МАРИНА ЄЛЬКІНА,
приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу
ЗМІНИ ДО ІПОТЕКИ. ДІЇ НОТАРІУСА В СПЕЦРОЗДІЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО В РАЗІ, КОЛИ ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО В ДРРП НЕ ЗАРЕЄСТРОВАНО, РОЗДІЛ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО НЕ ВІДКРИТИЙ. ПЕРЕНЕСЕННЯ ЗАПИСІВ
Внесення змін до іпотечного договору сьогодні є поширеною нотаріальною дією. При посвідченні додаткового договору або договору про внесення змін до іпотечного договору, в разі коли зміни стосуються суттєвих умов договору, виникає питання щодо внесення інформації про такі зміни до Державного реєстру прав. Адже не завжди майно, право на яке обтяжено іпотекою, вже зареєстроване в Державному реєстрі прав та їх обтяжень та на нього відкритий відповідний розділ в реєстрі прав. В такому випадку перед нотаріуcом постає завдання: перенести запис про іпотеку з реєстрів до 2013 року до Державного реєстру прав та внести відповідні зміни до запису про обтяження майна іпотекою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі — Порядок) врегульований, зокрема, порядок внесення записів, внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав), скасування записів Державного реєстру прав.
Відповідно до вказаного Порядку державний реєстратор під час розгляду заяви здійснює пошук у Державному реєстрі прав відомостей про іпотеку та суб’єкта цього права; обтяження прав на нерухоме майно та суб’єкта цих прав. На підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор відкриває розділ Державного реєстру прав та вносить записи до Державного реєстру прав.
У випадках, установлених законодавством, державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вносить записи до спеціального розділу Державного реєстру прав (п. 16 Порядку).
Порядком встановлено, що у разі проведення державної реєстрації виникнення іншого речового права на нерухоме майно, відмінного від права власності, до спеціального розділу Державного реєстру прав вносяться відомості, передбачені пунктами 20, 22 і 23 Порядку; у разі проведення державної реєстрації виникнення обтяжень речових прав на нерухоме майно до спеціального розділу Державного реєстру прав вносяться відомості, передбачені пунктами 20 і 24 Порядку; у разі взяття на облік безхазяйного нерухомого майна до спеціального розділу Державного реєстру прав вносяться відповідні відомості, перелічені в п. 28 Порядку (пункти 26, 27, 28 Порядку).
«У випадках, передбачених законодавством, державний реєстратор вносить до записів Державного реєстру прав відомості про перенесення записів про нерухоме майно, про право власності та суб’єкта цього права, про інші речові права та суб’єкта цих прав, про обтяження прав на нерухоме майно та суб’єкта цих прав із розділів, які закриваються, або спеціального розділу Державного реєстру прав, інформаційних систем, у яких до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства здійснювалася державна реєстрація прав (далі — інформаційна система).
Під час перенесення записів із розділів або спеціального розділу Державного реєстру прав державний реєстратор вносить такі відомості: номер запису, що переноситься; дата та час перенесення запису.
Під час перенесення записів з інформаційних систем державний реєстратор вносить такі відомості: назва відповідної інформаційної системи; реєстраційний номер, дата і час реєстрації запису у відповідній інформаційній системі; дата та час перенесення запису.
Під час перенесення записів дата та час державної реєстрації таких речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень відповідає даті та часу їх державної реєстрації у відповідних розділах / інформаційних системах і залишається незмінною» (п. 29 Порядку).
В навчально-методичному посібнику Реєстраційної служби «Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» детально розглянуто питання особливості внесення даних про іпотеки, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершене, обтяжень речових прав на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване у Державному реєстрі прав.
Порядок перенесення записів, проведення змін, реєстрації іпотеки в спецрозділі достатньо повно розглянутий в Інструкції нотаріуса — державного реєстратора (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) (далі — Інструкція).
«8.3 Перенесення запису про інше речове право з Реєстру прав власності на нерухоме майно
Для введення даних про інше речове право до обраного розділу шляхом перенесення даних з Реєстру прав власності на нерухоме майно необхідно у навігаційному дереві вибрати Інше речове право → Додаткова інформація. Відобразиться форма пошуку та перенесення даних, зареєстрованих до набрання чинності закону.
Послідовність дій пошуку та перенесення даних, зареєстрованих до набрання чинності закону, описана у п. 4.3.2 Інструкції.
Після перенесення даних здійснюється заповнення полів форми реєстрації іншого речового права згідно обраного запису про інше речове право з Реєстру прав власності на нерухоме майно».
У п. 9 Інструкції встановлений перелік щодо проведення державної реєстрації та обліку іпотек, реєстрації прийнятих рішень щодо зміни, припинення, скасування записів про іпотеки, в тому числі щодо реєстрації іпотеки в спеціальному розділі; реєстрації іпотеки до обраного розділу; перенесення запису про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстрації змін запису про іпотеку; реєстрації виправлення запису про іпотеку; погашення запису про іпотеку; припинення іпотеки; скасування державної реєстрації запису про іпотеку; видалення помилкового запису про іпотеку; формування витягу в процедурі реєстрації іпотеки.
При роботі з іпотеками можливе виконання таких дій: пошук іпотек; перегляд запису про іпотеку; перегляд операцій запису про іпотеку; скасування реєстраційної дії; відміна помилкової операції іпотеки.
Питання реєстрації іпотеки в спеціальному розділі розглянуто в п. 9.1 Інструкції, де запропонований алгоритм для реєстрації запису про іпотеку в спеціальному розділі.
1. Вибрати пункт головного меню Спецрозділ → Реєстрація іпотек — вкладка Іпотека.
2. На вкладці Іпотека у навігаційному дереві вибрати Реєстрація та вказати дані — підставу виконання операції (п. 4.1.1 Інструкції).
3. Вказати дані про іпотеку вручну (п. 9.1.1 Інструкції) або перенести дані про іпотеку з Державного реєстру іпотек (п. 9.3).
Натиснути кнопку [Прийняти].
4. Задовольнити заяву.

