Рішення третейського суду як правовстановлювальний документ

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
Рішення третейського суду як правовстановлювальний документ
Нерідко нотаріуси у свої практиці стикаються з рішеннями третейських судів, якими визнається право власності на нерухоме майно за певними особами. Спробуємо надати оцінку таким рішенням як правовстановлювальним документам на нерухоме майно.
Діяльність третейських судів регулюється Законом України «Про третейські суди», прийнятим 11 травня 2005 року. До цього Закону та до інших нормативно-правових актів (Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження») було внесено зміни Законом України , який набрав чинності 31 березня 2009 року. Нас цікавить змінена ст. 6 Закону України «Про третейські суди», що встановлює категорії справ (підвідомчість), які можуть розглядати третейські суди:
«Стаття 6. Підвідомчість справ третейським судам.
Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов’язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; {Пункт 6 частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;
13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; {Частину першу статті 6 доповнено пунктом 13 згідно із Законом № 1076-VI (1076-17) від 05.03.2009}
14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). {Частину першу статті 6 доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI (2983-17) від 03.02.2011}».
Як бачимо, в результаті вказаних змін було закріплене обмеження стосовно розгляду третейськими судами справ щодо нерухомого майна. Тож висновок відносно рішень третейських судів у справах щодо нерухомого майна, прийнятих з 31 березня 2009 року, однозначний: вони є незаконними і не можуть бути прийняті нотаріусом як правовстановлювальний документ.
Постає питання з приводу рішень, які були прийняті до 31 березня 2009 року, але не були виконані до цієї дати

Вікторія ГОЛОБОРОДЬКО отримати повну версію статті