НОВЕЛИ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА У СВІТЛІ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН

У розвинених іноземних правопорядках система корпоративного управління носить розгалужений характер і, маючи на меті забезпечення певного балансу інтересів учасників корпоративних відносин, застосовую для цієї мети диференційований інструментарій, зокрема угоди учасників про порядок голосування (voting agreements); право вето міноритарних учасників з певних питань і за певних умов; безвідкличні довіреності на право голосування (irrevocable proxies); встановлення різних обмежень на передачу (відчуження) часток (акцій); укладання спеціальних угод про обмеження свободи прийняття рішень радою директорів (виконавчими органами) та інші[1].

В Україні система корпоративного управління далека від завершення і перебуває на стадії формування, тому важливе значення для її динаміки має запровадження механізмів викупу акцій, з використанням можливостей різних юрисдикційних інституцій, включаючи нотаріат.

Законом України від 23.03.2017 № 1983‑VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» (далі — Закон № 1983), який набув чинності 4 червня 2017 року, в національне корпоративне право запроваджуються механізми, широко відомі європейським країнам та спрямовані на удосконалення корпоративного управління і захист прав акціонерів.

У квітні 2016 року проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» (реєстр. № 2302а від 26.02.2016), розроблений групою народних депутатів, було внесено до Верховної Ради України. Метою законопроекту визначено удосконалення механізму придбання акцій приватного акціонерного товариства за наслідком придбаного контрольного пакета акцій; запровадження механізму придбання акцій публічного акціонерного товариства за наслідком придбаного контрольного та значного контрольного пакета акцій; запровадження механізму обов’язкового продажу акцій акціонерами на вимогу акціонера — власника 95 відсотків акцій товариства; запровадження механізму обов’язкового придбання власником, який володіє пакетом у розмірі більше ніж 95 відсотків простих акцій товариства, на вимогу акціонерів товариства належних їм акцій.



[1]    Суханов Е.А. Сравнительное корпоративное право. – М., 2016. – 2-е изд., стереотип. – С. 209.

 

Олег Печений отримати повну версію статті