим, що з 1 січня 2010 року вводяться в дію зміни до ст. 358 КК України, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11.06.2009 № 1508-VI, до числа таких порушень треба віднести також складання чи видачу нотаріусом завідомо підроблених нотаріальних документів;
– по-друге, вигода має надаватися саме у зв’язку з виконанням нотаріусом своїх повноважень, тобто в якості своєрідної оплати за вчинене зловживання ними. Будь-які вигоди, отримані особою в контексті інших відносин, не пов’язаних з нотаріальною діяльністю, не можуть розглядатись як неправомірні. До такого висновку прямо підводить визначення понять «корупція» і «корупційне правопорушення» у Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції», який прямо пов’язаний з доповненням КК України ст. 235-3.
Таким чином, отримання нотаріусом винагороди у вигляді оплати за здійснення нотаріальних дій, якщо вони вчинені відповідно до законодавства, не може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 235-3 КК України. Отримання будь-яких вигод безвідносно до професійної діяльності також саме по собі не утворює складу злочину. Обов’язковими ознаками складу злочину, передбаченого ст. 235-3 КК України, є вчинення нотаріальних дій з порушенням законодавства, поєднане з метою отримання неправомірної вигоди. Слід акцентувати увагу на тому, що тут мається на увазі не вигода від самого результату нотаріальної дії, а вигоди, які надаються або надання яких очікується суб’єктом злочину від інших осіб, на користь яких здійснено зловживання своїми повноваженнями. Навіть у випадку коли нотаріус учиняє порушення закону, але не має при цьому на меті отримати від когось неправомірну вигоду за це, таке діяння не може бути кваліфіковане за ст. 235-3 КК України.
Що розуміти під метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави — закон роз’яснень не містить. Це поняття відноситься до оціночних і буде вирішуватися органами дізнання, досудового слідства і судом у кожному конкретному випадку. Слід лише зазначити, що у випадку, коли така шкода буде підпадати під ознаки іншого, передбаченого Кримінальним законом, суспільно небезпечного діяння, дії будуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів.
Слід зазначити, що у випадку, коли має місце зловживання нотаріусом своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди, відношення його до наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди може бути як умисним, так і необережним. В останньому варіанті, у випадку ненастання вказаних наслідків, діяння не може бути кваліфіковане як незакінчений злочин, але може підпадати під ознаки іншого правопорушення, наприклад адміністративного. Якщо ж нотаріус зловживає повноваженнями з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, то у разі ненастання таких наслідків з причин, які не залежать від нього, його дії можуть бути кваліфіковані як замах на вчинення злочину, передбаченого ст. 235-3 КК України, і, відповідно, призначене кримінальне покарання.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 235-3 КК України, визнаються за ч. 2 — вчинення злочинного діяння стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, особи похилого віку або повторно; за ч. 3 — спричинення діянням тяжких наслідків.
Терміни «неповнолітня особа» (ст. 34 ЦК України), «недієздатність» (ст. 39 ЦК України) та «повторність» (ст. 32 КК України) не викликають подвійного тлумачення. Нагадаємо, що згідно із ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.93 № 3721-XII «громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року».
Тяжкими наслідками у ст. 235–3, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Однак, як і у випадку із визначенням істотної шкоди, поняття тяжких наслідків передбачає заподіяння суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру. Питання про їх тяжкість буде вирішуватися із урахуванням конкретних обставин справи.
Наприклад, тяжкими наслідками при перевищенні влади або службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК) визнаються заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви, тощо (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 15).
Викладене дозволяє зробити декілька висновків. По-перше, у зв’язку з тим, що обов’язковою (основною) ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 235-3 КК України,
є використання нотаріусом повноважень всупереч своїм повноваженням, то тлумачення цієї ознаки і форм злочинного діяння у подальшому стане основним проблемним моментом для вирішення питання про правомірність дій нотаріуса. По-друге, використання оціночних понять «істотна шкода», «тяжкі наслідки» і «мета заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави» буде вирішуватися із урахуванням конкретних обставин справи із можливим запозиченням роз’яснень Пленуму Верховного Суду України щодо злочинів у сфері службової діяльності.
Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ.
2. Про нотаріат: Закон України від 02.09.93 № 3425-XII.
3. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16.12.93 № 3721-XII.
4. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 11.06.2009 № 1506-VI.
5. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 15 // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 7–9.
6. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер — Право, 2001.

Пролетела, как яркий миг, ХV Олимпиада нотариусов в Польше (25–28 мая 2017 года). В этом году у нас был самый большой состав команды — 50 человек, все — нотариусы, только 4 человека — помощники нота­риусов. На этой Олимпиаде мы в очередной раз доказали своё спортивное превосходство, впереди были только белорусы. Наша команда завоевала 23 медали: золото — 7; серебро — 7, бронза — 9.

В этом году впервые выставили волейбольную команду (капитан команды — Покинтелица Дмитрий). Для баскетбо­листов это был третий олимпийский турнир (капитан команды — Галиевский Дмитрий). В 2015 году на Олимпиаде ребята взяли золото. Поляки уже знали наш коллектив и выставили на игру сильного соперника, расслабиться нашим игрокам не дали венгры, с разницей в три очка — победили, и мы выбыли из борьбы. Коллективная игра — самая сложная. Играет коллектив, и от сыгранности команды зависит победный результат.

Футболисты вновь порадовали своей игрой, нашу команду уже воспринимают как профессионалов. А ведь играют нотариусы. Смотреть на игру без восхищения нельзя, сыгранно, красивые пассы, бегают как заводные, а, главное, с толком и великолепно забивают голы. Отличился президент Нотариальной палаты Украины Марченко Владимир, забивший гол в футбольном турнире.

Золотые медали в командную копилку принесли: Светлана Процюк (Запорожье), шахматы; Руслана Рычок (Киев), настольный теннис; Оксана Хомич (Днепр), теннис (45+); Иван Усик (Луцк), прыжки в высоту; Борис Кот, капитан команды, футбол; Алена Верповская, Токарева Валентина, Александр Рогоза (все — Киев), Рудницкий Андрей (Тернополь), веселые старты; Сергей Матвиенко (Чернигов), Максим Юдин (Киев), Алена Верповская (Киев), Ольга Прокофьева (Чернигов), Артем Чапский (Одесса), канат;

серебро: Маковецкая Елена (Херсон) — 2 медали; Грибанова Ольга (Запорожье) — теннис (45+); микс — Марина Марчук (Одесса), Беднов Александр (Запорожье); женские эстафеты 4 х 100 м — Верповская Алена, Усик Анжела (Волынь), Токарева Валентина (Киев), Кравченко Ольга (Киевская область); Матвиенко Сергей — поднятие гири, Ольга Драпатая — бег на 100 м (45+);

бронзу: Маковецкая Елена (Херсон) — 2 медали; эстафета плавание — Карнарук Наталья (Полтава), Маковецкая Елена, Несвитайло Игорь (Одесса), Иван Усик; теннис — Ирина Шестопалова (Киев); Рогоза Александр — бег на 100 м (40+); эстафета 4 х 400 м — Верповская Алена, Усик Анжела (Луцк), Токарева Валентина (Киев), Кравченко Ольга (Киевская область).

