ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, член Консультативно-методичної ради з питань нотаріату при Департаменті нотаріату банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу при Міністерстві юстиції України
ІНДЕКСАЦІЯ ЗАРПЛАТИ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ НОТАРІУСА
Особливий статус нотаріусів, що не відносяться до суб’єктів підприємництва (ні до юридичних осіб, ні до фізичних осіб — підприємців), досить часто породжує запитання щодо необхідності виконання нотаріусами вимог нормативно-правових актів у сфері трудового права, які виписані саме під юридичних осіб та підприємців. Не є виключенням і проведення індексації доходів найманих працівників.
І. НАВІЩО ПРОВОДЯТЬ ІНДЕКСАЦІЮ?
Індексація грошових доходів населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і по¬слуг.
Таке визначення індексації наведено в Законі України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі — Закон про індексацію), який сьогодні визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією Украї¬ни гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
На прикладі поняття індексації можна відобразити так. Нотаріус прийняв на роботу працівника у квітні 2009 року на умовах виплати йому окладу в сумі 1000 грн. за місяць за повністю відпрацьовану норму робочого часу . Проте з часом інфляційні процеси знецінили встановлену за домовленість сторін при прийнятті на роботу зарплату в сумі 1000 грн. — те, що можна було купити на 1000 грн. у 2009 році значно відрізняється від того, що за цю ж суму можна купити вже у 2012 році. До того ж, найняти працівника у 2012 році на ту ж посаду і з таким же окладом, що й 2009 році, практично нереально. Механізм індексації якраз і використовується для, так би мовити, «актуалізації» 1000 грн., яка була призначена у 2009 року, до реалій 2012 року. Іншими словами, індексація — це механізм, що замінює поступове підвищення зарплати працівника до реалій сьогодення. Забігаючи наперед, відмітимо, що при поступовому підвищенні зарплати проводити індексацію зарплати буде не потрібно (див. розділ «Правила нарахування індексації (для тих, хто побажав це робити)» на с. 152).
Практичний механізм проведення індексації визначено в Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 (далі — Порядок № 1078).
ІІ. ЧИ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ПРОВОДИТИ ІНДЕКСАЦІЮ НОТАРІУС?
У п. 1 Порядку № 1078 зазначено, що цей Порядок поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Ураховуючи цю норму, і те, що в п. 1 Порядку № 1078 не зазначено «фізичних осіб — підприємців», нотаріуси, що використовують працю найманих працівників, як «фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників» мають можливість проводити індексацію зарплати своїх працівників.
Щодо наявності аналогічної прямої норми в Законі про індексацію, то її немає. Однак у ст. 5 серед джерел коштів на проведення індексації грошових доходів населення названі кошти підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян, Пенсійного фонду України, фондів соцстрахування, Державного бюджету України. На цій підставі деякі нотаріуси досить обґрунтовано роблять висновки щодо необов’язковості проведення індексації нотаріусами, адже формально в Законі про індексацію такого обов’язку для них немає.
Проте тут слід ураховувати, що всі наймані працівники України, незалежно від правового статусу роботодавця (підприємство, підприємець, особа, що займається незалежною професійною діяльністю, а саме нотаріус), повинні мати однакові трудові гарантії.
Наведемо додаткові аргументи «ЗА!» проведення індексації роботодавцями-нотаріусами.