Як вбачається, у всіх запропонованих алгоритмах дій щодо зміни іпотеки (як в Інструкції, так і в навчально-методичному посібнику Реєстраційної служби) йдеться тільки про дії у відкритому розділі на нерухоме майно. Так, підкреслюючи те, що операція «Реєстрація зміни іпотеки» призначена для введення та збереження у програмі змін до запису про іпотеку в разі наявності відповідних юридичних підстав, Інструкція додає, що «внесення змін до запису про іпотеку доступне, якщо іпотека має стан «зареєстровано», відповідний розділ має стан «відкрито», об’єкт нерухомого майна має стан «зареєстровано» та для іпотеки відсутні заставна / дублікат заставної у стані «зареєстровано».
За таких умов все просто і зрозуміло. У відкритому розділі алгоритм реєстрації зміни запису про іпотеку запропонований Інструкцією.
1. Відкрити для перегляду запис про іпотеку (за номером реєстрації).
2. На вкладці Іпотека № у списку операцій вибрати Реєстрація зміни іпотеки (відобразиться форма «Реєстрація змін»).
3. На формі «Реєстрація змін» вказати дані — підставу виконання операції.
4. Змінити дані про іпотеку. Під час виконання операції раніше зареєстровані дані про іпотеку можна змінити в доступних для цього полях. Всі інші поля будуть заблоковані. Для редагування даних на деяких формах необхідно натиснути кнопку [Змінити]. Поля будуть розблоковані.
Для вилучення даних необхідно натиснути кнопку [Вилучити] або [Видалити].
Натиснути кнопку [Прийняти].
В результаті виконання операції «Реєстрація зміни іпотеки» відобразиться повідомлення про збереження внесених змін до запису.
5. Реєстрація задоволення заяви.