З кожним днем Україна все більше інтегрується з країнами Європи. І це відображається у кожній сфері нашого життя. І щодня виникає потреба в подальшій всебічній та глибшій імплементації норм міжнародного законодавства, зокрема, у нотаріальному процесі. Адже при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси мають керуватися не тільки нормами українського законодавства, а й чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такі договори є частиною національного законодавства України.

На мою думку, одним з основоположних нормативно-правових актів міжнародного законодавства для нотаріусів є Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (далі — Конвенція), ратифікована Законом України 17.07.1997 № 475/97-ВР, зі змінами та доповненнями.

При цьому варто звернути увагу на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, яка визначає Конвенцію як джерело права. Але «джерело права» при розгляді справ судами. І преамбула цього Закону визначає, що «Закон регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України».

Так, цей Закон не містить прямої вказівки на таке застосування норм Конвенції, але відсутні жодні підстави нехтувати її
положеннями. Ми повинні застосувати аналогію права і визнати вказані положення та рекомендації. У цьому випадку вважаю за доцільне дослухатись думки Лазарєва В.В., який зазначав, таке: «В пределах своей компетенции на издание норма­тивных актов органы государственного управления впра­ве устранять существующие пробелы права. За пре­делами нормоустановительной функции они вынуждены преодолевать пробелы с помощью аналогии… Применение закона и нормотворчество могут перекрещиваться, дополнять друг друга, но они не теряют при этом своей специфики…». У Науково-практичному коментарі Цивільного кодексу України за редакцією професора І.В. Спасибо-Фатєєвої (т. 1) наголошується, що аналогія права та закону може бути застосована не тільки судами, а й іншими органами та особами — суб’єктами правозастосування, нотаріусами та іншими учасниками цивільних відносин. На мою думку, для здійснення нотаріальної діяльності, нотаріус насамперед має володіти понятійним апаратом Конвенції, її принципами та духом, знайомитись з практикою її застосування. Саме це буде запорукою захисту прав і свобод осіб, які звернулися до нотаріуса.

Вот прокурор, он обвинитель,

Я адвокат – почти спаситель.

Нам друг без друга жить несложно,

Но по закону – невозможно.

Судья зашла – и встали все

Все мы – участники процесса.

И у меня щемит в душе,

Сейчас начнется наша пьеса.

Я завещание решил составить мудро,

Ведь нет имущества, что числится на мне.

Врагам болезни завещать нетрудно

Все те, что мне мешают на земле.

Вот получил свидетельство, что я живой,

А так же то, что нахожусь в определенном месте,

И думаю, как хорошо, что я с тобой,

А не лежу на кладбище в укромном месте.

Не жалею, не зову, не плачу.

А работаю, пашу, ишачу.

По-другому жить я не могу,

Потому, что надо содержать семью.

Коррупция, суды, налоги,

Пора бы подвести итоги.

В стране, где судьи – полубоги

Напрасно подводить итоги.

Я не боюсь природных катаклизмов,

Кризисов, обвалов всех валют,

Боюсь я только власти пофигизма

И равнодушия чиновничьих Иуд.

У розвинених іноземних правопорядках система корпоративного управління носить розгалужений характер і, маючи на меті забезпечення певного балансу інтересів учасників корпоративних відносин, застосовую для цієї мети диференційований інструментарій, зокрема угоди учасників про порядок голосування (voting agreements); право вето міноритарних учасників з певних питань і за певних умов; безвідкличні довіреності на право голосування (irrevocable proxies); встановлення різних обмежень на передачу (відчуження) часток (акцій); укладання спеціальних угод про обмеження свободи прийняття рішень радою директорів (виконавчими органами) та інші^[1].

В Україні система корпоративного управління далека від завершення і перебуває на стадії формування, тому важливе значення для її динаміки має запровадження механізмів викупу акцій, з використанням можливостей різних юрисдикційних інституцій, включаючи нотаріат.

Законом України від 23.03.2017 № 1983‑VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» (далі — Закон № 1983), який набув чинності 4 червня 2017 року, в національне корпоративне право запроваджуються механізми, широко відомі європейським країнам та спрямовані на удосконалення корпоративного управління і захист прав акціонерів.

У квітні 2016 року проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» (реєстр. № 2302а від 26.02.2016), розроблений групою народних депутатів, було внесено до Верховної Ради України. Метою законопроекту визначено удосконалення механізму придбання акцій приватного акціонерного товариства за наслідком придбаного контрольного пакета акцій; запровадження механізму придбання акцій публічного акціонерного товариства за наслідком придбаного контрольного та значного контрольного пакета акцій; запровадження механізму обов’язкового продажу акцій акціонерами на вимогу акціонера — власника 95 відсотків акцій товариства; запровадження механізму обов’язкового придбання власником, який володіє пакетом у розмірі більше ніж 95 відсотків простих акцій товариства, на вимогу акціонерів товариства належних їм акцій.