По-перше, право працівника на індексацію передбачено ст. 33 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці): в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
По-друге, ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Окрім того, у статті 2-1 зазначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Іншими словами, трудові права на отримання компенсацій мають бути однаковими незалежно від правового статусу роботодавця (підприємст¬во, підприємець чи нотаріус).
Таким чином, права найманих працівників в Україні мають бути однаковими, незалежно від правового статусу його роботодавця.
А тому, незважаючи, що нотаріуси конкретно не названі у Законі про індексацію серед суб’єктів, що зобов’язані проводити індексацію, якщо нотаріус є роботодавцем, йому доцільно проводити індексацію, забезпечуючи таким чином найманому працівнику рівність трудових прав усіх громадян відповідно до гарантій ст. 2-1 КЗпП.
Щодо відповідальності нотаріусів за непроведення індексації, то її немає. Справа в тім, що за непроведення індексації відповідальність передбачена частиною першою ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак штраф від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за це порушення може бути накладено на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності. Як бачимо, нотаріусів, які не є громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності, у цьому переліку немає. Тож і відповідальності немає!
Тепер розберемося в правилах проведення індексації.
ІІІ. ПРАВИЛА НАРАХУВАННЯ ІНДЕКСАЦІЇ (ДЛЯ ТИХ НОТАРІУСІВ, ХТО ПОБАЖАВ ЦЕ РОБИТИ)
Механізм проведення індексації реалізовано в Порядку № 1078, який з 21.06.2012 дещо оновлено згідно з постановою КМУ від 13.06.2012 № 526.
Наведемо коротко правила проведення індек¬сації з урахуванням внесених змін.
Перше правило. Індексації підлягають нараховані виплати працівнику, отримані у гривнях на території України, що не мають разового характеру (ст. 2 Закону про індексацію, п. 2 Порядку № 1078). Для найманого працівника нотаріуса — це оплата праці у грошовому виразі, яка включає:
оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками;
доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законо¬давством;
інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Не потрібно індексувати нараховані працівнику:
виплати за лікарняними листками, у тому числі лікарняні за перші п’ять днів хвороби, що нараховує нотаріус за свій рахунок;
інші нарахування, які обчислюють, виходячи із середньої зарплати, наприклад:
відпускні (див. лист Мінпраці від 30.10.2003 № 024-130);
вихідна допомога;
оплата праці за час службового відря¬дження (лист Мінпраці від 22.06.2007 № 47/10/136-07);
виплати за рішенням суду (лист Мінпраці від 22.03.2007 № 21/10/136-07);
оплата при переведенні працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором (ст. 33 КЗпП);
виплати працівнику за час затримки розрахунку при звільненні;
виплати за час виконання державних або громадських обов’язків у робочий час та інше.
Друге правило. Індексувати необхідно не всю суму виплат, нараховану працівнику за місяць, а лише нарахування в межах прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб. До речі, індексуємо не суму до виплати «на руки», а нараховану («брудну») суму, тобто суму, яка нарахована працівнику до утримання з неї податку на доходи фізичних осіб (15 % та 17 %) та єдиного внеску на соцстрахування (3,6 %).
Частину грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, індексувати не потрібно.
Інформація про розміри прожиткового мінімуму у 2012 році наведена в табл. 1 (с. 153).
Таблиця 1. Розміри прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб, у 2012 році
Період 2012 року
Розмір прожиткового мінімуму, грн.