Проблема в тому, що у випадках, коли в Державному реєстрі прав розділ на нерухоме майно не відкритий, зміни до іпотеки можуть бути внесені тільки до спеціального розділу. На відміну від державного реєстратора, нотаріус не може відкривати розділ на нерухомість без вчинення нотаріальної дії саме з цим нерухомим майном.
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 за № 868, пунктом 2 встановлює, що державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі — нотаріус).
Нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії. Відмовити у вчиненні нотаріальної дії в зв’язку з тим, що на нерухоме майно, що знаходиться в іпотеці, не відкритий розділ в ДРРП, нотаріус підстав не має.
Вважаю, що приклад алгоритму, наведений Інструкцією, можна хоча б частково використовувати при проведенні роботи в спецрозділі. Тому дії нотаріуса можуть бути такими: якщо в спецрозділі іпотека не перенесена, то ми робимо це самостійно, або ж якщо в спецрозділі інформація про іпотеку вже перенесена, то шукаємо запис про іпотеку та працюємо з ним.
Ще на початку роботи з Державним реєстром прав колегами було створено низку алгоритмів, які жваво обговорювались та пропонувались для використання на сторінках форуму «Юридичного радника». Тому, не змінюючи форми, посилаюсь на цитату колеги, який запропонував стислий порядок перенесення даних про іпотеку до спецрозділу.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК»
у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89

 

«31» липня 2015 р. № 18

До відома нотаріусів

 

Правовий аналіз
наказу Державної фіскальної служби України від 17.07.15 № 507 «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо подання до контролюючого органу фізичними особами, які здійснюють приватну нотаріальну діяльність, інформації про посвідчені договори продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна між фізичними особами, продажу (обміну) рухомого майна між стороною (сторонами), про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчені договори дарування»

17 липня 2015 року Державною фіскальною службою України було видано наказ № 507 «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо подання до контролюючого органу фізичними особами, які здійснюють приватну нотаріальну діяльність, інформації про посвідчені договори продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна між фізичними особами, продажу (обміну) рухомого майна між стороною (сторонами), про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчені договори дарування» (далі — наказ № 507).

Цим наказом зроблено спробу врегулювати порядок подачі інформації приватними (на відміну від державних) нотаріусами щодо вчинених нотаріальних дій: посвідчення договорів купівлі-продажу, дарування, видачі свідоцтв про право на спадщину (п. 172.4 ст. 172, п. 173.4 ст. 173, п. 174.4 ст. 174 Податкового кодексу України, далі — ПК).

І. Діяльність нотаріату в Україні (як приватного, так і державного) регулюється Законом України «Про нотаріат», який визначає певні обов’язки та заборони для нотаріуса.

Перший обов’язок нотаріуса (для коментованої ситуації) — це «зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій» (ст. 5 «Обов’язки нотаріуса» Закону України «Про нотаріат») та «зберігати професійну таємницю» (ст. 6 «Присяга нотаріуса» Закону України «Про нотаріат»).

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус керується законами України (ст. 7 «Вчинення нотаріальних дій» Закону України «Про нотаріат»).

Зокрема, ст. 8 «Нотаріальна таємниця» Закону України «Про нотаріат» визначає, що нотаріальна таємниця — сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальних дій або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо.

Необхідно звернути увагу, що до кола нотаріальної таємниці відноситься не тільки сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії, але і сам факт простого звернення особи до нотаріуса.

Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом. При цьому відповідальність є надзвичайно суворою — анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Відповідно позиція автора наказу викладена без урахування вимог Закону України «Про нотаріат» і базується лише на фіскальних принципах діючого податкового законодавства, яке він намагається «підлаштувати» під вимоги статей 172, 173, 174 ПК України. При цьому допускається вільне, розширене тлумачення норм законодавства щодо відомостей, включених до інформації нотаріуса та форми її подання.

Так, ПК не передбачає, а наказ № 507 зобов’язує приватного нотаріуса надавати:

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта фізичної особи (для фізичної особи, яка має відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта);

суму нарахованого доходу, в той час коли п. 174.4 ст. 174 ПК пропонує надавати нотаріусу лише «інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування»;

суму отриманого податку, хоча у п. 174.4 ст. 174 ПК не йдеться про надання інформації щодо вартості майна та суми сплаченого податку;

ознаку доходу, що нічим не передбачено.

Надавати інформацію обов’язково у формі 1ДФ.

ІІ. Останню позицію слід проаналізувати детальніше.

Пунктом 172.4 ст. 172, п. 173.4 ст. 173, п. 174.4 ст. 174 ПК передбачено обов’язок нотаріуса подавати інформацію про посвідчення договорів купівлі-продажу, міни або дарування, видачу свідоцтв про право на спадщину в порядку, встановленому для Податкового розрахунку.

