ТЕТЯНА
КОТАШЕВСЬКА,
юрисконсульт AC Capital
Management Ltd, м. Харків
ЩОДО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НОТАРІАЛЬНО ПОСВІДЧУВАТИ ПРАВОЧИН
Розглянемо на прикладі реальної судової справи нюанси зобов`язання нотаріального посвідчення правочину. У цій справі предметом спору виступав договір оренди, однак його положення можна застосувати і до інших договорів.
ЗАТ «А» (далі — Позивач) звернулось до Господарського суду з позовом до ВАТ «Б» (далі — Відповідач) про зобов’язання нотаріально посвідчити договір № 3 від 01.01.2008р.
На обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на перебування з Відповідачем в орендних правовідносинах, у межах яких Позивачу надано в користування будівлю, та відмову від нотаріального посвідчення договору № 3 від 01.01.2008 р., за умовами якого орендні правовідносини продовжені до 01.01.2020 р.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди № 2 від 01.01.1999 р., додаткову угоду № 2 до нього від 10.01.2002 р., договір № 3 від 01.01.2008 р. та лист Відповідача від 10.01.2008р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на статті 15, 16, 209, 793 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), статті 1, 4, 32 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГКУ).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив позовні вимоги, через те що спірний договір за своїм змістом опосередковує певні зміни до договору оренди № 2 від 01.01.1999 р., а відтак згідно зі ст. 654 ЦКУ має вчинятися в такій самій формі (простій письмовій); на момент укладання договору оренди № 2 від 01.01.1999 р. законодавство не передбачало обов’язкового нотаріального посвідчення таких правочинів, а ст. 58 Конституції України забороняє зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів; не має факту порушення прав чи майнових інтересів Позивача з огляду на належне виконання зобов’язань за договором оренди.
01.01.1999 р. відповідно до п. 2 вказаного договору будинок було передано Позивачу за актом приймання-передачі.
Угодами № 2 від 10.01.2002 р. та № 3 від 01.01.2008 р. строк дії договору оренди продовжувався до 01.01.2020 відповідно.
Позивач звернувся з листом до Відповідача з вимогою про нотаріальне посвідчення договору оренди 1999 р., посилаючись на те, що строк орендних правовідносин перевищує встановлені ст. 793 ЦКУ межі, стосовно яких допускається проста письмова форма.
Листом від 17.01.2008 р. Відповідач з посиланням на позицію Фонду державного майна, викладену в Листі від 21.04.2008 р. № 10-16-5887, зазначив про відсутність законодавчих вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди нерухомості, відмовивши в такий спосіб у задоволені вимог Позивача.
На думку Позивача, така позиція Відповідача порушує його права та інтереси, у зв’язку з чим Позивач звернувся до суду з позовом, що розглядається.
Як вбачається з матеріалів справи (та на чому наполягає Позивач), сутність цього спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до нотаріального посвідчення договору № 3 від 01.01.2008 р., що за своїм змістом є додатковою угодою до договору оренди 1999 р.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1
ч. 3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження із захисту прав виключно на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Способи судового захисту,

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ВІДПОВІДІ ДПА ЩОДО ПОРЯДКУ ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ СТАВОК ДЕРЖАВНОГО МИТА
Запитання:
Який порядок справляння державного мита при укладанні основних договорів купівлі-продажу нерухомості?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» з відповідними змінами і доповненнями (далі — Декрет). Порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50 (далі — Інструкція).
Статтею 1 зазначеного Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Перелік найменувань документів і дій, що сплачується державним митом наведено у статті 2, а розміри ставок державного мита — у статті 3 Декрету.
Нотаріальне посвідчення договорів про відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням указаного майна (ст. 55 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі — Закон № 3425-XII)).
За посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, згідно з підпунктом «а» пункту 3 статті 3 Декрету державне мито справляється у розмірі 1 відсоток суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, з урахуванням пункту 48 Інструкції.
За нотаріальне посвідчення змішаних попередніх договорів державне мито має справлятися згідно з підпунктом «д» пункту 3 статті 3 Декрету як з договорів, що підлягають оцінці.