З 1 січня
1073

З 1 квітня
1094

З 1 липня
1102

З 1 жовтня
1118

З 1 грудня
1134

Так, якщо за липень 2012 року працівнику нараховано зарплату в сумі 1800 грн. («брудна» сума), то індексувати слід не всю суму, а лише в межах прожиткового мінімуму, установленого для липня 2012 року, а саме суму 1102 грн.
Третє правило. Індексація провадиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації — 101 % (ст. 4 Закону про індексацію).
Індекс споживчих цін (далі — ІСЦ) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
ІСЦ (або індекси інфляції) за кожен місяць визначаються Держкомстатом та публікуються в офіційних виданнях не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (ст. 3 Закону про індексацію) . Підвищення грошових доходів у зв’язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано ІСЦ (ст. 4 Закону про індексацію). Інакше кажучи, інфляція червня вплине тільки на індексацію зарплати за серпень.
Обчислення ІСЦ для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця набрання чинності Законом про індексацію (з березня 2003 року) до моменту перевищення 101 %. Для проведення подальшої індексації розрахунок ІСЦ наростаючим підсумком починається заново з місяця, наступного за місяцем, в якому ІСЦ перевищив поріг індексації, а саме величину 101 % (п. 11 Порядку № 1078). Після кожного випадку перевищення ІСЦ наростаючим підсумком 101 % розраховується нова величина приросту ІСЦ для проведення індексації.
У базовому місяці індекс інфляції для проведення індексації приймається за 100 %. При цьому індексація в базовому місяці не здійснюється, а розрахунок ІСЦ наростаючим підсумком починається спочатку з місяця, наступного за базовим. Базовий місяць визначаємо так, як описано в п’ятому правилі (див. с. 155).
Важливо! Для кожного базового місяця здій¬с¬нюється окремий розрахунок величини приросту ІСЦ для проведення індексації.
Четверте правило. Сума індексації ви¬значається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації (не більше величини прожиткового мінімуму), на величину приросту ІСЦ, ділений на 100 % (абзац шостий п. 4 Порядку № 1078).
Приклад обчислення сум індексації наведено в додатках 2 та 4 до Порядку № 1078.
У вигляді формули нарахування суми індексації можна подати так:
І = ЗП х Iсц : 100,
де І — сума індексації;
ЗП — індексований грошовий дохід у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (як визначити, див. перше та друге правила);
Iсц — величина приросту ІСЦ (у відсотках).
Найбільш непростим при нарахуванні індексації є правильний розрахунок показника величини приросту ІСЦ (Iсц), який ми розраховуємо окремо для кожного працівника з урахуванням базового місяця для цього робітника і рівнів ІСЦ (індексів інфляції) та розмірів їх наростаючих підсумків.
Звертаємо увагу! Показник Iсц розраховуємо окремо для кожного працівника, а не єдиний для всіх найманих працівників.
Приклад розрахунку показника Iсц краще всього показати на прикладі (див. табл. 2 на с. 154) за такої умови: базовий місяць для працівника — лютий 2012 року. Вперше індексувати при цьому потрібно було б зарплату травня 2012 року, якби ІСЦ за березень 2012 року (100,3 %) перевищив 101 %.
Таблиця 2. Приклад розрахунку показника Iсц (базовий місяць — лютий 2012 року)
Місяць 2012 року
ІСЦ (дані Держстату)
ІСЦ
наростаючим підсумком, %
Величина приросту ІСЦ (Iсц*)
Примітка

1
2
3
4
5

Лютий
100,2
Базовий місяць
-
Зарплату працівника не індексуємо (як визначити базовий місяць, див. п’яте правило)

Березень
100,3
100,3
-
Зарплата за березень не індексується. ІСЦ наростаючим підсумком (графа 3) не перевищив 101 %. У наступному місяці продовжуємо розраховувати ІСЦ наростаючим підсумком

Квітень
100,0
100,3
(1,003 х 1,0 х 100) -
Зарплата за квітень не індексується, оскільки ІСЦ наростаючим підсумком (графа 3) не перевищив 101 % (100,3 % <101 %).
У наступному місяці продовжуємо розраховувати ІСЦ наростаючим підсумком
Травень
99,7
≈ 100,0
(1,003 х 1,0 х 0,997 х 100) -
Зарплата за травень не індексується, оскільки ІСЦ наростаючим підсумком (графа 3) не перевищив 101 % (100 % <101 %).
У наступному місяці продовжуємо розраховувати ІСЦ наростаючим підсумком
1
2
3
4
5

Червень
Х
(невідомо)
-
-
Після того, як стане відомо ІСЦ за ці місяці, продовжуємо розраховувати ІСЦ наростаючим підсумком (графа 3), доки він не перевищить 101 %. З місяця, в якому ІСЦ наростаючим підсумком (графа 3) перевищить 101 %, розраховуємо новий ІСЦ наростаючим підсумком. У такому місяці визначимо Iсц*, за яким будемо індексувати зарплату місяця, що йде за наступним місяцем (на¬приклад, якщо ІСЦ наростаючим підсумком перевищить 101 % у черв¬ні, то за розрахованим при цьому Iсц індексуємо зарплату серпня)