Відповідно до ст. 46 ПК податковий розрахунок — це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Стаття 49 ПК встановлює порядок подання податкової декларації до контролюючих органів, тобто ким, куди та коли подається податкова звітність.

Наказом № 507 встановлюється, що при вчиненні вищезазначених нотаріальних дій приватний нотаріус зобов’язаний надавати інформацію контролюючим органам шляхом заповнення граф 1, 2, 3а, 4 та 5 Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ).

Форма 1ДФ затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку».

У п. 1 цього наказу затверджується Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку.

Відповідно до п.п. 14.1.180 ст. 14 ПК податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — самозайнята особа, незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV ПК.

Особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані:

а)  своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б)  подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Податковий агент несе відповідальність за неподання, несвоєчасне подання, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками звіту за формою  1ДФ (п.п. 47.1.3 ст. 47 ПК).

Під час посвідчення правочинів щодо рухомого або нерухомого майна, видачі свідоцтв про право на спадщину нотаріус не нараховує (не сплачує) дохід на користь платника податків, не нараховує, не утримує та не сплачує до бюджету податок з доходу, що вип­лачується на користь платника податку, тобто не виконує жодну з функцій податкового агента.

Тобто при вчиненні нотаріальних дій статусу податкового агента для нотаріуса діючим законодавством не передбачено, тому подання інформації у формі 1ДФ (оскільки це передбачено лише для податкового агента) може вважатися перевищенням нотаріусом своїх повноважень.

Таким чином, встановлена в наказі № 507 вимога до приватних нотаріусів при пос­відченні договорів купівлі-продажу, міни або дарування, видачу свідоцтв про право на спадщину подавати інформацію у формі Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) не відповідає встановленим ПК нормам.

Така невідповідність наказу № 507 виникла у зв’язку з недотриманням автором основних принципів Конституції України, згідно зі ст. 8 якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 19 Конституції України зазначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Основним принципом податкового законодавства України є рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Встановлюючи різний порядок подання інформації для державних та приватних нотаріусів, наказ № 507 порушує норми Податкового кодексу України та Закону України «Про нотаріат» та змушує приватного нотаріуса порушувати ст. 8 Закону України «Про нотаріат» шляхом надання реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта фізичної особи, про яку надається інформація в Податковому розрахунку, а у випадку з даруванням та спадщиною і шляхом надання інформації про вартість такого майна та суму сплаченого податку.

ІІІ. Крім цього, необхідно зазначити таке:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. 14.1.173 п. 14.1 ст. 14 ПК узагальнююча письмова податкова консультація — оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків.

Відповідно до п. 52.6 ст. 52 ПК центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою інтернет-ресурсів.

Слід зазначити, що п. 53.1 ст. 53 ПК встановлено, що не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

З правового аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що узагальнююча податкова консультація є позицією податкового органу, має виключно рекомендаційний характер та не є обов’язковою до виконання для платників податків.

Податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб’єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.

Надаючи узагальнюючу податкову консультацію, податковий орган не створює нової правової норми, а лише дає своє тлумачення та роз’яснення відповідних положень податкового законодавства.

Так, відповідно до положень ст. 53 ПК не передбачено жодних правових наслідків для платника податку у випадку не застосування ним при здійсненні своєї господарської діяльності узагальнюючої податкової консультації.

Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб’єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов’язки, а також, не є обов’язковою для виконання. (Цей висновок підтверджується Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06.11.2014 р. по справі № К/800/42900/14, від 15.12.2014 р. по справі № К/800/66727/13).

Загальний висновок

Метою цієї Узагальнюючої податкової консультації є врегулювання порядку та форми подачі інформації приватними нотаріусами щодо вчинених нотаріальних дій: посвідчення договорів купівлі-продажу, дарування, видачі свідоцтв про право на спадщину (п. 172.4 ст. 172, п. 173.4 ст. 173, п. 174.4 ст. 174 ПК).

Узагальнююча податкова консультація є позицією податкового органу, має виключно рекомендаційний характер та не є обов’язковою до виконання платниками податків.

Надаючи узагальнюючу податкову консультацію, податковий орган не створює нової правової норми, а лише дає своє тлумачення та роз’яснення відповідних положень податкового законодавства.