При укладанні та нотаріальному посвідченні основного договору купівлі-продажу нерухомості державне мито, сплачене за нотаріальне посвідчення попереднього змішаного договору, поверненню не підлягає, проте зараховується до сплати суми державного мита за нотаріальне посвідчення основного договору, якщо у такому основному договорі сторони здійснюють посилання на укладений попередній договір та зазначають суму вже сплаченого авансового платежу (завдатку).
Запитання:
Який розмір ставки державного мита при укладанні договорів продажу рухомого майна фізичної особи іншій фізичній особі?
Відповідь:
Державне мито та його справляння в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» з відповідними змінами і доповненнями (далі — Декрет). Порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України Міністерства фінансів України від 22 квітня 1993 року № 15 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50 із змінами і доповненнями.
При укладанні договорів продажу рухомого майна за нотаріальне посвідчення договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів іншим особам державне мито справляється у розмірі 5 відсотків суми договору, яка для обчислення державного мита повинна бути не нижче дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму (підпункт «г» пункту 3 статті 3 Декрету).
Відповідно до статті 6 Декрету державне мито, за вищезазначені дії, сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування.
Запитання:
За якою ставкою справляється державне мито за нотаріальне посвідчення додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет № 7-93), а порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом ГДПІ України від 22.04.93 р. № 15 (далі — Інструкція № 15).
Щодо нотаріального посвідчення додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, то чинним законодавством не передбачено обов’язкове нотаріальне посвідчення таких договорів.
У разі нотаріального посвідчення такого договору слід враховувати, що додаткова угода до договору оренди земельної ділянки має майновий характер i підлягає оцінці. Державне мито за посвідчення таких угод до договорів оренди земельних ділянок справляється у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (пп. «д» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93) i з урахуванням положення п. 51 Інструкції № 15.
Запитання:
Яким чином справляється державне мито з операцій відчуження земельної ділянки при продажу нерухомого майна, розташованого на цій ділянці?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями (далі — Декрет). Порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50.
Статтею 1 Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Перелік найменувань документів і дій, що сплачується державним митом, наведено у статті 2, а розміри ставок державного мита — у статті 3 Декрету.
Законом України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель» (далі — Закон № 1378) визначено правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні. Закон спрямовано на регулювання відносин, пов’язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель.
Нормами Закону № 1378 установлено, що грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.
Враховуючи положення ст. 13 Закону № 1378, нормативна грошова оцінка земельних ділянок провадиться та використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель.
При нотаріальному посвідченні інших цивільно-правових угод із земельними ділянками, які перебувають у власності фізичних осіб, державне мито справляється із суми договору, яка для обчислення державного мита повинна бути не нижче експертної грошової оцінки земельної ділянки, проведеної відповідно до Закону № 1378, а сума справленого державного мита справляється в розмірі 1 відсотка від суми договору, але не повинна бути менша, ніж один неоподатковуваний мінімум доходів громадян (підпункти «б» і «д» п. 3 ст. 3 Декрету).
Запитання:
З якої суми повинно справлятися державне мито у разі посвідчення угоди про збільшення суми раніше укладеного договору (з повної суми чи з суми, на яку збільшується договір)?
Відповідь:
Згідно із п. 53 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.93 за № 50, за посвідчення угод про продовження строку дії або збільшення початкової суми договору державне мито обчислюється і справляється з суми, на яку збільшується сума раніше укладених договорів.
Запитання:
Який розмір ставки державного мита застосовується до договору про розірвання попереднього договору, якщо одним з пунктів є повернення завдатку та вказана сума цього завдатку?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями (далі — Декрет). Порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50.
Статтею 1 Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Перелік найменувань документів і дій, що сплачується державним митом, наведено у статті 2, а розміри ставок державного мита — у статті 3 Декрету.
Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Обов’язкове нотаріальне посвідчення попереднього договору законодавством не передбачено і провадиться лише за згодою сторін.
При цьому при укладанні попереднього договору одним з його елементів може бути положення про сплату покупцем відповідно до статей 570, 571 ЦКУ сум авансового платежу (завдатку) у рахунок сплати продавцю обумовленої суми договору. Тобто попередній договір, який включає в себе умову щодо надання завдатку, буде відноситись до договорів, які потребують оцінки.