Липень
Х
(невідомо)
-
-

* Величину приросту ІСЦ можна розрахувати за такою формулою:
Iсц= гр. 3цієї таблиці х ІСЦ наростаючим підсумком, розраховані раніше до того, коли було попереднє перевищення 101 % ІСЦ наростаючим підсумком – 100.

Як бачимо, у наведеному прикладі працівнику, для якого базовим місяцем є лютий 2012 року, індексацію нараховувати не потрібно в період з лютого по липень 2012 рок.
Оскільки розрахунок показника Iсц досить трудомісткий, зазвичай можна користуватися готовою його величиною, яка публікується в більшості періодичних видань з питань бухгалтерського та податкового обліку або інформаційно-правових системах (наприклад, «Ліга» та ін.).
Рекомендація для тих, хто не бажає розраховувати суму індексації та не порушувати при цьому законодавство: необхідно періодично (не рідше одного разу на три місяці, наприклад, з періодичністю підвищення мінзарплати), підвищувати зарплату працівникам. У такому разі місяць підвищення зарплати буде базовим, а тому розрахунок ІСЦ починається наново (навіть при перевищенні показника ІСЦ нароста¬ючим підсумком 101 % індексацію необхідно було б проводити через два місяці у третьому, в якому Ви знову підвищите зарплату, і такий місяць знову стане базовим).
П’яте правило. Необхідно правильно визначити базовий місяць для кожного працівника. Адже, як ми зазначали раніше, у базовому місяці індекс інфляції для проведення індексації приймається за 100 %, а індексація в базовому місяці не здійснюється.
Після внесених змін до Порядку № 1078 по¬становою КМУ від 13.06.2012 № 526 слід ураховувати такі правила визначення базового місяця для розрахунку ІСЦ наростаючим підсумком:
1. Для прийнятого на роботу працівника базовим місцем є місяць, що передує місяцю прийняття на роботу.
2. Для працюючих базовим місяцем є місяць останнього підвищення зарплати незалежно від того, чи перевищила сума підвищення зарплати суму можливої індексації. Однак від того, як співвідноситься сума можливої індексації та сума підвищення доходу, залежатимуть механізм подальшої індексації та складові виплачуваного доходу. Як це працює, показано в додатку 4 до Порядку № 1078.
3. При переведенні працівника на нову посаду базовим є місяць переведення за умови збільшення зарплати.
Якщо у вас працює пенсіонер, то при нарахуванні індексації слід враховувати норму п. 9 Порядку № 1078. Оскільки індексація пенсії провадиться після індексації суми оплати праці, роботодавець після проведення індексації зарплати має у двотижневий строк подати до органів ПФУ довідку (довільна форма), в якій зазначено інформацію про розмір оплати праці працюючого пенсіонера, проіндексовану її суму та суму індексації. Також роботодавець має повідомити про звільнення працюючих пенсіонерів.
А якщо у вас працює студент, то за місцем роботи студенту індексують суму зарплати в межах різниці між прожитковим мінімумом та сумою стипендії. Сума стипендії буде зазначена в довідці про розмір і строки призначення стипендії, яку Вам надасть студент (п. 8 Порядку № 1078). Якщо довідка не буде надана, то роботодавцю індексацію проводити не потрібно.
Оподаткування сум нарахованої індексації здійснюємо так:
1) податок на доходи утримуємо за правилами, що і для зарплати (індексація включається до фонду оплати праці):
застосовуємо ставку 15 % (17 %);
ознака доходу у формі № 1ДФ «101»;
застосовуємо податкову соціальну пільгу;
зменшуємо базу для утримання податку на суму утриманого єдиного внеску (3,6 %);
2) при нарахуванні єдиного внеску суму індексації вважаємо заробітною платою, а тому проводимо нарахування внеску «зверху» (відповідно до встановленого нотаріусу відсотка) та утримання «знизу» (3,6 %);
3) включаємо суму індексації до витрат нотаріуса при підрахунку оподаткованого доходу від нотаріальної діяльності.
IV. ЧИ ПОТРІБНО ПРОВОДИТИ ІНДЕКСАЦІЮ, ЯКЩО ЗАРПЛАТА ДОРІВНЮЄ МІНІМАЛЬНІЙ ЗАРПЛАТІ?
Якщо нотаріус нараховує працівнику зарплату на рівні мінімальної, то він у законодавчо встановлені терміни підвищує її до нового рівня. Тому при проведенні індексації в такому разі слід виходити з норми п. 5 Порядку № 1078, а саме: у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здій¬снюються відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
У такому разі місяць підвищення мінзарплати є базовим місяцем. Тому індексацію у такому випадку необхідно буде проводити не раніше ніж через два місяці на третій (за умови перевищення ІСЦ наростаючим підсумком 101 %). Тож питання щодо необхідності проведення індексації в разі виплати зарплати на рівні мінімальної може постати лише тоді, коли між черговими підвищеннями пройде більше ніж три місяці. Однак за останні роки згідно з нормами законів про держбюджети на відповідний рік мінзарплати підвищують з періодичністю раз на квартал (а у четвертому кварталі — двічі). Тож, виплачуючи зарплату на рівні мінімальної зарплати, індексацію проводити не потрібно.