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
щодо оформлення права на спадщину
в разі спадкування приватизованої квартири, що знаходиться у спільній сумісній власності
Згідно з Цивільним кодексом України (далі — ЦК України) існують два види спільної власності — спільна часткова й спільна сумісна. Частина 3 ст. 355 ЦК України передбачає, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4 ст. 355 ЦК України).
Згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в осіб, які приватизували житло (квартиру, кімнату, будинок, далі — житло), виникає право спільної власності. Згідно з ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність. Відтак, Законом, так само як і Цивільним кодексом України, установлюється альтернатива. При цьому зазначається про передачу житла у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даному житлі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника житла. Словосполучення «за письмовою згодою» може відноситися до самого факту виявлення бажання одержати житло у власність, до виду спільної власності та до обох аспектів. Аналіз ч. 2 ст. 8 указаного Закону надає можливість стверджувати, що безумовним є прояв і висловлення насамперед волі осіб, які мають право на приватизацію, на одержання у власність квартири. Адже всупереч їхній волі вони набути у власність житло не можуть. У той же час вони можуть висловитись і за те, який вид спільної власності обрати — часткову чи сумісну.
За ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. У разі ж спільної сумісної власності, частки взагалі не визначаються (ч. 1 ст. 368 ЦК України), але при виділі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, кимсь із співвласників, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370 ЦК України).
Отже і в тому і в іншому варіанті співвласники житла опиняються в рівному становищі, якщо інше не передбачено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Таким чином, можливі такі варіанти прав співвласників житла:

[Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ОДПІ не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, витрати, понесені позивачем, належать до переліку витрат на утримання нотаріальної контори, підтверджені документально та можуть бути віднесені до витратної частини приватного нотаріуса Ххххх районного нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_1. Також суд зазначив, що нотаріус не зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок по контрагентах, відносно яких встановлено, що вони є іншими самозайнятими особами або фізичними особами — підприємцями, у зв’язку з чим внесення даних про таких осіб до податкової звітності 1-ДФ не є обов’язком нотаріуса. Більш того, суд першої інстанції вірно зазначив, що Податковий кодекс України не містить вимог щодо можливості зарахування до витратної частини приватного нотаріуса вартості комунальних послуг лише у випадку використання для організації нотаріальної контори нежитлового приміщення.]

