ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ПРО ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА АЛІМЕНТИ ДЛЯ ДИТИНИ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМІСТЬ

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ПРО ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА АЛІМЕНТИ ДЛЯ ДИТИНИ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМІСТЬ
Нерухомість є одним із найвагоміших об’єктів права власності. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, відносини між якими регулює Сімейний кодекс України (далі — СК України), можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Але цей обов’язок може припинятися й раніше, наприклад, у разі смерті дитини або платника аліментів чи оголошення їх померлими. Суд може звільнити батьків від обов’язку утримувати дитину, якщо її дохід набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Крім того, й розмір аліментів з часом може бути зменшено або збільшено у випадку зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я платника або одержувача аліментів, а також у разі народження інших дітей.
Звільнення від сплати заборгованості платника аліментів допускається за наявності у нього тяжкої хвороби, що перешкоджала таким виплатам, або іншими обставинами, безпосередньо пов’язаними з платником, а не у зв’язку з їх сплатою наперед.
Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред’явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
Стаття 64 СК України визначає право подружжя на укладення договорів між собою. Відповідно до ст. 189 СК України про розмір та строки виплати аліментів батьки мають право укласти договір в письмовій формі, який нотаріально посвідчується.
Якщо в цьому випадку є рішення суду про стягнення аліментів, в якому визначений розмір аліментів та строк виплати (щомісячно), то після стягнення аліментів за рішенням суду може йтися лише про один зі способів виконання аліментних зобов’язань.
За змістом статей 109, 189 СК України та ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) письмовий договір між батьками щодо утримання дитини підлягає нотаріальному посвідченню, а в разі недодержання цієї вимоги закону, він є нікчемним і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається. Крім того, з огляду на порядок виконання такого договору на утримання дитини він може бути укладений батьками лише за відсутності судового рішення про стягнення аліментів. Тобто саме рішення суду не може замінити собою договір про припинення права на аліменти.
Таким чином, після стягнення аліментів за рішенням суду може йтися тільки про один зі способів виконання аліментних зобов’язань, у тому числі укладання аліментного договору про виконання аліментних зобов’язань наперед, виходячи зі свободи договору, а не тільки з випадків, передбачених у законі.
Правильною з практичної точки зору вважаємо ситуацію, коли батьки уклали договір про припинення права на аліменти, який посвідчили нотаріально з врахуванням дозволу органу опіки й піклування.
Якщо батькам належить майно, яким вони володіють на праві спільної сумісної власності, то для того, щоб укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, доцільно укласти договір про поділ майна подружжя з визначенням часток між подружжям. Після реєстрації права власності кожного з подружжя можна укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Зауважимо, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 89 СК України подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, вправі укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати, тобто за таким договором може передаватися у власність не тільки нерухоме майно, а й грошова сума.
Батьки дитини мають право укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно одним із них, як правило, тим, хто проживає окремо від дитини.
Отже, між батьками, один з яких проживає окремо від дитини, з дозволу органу опіки та піклування може бути укладений договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передаванням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) (п. 4.17 гл. 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), оскільки згідно з ч. 4 ст. 19 СК України участь цього органу у захисті сімейних прав та інтересів є обов’язковою.
Договір укладається у письмовій формі і має обов’язково посвідчуватись нотаріально. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV запроваджено новий порядок реєстрації прав на нерухомість та їх обтяжень. Відповідно до норм цього Закону створено єдину систему державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тепер для реєстрації прав власності на нерухоме майно слід звернутися до державних реєстраторів відповідних реєстраційних служб управлінь юстиції у випадках:
• якщо законом передбачено проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зокрема новозбудовані об’єкти, реконструйовані об’єкти нерухомості, об’єкти, внесені до статутного фонду, тобто «первинна» реєстрація;
• якщо державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень органів влади, зокрема на підставі рішення суду, органів прокуратури, податкових органів, органів місцевого самоврядування;
• якщо права виникли до 1 січня 2013 року і не були зареєстровані відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно проводиться також нотаріусами як спеціальними суб’єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора прав в таких випадках:
• проведення державної реєстрації права власності перед здійсненням певної нотаріальної дії, у випадку якщо реєстрація такого права власності була проведена відповідно до законодавства (до 01.01.2013 ― державними реєстраторами бюро технічних інвентаризацій, територіальними органами земельних ресурсів);
• проведення державної реєстрації прав в результаті здійснення нотаріальної дії з нерухомістю, об’єктом незавершеного будівництва.
При цьому лише зареєстровані права мають юридичну силу перед іншими (третіми) особами, а зареєструвати за собою права на нерухомість може лише особа, якій вони належать згідно з дійсними документами, що відповідають вимогам законодавства.
За своєю правовою природою аналізований нами договір належить до сімейно-правових договорів, оскільки його укладення та виконання породжують правові наслідки, передбачені нормами сімейного законодавства: припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Не можна говорити про консенсуальність або реальність договору про припинення права на аліменти, адже здійснення дій його сторонами в неналежній формі або з недотриманням вимог щодо державної реєстрації не сприяє набранню чинності цим правочином. Цей договір має відповідати загальним вимогам ст. 203 ЦК України, додержання яких є обов’язковим для чинності правочину. При укладенні договору застосовуються норми права розділу II книги п’ятої ЦК України, що визначають загальні положення про договір.
Договір про припинення права на аліменти дійсно є ризиковим. Його алеаторність пояснюється тим, що не завжди існує можливість обрахувати суму аліментів, право на отримання яких припиняється за цим договором, оскільки не завжди можна чітко передбачити момент припинення обов’язку по сплаті аліментів, а отже, визначити їх розмір .
Предметом договору є аліменти, тобто грошова сума, яку повинен виплачувати в обов’язковому порядку один із батьків на виховання і утримання дитини, і нерухомість, що належить на праві приватної власності особисто або сумісно платнику аліментів.
Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До нерухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і вироб­ничого призначення.

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті