Поняття земельної ділянки як об’єкта права власності визначено в ст. 79 Земельного кодексу України (далі — ЗК): це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Для того щоб земельна ділянка стала предметом договору відчуження, вона повинна бути сформована. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного ка­дастру (далі — ДЗК).
Порядок посвідчення правочинів щодо відчуження земельних ділянок регулюється приписами Цивільного кодексу України (далі — ЦК) та ЗК.
Згідно зі ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 715 ЦК договір міни — це договір, за яким кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.
Поняття «дарування» визначено в ст. 717 ЦК: за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про нотаріат» посвідчення правочинів щодо відчуження, в тому числі міни, житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину. Тобто такий договір може посвідчити як нотаріус, що здійснює свою нотаріальну діяльність за місцезнаходженням нерухомого майна (одного з видів обмінюваного майна), так і нотаріус за місцем реєстрації однієї із сторін договору.

На виконання положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» (далі — Закон¹, разом — Закони) Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.12.2016 № 990, якою затверджено Порядок здійснення контролю у сфері державної реєстрації (далі — Порядок № 990), якою передбачено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і обґрунтованих подань територіальних органів Мін’юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах.

У разі виявлення під час розгляду скарг відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і обґрунтованих подань територіальних органів Мін’юсту чи моніторингу реєстраційних дій у реєстрах порушень порядку державної реєстрації контроль здійснюється шляхом проведення камеральної перевірки державних реєстраторів чи суб’єктів державної реєстрації з прийняттям обов’язкових до виконання рішень, передбачених Законами.

З метою недопущення в подальшому порушень законодавства у сферах державної реєстрації проведено аналіз типових порушень законодавства, що вчиняються державними реєстраторами.

Перш ніж перейти безпосередньо до розгляду питання щодо можливості нотаріального посвідчення довіреностей від імені резидента (фізичної особи або юридичної особи) України на право керування та/або, у разі виникнення такої практичної необхідності, на право розпорядження транспортним засобом, що має іноземну реєстрацію, на нашу думку, слушно нагадати саме визначення даного поняття, що наразі вбачається одним із основних і ключових в аспекті розгляду цієї проблематики. Отже, як зазначено в п. 1.10 розділу 1 «Загальні положення» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 «Про Правила дорожнього руху» (у редакції постанови від 01.01.2018), транспортний засіб — пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 (у редакції Закону від 07.05.2017) транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на:

транспортні засоби загального призначення;

транспортні засоби спеціалізованого призначення;

транспортні засоби спеціального призначення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортний засіб загального призначення — транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напів­причіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу).

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
нотаріус, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань при Міністерстві юстиції України
Витрати нотаріуса: нюанси при закупівлях у підприємців­єдиноподатківців і використанні власного автомобіля
ПРАВИЛА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ
Перш ніж розглядати нюанси врахування витрат, заявлених у назві сьогоднішньої публікації, нагадаємо правила оподаткування доходів нотаріусів з 2011 року відповідно до норм ст. 178 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПК).
ПРАВИЛА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ НОТАРІУСІВ З 2011 РОКУ
Нюанси оподаткування Норма ст. 178 ПК
Оподатковуваний дохід (п. 178.3 ПК) Варіант 1. Нотаріус отримав в органі ДПС за місцем свого постійного проживання (основне місце) свідоцтво про реєстрацію (довідка про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП1) згідно зі ст. 65 ПК:
ОПОДАТКОВУВАНИЙ ДОХІД = Сукупний чистий дохід (тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності)