ХХХХХ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
хххх 2013 року Справа № ххххх
м. Ххххх
Ххххх окружний адміністративний суд у складі:
головуючого — судді Ххххх
при секретарі судового засідання Ххххх
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
від відповідача: Ххххх, Ххххх.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. ххххх адміністративну справу
за позовом: Приватного нотаріуса ххххх районного нотаріального округу ххххх області ОСОБА_1
до: Ххххх об’єднаної Державної податкової інспекції Ххххх області Державної податкової служби
про: скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
До Ххххх окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного нотаріуса Ххххх районного нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_1 до Ххххх об’єднаної Державної податкової інспекції Ххххх області Державної податкової служби, в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі ххххх грн., у тому числі за основним платежем ххххх грн., та штрафні санкції у сумі ххххх грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення № ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати податку з доходів найманих працівників (штрафні санкції) у сумі ххххх грн.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, обґрунтовують позов тим, що податковим органом проведено документальну невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичної особи, що проводить незалежну професійну діяльність — приватного нотаріуса. За результатом перевірки зроблений висновок про завищення позивачем витрат (необхідних для провадження незалежної професійної діяльності), що призвело до заниження податкових зобов’язань по податку на доходи фізичних осіб в сумі ххххх грн. З таким висновком позивач не згоден, вважає його помилковим, а податкові повідомлення-рішення прийняті за результатом вказаної перевірки просить скасувати.
Представники відповідача у судовому засідання проти позову заперечили, вважають, що податковою інспекцією правомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, просили відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав зазначених у письмових запереченнях.
Відповідно до ст. 160 КАС України, 04.06.2013 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з’ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.
ОСОБА_1 є фізичною особою резидентом, який проводить незалежну професійну діяльність — приватного нотаріуса, перебуває на обліку в Ххххх ОДПІ Ххххх області ДПС з ххххх р., реєстраційний номер № ххххх. Податкова адреса приватного нотаріуса ОСОБА_1: АДРЕСА_1, фактичне місцезнаходження: АДРЕСА_2.
Як свідчать матеріали справи, ххххх 2013 Ххххх ОДПІ Ххххх області на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу Ххххх ОДПІ Ххххх області від ххххх2013 № ххххх та повідомлення від ххххх2013 № ххххх проведено документальну невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність — ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, результати якої викладені в акті № НОМЕР_1.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 та п. 178.3, п. 178.6 ст. 178 Податкового кодексу України, а саме завищення суми документально підтверджених витрат, необхідних для провадження незалежної професійної діяльності за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, що складає ххххх грн., при цьому сума заниження податку на доходи фізичних осіб становить ххххх грн.
Такий висновок податкового органу представник відповідача обґрунтовує тим, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду діяльності. Листом Міністерства юстиції України від 02.02.2006 № 31-35/20 доведений єдиний перелік витрат, пов’язаних з організацією роботи приватних нотаріусів. У зв’язку з віднесенням до окремої групи платників податків — приватних нотаріусів законодавчо зазначена категорія не керується переліком витрат, які дозволені фізичним особам — підприємцям, а тому при проведені перевірки документального підтвердження витрат податкова інспекція керується виключно нормами Закону України «Про нотаріат» та листами Міністерства юстиції України. Відповідно до норм зазначених законодавчих актів, а також п. 178.3 ст. 78 ПКУ необхідні для провадження діяльності витрати повинні бути документально підтвердженні.
Так, під час перевірки було встановлено, що в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 позивачем включено до складу витрат: — компенсацію за відрядження (ххххх 2011 за період з ххххх 2011 — ххххх 2011 — ххххх грн. та ххххх 2011 за період з ххххх 2011 — ххххх 2011 — ххххх грн.) на загальну суму ххххх грн.
• ххххх 2011 включено до витрат придбання товару у сумі ххххх грн. ТОВ «Ххххх» (код ЄДРПОУ) м. АДРЕСА, «пилосос Samsung на суму ххххх грн., та аксесуари для очищування води на суму ххххх грн»;
• витрати у сумі ххххх грн. за перерахування коштів на рахунок ОВ «Укрнотпалати» (код ЄДРПОУ ххххх);
Оскільки даний вид витрат не передбачений в переліку, як витрати, що необхідні для провадження діяльності то він не може бути включений до витрат приватного нотаріуса.
Крім того, перевіркою встановлено, що в період з 01.01.2011 по 31.12.2011 позивачем включено до складу витрат компенсацію сплачених послуг за охорону приміщення у сумі ххххх грн. та суми, сплачені за комунальні послуги, в сумі ххххх грн. Для підтвердження витратних документів ОСОБА_1 надані документи про сплату зазначених послуг проведених приватним нотаріусом ОСОБА_7, а саме:
• послуги надані Ххххх міжрайонним відділом ДСО при ГУМВС України в Ххххх області у сумі ххххх грн. згідно договору № ххххх «На централізовану охорону «Об’єкта» технічними засобами сигналізації, з реагування наряду міліції ДСО та перекриттям об’єкту» від ххххх року, складеного між управлінням ДСО при ГУМВС України в Ххххх області та приватним нотаріусом ОСОБА_7;
• витрат за сплату комунальних послуг у сумі ххххх грн. приватного нотаріуса ОСОБА_8 — ОСОБА_9.
На думку відповідача, фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність декларують особисто отримані доходи та для визначення оподатковуваного доходу мають право включати (враховувати) витрати, що понесені особисто, та підтвердити ці витраті документально. Проте позивачем включено до декларації витрати, що понесені іншим суб’єктом господарювання.
До того ж під час перевірки встановлено, що в період з 01.01.2011 по 31.12.2011 приватний нотаріус ОСОБА_1 включив до книги обліку доходів та витрат суму в розмірі ххххх грн. сплачену за комунальні послуги. Під час проведення перевірки, ОСОБА_1 серед документів, підтверджують власність приміщення, було надано лише договір дарування 1/3 частки: іншого вбудованого приміщення від ххххх 2006, в якому «обдарованим» виступає громадянин ОСОБА_1 та ним отримано 1/3 частина цілого вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_3. При цьому приватним нотаріусом не було надано документи, які засвідчують право використання приміщення безпосередньо для здійснення своєї діяльності, а саме остаточне рішення Ххххх міської ради на переведення приміщення в нежитловий фонд.
На думку відповідача, ця сума витрат не може бути включена до загального складу витрат, сплачених за комунальні послуги, та відображена у рядку 05 розділу IV декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік.
Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивач звернувся до податкового органу із запереченнями щодо висновків акта, проте отримав письмову відповідь Ххххх ОДПІ Ххххх області Державної податкової служби № ххххх від ххххх 2013, якою ОСОБА_1 повідомлено, що заперечення не вплинули на результати перевірки, які залишаються без змін.
На підставі акта перевірки відповідачем прийняті: податкове повідомлення — рішення від ххххх 2013 № ххххх, яким донараховано позивачу суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, в тому числі за основним платежем ххххх грн., та штрафними (фінансовим) санкціями ххххх грн. та податкове повідомлення — рішення від ххххх 2013 № ххххх, яким донараховано податок з доходів найманих працівників (фінансові санкції) у сумі ххххх грн.
Однак суд не може погодитися з висновками акта перевірки Ххххх ОДПІ Ххххх області ДПС № НОМЕР_1 від ххххх 2013 з наступних підстав.
За приписами ст. 3 Закону України «Про нотаріат», нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори — не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність — це, зокрема, діяльність приватних нотаріусів, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 178.1 ст. 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати свідоцтво про таку реєстрацію згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Пунктом 2 ст. 178 Податкового кодексу України, передбачено, що доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу, тобто за ставкою 15 відсотків бази оподаткування, а в разі перевищення десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення.
Згідно з п. 3 ст. 178 ПКУ, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності та подавати податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, тобто до 1 травня року, що настає за звітним.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий здійснюється платником податку самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації. При цьому до 1 серпня року, що настає за звітним, самозайнята особа зобов’язана самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій податковій декларації (ст. 179.7 ПКУ).
З огляду на те, що вичерпний перелік витрат не передбачений ані ПКУ, ані іншими нормативними актами, єдиним критерієм при визначенні витрат, що зменшують дохід для визначення об’єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності. При цьому п. 1.4 ст. 4 ПКУ встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Таким чином, щодо обґрунтування витрат, які визнано вищевказаною перевіркою такими, що віднесені ОСОБА_1 до витратної частини помилково, слід зазначити наступне:
• при включенні до валових витрат ххххх грн. — компенсації за відрядження за період з ххххх 2011 по ххххх 2011 р. та витрат ххххх грн. компенсації за відрядження за період з ххххх 2011 по ххххх 2011, а всього: ххххх грн. ОСОБА_1 керувався п. 178.3 ст. 178 ПКУ, оскільки вказані відрядження були пов’язані з підвищенням кваліфікації та професійним навчанням відповідно до абз. 8 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» (проходження курсів — підвищення кваліфікації та навчання з метою підвищення кваліфікації працівника), а не нормами, які регулюють оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності.
Як свідчать матеріали справи, ххххх 2011 року Головним управлінням юстиції прийнято наказ № ххххх «Про затвердження Плану — графіка підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нота­ріусів на 2011 рік», згідно з яким позивача направлено на підвищення кваліфікації з ххххх 2011 року, що відповідно до абз. 8 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» є обов’язком нотаріуса.
Помічник нотаріуса — ОСОБА_11 почала працювати відповідно до трудового договору, укладеного із позивачем ххххх 2011 року (належним чином зареєстрованого в ххххх міському центрі зайнятості за № ххххх). Відповідно до п. 2 цього договору працівник зобов’язана серед іншого вести електронні реєстри. Задля можливості ознайомлення з роботою з електронними реєстрами та напрацювання навичок роботи з ними (підвищення кваліфікації), працівника й було направлено у відрядження.
Щодо сплати належної частки (позивача) послуг з охорони робочого приміщення нотаріальної контори за адресою: АДРЕСА_3 за період з ххххх2011 до ххххх2011, які надані Ххххх міжрайонним відділом ДСО при ГУМВС України в Ххххх області (код ЄДРПОУ), на суму ххххх грн. здійснені наступним чином: платіжні доручення № ххххх по ххххх грн. — на ім’я УДСО при ГУМВС в Ххххх області на загальну суму ххххх грн.; платіжні доручення № ххххх, по ххххх грн. — компенсація на оплату послуг на ім’я приватного нотаріуса ОСОБА_8, на загальну суму ххххх грн.
Із матеріалів справи з’ясовано, що така оплата та включення її до витратної частини здійснена у зв’язку з тим, що нежитлове вбудоване приміщення за вищезазначеною адресою, яке було зареєст­роване як робоче місце приватного нотаріуса Ххххх міського нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_8, приватного нотаріуса Ххххх міського нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_12 та приватного нотаріуса Ххххх районного нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_1, належало у 2011 році вказаним особам на праві спільні часткової власності та використовувалося спільно (з 01.01.2011 по 31.05.2011 лише нотаріусами ОСОБА_13 та ОСОБА_1, а з 01.06.2011 по 31.12.2011 трьома нотаріусами разом), на підставі договорів від ххххх 2009 та від ххххх 2011 про сумісне утримання цілого убудованого приміщення (нерухомого майна), яке є робочим місцем нотаріусів, можливість укладення яких передбачена ст. 627 Цивільного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про нотаріат» та Положенням «Про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса», а послуги з охорони за договором № ххххх від ххххх 2010, укладеним з Управлінням ДСО при ГУМВС України в Ххххх області, надавались нотаріусам спільно, хоча замовником послуг за договором зазначено приватного нотаріуса ОСОБА_14 (у зв’язку з вимогою «виконавця» щодо зазначення «відповідальної особи» за договором); ОСОБА_15 надана згода на укладення цього договору, як співвласника приміщення та нотаріуса — учасника договору про сумісне утримання приміщення, яке є робочим місцем приватних нотаріусів; послуги з охорони приміщення нотаріальної контори надані ПН ОСОБА_1 в повному обсязі. ОСОБА_1 здійснена оплата — у січні–травні 2011 року до УДСО (на підставі договору від ххххх 2009 та внутрішніх актів), а у червні–грудні 2011 року — приватному нотаріусу ОСОБА_14, в якості компенсації (у зв’язку з появою третього суб’єкта, на підставі нового договору про сумісне утримання цілого убудованого приміщення (нерухомого майна), яке є робочим місцем нотаріусів від ххххх 2011 р.), з метою перерахування «виконавцю» послуг; зазначені суми компенсацій до витратної частини приватного нотаріуса ОСОБА_14 не віднесені.
Таким чином, суд погоджується з думкою позивача, що зазначені витрати належать до переліку витрат на утримання нотаріальної контори, підтвердженні документально та можуть бути віднесені до витратної частини позивача.
Така ж ситуація склалася з оплати інших комунальних послуг, зокрема газу, електричної енергії, води: лічильник щодо кожного ресурсу у приміщенні встановлено один; користування ресурсами здійснюється спільно всіма співвласниками; розділення ліній для встановлення додаткових лічильників неможливе; комунальні підприємства відмовляються укладати договори з кількома суб’єктами, оскільки в них немає підстав виставляти рахунки за показаннями одного лічильника кільком суб’єктам; об’єднання в юридичну особу, в тому числі з метою вирішення цих питань, для приватних нотаріусів в Україні неможливе.
Отже, такі витрати є необхідними для провадження незалежної професійної діяльності нота­ріуса.
Порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та вимоги, що висуваються до робочого місця (контори) приватного нотаріуса, зазначені в ст. ст. 24, 25 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до вимог ст. ст. 24, 25 Закону України «Про нотаріат», робоче місце (контора) приватного нотаріуса має відповідати таким умовам:
1) забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці;
2) давати можливість кожному приватному нотаріусу, який здійснює нотаріальну діяльність, одночасно та незалежно від іншого приватного нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність;
3) бути захищеним від несанкціонованого проникнення;
4) бути забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса;
5) кількість кімнат у приміщенні, де знаходиться робоче місце (контора) приватного нота­ріуса, не може бути меншою ніж кількість приватних нотаріусів, які здійснюють нотаріальну
діяльність у його межах;
6) бути пристосованим для роботи технічного персоналу з документами у відокремленій від нотаріуса кімнаті.
Додаткові умови встановлені Положенням «Про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності», зокрема щодо обладнання приміщення охоронною сигналізацією, кожний нотаріус повинен мати свою кімнату, помічники повинні перебувати у відокремленій, належно пристосованій до умов роботи (стажування) та дотримання нотаріальної таємниці кімнаті.
Крім того, приватний нотаріус може здійснювати нотаріальну діяльність лише за наявності акта про сертифікацію робочого місця (контори) приватного нотаріуса, який підтверджує дотримання всіх передбачених нормативно-правовими актами вимог.
Таким чином, без охоронної сигналізації у приміщенні робота нотаріуса неможлива. Неможлива ця робота також без світла, води, каналізації, опалювання в холодну пору року, тобто всі ці витрати є обов’язковими для особи, що здійснює нотаріальну діяльність.
Відповідно до ст. 356–358, 360 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласник у праві спільної часткової власності відповідно до свої частки зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном.
Таким чином, укладаючи договори щодо надання комунальних послуг або послуг з охорони приміщення, один зі співвласників, діючи за згодою інших, створює права та обов’язки для кожного з них пропорційно їх часток. У зв’язку з чим суд погоджується щодо належного включення до витратної частини приватного нотаріуса ОСОБА_1, зазначених в позовній заяві, компенсації витрат на охорону приміщення співвласнику приміщення — приватному нотаріусу ОСОБА_13, а також 1/3 частки витрат на комунальні платежі по договорах, укладених з приватним нотаріусом ОСОБА_1.
Податковий кодекс України не містить вимог щодо можливості зарахування до витратної частини приватного нотаріуса вартості комунальних послуг лише у випадку використання для організації нотаріальної контори нежитлового приміщення.
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Ххххх міської ради Ххххх області «Про переведення житлової квартири у нежитлові приміщення та надання дозволу на їх реконструкцію» від ххххх року за № ххххх, спочатку переведено 1/20 частину гуртожитку, що розташований в АДРЕСА_3, у нежитлові приміщення, а потім надано дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для реконструкції вищезазначених нежитлових приміщень під адміністративні приміщення з улаштуванням окремого входу.
Відповідно до Податкового кодексу України, податковий агент — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам, а також нести відповідальність за порушення норм Податкового кодексу.
За таких обставин, нотаріус не зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок по контрагентам, відносно яких встановлено, що вони є іншими самозайнятими особами або фізичними особами — підприємцями. У зв’язку з чим внесення даних про таких осіб до податкової звітності 1-ДФ не є обов’язком нотаріуса.
Враховуючи вказане, суд вважає, що в матеріалах справи наявні докази того, що зазначені вище витрати належать до переліку витрат на утримання нотаріальної контори, підтвердженні документально та можуть бути віднесені до витратної частини приватного нотаріуса Ххххх районного нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_1.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 94, 158–163 КАС України, суд —
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті Ххххх об’єднаною Державною податковою інспекцією Ххххх області Державної податкової служби:
• № ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі ххххх грн., у тому числі за основним платежем ххххх грн., та штрафні санкції у сумі ххххх грн.
• № ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати штрафних санкцій у сумі ххххх грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного нотаріуса Ххххх районного нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі ххххх гривень ххххх коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Ххххх апеляційного адміністративного суду через Ххххх окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні — з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ххххх