Пунктом 3 ст. 3 Декрету не встановлено окремої ставки державного мита за нотаріальне посвідчення договору з розірвання попереднього договору.
Отже, якщо попередній договір був нотаріально посвідчений, то державне мито, яке сплачено за нотаріальне посвідчення, поверненню не підлягає, проте зараховується до сплати суми державного мита за нотаріальне посвідчення договору про розірвання попереднього договору.
Якщо попередній договір нотаріально не посвідчувався та державне мито не сплачувалось, то при укладанні та нотаріальному посвідченні договору про розірвання попереднього договору державне мито справляється відповідно до пп. «д» п. 3 ст. 3 Декрету як за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці.
Запитання:
Який порядок обчислення державного мита при нотаріальному посвідченні додаткової угоди до іпотечного договору в зв’язку із зміною суми?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет), а порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом ГДПІ України від 22.04.93 р. № 15.
Перелік об’єктів справляння державного мита наведено у статті 2, а розміри ставок державного мита — у статті 3 Декрету.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі — Закон), іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.
Згідно із ст. 55 Закону України від 2 вересня 1993 року «Про нотаріат» із змінами та доповненнями посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
Згідно із пп. «ф» п. 3 ст. 3 Декрету за нотаріальне посвідчення іпотечних договорів, а також за посвідчення договорів відступлення права вимоги за іпотечними договорами державне мито справляється в розмірі 0,01 відсотка вартості предмета іпотеки, зазначеної в іпотечному договорі.
Відповідно до ст. 19 Закону зміни і доповнення до іпотечних договорів підлягають нотаріальному посвідченню.
Враховуючи вищезазначене, при нотаріальному посвідченні договорів про зміну і доповнення до іпотечних договорів державне мито справляється у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (пп. «д» п. 3 ст. 3 Декрету).
Запитання:
Яка ставка державного мита передбачена за посвідчення договорів нерівноцінного обміну нерухомого майна та з якої суми (більшої чи меншої) справляється держмито? При цьому хто в даному випадку є платником державного мита?
Відповідь:
Відповідно до п. 54 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом ГДПІ від 22.04.93 № 15 та зареєстрованої в Мін’юсті 19.05.93 за № 50 (далі — Інструкція), за посвідчення договорів міни державне мито обчислюється з вартості того обмінюваного майна, яке, включаючи грошову доплату, буде мати вищу вартість.
При цьому, за посвідчення договору міни державне мито справляється з більшої вартості обмінюваного майна за ставками, вказаними в пп. «а», «б» п. 3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями (далі — Декрет).
Згідно з пп. «а» п. 3 ст. 3 Декрет за посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, державне мито сплачується у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на день сплати.
Державне мито, сплачується фізичними особами — сторонами у договорі — до вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу (міни) і документ про сплату державного мита додається до примірників посвідчених договорів.
Одночасно відповідно до п. 4 розділу ІІ Інструкції державне мито по угодах, за якими одна сторона звільняється від сплати державного мита, сплачується повністю другою стороною (якщо вона також не звільняється від сплати мита).
Запитання:
Який розмір ставки державного мита передбачений за посвідчення спадкового договору?
Відповідь:
Відповідно до статті 1302 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі — ЦКУ) за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Згідно із ст. 1304 ЦКУ спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями за нотаріальне посвідчення державним нотаріусом договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, інших об’єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадянина, який здійснює таке відчуження, а також за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці, справляється державне мито за відповідною ставкою, визначеною у п. 3 ст. 3 цього Декрету.
Тобто, розмір державного мита при нотаріальному посвідченні спадкового договору становить 1 відсоток від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на день сплати.
Роз’яснення з даного питання надано листом ДПА України від 08.12.04 № 23990/7/17-3117.
Запитання:
Яка ставка державного мита справляється при посвідченні іпотечних договорів?
Відповідь:
Підпунктом «ф» пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» встановлено, що за посвідчення іпотечних договорів державне мито справляється в розмірі 0,01 відсотка вартості предмета іпотеки, зазначеної в іпотечному договорі.
Запитання:
Яким чином сплачується державне мито при нотаріальному посвідченні договору про зменшення початкової суми, яка вказана в основному договорі?