Правовий аналіз наказу № 507 показав, що за змістом консультація вийшла за межі роз’яснень податкового законодавства, а саме безпідставним є створення окремого механізму подачі інформації саме для приватних нотаріусів, на відміну від державних нотаріусів, оскільки законодавчо їх обов’язки щодо подачі інформації є цілком ідентичними.

Не знайшла законодавчого обґрунтування теза про використання нотаріусом форми 1ДФ, оскільки всі наведені нормативні акти регулюють діяльність податкового агента, що не має відношення до нотаріуса. Тим більше, що ПК в обумовленому випадку не надав повноважень Державній фіскальній службі України встановлювати форму подачі інформації для нотаріусів.

Заповнення окремих пунктів Податкового розрахунку (форма 1ДФ) тягне за собою порушення нотаріусом ст. 8 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, наказом № 507 не врегульовано питання подання інформації нотаріусами. Відповідей на проблемні питання не знайдено, позиція ДФС України законодавчо не обґрунтована. Надана податкова консультація не матиме застосування у практиці, оскільки містить норми, які не відповідають вимогам Закону України «Про нотаріат» та Податкового кодексу України.

Президент
Громадської організації
«Асоціація нотаріусів
міста Харкова та Харківської області»         Володимир Марченко

 

ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ: НЕТИПОВІСТЬ КОНСТРУКЦІЇ
Запровадження в національний правопорядок «чужорідних», не характерних континентальній правовій системі конструкцій, детермінує появу нових правових утворень, одним з яких є компанія з управління активами (далі — КУА) . Нетиповість конструкції КУА зумовила значну кількість проблем у правозастосовній діяльності, внаслідок чого існує утилітарна потреба проаналізувати окремі нетипові прояви функціонування КУА.
І. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАГИ
1. Компанія з управління активами інституційних інвесторів (компанія з управління активами) — це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (п. 8 ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»).
2. Компанією з управління активами є господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Розмір статутного капіталу компанії з управління активами має становити не менш як 7 мільйонів гривень (частини 1 та 2 ст. 29 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»).
3. Таким чином, КУА — це господарське това¬риство (акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю), що здійснює управління активами інвесторів. Тобто основною функціональною спрямованістю КУА є управління активами інвесторів, причому винятково в їх інтересах.
ІІ. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КУА
1. Системне тлумачення норм Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» дозволяє стверджувати, що КУА «постає» в цивільних правовідносинах, як правило , в двох іпостасях, як юридична особа, яка:

АЛЬВИНА БЕРИНДЯ,
частный нотариус Кировского городского нотариального округа Донецкой области
ПАРУ СЛОВ ЮБИЛЯРУ
Сегодня, когда наша жизнь наполнена информацией, трудно переоценить влияние печатного слова на процессы, происходящие в обществе.
Научно практичный журнал «Малая энциклопедия нотариуса» встречает свой юбилей в расцвете творческих сил. Его редакционный коллектив вправе с удовлетворением и гор¬достью оглянуться на пройденный путь, который благодаря таланту и самоотверженному труду авторов был пройден достойно. За время своего существования журнал «МЭН» стал популярным, зарекомендовал себя как авторитетный источник оперативной и достоверной информации. Стремясь сохранить лучшие традиции журналистики, и имея при этом свой собственный стиль — узнаваемый и неповторимый, «МЭН» всесторонне, объективно и заинтересованно рассказывает о проблемах, с которыми сталкиваются как опытные, так и начинающие нотариусы; освещает новое законодательство и изменения в действующих правовых актах; делится информацией об опыте зарубежных коллег — юристов. Эрудиция, интеллект, умение подать материал, смелость поднимать для обсуждения острые вопросы отечественной правовой жизни сделали журнал на порядок выше, чем могло бы претендовать традиционное печатное издание. Хочется особо отметить, что «МЭН» избежал опасности заражения конформизмом — в его публикациях всегда присутствует собственная активная позиция, принципиальное и критическое отношение к современным реалиям, сложившимся в отечественном правовом поле; уважение к читателю, его точке зрения, которая может не совпадать с существующим традиционным мнением. Авторский материал отличается неформальным подходом к затрагиваемой теме, беспристрастным освещением важнейших событий, объективностью и высоким профессио¬нализмом в отстаивании своей точки зрения.
Очень трудно быть первопроходцем. Ещё труднее, проложив путь, оставаться на нём лидером. Благодаря чему это удается? В редакции собралась команда талантливых профессионалов, которые живо и доходчиво поднимают на страницах журнала актуальные вопросы. Профессионализм, с которым коллектив подходит к выпуску каждого номера, поддерживает читательский интерес к журналу, и поэтому сегодня можно с уверенностью и оптимизмом смотреть в будущее.
Журнал всегда идет в ногу со временем, с по¬стоянно развивающейся отечественной правовой жизнью, оперативно откликается на насущные проблемы практикующих юристов, активно использует современные технические ресурсы и возможности. Именно это стало фирменным стилем «МЭН», позволило журналу стать признанным лидером, обрести свою постоянную аудиторию, заслужить любовь и уважение читателей.
Об этом свидетельствует создание новых руб¬рик, таких как: «Горячая линия», «Права нотариуса», «Актуальный законопроект», «Ретрспектива» (в частности, публикация М. Дякович «Предложения по развитию медиации в нотариальной практике нотариусов Украи¬ны») и другие, которые завоевали признание и пользуются особой популярностью среди читателей. Особенно хочется отметить с благодарностью к авторам рубрику «Выводы экспертиз», где авторитетные юристы — И. Жилинкова, И. Спасибо-Фатеева, В. Крат, О. Печеный и другие — проводят детальный анализ нормативно-правовых актов для того, чтобы дать ответы на злободневные вопросы в области применения права. Это особенно важно для нотариуса, т. к. именно он является наиболее доступным защитником прав и интересов граждан, юридических лиц, и который ежедневно сталкивается с практическим применением законодательства в самых различных областях права.
Хотелось бы высказать пожелание журналу — шире использовать творческий потенциал современной думающей молодежи. Молодежь по своему общественному положению — социальная группа, активно выражающая свое отношение и участвующая в определении содержания общественной действительности, и поэтому необходимо как можно активнее привлекать к созданию «МЭН» молодых ученых — юристов, перспективных студентов, практикующих юристов, которые только начинают свою трудовую деятельность, но проявляют неравнодушное отношение к правовой жизни общества и желающие активно участвовать в повышении уровня правового образования и правовой культуры нашего государства.
Современная журналистика — это журналистика высокого напряжения, накала, эмоциональности. Но пусть ваш взгляд на жизнь будет беспристрастным. За симпатиями и антипатиями, за разницей взглядов постарайтесь сохранить суть вашего дела — справедливо информировать читателя.
Сегодня «МЭН» является авторитетным путе¬водителем для многих профессионалов: юристов-теоретиков, практикующих юристов, нотариусов, судей, работников прокуратуры, адвокатов, юрисконсультов и не только для них. Журнальные публикации используются широким кругом читателей. Ваш повседневный труд сопровождает все новости правовой жизни. Пусть он будет востребован и оценен по достоинству.

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
ДЕКЛАРАЦІЯ ЗА 2013 РІК: СХЕМА ЗВІТУВАННЯ
У минулому випуску журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» (№ 1/2014, с. 69–74) ми традиційно підвели підсумки та надали свої рекомендації стосовно порядку оподаткування своїх доходів приватними нотаріусами України.
Сьогоднішній матеріал допоможе заповнити та подати податкову декларацію про майновий стан і доходи.
Нотаріуси відповідно до п. 178.4 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі — ПК) подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до розділу IV ПК.
Звітувати за 2014 рік потрібно за формою, що затверджена наказом Міндоходів «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи» від 11.12.2013 № 793 (далі — наказ № 793).
Декларація про доходи складається з восьми розділів і семи додатків. Але нотаріус заповнює лише ті, для яких є необхідні дані.