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ххххх 2013 р. Справа № ххххх
Ххххх апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ххххх
суддів: Ххххх Ххххх
за участю секретаря судового засідання: Ххххх
за участю:
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ххххх апеляційну скаргу Ххххх об’єднаної державної податкової інспекції Ххххх області Державної податкової служби
на постанову Ххххх окружного адміністративного суду від ххххх 2013 року у справі № ххххх за позовом Приватного нотаріуса Ххххх районного округу Ххххх області ОСОБА_1 до Ххххх об’єднаної державної податкової інспекції Ххххх області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, —
ВСТАНОВИВ:
ххххх 2013 р. Приватний нотаріус Ххххх районного округу Ххххх області ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № ххххх від ххххх 2013 щодо нарахування до сплати: за основним платежем ххххх грн. та штрафні санкції у сумі ххххх грн., а всього ххххх грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення № ххххх від ххххх 2013 щодо нарахування до сплати: за основним платежем — ххххх грн., за штрафними санкціями — ххххх грн., а всього ххххх грн. В обґрунтування своїх вимог посилався на безпідставність висновків перевіряючих осіб щодо неправильного включення до витрат витрати, які були безпосередньо пов’язані з професійною діяльністю позивача.
Постановою Ххххх окружного адміністративного суду від ххххх 2013 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення прийняті Ххххх об’єднаною Державною податковою інспекцією Ххххх області Державної податкової служби:
№ ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі ххххх грн., у тому числі за основним платежем ххххх грн., та штрафні санкції у сумі ххххх грн.;
№ ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати штрафних санкцій у сумі ххххх грн.
Не погодившись з постановою суду, Ххххх об’єднана державна податкова інспекція Ххххх області Державної податкової служби звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень на підставі та у спосіб, визначений Конституцією України та Законами України.
У судовому засіданні позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні з підстав, викладених в запереченнях проти апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з ліквідацією Ххххх ОДПІ ДПС та утворенням територіального органу Міністерства доходів і зборів України — Ххххх об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління міністерства доходів і зборів у Ххххх області. Проте до даного клопотання не було надано доказів ліквідації податкового органу відповідача, зміни його функцій та змін в організації виробництва і праці.
Суд апеляційної інстанції, порадившись на місці, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю факту ліквідації податкового органу. Більш того, дане клопотання подано першим заступником начальника Ххххх ОДПІ Ххххх області ххххх 2013 р., що також свідчить про відсутність на даний момент факту ліквідації податкового органу.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з ххххх 2013 р. по ххххх 2013 р. повноважними особами Ххххх ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність — приватного нотаріуса ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено Акт № НОМЕР_1 від ххххх 2013 р. (далі по тексту — Акт перевірки) (а.с.9-13)
В Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог:
1) п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 та п. 178.3 та п. 178.6 ст. 178 Податкового кодексу України, а саме завищення суми документально підтверджених витрат, необхідних для провадження незалежної професійної діяльності за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, що складає ххххх грн., при цьому сума заниження податку на доходи фізичних осіб становить ххххх грн.;
2) згідно з п. 7 підрозділу 10 розділу 20 Податкового кодексу України «штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. застосовується у розмірі не більше 1 грн. за кожне порушення», ст. 51 та п.п. 119.2 ст. 119 та п.п. 169.2.2 пп. 169.2 ст. 169 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України, а саме: не відображались в звітності по формі 1-ДФ суми доходу виплачених фізичним особам за придбаний товар та надання послуг за 1 квартал та випадків застосування податкової соціальної пільги за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р.;
3) ст. 51 та п.п. 119.2 ст. 119 та п.п. 169.2.2 пп. 169.2 ст. 169 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України, а саме: не відображались в звітності по формі 1-ДФ суми доходу виплачених фізичним особам за придбаний товар та надання послуг за 2–4 квартали 2011 року та випадків застосування податкової соціальної пільги за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.
Не погодившись з Актом перевірки, позивач подав на нього заперечення, які Ххххх ОДПІ залишені без задоволення.
На підставі висновків Акта перевірки Акт № НОМЕР_1 від ххххх 2013 р. Ххххх ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:
• № ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі ххххх грн., у тому числі за основним платежем ххххх грн., та штрафні санкції у сумі ххххх грн. (а.с.22)
• № ххххх від ххххх 2013, яким донараховано податкове зобов’язання зі сплати штрафних санкцій у сумі ххххх грн. (а.с.23)
Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ОДПІ не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, витрати, понесені позивачем, належать до переліку витрат на утримання нотаріальної контори, підтвердженні документально та можуть бути віднесені до витратної частини приватного нотаріуса Ххххх районного нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_1. Також суд зазначив, що нотаріус не зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок по контрагентам, відносно яких встановлено, що вони є іншими самозайнятими особами або фізичними особами-підприємцями, у зв’язку з чим внесення даних про таких осіб до податкової звітності 1-ДФ не є обов’язком нотаріуса.
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.
Як вбачається з Акта перевірки, висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, податковий орган дійшов з огляду на наступне.
1. ххххх 2011 позивачем безпідставно включено до складу валових витрат ххххх грн. — компенсацію за відрядження за період з ххххх 2011 — ххххх 2011 та ххххх 2011 р. — ххххх грн. — компенсацію за відрядження за період з ххххх 2011 — ххххх 2011. Позиція відповідача полягає в тому, що даний вид витрат не передбачений в переліку як витрати, що необхідні для провадження діяльності, а тому він не може бути включений до витрат приватного нотаріуса.
• за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 позивачем безпідставно включено до складу валових витрат на оплату послуг охорони приміщення наданого Ххххх міжрайонним відділом ДСО при ГУМВС України в Ххххх області у сумі ххххх грн. (послуга надана на підстав договору № ххххх від ххххх р. між «виконавцем» Управління ДСО при ГУМВС України в Ххххх області та «замовником» приватним нотаріусом ОСОБА_3). Позиція відповідача полягає в тому, що фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність декларують особисто отримані доходи та для визначення оподатковуваного доходу мають право включати (враховувати) витрати, що понесені особисто та підтвердити ці витраті документально. Проте позивачем включено до декларації витрати, що понесені іншим суб’єктом господарювання.
• ххххх 2011 безпідставно включено до валових витрат придбання товару у ТОВ «Ххххх» «пилосос Samsung на суму ххххх грн. та аксесуари для очищування води на суму ххххх грн.». Позиція відповідача полягає в тому, що даний вид витрат не передбачений в переліку як витрати, що необхідні для провадження діяльності, а тому він не може бути включений до витрат приватного нотаріуса.
• за період з 01.01.2011 р. — 31.12.2011 р. безпідставно включено до складу валових витрат, не віднесених до витрат нотаріуса, перерахування коштів на рахунок ОВ «Укрнотпалати». Позиція відповідача полягає в тому, що даний вид витрат не передбачений в переліку як витрати, що необхідні для провадження діяльності, а тому він не може бути включений до витрат приватного нотаріуса.