Відповідь:
Справляння державного мита регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями (далі — Декрет). Порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом ГДПІ України від 22.04.93 № 15 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 19.05.93 за № 50.
Статтею 1 Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, які мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Перелік об’єктів справляння державного мита наведено у статті 2, а розміри ставок державного мита — у статті 3 Декрету.
Враховуючи те, що державне мито справляється за вчинення в інтересах платника податків нотаріальних дій (посвідчення договорів, угод та ін.), то при нотаріальному посвідченні договору про зменшення суми, яка була зазначена в основному договорі, державне мито справляється на загальних підставах.
Таким чином, відповідно до пп. «е» п. 3 ст. 3 Декрету за посвідчення установчих (засновницьких) договорів, інших установчих документів юридичної особи, договорів поділу майна, договорів поруки та інших угод, що не підлягають оцінці, державне мито справляється в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Запитання:
Яка ставка державного мита справляється при посвідченні договору задоволення вимог іпотекодержателя?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет), а порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом ГДПІ України від 22.04.93 № 15.
Перелік об’єктів справляння державного мита наведено у статті 2, а розміри ставок державного мита — у статті 3 Декрету.
Відповідно до норм ст. 3 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі — Закон), іпотечний договір підлягає посвідченню нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.
Згідно із ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Тобто договір щодо задоволення вимог іпотекодержателя носить майновий характер, оскільки передбачає передачу майнових прав на предмет іпотеки або право на продаж даного майна.
Враховуючи зазначене, при нотаріальному посвідченні договорів про задоволення вимог іпотекодержателя державне мито справляється у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (пп. «д» п. 3 ст. 3 Декрету).
Запитання:
Який розмір ставки державного мита застосовується при відчуженні земельної ділянки юридичною особою іншій юридичній особі?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет), а порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 р. № 15.
За нотаріальне посвідчення договору щодо відчуження земельної ділянки, яка знаходиться у власності юридичної особи, державне мито справляється згідно з підпунктом «д» пункту 3 статті 3 Декрету, як з договорів, що підлягають оцінці, тобто 1 відсоток суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Запитання:
Чи справляється державне мито з громадян за видачу їм свідоцтв про право на спадщину?
Відповідь:
Відповідно до п. 16 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями від сплати державного мита звільняються громадяни, які отримують свідоцтво про право на спадщину:
на майно осіб, які загинули при захисті СРСР, і України, у зв’язку з виконанням інших державних чи громадських обов’язків або з виконанням обов’язку громадянина щодо врятування життя людей, охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю, охорони власності громадян або колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули або померли внаслідок захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою;
на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку;
на житловий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця;
на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці громадяни постійно проживатимуть у цих будинках і працюватимуть у сільській місцевості;
на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних установах, на страхові суми за договорами особистого й майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, авторське право, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;
на майно осіб фермерського господарства, якщо вони є членами цього господарства.
Запитання:
Який порядок справляння державного мита, якщо при нотаріальному посвідчені договорів обидві сторони мають право на пільгу щодо сплати державного мита ?
Відповідь:
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» із змінами і доповненнями. Порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50 (далі — Інструкція).
Відповідно до п. 4 Інструкції державне мито по угодах, за якими одна сторона звільняється від сплати державного мита, сплачується повністю другою стороною (якщо вона також не звільнена від сплати мита).
Таким чином, якщо при нотаріальному посвідченні договорів (угод) обидві сторони мають право на пільгу щодо сплати державного мита, то державне мито не сплачується.
Запитання:
Чи звільняються учасники бойових дій від сплати державного мита?
Відповідь:
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» із змінами і доповненнями (далі — Декрет), за вчинення в інтересах громадян дій та видачу документів, що мають юридичне значення, від сплати державного мита звільняються:
інваліди I та II групи;
інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизан), які загинули чи пропали безвісті, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
Пільга по сплаті державного мита названим особам надається по всіх діях і документах, що стосуються безпосередньо таких осіб, незалежно від того, хто звернувся за вчиненням в їхніх інтересах дій та одержанням документів, що мають юридичне значення.
За видачу громадянам України паспортів для виїзду за кордон, документів, які їх замінюють, а також за продовження строку дії цих документів учасники Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій по захисту СРСР і Української РСР з числа військовослужбовців, які проходили службу у військових частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії та колишніх партизан, ставки державного мита за відповідні дії знижуються на 50 відсотків.