Варіант 2. Нотаріус не отримав свідоцтво про реєстрацію:
ОПОДАТКОВУВАНИЙ ДОХІД = Доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат
Доходи від заняття нотаріальною діяльністю У ПК не наведено. З метою визначення доходів від здійснення нотаріальної діяльності можна орієнтуватися на ст. 4 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. № 3425-XII. Це плата за:
надання консультацій правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями;
вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій;
надання додаткових інформаційно-технічних послуг
Витрати, на які можна зменшити дохід для оподаткування По-перше, такі витрати можна враховувати, якщо нотаріус отримав у ДПАУ свідоцтво про реєстрацію (форму № 4-ОПП1).
По-друге, такі витрати повинні бути документально підтвердженими.
По-третє, перелік таких витрат ПК не встановлює, але, на думку ДПАУ, яка міститься в єдиній базі податкових знань (www.sta.gov.ua), єдиний перелік витрат, які приватні нотаріуси мають право враховувати при обчисленні загального річного оподатковуваного доходу і після введення в дію ПК, міститься в листі Мін’юсту від 02.02.2006 р. № 31-35/20. Інші витрати, які відсутні в переліку, наведеному в цьому листі, не враховуються при визначенні сукупного чистого доходу нотаріусів. Детальний перелік наведено нами в розділі «Врахування витрат на використання власного автомобіля нотаріуса при здійсненні нотаріальної діяльності» на с. 23
Ведення обліку доходів і витрат Нотаріуси зобов’язані вести облік доходів і витрат від нотаріальної діяльності (п. 178.6 ПК).
На думку ДПАУ, для такого обліку передбачена форма у вигляді Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи — підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1025 (її слід застосовувати з 21 січня 2011 року), а порядок ведення цієї Книги визначено Порядком, затвердженим наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1025. Про це ДПАУ зазначає в листі від 28.02.2011 р. № 5673/7/17-0717.
Однак, на нашу думку, ст. 178 ПК не передбачає встановлення ДПАУ форми такого обліку. А тому розповсюдження ДПАУ норм наказу ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1025 на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, є самодіяльністю ДПАУ. А тому вважаємо, що нотаріуси не повинні застосовувати для обліку доходів і витрат від нотаріальної діяльності саме Книгу. Можливо вести такий облік у довільній формі на розсуд нотаріуса
Подання декларації (п. 178.4 ПК) Податкова декларація за результатами звітного року
Правило для неутримання ПДФО із сум, які виплачують на користь нотаріусів інші суб’єкти підприємництва за нотаріальні дії (п. 178.5 ПК) За умови, якщо нотаріус при отриманні плати за вчинення нотаріальних дій надав копію свідоцтва про взяття його на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (форму № 4-ОПП1)
1 Те, що довідка про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП (додаток до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом ДПАУ від 22.12.2010 р. № 979) є таким свідоцтвом, ДПАУ зазначає в листах від 26.01.2011 р. № 1984/7/17-0717 та від 28.02.2011 р. № 5673/7/17-0717.

ОЛЕНА ВОРОНКІНА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області
ПРО ПРОФЕСІЙНУ ЕТИКУ
Шановні колеги, декілька днів тому на мою електронну адресу надійшов лист такого змісту:
«Шановна Олена Павлівна!
(Назва установи від якої надійшов лист) виражає Вам щиру повагу та з надією на майбутню плідну співпрацю пропонує розмістити депозитний вклад (умови депозиту: до 20% річних в гривні в залежності від суми). Та надати наступні документи щодо Акредитації:
1. Копія Свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
2. Копія реєстраційного посвідчення нотаріуса про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності.
3. Копія довідки про взяття на облік платника податків.
4. Копія договору страхування цивільно-правової відповідальності нотаріуса (згідно статті 28 ЗУ Про нотаріат).
5. Копія паспорта нотаріуса.
6. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера нотаріуса.
7. Копії кваліфікаційних сертифікатів та Свідоцтв про підвищення кваліфікації (при наяв¬ності).
8. Інформація щодо тарифів на послуги нотаріуса, засвідчена підписом та печаткою нотаріуса.
9. Копії трудових договорів з найманими працівниками (при наявності).
10. Копія документа, що підтверджує право власності на займане нотаріусом приміщення, або Оригінал договору оренди.
11. Банківські реквізити нотаріуса.
12. Копії договорів про співпрацю, рекомендації та інші документи, що підтверджують досвід співпраці з іншими установами.
З повагою менеджер (ім’я, прізвище та телефон).»
Що це? Про яку акредитацію та співпрацю йдеться в цьому листі? Невже ми, нотаріуси, забули про те, що таке професія нотаріуса взагалі та стали «співпрацювати» з усіма, хто б нас не покликав? Прикро те, що такі листи надходять не тільки на мою адресу, а й на адресу інших моїх колег з різних установ та організацій, а також те, що деякі з колег, все ж таки приймають ці пропозиції та «співпрацюють», досить часто забуваючи про те, що нотаріус — це не просто професія, це особливий статус, якому кожен з нас повинен відповідати. Тому ні для кого не секрет, що до нас ставляться так, як ми дозволяємо.
Шановні колеги, дуже хотілося б, щоб кожен з нас пишався тим, що він нотаріус, тоді й інші поважатимуть нас і ставитимуться по-іншому.