Пройшло півроку з моменту опублікування в журналі «Мала енциклопедія нотаріуса» першої статті щодо посвідчення аграрних розписок в Україні. Як і обіцяв, ділюсь і досвідом, і враженнями.

По-перше, Міністерство юстиції України своїм листом від 10.04.2015 № 13-32/143, підсумовуючи напрацьований досвід, надіслало лист-роз’яснення щодо особливостей посвідчення нотаріусами аграрних розписок.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про аграрні розписки» встановлено, що аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» для правочинів, з урахуванням особливостей, встановлених  цим Законом.

Зокрема, можна вважати закінченим спір відносно того, одно- чи двостороннім правочином є аграрна розписка. Відповідно до Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України від 10.04.2015 № 13-32/143 (далі — Методичні рекомендації) аграрна розписка укладається, підписується боржником і кредитором та посвідчується нотаріусом у двох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріуса, який вчиняє нотаріальні дії з їх посвідчення та реєстрації, а другий примірник передається кредитору за аграрною розпискою. За бажанням боржника за аграрною розпискою йому може бути надана посвідчена копія виданої ним аграрної розписки.

Тексти товарної та фінансової розписок викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Вимоги до форм товарної та фінансової аграрної розписок та обов’язкові реквізити розписок (для обох видів аграрних розписок їх визначено по вісім) встановлено статтями 4,6 Закону України «Про нотаріат».

З погляду складання правочину ми знову повернулися до складного договору з елементами фінансового чи товарного кредиту та застави майбутнього врожаю.

Вчинення посвідчувальних написів здійснюється нотаріусом за формами № 84 (посвідчувальний напис на аграрній розписці за участю фізичної особи) або № 85 (посвідчувальний напис на аграрній розписці за участю юридичної особи) додатка 25 до Правил ведення нотаріального діловодства.

Якщо аграрна розписка видається двома і більше боржниками, серед яких є і фізичні, і юридичні особи, відповідно комбінуємо посвідчувальний напис за формами № 84 та 85. Оскільки аграрна розписка підписується і боржником, і кредитором, а посвідчувальні написи форм № 84, 85 передбачають підпис тільки боржника (боржників) та представника фінансової установи, яка поручається за цією аграрною розпискою, вважається за бажане внести зміни до форм посвідчувальних написів щодо підпису аграрної розписки кредитором.