Таким чином, звільнення від сплати державного мита учасників бойових дій законодавством не передбачено, але фізичні особи, які відносяться до зазначеної категорії, мають право на зменшення суми державного мита на 50 % при отриманні закордонних паспортів або документів, які їх замінюють та за подовження строків дії цих документів.
Одночасно повідомляємо, право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, надано місцевим радам, а у разі сплати державного мита, що зараховується до Державного бюджету України, — Міністерству фінансів України (ст. 5 та 6 Декрету).
Запитання:
Чи справляється державне мито з громадян за посвідчення їхніх заповітів і договорів дарування майна на користь держави, а також на користь державних підприємств, установ і організацій?
Відповідь:
Відповідно до п. 14 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями від сплати державного мита звільняються громадяни за посвідчення їхніх заповітів і договорів дарування майна на користь держави, а також на користь державних підприємств, установ і організацій.
Запитання:
Чи справляється державне мито при купівлі житла для громадян, потерпілих від Чорнобильської катастрофи?
Відповідь:
Відповідно до п. 19 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями від сплати державного мита звільняються місцеві державні адміністрації, виконкоми місцевих Рад народних депутатів, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства, що придбавають житлові будинки з надвірними будівлями (крім м. Києва та курортних місцевостей), квартири для громадян, які виявили бажання виїхати з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також громадяни, які виявили бажання виїхати з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, та власники цих будинків і квартир.
Автор: http://www.sta.gov.ua/

Згідно з ч. 1 ст. 717 Цивільного кодексу (надалі – ЦК) України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. З цього визначення, а також з інших статей глави 55 ЦК слідують такі юридичні характеристики договору дарування, як:
– це договір, що опосередковує перехід права власності, тобто за ним відбувається передача майна у власність від однієї особи до іншої;
– цей договір безоплатний;
– відтепер він може бути не лише реальним, а й консенсуальним, оскільки дарувальник зв’язаний обіцянкою передати майно обдаровуваному і в майбутньому;
– допускається дарування під умовою та зі встановленням обов’язку обдаровуваного, який у такому разі буде мати не лише права (прийняти майно в дар), а й обов’язки.
Вказані твердження є однозначними і сумніву не піддаються. Втім, вони не позбавляють від питань, що стосуються насамперед можливості передбачення цим договором умови стосовно встановлення особистого сервітуту для відчужувача (дарувальника), тобто його права користуватися подарованим ним майном.
Дійсно, це питання варте того, щоб із його приводу виникали абсолютно протилежні точки зору, бо це є наслідком вад нормативно-правового регулювання відносин дарування. З одного боку, у ч. 2 ст. 717 ЦК чітко вказано, що договір, який встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. І це стало підставою для тверджень про недопустимість передбачення в договорі дарування особистого сервітуту для дарувальника . З іншого ж боку, ст. 725 ЦК надає право дарувальнику встановити в договорі обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи, зокрема, особистого сервітуту. Внаслідок цього постає питання про співвідношення такого дозволу із забороною, що міститься в ч. 2 ст. 717 ЦК про встановлення аналогічного обов’язку обдаровуваного стосовно самого дарувальника.
На перший погляд, проблеми немовби не вбачається, оскільки така правова конструкція повністю вписується в правову природу безоплатності, адже якщо обдарований матиме обов’язок по відношенню до третьої особи, то це не робить договір дарування оплатним, а якщо по відношенню до дарувальника, то

ІРИНА РОЄНКО,
приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу
ВИПРАВЛЕННЯ ТЕХНІЧНОЇ ПОМИЛКИ
1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Технічні помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична помилка), що були допущені під час державної реєстрації прав та їх обтяжень можуть бути виявлені:
1) заінтересованою особою, що письмово повідомляє у п’ятиденний строк про це державного реєстратора, який перевіряє відповідність відомостей Державного реєстру прав (далі — ДРП) інформації, що міститься у заяві про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
2) державним реєстратором, який у п’ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу. Заінтересована особа протягом п’яти робочих днів з дня отримання від державного реєстратора повідомлення про допущення технічної помилки в записах ДРП повинна звернутися до нього із заявою про виправлення такої помилки.