На практиці укладається багато договорів, об’єктом яких є майно. Класифікація об’єктів речового права здійснюється відповідно до природних властивостей об’єктів і поділяється на рухомі та нерухомі. Щодо нерухомого майна, зокрема житла, існує багато публікацій, які не втрачають своєї актуальності. Але у цій статті звернемо увагу на рухоме майно, особливо на автотранспортні засоби, яке може бути об’єктом договорів, у тому числі за участю неповнолітніх осіб.

Майно є об’єктом речових прав. До майна насамперед належать річ, сукупність речей, а також електроенергія і газ, інші види енергії та сировини, що виходять за межі традиційного розуміння речей. Коло об’єктів речових прав розширюється за рахунок розробленої у зарубіжній доктрині концепції «безтілесного майна», під яким розуміють так званий ідеальний майновий об’єкт, що має вартість і грошову оцінку, але не є матеріальним.^[1]

Категорії «майно», «рухоме майно» та «речі» співвідносяться між собою як загальне, часткове та особливе. Загальним є «майно», яке позначає права й обов’язки учасників цивільного обороту, тим самим обмежуючи коло об’єктів, які належать відповідному суб’єкту і складають його активи. Поняттям «майно» охоплюється як рухоме, так і нерухоме майно, яке належить певній особі на праві власності або іншому речовому праві. Що стосується категорії «рухоме майно», то воно поєднує в собі об’єкти цивільних право­відносин, які вільно переміщуються у просторі й можуть бути об’єктами цивільних правовідносин.^[2]

Українське законодавство, зокрема, надає такі визначення рухомого майна:

матеріальний об’єкт, який може бути переміщений без заподіяння шкоди. До рухомої власності відносять власність у матеріальній формі, яке не є нерухомістю;^[3]

окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки;^[4]

речі, які можна вільно переміщувати у просторі;^[5]

майно, відмінне від нерухомого.^[6]

Нотаріат — це особливий суспільний інститут. Нотаріус — це особа, яка відповідає за життя фізичної особи або юридичної особи в документах. Через один неправильно оформлений документ купа грошових і часових втрат починає переслідувати особу й змінювати її життя.
На нотаріуса покладена відповідальність приймати рішення щодо вчинення нотаріальної дії за наявності законодавчого хаосу та підроблених документів, а також відсутності належної роботи електронних реєстрів.
Але нотаріат є найбільш стабільним та майже незмінним інститутом, оскільки завдання нотаріату — здійснювати безспірні дії.
Як працює нотаріус у сучасних реаліях? Коли світ навколо постійно змінюється, коли держава реалізує реформу за реформою, і відповідно змінює законодавство. Коли в державі є населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, внаслідок чого втрачено архів. Коли є особи, які досить вправно користуються прогалинами в законодавстві, аби заволодіти чужим майном.
Від якості роботи нотаріуса залежить функціонування цивільних та господарських правовідносин. Адже нотаріус у сьогоднішніх законодавчих умовах повинен здійснювати свою основну функцію, яка полягає, насамперед, у захисті права власності та інших прав громадян та місію, яка полягає в тому, щоб не було суперечок між людьми. Нотаріус сприяє досягненню завдань правосуддя шляхом запобігання виникненню судових спорів за допомогою попередження порушень цивільних прав та інтересів громадян, нотаріус виконує функцію медіатора при видачі спадщини та здійснює позасудовий захист приватної власності.
Якщо ми звернемось до Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон), то ми зрозуміємо всю повноту відповідальності, яку покладено на цю професію. Це не просто юрист і не просто особа, яка посвідчує права або факти. Нотаріус не просто ставить підпис та печатку на документі. Нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність, зокрема, посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Запровадивши аграрні розписки як новий фінансовий інструмент для агробізнесу, законодавець вмонтував в механізм його правового регулювання:

- нотаріальний порядок посвідчення аграрних розписок;

- реєстрацію нотаріусом аграрної розписки в Реєстрі аграрних розписок;

- нотаріальний порядок передавання прав кредитора за аграрною розпискою;

- внесення запису про виконання аграрної розписки в Реєстр аграрних розписок;

- нотаріальний порядок стягнення заборгованості за аграрними розписками.

Таким чином, можна дійти однозначного висновку, що на нотаріуса покладається функція «контролю» за діями учасників цих правовідносин.

Оскільки аграрні розписки є новелами для законодавства України, то це має певний сенс.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про аграрні розписки» [1] під час видачі аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» для правочинів, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про аграрні розписки».

Постають питання, чи є аграрна розписка правочином і які особливості, встановленні Законом України «Про аграрні розписки», необхідно ураховувати нотаріусу під час її посвідчення?

Правова природа аграрної розписки є суперечливою.

Порядок видачі дублікатів документів, посвідчених або виданих нотаріусами у разі їх втрати або зіпсування врегульовано нормами статей 8, 34, 35, 53 Закону України «Про нотаріат», глави 22 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Так, відповідно до статті 53 Закону України «Про нотаріат» видача дубліката втраченого або зіпсованого нотаріально посвідченого документа здійснюється державними нотаріусами в державних нотаріальних архівах. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом, дублікат втраченого або зіпсованого нотаріально посвідченого документа видається нотаріусом за місцем його зберігання.

Право на отримання дубліката нотаріально посвідченого документа мають виключно особи, визначені в частині сьомій статті 8 Закону України «Про нотаріат», а саме фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Таким чином, Закон надає право на отримання дубліката нота­ріально посвідченого документа обмеженому колу осіб.

Питання визначення належного кола осіб, які мають право на отримання дубліката нотаріально посвідченого документа, є досить важливим, оскільки його видача неналежній особі має наслідком не тільки порушення вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але й розкриття нотаріальної таємниці.

Отже, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що нотаріус у разі видачі дубліката має обов’язково дотримуватися двох умов, а саме:

- дублікат може бути виданий лише у разі втрати чи зіпсування нотаріально посвідченого документа;

- дублікат видається виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, а не будь-якій особі, яка звернулася до нотаріуса.

Розроблено Правлінням НПУ в Запорізькій області
Листопад 2015 року

Потреба в документах для дії за кордоном (далі — ДДЗ) постійно зростає та вимагає більш чіткої правової регламентації їх оформлення та видачі.

ДДЗ оформлюються і видаються різними державними і недержавними установами та організаціями України в межах їх законних повноважень, в тому числі державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами. ДДЗ, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

З питань оформлення та видачі ДДЗ до нотаріусів, як і до інших держаних і недержавних структур України, можуть звертатися безпосередньо або через своїх представників громадяни України, іноземці, особи без громадянства, вітчизняні й іноземні юридичні особи. Таке право іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, випливає із загальних положень, закріплених в ст. 26 Конституції України, і спеціальних положень, що містяться в ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 43 Закону України «Про нотаріат».

При нотаріальному оформленні ДДЗ встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Однак слід пам’ятати, що посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Нотаріальні ДДЗ поділяються на дві основні категорії: документи, форма та зміст яких передбачені лише чинним українським законодавством, і документи, при оформленні яких враховуються також вимоги іноземного права.

Нотаріальне провадження в обох випадках здійснюється у відповідності з загальними приписами, закріпленими в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також згідно з Правилами ведення нотаріального діловодства, а у другому випадку — ще й з врахуванням положень спеціальної статті Закону України «Про нотаріат» (ст. 98), згідно з якою нотаріуси повинні приймати документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняти посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси керуються також Законом України «Про міжнародне приватне право» і в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права та чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в’ізд в Україну, перебування на території України та