ОКСАНА КРИВОРУЧКО,
приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області
ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
Відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв’язку з передачею її у користування та володіння, врегульовані Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України (далі — ЗК України). Усі питання, що пов’язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також державних підприємств, установ і організацій, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються Законом України «Про оренду землі» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі» відносини, пов’язані з орендою земельних ділянок, здійснюються на договірних засадах. Цим Законом установлено, що оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких пере­бувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Орендодавцями земельних ділянок, що пере­бувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Орендодавцями земельних ділянок, що пере­бувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Орендарями земельних ділянок можуть бути:
• районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;
• сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом;
• громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави.
У цілому чинним законодавством України не встановлено обмежень щодо того, хто може бути орендарем земельної ділянки. Проте в деяких випадках певні обмеження все ж таки існують, зокрема у випадку оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Зверніть увагу!
Виходячи з положень ч. 3 ст. 22 ЗК України, орендарями на земельних ділянках з цільовим призначенням:
• для ведення особистого селянського госпо­дарства, садівництва, городництва, сіно­косіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва є громадяни;
• для ведення товарного сільськогосподарського виробництва — сільськогосподарські підприємства;
• для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства — сільськогосподарські науково-дослідні установи та навчальні заклади, сільські професійно-технічні училища та загальноосвітні школи;
• для ведення підсобного сільського господарства — несільськогосподарські підприємства, установи та організації, релігійні організації та об’єднання громадян;
• для розміщення власної інфраструктури — оптові ринки сільськогосподарської продукції.
Договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.
Типова форма договору оренди землі затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно…

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

Державне мито — це плата, що справляється з фізичних та юридичних осіб за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами на території України.

Як зазначено в ч. 1 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» за вчинення нотаріальних дій справляється державне мито. Згідно з п. 3 ст. 3 вказаного Декрету за посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, розмір ставки державного мита становить 1 відсоток суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці, розмір ставки державного мита становить 1 відсоток суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Особливості урегулювання питань стягнення аліментів і застосування законодавства на практиці завжди були актуальними. На особливу увагу в цьому аспекті заслуговує питання участі батьків у додаткових витратах на дитину.

Якщо звернутися до Сімейного кодексу України (далі — СК), то у ст. 185 передбачається притягнення батьків до участі у додаткових витратах на дитину в тих випадках, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, страждає на тяжку хворобу, є калікою або відчуває потребу в додаткових витратах на неї у зв’язку з розвитком якихось її здібностей. Той із батьків, кому присуджене стягнення аліментів, і той, до кого вимога про це не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах, пов’язаних з утриманням дитини (розвитком здіб­ностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Тобто маються на увазі особливі обставини, за якими може бути притягнуто батьків до додаткових витрат.

Ці питання батьки можуть узгодити і шляхом укладення договору про участь одного з батьків у додаткових витратах на дітей.

За юридичною характеристикою цей договір схожий на аліментний договір щодо дитини.

У разі невиконання сторонами вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору про участь одного з батьків у додаткових витратах на дітей він вважатиметься недійсним.

Зауважимо, що той із батьків, хто проживає з дитиною, може нести додаткові витрати, але вони не мають ознаки «особ­ливі обставини», тому участь другого з батьків не є обов’язковою у цьому випадку. Наприклад, якщо дитині потрібне не лікування, а оздоровлення, для чого необхідно виїхати за межі країни, що вимагає додаткових витрат, то, по-перше, варто мати медичні документи на підтвердження такого лікування (довідки медичних закладів, висновки МСЕК, судово-медичної експертизи), а по-друге, витрати визначаються у твердій грошовій сумі, а розмір суми, яка стягується як додаткові витрати, має визначатися залежно від дійсно понесених або потенційних витрат.

Сплата додаткових витрат залежить від конкретних особливих обставин, тобто можливим є одноразове лікування й одужання, однак у разі тяжкої хвороби додаткові витрати здійснюються протягом тривалого часу.

До договору про участь одного з батьків у додаткових витратах на дітей сторони можуть внести зміни, якщо буде необхідне збільшення суми у випадку, зокрема, погіршення стану здоров’я дитини. Але сторона договору, яка опла чує додаткові витрати, може вимагати зниження їх розміру або звільнення його від додаткових виплат за наявності певних обставин (наприклад, погіршення стану його здоров’я або матеріального становища тощо).

Зміни, внесені до ст. 196 СК, також торкнулися оплати додаткових витрат на дитину. Так, у разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу отримувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми. Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок щодо оплати додаткових витрат у строк, установлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або невстановлення такого строку — після спливу 7 днів після пред’явлення відповідної вимоги отримувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають сама дитина, яка продовжує навчатися, а також той із батьків, з яким вона проживає.