Якщо виправлення технічної помилки може завдати шкоди чи порушити права та законні інтереси правонабувачів або третіх осіб, які використовували відповідні реєстраційні записи, державний реєстратор у п’ятиденний строк письмово повідомляє таких осіб про виправлення технічної помилки.
УВАГА! У будь-якому випадку державний реєстратор виправляє технічну помилку ЛИШЕ за заявою зацікавленої особи.
Виправлення технічної помилки, допущеної з вини державного реєстратора, провадиться безкоштовно, за виправлення технічної помилки, допущеної не з вини державного реєстратора, справляється плата в розмірі 51,00 грн.
Технічна помилка, допущена з вини реєстратора, має місце, коли реєстратор допустив помилку при переносі інформації із заяви до ДРП, із документів, наданих зацікавленою особою для державної реєстрації.
Наприклад, в заяві вказано прізвище ПЕТРОВ, а реєстратор в ДРП вказав прізвище ПЄТРОВ.
Технічна помилка, допущена не з вини державного реєстратора, має місце, коли реєстратор переносить інформацію до ДРП з документів, в яких вже наявна помилка.
Наприклад, в заяві зацікавленою особою помилково вказано прізвище ПЕТРОВ замість вірного ПЄТРОВ, яке реєстратор вніс до ДРП.
Згідно з п. 1.4 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 3502/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 за № 1429/20167 (далі — Порядок), внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються в день прийняття заяви органом державної реєстрації прав або нотаріусом.
Якщо внесення змін до записів … Державного реєстру прав у зв’язку з допущенням технічної помилки може завдати шкоди чи порушити права та законні інтереси правонабувачів або третіх осіб, які використовували відповідні реєстраційні записи, орган державної реєстрації прав або нотаріус у п’ятиденний строк з моменту внесення змін до записів Державного реєстру прав надсилає рекомендованим листом таким особам письмове повідомлення про виправлення технічної помилки (абз. 4 п. 2.13 Порядку.
2. ПРОЦЕДУРА ВИПРАВЛЕННЯ ТЕХНІЧНОЇ ПОМИЛКИ

З урахуванням побажань великої кількості наших читачів та з урахуванням технічної обмеженості багатьох сільських та районних нотаріусів доступу до Інтернет-ресурсу, Центр аналітичних досліджень з питань права та безпеки «ЮКОН» за підтримки науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» надає можливість цим нотаріусам долучитися опосередковано до «віртуального» спілкування на сайті
WWW.YURRADNIK.COM.UA.
Хоча, як каже народна нотаріальна мудрість: «Краще – один раз поспілкуватися з колегами реально на сайті WWW.YURRADNIK.COM.UA, ніж декілька разів прочитати на сторінках журналу», але, як каже відповідне російське прислів’я: «На безрыбье и рак – рыба».
Зрозуміло, що застосування народної мудрості – це в деякій мірі жарт, але «диму без вогню не буває».
Відповідно, ми маємо сподівання, що ознайомившись з цими матеріалами, нотаріуси, які мають технічну можливість, зроблять все необхідне, щоб долучитися до технічного прогресу, тому що за допомогою сайту WWW.YURRADNIK.COM.UA кожний з нас зможе якнайшвидше отримати дружню допомогу та пораду.
І як каже ще одна нотаріальна мудрість: «Той, хто використовує сайт
WWW.YURRADNIK.COM.UA, той є юридично та фахово озброєним».
Запрошуємо Вас до спілкування!

АДМІНІСТРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
29.10.2010 № 13407-0-4-10-31
На № ______________________
Голові секції нотаріусів
Асоціації правників України
В. М. МАРЧЕНКУ
61024, м. Харків,
вул. Ольмінського, 6, кв. 11
Шановний Володимире Миколайовичу!
Повідомляємо, що Ваше звернення щодо оподаткування діяльності нотаріусів надіслано за належністю до Міністерства юстиції України з проханням розглянути його та повідомити Вас про результати.