Предметом за аграрною розпискою є рухоме майно, відповідно місцем посвідчення аграрної розписки є місце вираження волі боржника (ч. 1 ст. 211 Цивільного кодексу України).

Нотаріус при посвідченні аграрної роз­писки перевіряє наявність в осіб, що виступають боржниками за аграрною розпискою, права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення або права користування земельною ділянкою для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно…

УКРАЇНA
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
вул. Петровського, 16, м. Харків, 61002, тел. 751-81-68, факс 751-81-71, код ЄДРПОУ: 34859512

24.04.2013 № 735/02-25
На № ________ від ________ Державним та приватним нотаріусам
м. Харкова та області

Інформація для відома та використання в роботі
У зв’язку з численними запитами нотаріусів та з метою встановлення єдиної практики, на засіданні Методичної ради нотаріусів області, проведеній сумісно з представниками реєстраційної служби під головуванням начальника Головного управління юстиції у Харківській області, розглянуте питання щодо проведення нотаріусами реєстраційних дій у відношенні нерухомого майна при посвідченні договорів про внесення змін до іпотечних договорів щодо порядку та умов виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання.
По результатах обговорення повідомляємо наступне.
Статтею 4 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою на підставі повідомлення іпотекодержателя. Серед вимог, які повинні міститися у повідомленні іпотекодержателя про реєстрацію іпотеки, закон називає і розмір основної суми заборгованості та процентів за основним зобов’язанням, а також строк повного виконання основного зобов’язання. Отже, зазначення в записі про іпотеку даних про основне зобов’язання та строк його виконання є обов’язковим.
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Згідно п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» якщо речовим правом на нерухоме майно є іпотека, державний реєстратор вносить до запису про інші речові права та суб’єкта цих прав відомості про розмір основного зобов’язання (відомості про розмір основної суми заборгованості та процентів за основним зобов’язанням та/або посилання на правочин, в якому встановлено основне зобов’язання у разі, коли іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому) та строк виконання основного зобов’язання (відомості про строк повного виконання основного зобов’язання або строк дії іпотечного договору в разі, коли іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому).
Таким чином, при нотаріальному посвідченні договорів про внесення змін до іпотечних договорів, що пов’язані зі зміною основного зобов’язання, строків та порядку його виконання, реєстраційні дії щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою вчинюються тим нотаріусом, що посвідчує відповідний правочин.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таке речове право на нерухоме майно, як іпотека, є похідним і реєструється після державної реєстрації права власності на передане в іпотеку майно.
Отже, при нотаріальному посвідченні договорів про внесення змін до іпотечних договорів, нотаріус повинен відкрити розділ на нерухоме майно у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (у разі, якщо права на це майно ще не зареєстровані у цьому реєстрі), та лише після цього (за заявою обтяжувача або особи, в інтересах якої встановлено обтяження) зареєструвати відповідні зміни про обтяження майна іпотекою.
Невірною є практика реєстрації змін про обтяження нерухомого майна іпотекою у спеціальному розділі Державного реєстру прав, оскільки, згідно ч. 10 ст. 15 Закону України «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у цьому розділі підлягають реєстрації лише такі права на нерухоме майно, право власності на яке не може бути зареєстроване у Державному реєстрі прав з відкриттям розділу, тобто іпотеки майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва.
Вищевказане доводимо до відома та використання в роботі.
Заступник начальника управління І.В. Левченко

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
Рішення третейського суду як правовстановлювальний документ
Нерідко нотаріуси у свої практиці стикаються з рішеннями третейських судів, якими визнається право власності на нерухоме майно за певними особами. Спробуємо надати оцінку таким рішенням як правовстановлювальним документам на нерухоме майно.
Діяльність третейських судів регулюється Законом України «Про третейські суди», прийнятим 11 травня 2005 року. До цього Закону та до інших нормативно-правових актів (Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження») було внесено зміни Законом України , який набрав чинності 31 березня 2009 року. Нас цікавить змінена ст. 6 Закону України «Про третейські суди», що встановлює категорії справ (підвідомчість), які можуть розглядати третейські суди:
«Стаття 6. Підвідомчість справ третейським судам.
Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов’язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; {Пункт 6 частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;
13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом 13 згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). {Частину першу статті 6 доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI (2983-17) від 03.02.2011}».
Як бачимо, в результаті вказаних змін було закріплене обмеження стосовно розгляду третейськими судами справ щодо нерухомого майна. Тож висновок відносно рішень третейських судів у справах щодо нерухомого майна, прийнятих з 31 березня 2009 року, однозначний: вони є незаконними і не можуть бути прийняті нотаріусом як правовстановлювальний документ.
Постає питання з приводу рішень, які були прийняті до 31 березня 2009 року, але не були виконані до цієї дати

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

Незважаючи на те, що на перший погляд скасування довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, не повинне викликати труднощів, але враховуючи той факт, що на форумі сайта «Юридичний радник» (www.yurradnik.com.ua) ця тема порушується знову і знову, вважаю за доцільне з’ясувати деякі питання щодо дій, які вчинює нотаріус у цьому випадку.
Яким чином відбувається процес припинення дії довіреності?
Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ), а саме ч. 3 ст. 237, встановлено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 ЦКУ).
Таким чином, будь-яка довіреність, яка видається довірителем повіреному на вчинення правочину та нотаріально посвідчується, ґрунтується на договорі, а саме на договорі доручення, укладеному сторонами в порядку ст. 1000 ЦКУ. Оскільки законом не передбачено форму, в якій повинен укладатися договір доручення, то зовсім зрозумілим є той факт, що такий договір, якщо його сторонами є фізичні особи, може бути укладено в усній формі (ч. 3 ст. 206 ЦКУ).
На практиці здебільшого так і відбувається. Договір доручення укладається довірителем та повіреним у простій письмовій формі, а для представництва перед третіми особами в порядку ч. 1 ст. 1007 ЦКУ довіритель на вчинення юридичних дій видає довіреність, яка підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо правочин, на вчинення якого видана довіреність, вчиняється в письмовій формі з нотаріальним посвідченням.
Згідно зі ст. 651 ЦКУ розірвання договору допускається за згодою сторін. Розірвання договору за згодою сторін є підставою для припинення зобов’язань, що виникли у зв’язку з його укладанням (ч. 2 ст. 653 ЦКУ).
Розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається (ст. 654 ЦКУ). Таким чином, оскільки договір доручення, як правило, укладається сторонами в усній формі, то й розірвання такого договору можливе за усною вимогою сторін.

Правильна і чітка постанова діловодства в нотаріаті є і буде одним з найважливіших організаційних питань, яке забезпечує дотримання законності і культури в оформленні документів та їх належне зберігання.
З метою забезпечення чіткого ведення діловодства та архівної справи в нотаріаті і встановлюється чіткий і єдиний порядок, який регулюється деякими нормативними актами.
Так, постановою Верховної Ради № 3426-12 від 02.09.1993 р. вводиться в дію новий Закон України „Про нотаріат”, яким не лише започатковано приватну нотаріальну діяльність, а відповідно до ст. 23 цього Закону застосовуються державні нотаріальні архіви, які є частиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове (до 75 років) зберігання нотаріальних документів.
Пізніше, 03.02.1994 р., Наказом Міністерства юстиції України № 6/5 затверджуються нові вже Правила ведення нотаріального діловодства, які офіційно не були погоджені Головним архівним управлінням і потребують змін і доповнень відповідно до нормативних актів з ведення діловодства, затверджених Кабінетом Міністрів України в останні роки.
Перелік документів є основним нормативним документом при визначенні термінів і справ службового користування, використовуються не лише при …