• приватним нотаріусом не надано документів, які засвідчують про використання приміщення безпосередньо для здійснення діяльності. Відсутність підтверджуючих документів, що утримання приміщення пов’язане з діяльністю, не дає права відносити сплачені комунальні платежі по утриманню зазначеного приміщення до витрат. До витрат безпідставно включено суму ххххх грн., сплачену за комунальні послуги. Позиція відповідача полягає в тому, що не має законодавчих підстав для віднесення витрат на утримання приватного приміщення, яке не переведене в нежитловий фонд, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної нотаріальної діяльності.
• за період з 01.06.2011–31.12.2011 року позивачем безпідставно включено до складу валових витрат компенсацію витрат приватному нотаріусу ОСОБА_3 на суму ххххх грн. Позиція відповідача полягає в тому, що фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність декларують особисто отримані доходи та для визначення оподатковуваного доходу мають право включати (враховувати) витрати, що понесені особисто та підтвердити ці витраті документально. Проте позивачем включено до декларації витрати, що понесені іншим суб’єктом господарювання.
З огляду на викладене, податковий орган дійшов висновку про безпідставне включення позивачем до складу витрат, відображених в декларації про майновий стан і доходи за 2011 р. суму ххххх грн., чим занижено податкове зобов’язання по податку на доходи фізичних осіб від здійснення незалежної професійної діяльності на суму ххххх грн.
2. Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб — підприємців, з якими мав фінансово-господарські відносини самозайнята особа (приватний нотаріус) ОСОБА_1, до Ххххх ОДПІ надавались, але в наданих звітах не знайшли відображення суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку за придбання товару чи надання послуг, які надані в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., чим порушено вимоги ст. 51 ПК України.
3. В податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, які надані в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. не вказані ознаки податкової соціальної пільги, яка фактично надавалась відповідно до наданої заяви від ххххх 2011 р. найманому працівнику ОСОБА_4, чим порушено вимоги п.п. 169.2.2 пп. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України.
Проте такі висновки податкового органу суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат», нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори — не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність — це, зокрема, діяльність приватних нотаріусів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 178.1 ст. 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати свідоцтво про таку реєстрацію згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Пунктом 2 ст. 178 Податкового кодексу України передбачено, що доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу, тобто за ставкою 15 відсотків бази оподаткування, а в разі перевищення десятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення.
Згідно з п. 3 ст. 178 ПКУ, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності та подавати податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, тобто до 1 травня року, що настає за звітним.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий здійснюється платником податку самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації. При цьому до 1 серпня року, що настає за звітним, самозайнята особа зобов’язана самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій податковій декларації (ст. 179.7 ПКУ).
Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України не надано вичерпний перелік витрат, які включаються до складу валових, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що єдиним критерієм при визначенні витрат, що зменшують дохід для визначення об’єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності. При цьому п. 1.4 ст. 4 ПКУ встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Як вбачається з матеріалів справи, відрядження за період з ххххх 2011 — ххххх 2011 та
з ххххх 2011 — ххххх 2011 були пов’язані з підвищенням кваліфікації та професійним навчанням відповідно до абз. 8 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» (проходження курсів — підвищення кваліфікації та навчання з метою підвищення кваліфікації працівника), а не нормами, які регулюють оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження госпо­дарської діяльності, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дані витрати належать до витрат, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної нотаріальної діяльності.
Придбання пилососа «Samsung» на суму ххххх грн. здійснене з метою прибирання приміщення робочого місця приватного нотаріуса, аксесуари для очищування води на суму ххххх грн. придбані з метою фільтрування та очищування води для співробітників нотаріальної контори. Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не надано доказів використання даних предметів не для зазначеної мети, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що дані витрати належать до витрат, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної нотаріальної діяльності, а саме утриманням робочого місця.
Стосовно включення до складу витрат перерахування коштів на рахунок ОВ «Укрнотпалати» в сумі ххххх грн. Як зазначає позивач, дані витрати є необхідними для провадження незалежної професійної діяльності нотаріуса, враховуючи, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про нотаріат» метою участі у професійному самоврядуванні нотаріусів, зокрема, є «підвищення професійного рівня нотаріусів та надання їм методичної допомоги. Професійне самоврядування нотаріусів здійснюється через Нотаріальну палату України та її органи. Професійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах … обов’язковості членства нотаріусів…».
Відповідачем дані доводи позивача не спростовані. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що дані витрати також можливо віднести до витрат, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної нотаріальної діяльності.
Щодо доводів відповідача про те, що за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 позивачем безпідставно включено до складу валових витрат на оплату послуг охорони приміщення наданого Ххххх міжрайонним відділом ДСО при ГУМВС України в Ххххх області у сумі ххххх грн. (послуга надана на підставі договору № ххххх від ххххх 2010 р. між «виконавцем» Управління ДСО при ГУМВС України в Ххххх області та «замовником» приватним нотаріусом ОСОБА_3). Позиція відповідача полягає в тому, що фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність декларують особисто отримані доходи та для визначення оподатковуваного доходу мають право включати (враховувати) витрати, що понесені особисто та підтвердити ці витраті документально. Проте позивачем включено до декларації витрати, що понесені іншим суб’єктом господарювання.
Як вбачається з матеріалів справи, нежитлове вбудоване приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстроване як робоче місце приватного нотаріуса Ххххх міського нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_6, приватного нотаріуса Ххххх міського нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Ххххх районного нотаріального округу Ххххх області ОСОБА_1, належало у 2011 році вказаним особам на праві спільні часткової власності та використовувалося спільно (з 01.01.2011 по 31.05.2011 лише нотаріусами ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а з 01.06.2011 по 31.12.2011 трьома нотаріусами разом), на підставі договорів від ххххх 2009 та від ххххх 2011 про сумісне утримання цілого убудованого приміщення (нерухомого майна), яке є робочим місцем нотаріусів, можливість укладення яких передбачена ст. 627 Цивільного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про нотаріат» та Положенням «Про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса».