З повагою
Заступник Глави Адміністрації
Президента України — Керівник
Головного управління з питань
судової реформи та судоустрою А. Портнов

Валентина ЖУРАВСЬКА,
державний нотаріус, завідувач Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, член методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області
ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА СПАДЩИНУ
(пам’ятка)
Правові відносини у сфері спадкування в Україні регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі — ЦК України), Сімейним кодексом України (далі — СК України), Законом України «Про нотаріат»; Законом України «Про міжнародне приватне право»; Інструкцією про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вiд 03.03.2004 р. № 20/5 та іншими підзаконними нормативними актами.
Шоста Книга ЦК України повністю присвячена оформленню спадкових прав.
Спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
При оформленні спадщини нотаріус повинен перевірити ряд фактів та вжити певних заходів для оформлення спадкових прав.
Дії нотаріуса при оформленні спадкових прав можна виписати у певний алгоритм:
І. Установлення часу та місця відкриття спадщини.
ІІ. Визначення підстав закликання до спадкування.
1) Спадкування за заповітом.
2) Спадкування за законом.
3) Відмова від прийняття спадщини.
ІІІ. Перевірка складу спадкового майна.
IV. Провадження у спадковій справі.
V. Видача свідоцтва про право на спадщину.
Примірний перелік документів, необхідних для оформлення спадщини
1. Свідоцтво про смерть спадкодавця (+ його копія).
2. Довідка від відповідної житлово-комунальної організації (якщо спадкодавець на момент смерті проживав у квартирі чи гуртожитку) або будинкова книга (якщо спадкодавець проживав у будинку) з відміткою про реєстрацію спадкодавця за певною адресою.
3. Паспорти спадкоємців (+ копії).
4. Ідентифікаційні номери спадкоємців (+ копії).
5. Документи, що підтверджують родинні стосунки:
а) для другого з подружжя, який пережив першого з подружжя, — свідоцтво про шлюб (+ фотокопія);
б) для дітей — свідоцтва про народження (+ фотокопія).
Якщо діти спадкодавця змінили прізвище — документ, що підтверджує зміну (Наприклад, якщо донька померлого вийшла заміж і змінила прізвище — свідоцтво про шлюб).
Якщо документ, що підтверджує родинні стосунки, відсутній, то цей факт можливо встановити лише в судовому порядку і потрібно надати нотаріусові відповідне рішення суду.
6. За наявності заповіту — заповіт, який у подальшому залишається у справах нотаріуса.
7. Документи, що підтверджують право власності на майно померлого:
• правовстановлювальні документи на квартиру чи будинок (Наприклад, свідоцтво про право власності, договір дарування та інше);
• державні акти на земельні ділянки;
• ощадні книжки чи договори з банківськими установами;
• сертифікати цінних паперів;
• свідоцтва про реєстрацію авто- і мототранспортних засобів.
І. Установлення часу та місця відкриття спадщини
Установлення часу та місця відкриття спадщини має дуже важливе значення для вирішення певних процедурних питань. По-перше, за місцем відкриття спадщини з’ясовується, до якого нотаріуса слід звертатися спадкоємцям для відкриття спадкової справи. По-друге, за місцем відкриття спадщини вживаються заходи для охорони спадкового майна та управління ним; по-третє, пред’являються вимоги кредиторів. Саме на день відкриття спадщини визначається склад спадкової маси, строки прийняття або відмови від спадщини.
Часом відкриття спадщини є день смерті громадянина, а при оголошенні його померлим — день набрання законної сили рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.
Факт смерті спадкодавця встановлюється нотаріусом за свідоцтвом органу РАЦС про смерть спадкодавця. У разі неможливості пред’явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця, нотаріус має право витребувати від органу РАЦС копію актового запису про смерть спадкодавця та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть. Якщо у свідоцтві про смерть не зазначено дату смерті повністю, а лише місяць та рік смерті чи тільки рік, часом відкриття спадщини слід уважати останній день зазначеного місяця або 31 грудня зазначеного року.
Нотаріус повинен дуже уважно оглянути та проаналізувати свідоцтво про смерть і обов’язково звернути увагу, якщо між датою смерті та датою видачі свідоцтва є значний розрив у часі. Можливо, свідоцтво про смерть було видано на підставі рішення суду про оголошення особи померлою. У такому випадку згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК України нотаріус повинен накласти заборону на відчуження успадкованого майна на п’ять років.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за нормами статей 29, 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця (п. 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).
Саме правильне визначення місця відкриття спадщини допоможе нотаріусові визначити коло спадкоємців, які автоматично прийняли спадщину. До них відносяться спадкоємці, які постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини і впродовж шести місяців з моменту смерті спадкодавця не подали заяву про відмову від неї.
На підтвердження цього факту спадкоємцями можуть надаватися: довідка відповідної житлово експлуатаційної контори; правління житлово-будівельного кооперативу; сільської ради (якщо спадкодавець проживав у сільській місцевості); будинкова книга з записом про реєстрацію спадкодавця за певною адресою.
Зразок довідки
Вихідний
Штамп
ДОВІДКА
Видана _________________________________________________________________ в тому, що померлий
(прізвище, ім’я, по батькові кому)
___________________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
був зареєстрований та проживав станом на __________________ за адресою: ________________________
(дата смерті)
місто _________ _____________ області по вул. _________________________________, буд.___, кв.______,
(назва вулиці)
разом з:
1. _____________________________________________________________________________________.
(прізвище, ім’я та по батькові (родинний стан по відношенню до померлого)
2. ______________________________________________________________________________________.
(прізвище, ім’я та по батькові (родинний стан по відношенню до померлого)
Печатка
Найменування посади Підпис ПІБ

Свідоцтво про смерть не є документом, на підставі якого встановлюється місце відкриття спадщини.
Місцем відкриття спадщини осіб, померлих в установах виконання покарань, визнається останнє місце проживання до арешту.
Місцем відкриття спадщини осіб, які перебували в будинках-інтернатах, будинках престарілих, уважається місце знаходження відповідного закладу.
У разі якщо місце проживання спадкодавця невідоме, спадкова справа відкривається за місцем знаходження нерухомого майна. Якщо нерухоме майно було відсутнє у спадкодавця, місцем відкриття спадщини вважається місце знаходження основної частини рухомого майна.
Якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іншої держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України «Про міжнародне приватне право» вiд 23.06.2005 р. № 2709-IV. У цьому випадку спадкові правовідносини будуть регулюватися правом тієї держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання.
Спадкування нерухомого майна регулюється правом тієї держави, на території якої знаходиться нерухоме майно.
Якщо визначити місце відкриття спадщини неможливо, місце проживання спадкодавця встановлюється судом. У такому випадку нотаріус вимагає від спадкоємців копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця проживання спадкодавця.
ІІ. Підстави спадкування
У чинному ЦК України закріплено дві підстави спадкування:
– спадкування за заповітом;
– спадкування за законом.
У ЦК УРСР 1963 року вони були зазначені у зворотному порядку. Логіка законодавця зрозуміла. Законодавство України поступово удосконалюється, і, таким чином, проявляється турбота про волю спадкодавця, що розпорядився своєю власністю.
1) Порядок спадкування за заповітом.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо засвідчення справжності підпису на письмових запереченнях відповідача проти позову
ОПИСОВА ЧАСТИНА
«Скудність» та неоднозначність нормативного регулювання породжує в нотаріальній практиці значну кількість проблем, особливо у сфері взаємодії нотаріального та процесуального законодавства. До таких, зокрема, належить допустимість/недопустимість засвідчення справжності підпису на письмових запереченнях відповідача (фізичної особи) проти позову (ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України ).
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
І. Правове регулювання засвідчення справжності підпису на документах
1. Законодавчою основою вчинення такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності підпису на документах, є ст. 78 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. На угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин. Нота¬ріус, посадова особа органу місцевого само¬врядування, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені в документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
2. Тлумачення цієї норми дозволяє стверджувати, що засвідчення справжності підпису:
здійснюється нотаріусами, посадовими особами органів місцевого самоврядування, начальниками установ виконання покарань ;
відбувається на документах;
проводиться на документах а) зміст яких не суперечить законові, б) які не мають характеру угод, в) не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Таким чином, засвідчення справжності підпису на документах, зокрема і письмових запереченнях відповідача проти позову, допустиме тільки за наявності усіх перелічених умов.
ІІ. Сутність засвідчення справжності підпису на документах та заборони щодо вчинення такої нотаріальної дії