Послуги з охорони за договором № ххххх від ххххх 2010, укладеним з Управлінням ДСО при ГУМВС України в ххххх області, надавались нотаріусам спільно, хоча замовником послуг за договором зазначено приватного нотаріуса ОСОБА_3 (у зв’язку з вимогою «виконавця» щодо зазначення «відповідальної особи» за договором); ОСОБА_1 надана згода на укладення цього договору як співвласника приміщення та нотаріуса — учасника договору про сумісне утримання приміщення, яке є робочим місцем приватних нотаріусів; послуги з охорони приміщення нотаріальної контори надані ПН ОСОБА_1 в повному обсязі.
ОСОБА_1 здійснена оплата — у січні–травні 2011 року до УДСО (на підставі договору від ххххх 2009 та внутрішніх актів), а у червні–грудні 2011 року — приватному нотаріусу ОСОБА_3 в якос­ті компенсації (у зв’язку з появою третього суб’єкта на підставі нового договору про сумісне утримання цілого убудованого приміщення (нерухомого майна), яке є робочим місцем нотаріусів від ххххх 2011 р.), з метою перерахування «виконавцю» послуг; зазначені суми компенсацій до витратної частини приватного нотаріуса ОСОБА_3 не віднесені.
Вказані доводи позивача підтверджуються матеріалами справи, а саме: договорами від ххххх 2009 та від ххххх 2011 про сумісне утримання цілого убудованого приміщення (а.с.43,44), Актами (а.с.45-47), платіжними дорученнями № ххххх по ххххх грн. — на ім’я УДСО при ГУМВС в Ххххх області на загальну суму ххххх грн., в яких в графі «Призначення платежу» вказано «Оплата за послуги охорони згідно рахунків» (а.с.50); платіжними дорученнями № ххххх, по ххххх грн. — компенсація на оплату послуг на ім’я приватного нотаріуса ОСОБА_6, на загальну суму ххххх грн., в яких в графі «Призначення платежу» вказано «Відшкодування за послуги охорони» (а.с.48-49).
Відповідно до ст. 356–358, 360 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласник у праві спільної часткової власності відповідно до свої частки зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном. Таким чином, укладаючи договори щодо надання комунальних послуг або послуг з охорони приміщення, один зі співвласників, діючи за згодою інших, створює права та обов’язки для кожного з них пропорційно їх часток.
Отже, вказані витрати документально підтверджені та правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної нотаріальної діяльності.
Щодо доводів відповідача в частині, що приватним нотаріусом не надано документів, які засвідчують про використання приміщення безпосередньо для здійснення діяльності. Відсутність підтверджуючих документів, що утримання приміщення пов’язане з діяльністю не дає права відносити сплачені комунальні платежі по утриманню зазначеного приміщення до витрат. До витрат безпідставно включено суму ххххх грн. сплачену за комунальні послуги. Позиція відповідача полягає в тому, що не має законодавчих підстав для віднесення витрат на утримання приватного приміщення, яке не переведене в нежитловий фонд, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної нотаріальної діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки ОСОБА_1 серед документів, що підтверджують власність приміщення, було надано договір від ххххх р. дарування 1/3 частки: вбудованого приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1, в якому «обдарованим» виступає громадянин ОСОБА_1 та ним отримано 1/3 частина цілого вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_1.
При цьому посилання відповідача про те, що приватним нотаріусом не було надано документи, які засвідчують право використання приміщення безпосередньо для здійснення своєї діяльності, а саме остаточне рішення Ххххх міської ради на переведення приміщення в нежитловий фонд є безпідставними з огляду на наступне.
Як вбачається з технічного паспорта на вбудоване приміщення, його загальна площа складає ххххх кв.м., в тому числі основна ххххх кв.м. (нежитлова) та допоміжна ххххх кв.м. (а.с.102-104).
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Ххххх міської ради Ххххх області «Про переведення житлової квартири у нежитлові приміщення та надання дозволу на їх реконструкцію» від ххххх 2006 року за № ххххх, спочатку переведено 1/20 частину гуртожитку, що розташований в АДРЕСА_1, у нежитлові приміщення, а потім надано дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для реконструкції вищезазначених нежитлових приміщень під адміністративні приміщення з улаштуванням окремого входу.
Враховуючи, що відповідачем не доведено того, що вбудоване приміщення використовується позивачем у діяльності, не пов’язаній з нотаріальною, а також того, що таку діяльність позивач здійснює за іншою адресою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність доводів відповідача, що витрати, пов’язані зі сплатою комунальних послуг по утриманню зазначеного приміщення не можливо віднести до витрат, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної нотаріальної діяльності.
Більш того, суд першої інстанції вірно зазначив, що Податковий кодекс України не містить вимог щодо можливості зарахування до витратної частини приватного нотаріуса вартості комунальних послуг лише у випадку використання для організації нотаріальної контори нежитлового приміщення.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем вимог ст. 51 та п.п. 119.2 ст. 119 та п.п. 169.2.2 пп. 169.2 ст. 169 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України суд зазначає наступне.
Акт перевірки, який є матеріальною формою відображення результатів перевірки та висновків перевіряючих осіб, має відповідати Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності — фізичними особами, затверджений наказом ДПА України № 326 від 11.06.04, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.06.04 за № 803/9402.
Так, відповідно до пунктів 1.4–1.8 цього Порядку за результатами проведеної документальної перевірки складається акт документальної перевірки. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема, норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадової особи податкових органів, яка проводила перевірку. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів. У разі відсутності первинних документів, що підтверджують факт порушення, до акта перевірки додається пояснення платника податків, що перевіряється.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ цього Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства необхідно:
• висвітлити показники, які відображаються платником податків у податковій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів обліку платника податків у розрізі періодів;
• у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків та, за їх наявності, відповідальних осіб за ведення обліку доходів і витрат суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи щодо встановлених порушень;
• зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи з обліку, а у разі відсутності такого — інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
• у разі відмови платника податків та, за їх наявності, відповідальних осіб за ведення обліку доходів і витрат суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи надати посадовим особам, що здійснюють перевірку, письмові пояснення щодо причини ненадання документів, факти відмови відображаються в акті.
З Акта перевірки вбачається, що всупереч вказаним вимогам, зазначене в акті порушення вимог ст. 51 та п.п. 119.2 ст. 119 та п.п. 169.2.2 пп. 169.2 ст. 169 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України, відповідачем документально не доведені, не зазначені конкретні первинні або інші документи, які б свідчили про факт виплати позивачем доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку за придбання товару чи надання послуг, які надані в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., а також наявність ознаки податкової соціальної пільги.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в порушення даної норми не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 КАС України суд, —
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Ххххх об’єднаної державної податкової інспекції Ххххх області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Ххххх окружного адміністративного суду від ххххх2013 року у справі № ххххх залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
(Ухвалу у повному обсязі складено ххххх 2013 р.)
Головуючий: Ххххх
Суддя: Ххххх
Суддя: Ххххх